Передумови формуванняідеї прав людини 4 страница

Багато в чому схожі на попередні ідеї утопічного соціалізму Габрівля Бонно Маблі (1709—1785), викладені в працях «Про права і обов'язки громадян» та «Про законодавство чи принци­пи законів». Це такі ідеї індивідуальної свободи й особистої не­доторканності людини: а) ліквідація приватної власності; б) прийняття справедливих законів, у яких слід обмежити рі­вень багатства, торгівлі, спадщини, провести аграрну.рефор­му, встановити безоплатне виконання державними службовця­ми своїх обов'язків; в) критика абсолютної монархії та обгрун­тування демократичної республіки, в якій би було установлено принцип розподілу влад, де носієм верховної влади повинен бу­ти народ; г) пропонується не революційний, а реформістський шлях встановлення комуністичної влади.

Одним з найколоритніших мислителів епохи європейського Просвітництва був Гракх Бабеф (1760—1797). Його погляди можна вважати вершиною розвитку соціалістичної ідеї у Франції. Сутність його ідей характеризується такими настано­вами: а) повне несприйняття приватної власності; б) побудова народної держави; в) проголошення республіканської форми правління; г) утвердження невід'ємних прав кожного громадя­нина; д) досягнення добробуту для всіх та щастя для кожної

-45-

окремої людини; є) підкорення громадян чинним законам та вказівкам верховної адміністрації; є) забезпечення всіх членів однаковим середнім достатком та тим, чого кожен потребує; ж) ігнорування індивідуальності та самобутності будь-якої осо­бистості.

Отже, між клерикально-природною і буржуазно-раціональ­ною концепціями природного права існує наступництво. Вод­ночас буржуазно-раціональна концепція природного права дає змогу стверджувати: а) раціональне і формальне право не збігаються, бо перше виводиться з об'єктивних законів приро­ди, а друге — з суб'єктивного погляду законодавця; б) не існує однакових для всіх типів держав і права принципів природного права; в) у кінці епохи філосрфсько-правового Просвітництва буржуазія вже панувала повністю. Однак природне право не було піднято до правового. На словах було право, а на ділі — панування і диктат. Право вибирати людину, щоб здійснювала управління, оберталося на право того, хто буде обраний, заво­лодіти будь-якими благами, до яких він мав доступ. Особлива роль в ідейній спадщині належить теоріям утопічного соціаліз­му (комунізму), що займала певне місце в концепціях пізнього феодалізму щодо свободи та особистої недоторканності лю­дини.

XVIII століття, особливо його друга половина, характеризу­валося прогресивними ідеями та нормативним їх закріпленням не тільки в Європі, а й на атлантичному узбережжі Америки, де йшла визвольна війна американського народу (в першу чер­гу англійських колоністів) проти метрополії англійців, що гно­били і тримали в колоніальному рабстві народ Америки. В ре­зультаті війни у 1775—1783 pp. утворилась незалежна держава Сполучені Штати Америки. На формування політичної і пра­вової думки в колоніях великий вплив мали політичні та пра­вові ідеї мислителів Європи періоду буржуазних революцій. До них можна віднести природно-правові теорії Гоббса, Лока, Вольтера, Руссо, Монтеск'є та деяких інших. їх ідеї та ідеї американських мислителів було закріплено в «Декларації неза­лежності Сполучених Штатів Америки» та «Білі про права».

Декларація незалежності США закріпила основні положен­ня, які відображали ідеї природного права, що їх обстоювали

-46-

в той час американські революціонери-демократи Томас Пейн (1737-1809) і Томас Джефферсон (1743-1726). До таких ідей слід віднести: а) право на життя, свободу, недоторкан­ність, власність, щастя і безпеку; б) право на знищення уряду, що не задовольняє інтереси народу; в) ідея суверенітету наро­ду; г) принцип розподілу влад; д) право народу на вибір такої форми правління, що відповідає його інтересам; є) ідею про те, що уряд лише слуга народу і повинен діяти в інтересах на-

