РОЗДІЛ V 5 страница

-211-

Обов'язок щодо захисту Вітчизни, загального військового обов'язку і військової служби регулюється також Законами України «Про прикордонні війська України», «Про внутрішні війська Міністерства внутрішніх справ України», «Про Збройні Сили України» тощо.

Військова служба є не тільки юридичним, а й моральним обов'язком військовозобов'язаних, гарантом'безпеки Вітчизни, її незалежності та територіальної цілісності, а тому за ухилен­ня військовозобов'язаних від чергового призову на дійсну вій­ськову службу, а також від військової служби, порушення військових статутних правил, інші військові злочини встанов­лено кримінальну відповідальність.

і⁷: Стаття 66 Конституції України встановлює обов'язок кож-¹ ного члена суспільства не заподіювати шкоду природі, культур­ній спадщині, відшкодовувати завдані ним збитки. Цей обов'я­зок щодо охорони природи деталізується Законами України «Про охорону навколишнього природного середовища», «Про охорону атмосферного повітря», «Про природно-заповідний фонд України», «Про тваринний світ», «Про карантин рослин» і деякими іншими. Вони у своїй сукупності складають еколо­гічне право України. Останнє можна визначити, як систему правових норм, які регулюють суспільні відносини з охорони навколишнього природного середовища і раціонального вико­ристання природних ресурсів (екологічні відносини). До її складу входять такі підгалузі, як земельне, водне, бісове, гір­ниче право, право про надра та деякі інші галузі права, які ре­гулюють відносини з охорони й раціонального використання певних видів природних ресурсів, тобто у правових формах за­хищаються переважно всі' компоненти, що складають природ­не середовище.

Так, статті 9—12 Закону України «Про охорону навколиш­нього природного середовища» встановлюють екологічні права та обов'язки людини і громадянина в Україні. Крім того, цей Закон передбачає принципи, види, режими, цілі природоко­ристування, форми контролю за його здійсненням. Земельний кодекс України регулює відносини у сфері використання і охо­рони землі, а саме визначає певні категорії земель відповідно до їх цільового призначення, називає форми власності на зем-

-212-

лю, встановлює порядок оренди землі, плати за землю тощо. Закон України «Про природно-заповідний фонд України» регу­лює економічні, соціальні; правові та екологічні засади природ­но-заповідного фонду в Україні, Він регламентує, що природ­но-заповідний фонд — це ділянки суші і водного простору, при­родні комплекси та об'єкти, які мають особливу природоохо­ронну, наукову, естетичну та іншу цінність, а тому виділені з метою збереження природного середовища, генофонду тварин­ного і рослинного світу, підтримання загального екологічного балансу та екологічної безпеки України. Аналогічні заходи пе­редбачені вищезгаданими Законами щодо охорони атмосфер­ного повітря, тваринного світу, водних ресурсів тощо. Най­більш актуальним завданням нашої юридичної науки щодо цього є створення єдиного Екологічного кодексу України.

Щодо охорони культурної спадщини в Україні Основи зако­нодавства України про культуру, Закон Української РСР «Про охорону і використання пам'яток історії та культури» від 13 липня 1978 р. та інші нормативно-правові акти встановлю­ють обов'язок, відповідно до якого суб'єкти, які своїми діяння­ми завдали шкоди природі, культурній спадщині, повинні від­шкодувати збитки, у тому числі й у примусовому порядку.

Обов'язок кожного члена суспільства сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом, передбаче­ний ст. 67 Конституції України. Він є обов'язком усіх юридич­них і фізичних осіб, які отримують доходи від підприємниць­кої, трудової, творчої та іншої діяльності для забезпечення формування державного та місцевих бюджетів.

. При цьому, відповідно дб Закону України «Про бюджетну систему України», під бюджетом розуміють план утворення й використання фінансових ресурсів для забезпечення функцій, що здійснюються органами державної влади та місцевого само­врядування в Україні. Бюджетна система України складається з Державного бюджету України, республіканського бюджету Автономної Республіки Крим і місцевих (обласних, міських, ра­йонних, районних у містах, селищних та сільських) бюджетів.

