Передумови формуванняідеї прав людини 7 страница

Отже, можна зробити висновок, що громадянське суспіль­ство поєднується з державою завдяки особливому моральному зв'язку. Сутність його полягає в тому, що громадянське сус­пільство і держава повинні базуватися на однакових мораль­них основах, реалізовувати і дотримуватись у своєму розвитко­ві однакових моральних принципів — принципів загальнолюд­ської моралі. За наявності такого суспільного стану їх взаємо­відносин можна говорити про те, що громадянському суспільству відповідає громадянська держава і навпаки.

Важливою ознакою громадянського суспільства є економіч­на самостійність і самодіяльність особи. Остання має поєднува­тися з однією з ознак соціальної держави, а саме з принципом матеріального забезпечення і соціального захисту громадян. Це необхідно тому, що в іншому разі забезпечення і захист грома­дян можуть розглядатися як благодійність держави, що на­справді повинна допомагати тільки особам, які з певних, ви­значених законодавством причин, не можуть самостійно забез­печити і захистити себе.

Громадянське суспільство органічно взаємопов'язане з дер жавою, воно не існувало до держави і поза державою, і водно­час громадянське суспільство має щодо держави верховний су-

¹ Гегель Г. В. Ф. Философия права: Пер. с нем. / Ред. и сост. Д. А. Ке­римов и В. С. Нерсесянц. - М.: Мысль, 1990. - С. 227-228.

 

-82-

-83-

веренітет, сенс якого полягає в тому, що саме інтереси грома­дянського суспільства мають у країні пріоритет щодо держав­них інтересів, структури державного апарату, форм держави, державно-правового режиму тощо. Це особливо наочно вияв­ляється у сфері захисту прав і свобод громадянина, де грома­дянське суспільство може і повинно діяти як сила, що не зале­жить від держави. Можна стверджувати також про наявність ще однієї надзвичайно важливої ознаки громадянського сус­пільства, сутність якої в тому, що у ньому повинна вестись бо­ротьба за ліквідацію всього, що може означати відчуження особи від будь-яких інститутів і процесів, що мають економіч­ні, політичні та духовні властивості й від використання яких тією чи іншою мірою залежить реалізація прав і свобод люди­ни і громадянина.

Зіставлення цих ознак дає чітке розуміння того, що відноси­ни між державою і громадянським суспільством є відносинами між публічною владою й індивідуальною свободою. А це в сфе­рі політичного життя означає, що якщо в суспільство держава входить як найважливіший елемент політичної надбудови, то в громадянське суспільство держава не входить, хоч, безперечно, всі потреби громадянського суспільства неминуче проходять через волю держави, щоб у формі законів отримати всезагаль-не значення. Звідси, діалектика держави і громадянського сус­пільства така: не держава зумовлює і визначає громадянське суспільство, а останнє зумовлює, створює і контролює держа­ву. Саме таким чином забезпечується відносно самостійне існу­вання демократичного громадянського суспільства і правової держави.

Громадянське суспільство в особі спочатку самодіяльних асоціацій людей (релігійних і політичних корпорацій, гільдій, прошарків, пізніше — кооперативів, профспілкових комітетів та інших), покликаних відображати і захищати їхні групові та індивідуальні інтереси і права, вступає в особливі відносини з державою, для розуміння яких важливо врахувати таке. Якщо держава знає різні форми і режими правління — республікан­ські та монархічні, демократичні та недемократичні, — то для громадянського суспільства на рівні політики характерна де­мократична форма існування. Чим розвинутішим є громадян-

-84-

ське суспільство, тим більше підстав для демократичних форм держави. І навпаки: чим менш розвинутим є громадянське сус­пільство, тим більше підстав для існування авторитарних і то­талітарних режимів державної влади.

Громадянське суспільство у процесі свого розвитку має ста­більну тенденцію до охоплення все більшої кількості населен­ня, і не тільки власників, а й інших незаможних його верств. Якщо у рабовласницькому суспільстві раб не був його членом, то у феодальному селянин, міщанин набули вже певних прав. З виникненням і розвитком капіталізму робітник стає повно­цінним членом громадянського суспільства, і громадянином держави з правами та обов'язками, обсяг яких постійно збіль­шується. Держава після цього, а також із виникненням різно­манітних суспільних асоціацій, змушена ставати на шлях пра­вового впорядкування своїх відносин з усім населенням та істо­тно перебудувати свої власні структури. І тут доречно запита­ти;, що у розвитку цього цивітзаційного процесу зробило людину повноцінним членом громадянського суспільства і гро­мадянином держави? Які джерела соціально поповнюють гро­мадянське суспільство настільки, що воно перевершує силу державної влади з її управлінським апаратом і спеціалізовани­ми озброєними загонами — армією, поліцією, службами безпе­ки тощо. І що врешті забезпечує автономію людини у грома­дянському суспільстві й правовій державі? Як бачимо, питань багато, а відповідь одна — знову ж таки власність.