РОДУ-

Ідеї великої торгово-промислової буржуазії і плантаторів-ра-бовласників в США в період боротьби за незалежність об­стоював Александер Гамілтон (1757—1804). Він виступив проти включення Біля про права до Конституції США 1787 ро­ку. Цією конституцією було закріплено сильну урядову владу, оформлено утворення республіки буржуазії та плантаторів. Біль про права не був включений до Конституції США, навіть попри те, що в конституціях штатів біль про права знайшов своє відображення. І тільки завдяки активним ініціативам Джефферсона і деяких інших революційних демократів та прогресивних політичних діячів Америки до Конституції США було прийнято десять доповнень, що вступили в дію в 1791 p., проголосили права і свободи громадян Сполучених Штатів Америки і ввійшли в історію правової думки як американський Біль про права.

Важливу роль в історії формування першого покоління прав людини відіграла французька «Декларація прав людини і гро­мадянина» 1789 р. Революція проходила в три етапи: а) кон­ституціоналістський (1789—1792); б) жирондистський (1792— 1793);в) якобінський (1793-1794).

Конституціоналісти, що прийшли до влади в результаті ре­волюції, проголосили ліквідацію феодалізму і станово-фео­дальних порядків. Було проголошено і проведено низку прогре­сивних політичних, соціально-економічних та правових пере­творень. 26 серпня 1789 р. Установчі Збори прийняли «Декла­рацію прав людини і громадянина».

Після прийняття Декларації велика буржуазія, захопивши владу, почала діяти всупереч проголошеним демократичним принципам і прийняла низку антидемократичних законів.

-47-

У серпні 1792 р. у результаті народного повстання було лік­
відовано режим конституційної монархії і до влади прийшла
середня буржуазія. Це був жирондистський етап революції^: у
Франції. Жирондисти прийняли низку законів, спрямованих
на. ліквідацію залишків феодального режиму і встановлення
французької республіки..

У результаті повстання 31 травня—2 червня 1793 р. жирон­
дистів було вигнано з Національного Конвенту і до влади прий­
шла дрібна буржуазія (якобінці). Вони встановили якобінську
диктатуру. •;..:

Отже, ідеї свободи та недоторканності людини і громадяни­на у XVIII ст. у.Франції та США:

а) зробили певний внесок у загальносвітову скарбницю фор­
мування прав людини, мали прогресивний характер, оскільки
були спрямовані проти феодальних порядків;

б) теоретичні доктрини Просвітництва, революційно-демок­
ратичні концепції та теорії утопічного комунізму сприяли по­
дальшому розвитку формування прав і свобод, правової думки
в Німеччині, Росії, інших державах;

в) вони в подальшому були використані у працях філософів,
юристів, вчених (теоретиків і практиків) при формулюванні
другого і наступних поколінь прав людини і громадянина.

Подальший розвиток прав людини і громадянина, 'їх свободи і недоторканності можна прослідкувати, аналізуючи світову юридичну думку, законодавство та юридичну практику XIX-XX ст. Для першої половини XIX ст. характерно зміцнення буржуазних прав і свобод. У цей час відбувалась активна коди­фікація законодавства, виникає представницька держава в^; її сучасному розумінні, буржуазія поступово завойовує собі полі­тичні права і політичне панування. Прагнення буржуазії до свободи, прогресу і законності сприяли виникненню в держав­но-правовій ідеології того часу буржуазного лібералізму, що характеризувався розширенням свободи дій, свободи торгівлі, свободи приватної власності і промислової конкуренції, свобо­ди і недоторканності людини та іншими громадянськими пра­вами і свободами.

Видатним вченим-філософом Німеччини, що розпочав сис­тематичне обгрунтування буржуазного лібералізму, був профе­с-

Кенігсберзького університету Іммануїл Кант (1724— 1804). Вчення Канта в.основ* своїй навіянь духом Просвіт ництва з використанням ідей індивідуалістичної школи природ­ного права. Особу він розглядав як абсолютну цінність з вису­ванням апріорного закону, абстрактно-обов'язкового та фор­мального «категоричного імперативу». Кант вважав, що свобода особистості полягає в тому, щоб визначати самому собі мету і варіанти, що відповідають цій меті, поведінки. Він був упевнений, що держава може^: примусити особу вибирати ті чи інші засоби для досягнення певної мети, але не може наказу­вати людині, заради чого вона повинна жити. Кант уперше ви­сунув ідею про те, що устрій і режим держави повинні макси­мально відповідати праву (правовому закону). Держава по­винна спиратися на право, додержуватися прав і свобод люди­ни, забезпечувати їх реалізацію та здійснення позитивних законів.