Доходи вищезгаданих бюджетів утворюються за рахунок надходжень від сплати фізичними та юридичними особами по­датків, зборів та інших обов'язкових платежів, надходжень з

-213-

інших джерел, встановлених законодавством України. Так формується податкова політика, основи якої сформульовані в «Основних положеннях податкової політики в Україні», за­тверджених постановою Верховної Ради України від 4 грудня 1996 р. Ці основи податкової політики відтворені в Законі Ук­раїни «Про систему оподаткування». Під податком розуміють обов'язковий внесок до бюджету відповідного рівня або дер­жавного цільового фонду, що здійснюється платниками подат­ків у порядку й на умовах, визначених законом.

Залежно від різних критеріїв диференціації розрізняють: 1) податки з юридичних осіб (податок на прибуток, додану вартість тохуо); податки з фізичних осіб (податок на проми­сел); 2) прямі та непрямі; 3) загальнодержавні та місцеві;

4) загального призначення та спеціальні (цільові) податки;

5) разові та систематичні.

Об'єктами оподаткування є доходи (прибутки), додана вар­тість продукції (робіт, послуг), вартість продукції (робіт, по­слуг), у тому числі митна або її натуральні показники, спеціальне використання природних ресурсів, майно юридич­них і фізичних осіб та інші об'єкти, визначені законами Украї­ни про оподаткування.

Важливо підкреслити, що ст. 67 Конституції не тільки вста­новлює обов'язковість сплати податків, а й конкретно регулює порядок сплати податків. Кожен має сплачувати податки й збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Усі грома­дяни повинні щорічно подавати до податкових інспекцій за місцем проживання декларації про свій майновий стан та до­ходи за минулий рік у порядку, встановленому законом.

Контроль за дотриманням податкового законодавства здійс­нюють державні податкові адміністрації. їх компетенція, у то­му числі щодо притягнення неплатників податків до відпові­дальності, визначена Законом України «Про державну подат­кову службу в Україні».

Статті 68 Конституції України встановлює обов'язок кожно­го неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей, що є запорукою стабільності в суспільстві та характер­ною ознакою побудови в нашій країні правової держави. При

-214-

цьому спеціально підкреслюється, що незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності. Під нею розуміють специфічні правовідносини між державою і правопорушником, що характеризується засудженням протиправного діяння і суб'єкта правопорушення, накладанням на правопорушника обов'язку нести певні позбавлення і несприятливі наслідки особистого майнового, організаційного характеру за вчинене правопорушення. Головна мета юридичної відповідальності — правове виховання людей, покарання винних за вчинене, а за­галом — забезпечення законності та правопорядку, що, без­умовно, не може залежати лише від правосвідомості осіб, від того, знають чи не знають вони чинні закони. А тому кожна людина має намагатися не тільки додержуватися, а й якнайкра­ще знати закони, що одночасно з цим покладає обов'язок на дер­жаву їх оприлюднювати, опубліковувати, пропагувати.

Більше того, ми вважаємо, що в умовах формування право­вої держави і громадянського суспільства слід було б зробити спеціальне застереження щодо додержання Конституції Украї­ни і законів України державними органами та їх посадовими особами. Адже було б помилкою вважати недоліки в податко­вому законодавстві, порядку акціонування, в організації трас­тових компаній та інвестування, діяльності банків, викорис­тання бюджетних коштів не за призначенням тільки прорахун-ками законодавчої, виконавчої, судової чи контрольно-нагля­дової влади. Політичний і кримінальний зговір нерідко відбувається явно, на очах у людей, з повним розумінням його небезпеки і власної безпорадності щось змінити. Невипадково на питання дослідницької групи «Фонд ЮФІ» «Хто, за Вашою думкою винен у корупції, що існує в Україні?» 50,3 відсотка опитаних відповіли: «Вищі керівні органи».

Оцінюючи в цілому комплекс прав, свобод і обов'язків лю­дини і громадянина в Україні, переконуємося, що він відпові­дає положенням Міжнародного пакту про економічні, соціаль­ні і культурні права, Міжнародного пакту про громадянські та політичні права та Факультативного протоколу до Міжнарод­ного пакту про громадянські і політичні права, які ратифікова­ні Україною. Значною мірою цей комплекс узгоджується і з Європейською конвенцією про захист прав і основних свобод