§ 3. Власність — основа свободи людини

і громадянина в громадянському суспільстві

Видатний французький філософ-просвітитель XVIII ст. Ж.-Ж. Руссо вважав, що перша людина, яка обгородила ді­лянку спільної землі кілками, сказала «це моє», а інші через свою простодушність повірили в це, була справжнім засновни­ком громадянського суспільства, тобто суспільства індивідуалі­зованої, приватної власності. До речі, Руссо бачив трагедію у тому, що серед тих людей не знайшлося іншого, який би ви­рвав кілки, викрив би цього брехуна, ліквідував з самого по­чатку приватну власність, що спричинила страшні біди, муки і

-85-

горе. Але щодо цього останнього Руссо не мав рації, бо не вра­хував історично прогресивної, утворюючої, цивілізаційної ролі приватної власності. Ця роль проглядається через два суспіль­них зрізи: перший, структурний, що опосередковується відно­синами «власник — громадянське суспільство — держава»; дру­гий — мотиваційний, що виявляється через розуміння власнос­ті як рушійної сили розвитку суспільства. Перший зріз допома­гає зрозуміти, що якщо у людини є власність і її надійно захищено законом, то людина стає впевненішою, поводиться з гідністю перед владою будь-якого рівня. Тут громадянське сус­пільство виступає як спільність, головною діючою особою якої є людина-власник. Власність у цьому розумінні є надзвичайно широким поняттям: це і засоби виробництва, грошові суми, акції, інформація, що необхідна людям, інтелект, що виробляє ідеї, просто фізична здатність до праці тощо.

Другий зріз виявляє приватну власність як могутній стимул творчої, заінтересованої діяльності людини. Адже вона не тіль­ки, як стверджує Руссо, поділила людей на бідних і багатих, спонукала жадобу наживи, а й розбудила інтерес людей до ви­робництва, чим сприяла формуванню структур громадянського суспільства, автономних щодо держави. У цьому розумінні приватна власність стала великим завоюванням і рушієм люд­ської цивілізації. Без неї не було б таких унікальних явищ сві­тової історії, як антична Греція і Рим, епоха Відродження та Нового часу.

Отже, саме приватна власність була та є основою виникнен­ня автономного індивіда, такої самої сім'ї, асоціацій, партій, профспілок людей. А громадянське суспільство саме і передба­чає збалансований взаємоконтроль і взаємообмеження держав­них і недержавних органів і рухів — щоб державні органи, їх діяльність завжди були у полі зору недержавних органів і ру­хів, а останні, в свою чергу, погоджували свою діяльність із за­коном і враховували об'єктивні потреби держави.

Такій глобальній теорії, якою є проблема формування і роз­витку громадянського суспільства, відомі й інші риси, власти­вості, принципи і ознаки цього явища. Так, Г. В. Плеханов вважав, що до структур громадянського суспільства слід відно­сити общину та особистість, а вся російська історія є нічим

-86-

іншим, як безперервною боротьбою державності з прагнення­ми до автономії особи та общини.