Право Кант поділяв на природне, позитивне і справедли­вість. Однак Кант заперечував право народу на повстання про­ти деспотичного управління, вважаючи, що зміна політично-юридичних установ повинна проходити зверху шляхом реформ. Методи відкритої боротьби втягують народ у хаос, анархію і злочинність. У працях Канта обґрунтовується необ­хідність миру як в межах держави, так і в міжнародних відно­синах між державами. Кант виступав проти війн, за політичне вирішення всіх проблемних питань шляхом укладання і додер­жання міжнародних договорів і угод, невтручання у внутрішні справи держави, за розвиток між народами. торговельних, культурних та інших зв'язків.

Отже, в правовій філософії Канта, як одного з перших ав­торів, що обґрунтовував буржуазний лібералізм, яскраво вияв­ляється конфлікт ліберальних та етичних переконань. З одного боку, він прихильник справедливості, а з другого — не залишає людині можливості відстоювати справедливість, протистояти тиранії. Справедливою організацією суспільства, на його дум­ку, повинно бути встановлення «вічного миру». Досягти цього в майбутньому можна завдяки утворенню федеративного со­юзу незалежних рівноправних держав республіканського типу.

-49-

В такому суспільстві, на думку Канта, особі забезпечувати­меться реалізація повної свободи і недоторканності.

Найвищим ступенем розвитку класичного німецького ідеа­лізму було правове вчення Георга Вільгельма Фрідріха Гегеля (1770—1831). Головною працею Гегеля з проблем держави і права є «Філософія права» (1821 p.). Його філософська теорія базується на тому, що в основі соціальної дійсності лежить «світовий розум», «абсолютна ідея» чи «світовий дух», що вияв­ляють себе в мисленні чи самопізнанні. У філософії духу він розрізняв три основні науки, а саме — про суб'єктивне, об'єк­тивне та абсолютне. Вчення про державу і право Гегель роз­глядав як складову частину філософії. Державу і право Гегель розглядав крізь призму самої ідеї та напрямів її реалізації. Пи­тання конструкції, сутності, змісту та конкретного застосуван­ня державно-правових явищ він відносив до предмету юрис­пруденції. Саме право Гегель визначав як наявне буття свобо­ди, певний ступінь розвитку свободи. Розуміння права він формулює з позицій ідеалізму, стверджуючи, що право вияв­ляє себе спочатку в історичному, моральному, релігійному зна­ченні, а вже потім у дійсності.

Саму свободу, за Гегелем, закладено в конструкції абстракт­ного права, що має кілька рівнів: а) рух від абстрактного до конкретного; б) судження про неправду (ненавмисну, обман, злочин); в) змішування абстрактного права і моралі, що приз­водить до об'єктивізації свободи через сім'ю, громадянське сус­пільство і державу.

Абстрактне право Гегель формулює таким чином: «Будь осо­бистістю і поважай інших як особистостей!» Конкретне право виявляється у формальній свободі та, в першу чергу, у свободі приватної власності.

Злочин є порушенням права, а засобом відтворення поруше­ного права Гегель вважає покарання. Суб'єктивна воля вияв­ляється лише в діях (поведінці).

Громадянське суспільство, за Гегелем, характеризується трьома основними моментами: а) системою потреб; б) відправ­ленням правосуддя; в) діяльністю поліції і корпорацій. У такій конструкції відчувається змішування функцій громадянського суспільства і держави, що їх Гегель ототожнював.

-50-

Отже, Гегель в питаннях свободи і недоторканності особи стояв на позиціях формальної рівності всіх суб'єктів громадян­ського суспільства. Держава і право є засобами визначення і забезпечення формальної рівності людини і громадянина. Весь новітній час, починаючи з Реформації, Гегель присвячує ні­мецькій нації, вважаючи, що США і Росія ще не проявили се­бе у всесвітній історії.

§ 3. Нормативні акти, що закріплювали права

і свободи людини в умовах Середньовіччя,

Нового часу та XX століття

До основних нормативно-правових документів, що закріп­лювали права і свободи людини та громадянина, належать: а) Велика хартія вольностей 1215 p.; б) Петиція про право 1628 р.; в) Акт про краще забезпечення свободи підданих і про попередження ув'язнень за морями (habeas corpus act¹) від 26 травня 1679 р.; г) Біль про права від 13 лютого 1689 p.; д) Біль про права 1791 р. (перші десять поправок до Консти­туції США); е) Декларація прав людини і громадянина від 26 серпня 1789 р. та ін.

Крім майнових інтересів, в умовах станово-представницької монархії велась і боротьба за особисту недоторканність. При­кладом такої боротьби за свободу і рівність прав місцевих фео­далів і обмеження зловживання королівської влади був рух ба­ронів у Англії на початку XIII ст. У результаті в 1215 р. було прийнято Велику хартію вольностей. Офіційно в Англії цей до­кумент вважали першою її Конституцією. Повний текст цієї хартії поділяють на три частини: а) статті, що стосуються ма­теріальних інтересів різних соціальних верств та груп населен­ня (статті 1, 2, 9, 13, 15 і 18); б) статті, що реформують дер­жавний механізм англійського королівства, або «конституцій­ні» (статті 12, 14 і 61); в) статті, що встановлюють принципи діяльності судово-адміністративного апарату (статті 17, 20, 21, 39 і 40). Важливе значення для розширення свобод, недотор-

«Habeas corpus subjiciendum» - латинська формула судового наказу, яким суд вимагав доставити заарештованого.

-51-

канності людини й упорядкування діяльності королівської вла­ди мали статті 18—20, 38—40, 45 та деякі інші. Так, ст. 39 проголошувала, що жодну вільну людину не буде заарештова­но чи ув'язнено в тюрму, чи позбавлено володіння, чи яким-небудь іншим чином обездолено, і «ми не підемо на неї і не пошлемо на неї інакше, як за законним вироком рівних їй і за законом країни».

Петиція про право — це нормативний документ, що започат­
кував буржуазно-революційне законодавство Англії. Петицію
подали королю духовенство та світські лорди й общини, що бу­
ли представлені в парламенті з метою підтвердження різних
прав і вольностей підданих короля. Король відповів у. парла­
менті: «Нехай буде зроблено за цим бажанням». У самій пети­
ції формулювалися порушення, що були вчинені Таємною Par
дою у вигляді допитів, затримань та ув'язнень в тюрми супро­
ти законів та вольностей королівства. В петиції було сформу­
льовано прохання не порушувати. в майбутньому законів і
статутів англійського королівства та не чинити дії на шкоду на­
роду з метою його заспокоєння.,

Процесуальне закріплення гарантій від незаконних арештів було здійснено з прийняттям 26 травня 1679 р. «Акту про кра­ще забезпечення свободи підданих и про попередження ув'яз­нень за морями (habeas corpus act)». Метою цього документа є визначення правового статусу особи, що знаходилася під вар­тою до суду, тобто була попередньо ув'язнена. Акт 1679 р. встановив складний юридичний механізм, що забезпечував: права особистості, можливості внесення грошової застави. За^ ставу повинен був встановити суд у кожному конкретному ви­падку. Акт зазначав, причини недоліків, що мали місце при за­безпеченні особистої недоторканності заарештованих. Вказува­лося, що шерифи, тюремники та інші чиновники, яким під. варту віддавалися піддані короля за кримінальні чи такі, що вважалися кримінальними, діяння, довгий час не виконували зверненого до них наказу habeas corpus. Від цього страждали і в майбутньому можуть страждати піддані короля, надовго ут­римувані в тюрмі, тоді коли за законом вони могли бути взяті на поруки. Для попередження таких випадків і для швидшого звільнення всіх осіб, утримуваних за злочини, затверджувало-

-52-

ея таке: а) якщо будь-яка особа чи особи подадуть наказ ha­beas corpus, звернутий до шерифа, тюремника чи наглядача, то така посадова особа зобов'язана у триденний термін вико­нати цей наказ і доставити заарештованого чи затриманого до