Дійсно, у цьому є раціональне зерно, адже громадянське суспільство — це не просто система виробничих відносин, як у Маркса, а структурований суспільний організм, в якому на­лежну їм роль відіграють особа, партія, громадське об'єднан­ня, господарське товариство тощо. Визнання структурних еле­ментів громадянського суспільства зовсім не означає їх протис­тавлення державі, а тим більше політичної системи економіч­ній. Тут слід зрозуміти, що в громадянському суспільстві існує автономний індивід. Автономний не в розумінні цілковитої ізо­ляції, тоді громадянське суспільство було б неможливим, а ав­тономний в тому розумінні, що всі його суспільні зв'язки мають такий характер, за якого вони не суперечать, а навпа­ки, забезпечують його свободу його власними силами, метода­ми і формами. Це означає, що автономний індивід для забез­печення своєї свободи повинен мати право створити відокрем­лені від держави партії, спілки, об'єднання, товариства тощо. Будь-який вид свободи індивіда (політична, інтелектуальна, особиста) в умовах громадянського суспільства може бути реальним лише за умови володіння ним економічною свобо­дою, а остання, своєю чергою, забезпечується за наявності у нього власності. Тобто найголовнішими ідеями, що свідчать про реальність громадянського суспільства, завжди визнаються дві умови, а саме: а) забезпечення свободи та обгрунтованої нею автономної особистості; б) демократичне вирішення проб­леми власності та її форм, що забезпечують цю автономію і свободу. Так, Гегель, розглядаючи саме ці моменти, а, як відо­мо, він абсолютизував державу і тому вважав, що не грома­дянське суспільство повинно забезпечувати належний статус особистості, а держава, однак це не має для нас принципового значення тому, бо в основоположних питаннях Гегель дотри­мувався ідентичних позицій, неодноразово доводячи, що в дер­жаві людину визнають і до неї ставляться як до розумної, віль­ної, як до особистості тому, що вона долає свою природність і підкоряється загальному, тобто законові, і ставиться до інших так, як би хотіла, щоб ставились до неї, тобто визнає інших

-87-

теж розумними, вільними особистостями^!„ 3 цих роздумів ми частково отримуємо відповідь на питання про те, як у грома­дянському суспільстві забезпечуються свобода і пов'язана з нею автономія особи. Адже, виходячи з цього, можна стверд­жувати, що вона корениться в розумній і доцільній організації суспільного життя людей. Для того, щоб самому отримати сво­боду, слід підпорядкувати свої природні бажання загальним інтересам, і суспільство в особі інших індивідів оцінить це, ви­знає тебе розумною особистістю і надасть свободу. Аналогічну позицію займає і російський письменник, просвітитель, публі­цист Д. І. Фонвізін, який, досліджуючи, у чому є найбільше добро для держав і народів і що є істинною сутністю всіх сис­тем законодавства, дійшов висновку, що це те, «... про що те­пер він розмірковуватиме: вольність і власність»². Інший росій­ський учений І. П. Пнін співає власності та особистій безпеці особи цілі дифірамби: «Власність! священне право! душа спів-мешкання! джерело законів! мати достатку і задоволення! Де тебе поважають, де ти недоторканна — там тільки благосло­венна країна, там тільки спокійний і благополучний громадя­нин»³.

Але як свобода і автономність особи пов'язуються з володін­ням нею власністю? Для того, щоб зрозуміти це, слід знову звернутися до теоретичних основ ідеї громадянського суспіль­ства. Про діалектичний зв'язок економічної свободи з усіма іншими її проявами писали: Джон Стюарт Мілл, який розгля­дав індивідуальну свободу кожної окремої особистості як най­важливішу цінність;.Алексіє де Токвіль, що порівнював свобо­ду з демократією і соціалістичною ідеєю; лорд Актон, який роз­глядав внутрішні аспекти свободи; Ф. А. Хайєк та багато інших. Так, останній у праці «Дорога до рабства» головний не-

¹ Гегель Г. В, Ф. Философия права: Пер. с нем. / Ред. и сост. Д. А. Ке­римов и В. С. Нерсесянц. - М.: Мысль, 1990. - С. 75-95.

П

Фонвизин Д. И. Рассуждения о непременных государственных зако­нах // Исупов К., Сатин И. Русская философия собственности (XVII-XX вв.). - СПб.: СП «Ганза», 1993. - С. 49.

Q

Пнин И. П. Опыт о просвещении относительно к России // Ису­пов К., Сатин И. Русская философия собственности (XVII-XX вв.). -СПб.: СП «Ганза», 1993. - С. 59.

долік соціалізму бачить не в ідеалах, в принципі вони добрі, хоч у багатьох випадках і нездійсненні, а в методах — ліквіда­ції приватного підприємництва, відміні приватної власності на засоби виробництва, системі всеохоплюючого планування еко­номіки тощо. Водночас він зазначав, що за всіх досягнень люд­ського розуму він не здатний замінити керівництво процесами, що саморегулюються в суспільстві. Це вбило би і вбиває інди­відуальні зусилля мільйонів окремих особистостей".