лорда-канцлера, судді чи барона та іншого суду, звідки було видано наказ і одночасно зазначити дійсні причини затриман­ня. Лорд-канцлер, барони чи судді зобов'язані протягом двох днів розібратися у справі та, взявши заставу та зобов'язавши заарештованого явитися до суду, звільнити його від тримання під вартою, крім випадків, коли суддям буде зрозуміло, що особу затримано на законних підставах і за такі діяння, що заарештований за законом не може бути взятий на поруки. За невиконання вимог habeas corpus посадові особи (начальник тюрми, тюремники чи інші чиновники), під охороною яких знаходиться заарештований, підлягають після першого випад­ку штрафу в сумі 100 фунтів, а після другого — 200 фунтів і визнаються нездатними виконувати свої обов'язки на даній по­саді. Будь-яка особа чи особи, що були звільнені згідно з habe­as corpus, не можуть бути в майбутньому заарештовані за той самий злочин інакше як за приписом того суду, до якого вони зобов'язані підпискою з'являтися, або іншого суду, який здійс­нює юрисдикцію по даній справі. За невидачу наказу habeas corpus судді підлягали штрафу в сумі 500 фунтів. Положення цього акту не поширювалися на заарештованих за борги чи по якій-небудь іншій цивільній справі".

Біль про права від ІЗ лютого 1689 р. був внесений у парла­мент духовними і світськими лордами та общинниками з ме­тою запобігання протизаконним діям проти віри та вольностей народу. В Білі вимагалося: а) припинити дії короля (їако-ва II), його радників, чиновників та суддів, що посягають на відміну законів, збори податків без санкції парламенту, припи­нити незаконні затримання та переслідування, визнати свободу виборів парламенту, свободу слова, заборону надмірних за­став, вільного формування суду присяжних та ін.; б) через від­мову від престолу короля Іакова II інші особи, що коронують-

Хрестоматия по истории государства и права зарубежных стран / Под ред. 3. М. Черниловского. - М„ 1984. - С. 162-164.

-53-

ся, повинні додержуватися законів і вольностей королівства Англії; в) всі вимоги повинно бути узгоджено з парламентом, узаконено, оголошено чи оприлюднено іншим способом та до­тримано в майбутньому.

1701 року було видано Акт про устрій (Акт про майбутні об­меження і про краще забезпечення прав і свобод підданих). У ньому були такі вказівки королю: вступити на престол, при­єднатися до англійської церкви, не виїжджати без згоди парла­менту за межі Англії, Шотландії та Ірландії. Закріплювався контроль за Таємною Радою, суддями, обов'язок королів до­держуватися законів і вимагати цього від міністрів та чинов­ників.

Ідеї американських мислителів було закріплено в Декларації незалежності Сполучених Штатів Америки та Білі про права.

Декларацію незалежності США було затверджено 4 липня 1776 р. Основні її положення відображали ідеї природного права, а саме: а) рівність всіх щодо природних прав, таких як право на життя, свободу, недоторканність, власність, щастя і безпеку; б) право на усунення від влади уряду, що не задо­вольняє інтересів народу; в) ідею суверенітету народу; г) принцип розподілу влад; д) право народу на вибір такої форми правління, що відповідає його інтересам; є) ідею про те, що уряд лише слуга народу і повинен діяти в інтересах на-РОДУ-

Права і свободи громадян США закріплено в Конституції США, прийнятій 17 вересня 1787 р. Конвентом, який складав­ся з 55 делегатів з 12 штатів. Спочатку в текст Конституції Біль про права включено не було. Делегати Конвенту вважа­ли, що Конституція сама по собі є Білем про права. Водночас деякі положення Конституції стосувалися прав і свобод. На­приклад, розділ 9 статті І закріплював, що дія привілею наказу habeas corpus не повинна призупинятися, окрім випадків, якщо це потрібно для суспільної безпеки в разі повстання чи вторгнення. Заборонялося приймати білі про опалу. Велике значення для захисту громадян від свавілля влади мав припис статті III про те, що всі кримінальні справи має розглядати суд присяжних. Важливе значення для майбутнього закріплення фундаментальних прав і свобод мало положення розділу 2

-54-

статті іу _в якому закріплювалося, що громадянам кожного штату надаються всі привілеї та пільги громадян інших штатів. Пізніше під привілеями і пільгами розуміли належність при­родних прав.