При цьому Ф. А. Хайєк обстоює не індивідуалізм, що пере­ростає в егоїзм і самозакоханість, а визнання абсолютного пріоритету поглядів, сподівань, схильностей кожної людини. Суть справи у тому, переконує він, що «...стихійні, ніким не спрямовані зусилля окремих людей можуть у кінцевому під­сумку призвести до виникнення складної, розгалуженої струк­тури економічної діяльності»². Все вище викладене, на його думку, не заперечує планування, однак воно повинно поєдну­ватися з принципами економічного лібералізму і насамперед з принципом конкуренції. До того ж планування і контроль по­винні поєднуватися з конкуренцією таким чином, щоб: по-пер­ше, планування підпорядковувалось конкуренції, виходило з неї; по-друге, контроль здійснювався б лише у відповідних умовах і був однаковим для всіх.

Не можна не погодитись і з юридичною думкою Ф. А. Ха-йєка про те, що в умовах всеохоплюючого планування і керів­ництва важко уникнути передачі законодавчих повноважень органам виконавчої влади тому, що представницькі органи не ефективні в умовах деталізованого керівництва економікою, що нівелює саму сутність ідеї правової держави.

Ці роздуми лауреата Нобелівської премії з економіки 1974 р. Ф. А. Хайєка заслуговують на увагу тому, що з них випливають надзвичайно важливі висновки щодо громадян­ського суспільства. Це, по-перше, висновок про необхідність підтримки економічного індивідуалізму, що спрямований проти економічної рівності та колективізму, однак не заперечує фор­мальної рівності громадян перед законом і, по-друге, теза про те, що за умови абсолютного колективізму і «закритого сус-

¹ Хайєк Ф. А. Дорога к рабству//Новый мир. - 1991.-№7.-С 177-183.

² Хайєк Ф. А. Зазнач, праця. - С 184-211.

 

-88-

-89-

пільства» до влади приходять найгірші, бо в суспільстві, що об-тяжено тоталітаризмом, більше шансів на успіх мають люди без моральних основ і без освіти і, навпаки, за умови свободи і демократії формуються умови, за яких чим вищі розумові здібності та рівень освіти, тим людина є більш індивідуальною і тим меншою мірою можлива її одностайність з тими, що ке­рують. З цього випливає також, що одна з найболючіших проблем громадянського суспільства, а саме — про співвідно­шення більшості та меншості, повинна вирішуватись на основі ліберального гуманізму, який стверджує, що людину слід пова­жати не тільки як члена групи, як суб'єкта, що намагається досягнути певних групових цілей, а й як відособленого соціалі­зованого індивіда зі своїми власними потребами й інтересами, світосприйняттям і самоусвідомленням.

Отже, з точки зору класичної теорії громадянського суспіль­ства саме таким є співвідношення свободи особи, її автоном­ності та власності. А до якісних характеристик громадянського суспільства вона відносить такі положення:

—громадянське суспільство повинно бути суспільством не
тільки політичної демократії, а й соціальної, що дає кожній
людині можливість мати гідний рівень життя;

—це суспільство, де повністю відсутнє будь-яке відчуження
людини від засобів виробництва і знарядь праці, а також ре­
зультатів своєї праці, насамперед приватної власності;

—громадянське суспільство на гуманістичній, демократичній
основі охоплює всі економічні, господарські та інші зв'язки,
забезпечуючи їх інтенсивний розвиток;

—людині в громадянському суспільстві забезпечується мож­
ливість повною мірою виявляти свої здібності, що, в свою чер­
гу, є найважливішим чинником, який стимулює розвиток сус­
пільства в цілому;

—воно є пріоритетним щодо держави, яка є його складовою
частиною. Державна влада зобов'язана охороняти суспільство,
сприяти задоволенню його потреб, подоланню конфліктних си­
туацій;

—громадянське суспільство є основою створення і функ­
ціонування правової держави.

Класична теорія цього поняття у більшості випадків розуміє під ним механізм соціальної взаємодії, що складається зі сфери

-90-

особистого (особливо родини), різноманітних об'єднань, сус­пільних рухів і публічної комунікації. Його розуміють як місце соціальної дії, відносно автономної від держави, як проект (мрію) деяких інтелектуалів і активістів, спробу об'єднати ши­рокий спектр діяльності в єдину боротьбу проти тоталітариз­му¹. У радянсько-французькому виданні 1989 р. «50/50. Опыт словаря нового мышления» це поняття тлумачиться так: «Гро­мадянське суспільство — це сфера спонтанного самовиявлення вільних індивідів і асоціацій громадян, що сформовані добро­вільно, яка захищена необхідними законами від прямого втру­чання і свавільної регламентації діяльності цих громадян з бо­ку органів державної влади».

§ 4. Громадянське суспільство -

середовище формування прав, свобод та обов'язків

людини і громадянина в світі та в Україні

До класичних понять громадянського суспільства слід відноси­ти: власність і підприємництво, як його основу; національну, і в тому числі екологічну, безпеку, визнаючи пріоритет останньої над економікою; сім'ю, що є природним, соціальним осередком громадянського суспільства; освіту, науку і культуру, що по­винні мати, переважно, не державний, а суспільно-світський ха­рактер; громадські об'єднання як форму самовиявлення і самоза­хисту інтересів громадян; засоби масової інформації, забезпе­чуючи свободу інформації, а також рівні права і можливості доступу Д° інформації; пряме народовладдя, основою якого є суверенна воля народу і яке може здійснюватися через рефе­рендуми, вибори, народну законодавчу ініціативу, всенародні та місцеві обговорення найважливіших питань державного і громадського життя та інші форми безпосередньої демократії.

Виходячи саме з такої теоретичної конструкції, Конституція України проголосила у ст. 5, що носієм влади та єдиним дже­релом влади в Україні є її народ, який здійснює владу безпосе-

Мала енциклопедія етнодержавознавства / НАН України. Ін-т дер­жави і права ім. В. М. Корецького / Редкол.: Ю. І. Римаренко (відп. ред.) та ін. - К.: Довіра: Генеза, 1996. ~ С 452.

-91-

редньо і через органи державної влади та місцевого самоврдду-вання, Тобто Конституція України офіційно визнала владу гро­мадянського суспільства і затвердила верховенство цієї влади над усіма іншими. Це вбачається у конституційному положенні про те, що право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові України і не може бути узурповане навіть державою, її органами і посадовими особами.

Слід також наголосити, що під безпосереднім здійсненням влади Конституція розуміє вибори народних депутатів Украї­ни, депутатів і голів місцевих рад, Президента України, рефе­рендуми (всеукраїнський і місцеві) тощо. Одна з найважливі­ших форм безпосереднього здійснення влади — всеукраїнський референдум — може проголошуватись навіть за народною іні­ціативою. Однак шлях України до поглиблення безпосередніх форм здійснення влади народом був би більш послідовним, як­би одночасно з проголошенням народної ініціативи щодо всеук­раїнського референдуму відбулося конституційне встановлення права народної законодавчої ініціативи, що передбачена, на­приклад, в Австрії, Білорусі, Іспанії, Італії, Латвії, Литві та деяких інших країнах. Сутність її полягає у тому, що певна кількість виборців має право порушити перед парламентом пи­тання про прийняття конкретного закону, а представницький орган зобов'язаний розглянути це питання. Принагідно слід зауважити, що якби і саму Конституцію України було прийня­то на всеукраїнському референдумі, то це сприяло б її більшій легітимності, а отже і стабільності, і стало б перешкодою на шляху намагань деяких політиків щоразу змінювати її.

Розглядаючи проблеми формування громадянського суспіль­ства, слід також звернути увагу на те, що воно у різних країнах є різним. Громадянське суспільство — це не стереотип, а ідея, що практично втілюється з урахуванням традицій, істо­рії, менталітету населення. Так, сумнівною є ідея індивідуаль­ної приватної власності, що лежить в основі класичної доктри­ни громадянського суспільства, з огляду на те, що у США, де, напевне, ніхто не заперечуватиме наявність громадянського суспільства, налічується 70 тисяч підприємств з груповою влас­ністю. Щоб зрозуміти, чому так сталося, слід звернутися до історії становлення громадянського суспільства у цій країні.

-92-

Його сформували колоністи-переселенці, які, борючись за не­залежність проти англійської монархії, поступово впроваджу­вали у суспільство найбільш йому притаманні принципи соці­ального життя. Серед них найважливішим вважався принцип особистої свободи, що пізніше разо\ї з принципом недоторкан­ності приватної власності заклав основи громадянського сус­пільства у США. Насамперед ці принципи були закріплені у Конституції США 1787 p. і в американському законодавстві, хоч спочатку не поширювались на негрів-рабів, а пізніше по­чали зводитись до регламентування всієї сукупності політичних та економічних основ громадянського суспільства. Із запрова­дженням «нового економічного курсу» США, що призвело до якісних змін у виробництві, спочатку розпорошена індиві­дуальна приватна власність набула тенденції до об'єднання, так виникли різні форми групової власності, що більше відпо­відають сучасним вимогам прогресуючого виробництва.