Отже, з самого початку Конституція США проголосила пев­ні демократичні принципи щодо прав і свобод громадянина. Під тиском прогресивних сил 15 грудня 1791 р. було прийнято федеральний Біль про права, який містив десять поправок до Конституції США. В ньому закріплювалися такі положення.

!. Конгрес не прийматиме законів, які б: а) встановлювали обов'язковість будь-якої релігії чи забороняли її вільне сповіду­вання; б) обмежували свободу слова чи друку; в) обмежували право народу мирно збиратися; г) не дозволяли звертатися до уряду з петиціями про виправлення зловживань влади.

2. Оскільки для безпеки вільної держави необхідна добре ос­
нащена міліція, то за народом залишалося право зберігати і
носити зброю.

3. У мирний час жоден солдат не селитиметься у будь-який
дім без згоди його власника. Під час війни це може відбуватися
лише у порядку, встановленому законом.

 

4. Право народу на охорону особистості, житла, паперів і
майна від необгрунтованих обшуків чи арештів не порушува­
тиметься. Ордери на обшук чи арешт видаватимуться лише з
правдоподібних причин, що підтверджені присягою чи урочис­
тою клятвою. Такі ордери повинні містити детальний опис міс­
ця, де повинен бути проведений обшук, і особи чи речі, які під­
лягають арешту.

5. Нікого не може бути притягнуто до відповідальності за
тяжкий чи інший кримінальний злочин інакше, як за ініціати­
вою чи обвинуваченням, що виходить від великого журі. Ви­
нятками є розгляди справ, що їх порушено у збройних силах
чи міліції щодо осіб, які перебували на дійсній службі під час
війни чи під час іншої суспільної небезпеки. Ніхто не нестиме
двічі відповідальність життям чи тілесною недоторканністю за
один і той самий злочин. Нікого не повинно бути примушено
давати свідчення проти самого себе, не буде позбавлений жит­
тя, свободи чи майна без законного судового розгляду. Жодна

-55-

дриватна власність не відбиратиметься для суспільного корис­тування без справедливого відшкодування.

6. За будь-якого кримінального переслідування обвинуваче­
ний має право на швидкий та публічний суд безсторонніх при­
сяжних зі штату й округу, де вчинено злочин. Обвинувачений
матиме право вимагати, щоб йому дали очну ставку зі свідка­
ми, які свідчать проти нього, він може вимагати свідків зі сво­
го боку і користуватися послугами адвоката для свого захисту.

7. У позовах загального права, де ціна позову перевищує
20 доларів, зберігатиметься право вимагати розгляду справи
судом присяжних і жоден факт, що його розглядали.присяжні,
не.буде повторно переглядати який-небудь суд Сполучених
Штатів інакше, як за положенням загального права.

8. Не вимагатимуться надмірні застави і не стягуватимуть
.надмірні штрафи, не покладатимуть жорстокі та принизливі
покарання.

9. Визначення у Конституції всіх цих прав не тлумачити­
меться як заперечення чи зменшення інших прав, що збері­
гаються за народом.

10. Ті повноваження, що не передано Сполученим Штатам
Конституцією і користування якими не заборонено нею окре­
мим штатам, залишаються відповідно за штатами чи народом.

Отже, Біль про права 1791 р. істотно доповнив Конституцію США демократичними правами та свободами.

Важливу роль в історії формування першого покоління прав людини відіграла французька Декларація прав людини і грома­дянина 1789 p., прийнята на початку Великої французької ре­волюції (1789-1794 pp.).