По-іншому формувалося громадянське суспільство у Фран­ції. Велика французька буржуазна революція заклала основи нової держави та демократичних політичних інститутів сус-. пільства, зруйнувавши натомість старі феодальні суспільні від­носини. Однак цей процес був складним і тривалим. Досить згадати, що на цьому шляху було кілька реставрацій монархіч­ного режиму, революцій та збройних повстань, насильницьких дій як з боку правлячих кіл, так і народних мас. Про склад­ність створення французького громадянського суспільства свід­чить той факт, що у різні роки у Франції приймалися три мо­нархічні конституції та шість республіканських, існували два режими, що не були конституційно оформлені, а також чотири тимчасових правління. При цьому слід взяти до уваги, що кожна влада по-своєму вирішувала питання формування гро­мадянського суспільства, гачьмуючи, або, навпаки, стимулюю­чи його розвиток¹.

Показовою щодо цього є також Японія, де ринок з харак­терними для нього відносинами будувався не всупереч, а з ура­хуванням національної культури, національних традицій. Вод-

Демишель А,, Демишель Ф., Пикемаль М. Институты и власть во Франции. - М: Прогресс, 1977. - С. 39-40.

-93-

ночас слід визнати, що національний генотип, під яким розу­міють найглибший і стабільний зріз національної культури, у японців зовсім не відповідав традиційним уявленням про рин­кові відносини (закриті сімейно-родові спільності, общинний колективізм, негативне ставлення до індивідуальної ініціативи і виділеності, традиційно-патріархальне право тощо). Однак в Японії, при оптимальній організації справи, ці явища не стали перешкодою, а навпаки, навіть сприяли (система довічного найму, колективістські відносини в японських фірмах тощо) поступовому рухові до цивілізованого ринку й аналогічних від­носин, щоправда, не на зразок європейського, американського, а саме японського, рівень розвитку та успіхи якого добре відомі.

Сучасний економічний стан України засвідчує, що перехід до цивілізованого ринку, ринкової економіки не може бути об-вальним, нерегульованим. Адже відсутність необхідної право­вої бази, послаблення державного регулювання економічними процесами у наш час підривають економіку країни. Не справ­дилися агітаційно-гаслові запевнення деяких політичних ліде­рів, що представляють партії і рухи, про те, що ми, завдяки виробництву найважливішої для населення і суспільства у ці­лому продукції, на порозі нового «економічного дива», або ж, що «Захід нам допоможе». Результатом такої невиваженої, а, вірніше, відсутності науково обгрунтованої, перевіреної в усіх аспектах політики стали: закриття та перепрофілювання бага­тьох підприємств; безробіття; грубі порушення господарського законодавства, що має багато прогалин у правовому регулю­ванні характерних для цього часу економічних відносин; від­сутність дійового контролю за господарською діяльністю і, що особливо важливо, — за витратою коштів, насамперед валют­них; фактична втрата важелів управління економічними про­цесами, що у більшості випадків зумовлено розірванням госпо­дарських зв'язків між різними суб'єктами господарювання і як наслідок цього — величезний відсоток корумпованості й хабар­ництва на всіх рівнях державної влади, рекет, розгул організо­ваної злочинності в різних її проявах.

Це переконує, що громадянське суспільство — дуже склад­ний, чутливий, структурований суспільний організм. Однак можна стверджувати, що вирішальна роль у ньому, з точки зо-

-94-

ру його найбільш загальної характеристики, належить рівню розвитку приватної власності в різних її формах, кожна з яких повинна органічно входити в економічний устрій суспільства тієї чи іншої конкретної країни. Відомий російський правозна­вець, філософ, релігійний мислитель 1. О. Ільін особливу її роль вбачав у тому, що:

«1. Приватна власність відповідає тому індивідуальному спо­собу буття, який дано людині природою. Вона йде назустріч інстинктивному і духовному життю людини, задовольняючи її природне право на самодіяльність і самостійність.

2. Приватна власність викликає у людині інстинктивні та
духовні мотиви для натхненної праці, для того, щоб не шкоду­
вати своїх сил і створювати краще. Вона розвиває господар­
ську підприємливість і особисту ініціативу....