Конституціоналісти, що прийшли до влади в результаті ре­волюції, проголосили ліквідацію феодалізму та станово-фео­дальних порядків. Було проголошено і проведено низку прогре­сивних політичних, соціально-економічних та правових пере­творень. 26 серпня 1789 р. Установчі Збори прийняли Декла­рацію прав людини і громадянина, в якій проголошувалося: а) люди народжуються вільними і рівними в правах; б) вони залишаються такими на все життя; в) за ними закріплюються невід'ємні природні права на свободу, індивідуальну безпеку, недоторканність, власність, вчинення опору гнобителям та

-56-

інші; г) всі люди рівні перед законом; д) закріплення принци­пу розподілу влад на законодавчу, виконавчу та судову.

Одним із документів, що закріплювали природні (громадян­ські та політичні) права людини, була Конституція Франції, прийнята 3 вересня 1791 р. У преамбулі Конституції йшлося про таке: а) ліквідацію станових привілеїв; б) спадкування чи продаж державних посад заборонялися; в) рівність для всіх прав; г) невизнання законом будь-яких обов'язків, що супе­речать природним правам людини і Конституції. Конституція забезпечувала такі природні та громадянські права: а) доступ до всіх посад за бажанням і здатністю виконувати покладені обов'язки; б) рівномірний розподіл податків між громадянами залежно від їх прибутків; в) рівність перед законом і судом при покладанні покарань за вчинені злочини. Людині було гаран­товано такі свободи: а) пересування; б) слова, друку, думки, релігії; в) від цензури чи будь-якої іншої перевірки документів:перед друком; г) зборів і мітингів без зброї і при додержанні поліцейських законів; д) звернення до будь-яких органів.

Законодавчій владі було заборонено видавати будь-які зако­ни, що суперечать природним правам та Конституції. Гаранту­валася недоторканність власності та справедливе відшкодуван­ня збитків, загальна для всіх народна освіта, безкоштовна в частині, необхідній для всіх людей.

У XX та на початку XXI ст. найважливішими документами щодо здійснення прав і свобод людини та громадянина є: 1) Загальна декларація прав людини 1948 p.; 2) Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права; 3) Міжна­родний пакт про громадянські і політичні права та ін.

Загальна декларація прав людини є одним з перших в історії міжнародних відносин нормативних документів, в якому про­голошено широке коло основних прав і свобод людини. її було прийнято Генеральною Асамблеєю ООН у Парижі 10 грудня 1948 р. Саме цю дату вважають Днем прав людини. Деклара­ція складається з преамбули і тридцяти статей. Вона закріплює завдання, до виконання яких повинні прагнути всі народи й усі держави. Серед цих завдань рівність, братерство та повнота таких можливостей, як право на життя, свободу та особисту недоторканність, свободу від рабства, тортур, жорстокого і не-

-57-

людського поводження та покарання. Декларація гарантує ви­знання правосуб'ектності кожної людини, захист від будь-якої дискримінації, ефективне поновлення у правах, свободу від безпідставних арештів, затримань чи вигнання, справедливий і безсторонній суд. Кожна людина відповідно до Декларації вва­жається невинною у вчиненні злочину доти, доки її винність не буде встановлено в законному порядку судом. Ніхто не може зазнавати безпідставного втручання в особисте й сімейне жит­тя. Людині гарантується недоторканність житла, кореспонден­ції, честі та репутації, свобода пересування, переконань, думки і совісті, шлюбу і створення сім'ї. Людина має право на грома­дянство, притулок, на участь в управлінні своєю країною, мир­ні збори і асоціації. Людині забезпечується право на працю, відпочинок, достойний її гідності життєвий рівень, включаючи їжу, одяг, житло, медичний догляд та необхідне соціальне об­слуговування. Декларація закріплює право на освіту, участь у культурному житті, захист моральних і матеріальних інтересів людини, такий соціальний і міжнародний порядок, за якого її права і свободи можуть бути повністю здійснені. Людина має обов'язки перед суспільством. Здійснення людиною прав і сво­бод не повинно суперечити цілям і принципам Організації Об'­єднаних Націй. Ніщо у Декларації не може бути витлумачено, як надання будь-якій державі, групі осіб чи окремій особі пра­ва займатися діяльністю, вчиняти дії, спрямовані на знищення закріплених Декларацією прав і свобод¹. Ця Декларація, Між­народний пакт про громадянські і політичниі права і Міжна­родний пакт про економічні, соціальні і культурні права скла­дають Міжнародний біль про права людини.