-215-

людини та Протоколами № 2, 3, 8 і 11 до цієї Конвенції, що ратифіковані Україною. Все вище зазначене дає підстави стверджувати, що в Україні на підставі прийнятої Конституції повинна відбутися перебудова всієї правової системи та орієн­тиром такої реформи повинні стати права, свободи і обов'язки людини і громадянина, процес їх реального забезпечення і здійснення. Держава з усіма її владними органами повинна стати головним гарантом забезпечення цих прав, свобод і обов'язків, і водночас вона сама має реформуватись, у тому розумінні, що побудову правової держави слід розпочинати з забезпечення цих прав, свобод і обов'язків. Адже останні є складовою загально-соціального принципу гуманізму. Гуманізм — це принцип, згідно з яким вищою цінністю є самоцінність кож­ної людини у сукупності з її невід'ємними правами. Його скла­довими є доброта, милосердя, співчуття, співпереживання, увага до людини, прагнення допомогти їй зайняти гідне місце у житті, позбавитися всього негативного. Гуманізм є основою лібералізму — найвпливовіщої політико-правової концепції кін­ця нашого століття, що домінує у всіх демократичних країнах світу, а отже, стосується всіх сфер життя суспільства, а саме політики, економіки, культури, у тому числі й державного апа­рату України.

Сутність будь-якого права полягає є тому, що воно діє. (К. Берг)

РОЗДШ VI

Конституційно-правовий механізм

забезпечення реалізації прав і свобод

людніш та громадянина

§ 1. Поняття та структура
конституційно-правового механізму
- забезпечення реалізації прав і свобод

людини та громадянина¹

Право в своїх нормах закріплює різні моделі обов'язкової, забороненої чи дозволеної поведінки учасників правовідносин, регулює та охороняє суспільні відносини, що піддаються пра­вовому регулюванню чи об'єктивно потребують такого регулю­вання. Це полягає у наданні одним учасникам суспільних від­носин певних суб'єктивних прав і в покладенні на інших суб'єктів певних обов'язків, що пов'язує 'їх взаємними правами і обов'язками, орієнтує на правомірну поведінку.

Джерелами права є закони та інші нормативно-правові ак­ти, їх прийняття - не самоціль. Правова норма тільки тоді «живе» і «працює», коли вона здійснюється. Здійснення норма­тивно-правових актів — одна з важливих проблем, що стоїть сьогодні в умовах формування правової, соціальної, демокра­тичної Української держави. Правові норми видаються тільки тоді, коли необхідно врегулювати правові відносини людей в тій чи іншій сфері їх життя, якщо іншими видами норматив-

У параграфі використано матеріали А. І. Хальоти - викладача ка­федри конституційного права НАВСУ.

 

-216-

-217-

ного регулювання досягти найбільш ефективного результату неможливо. Наявність правового регулювання передбачає з'ясування його механізму. Отже, механізм правового регулю­вання нас цікавить з позиції встановлення системи елементів, за допомогою яких здійснюється правове регулювання. Під ме­ханізмом правового регулювання в теорії права розуміють су­купність усіх правових засобів, за допомогою яких здійснюєть­ся правовий вплив на суспільні відносини. Правові норми зак­ріплюють крім зобов'язань і заборон певні можливості людини та громадянина, тобто його суб'єктивні права. Реалізація прав і свобод — це форма їх буття, що зводиться до переведення со­ціальних благ, що закріплені нормами права, в стан їх можли­вого і дійсного використання конкретною особою (особами) з метою задоволення своїх різноманітних потреб і інтересів.

З урахуванням предмету нашого дослідження, нас цікавить не механізм правового регулювання, а механізм реалізації суб'єктивних прав. Вони відрізняються між собою. Механізм правового регулювання одержав у загальній теорії держави та права всебічну розробку, на відміну від механізму реалізації суб'єктивних прав. Реалізація прав та свобод особистості є са­мостійною проблемою, що не може бути зведена до її характе­ристики як основної частини правового регулювання. Тому і механізм реалізації суб'єктивних прав людини та громадянина не зводиться до механізму правового регулювання. Відмінність цих механізмів полягає в їх різному функціональному призна­ченні. Механізм правового регулювання призначений для нор­мативного регулювання і втілення різних форм реалізації пра­вових норм, передусім правозастосування. Механізм же реалі­зації суб'єктивних прав — це єдність правових засобів, за допо­могою яких матеріалізуються права та свободи людей. На наш погляд, він, у вузькому розумінні, включає такі елементи, як юридично значуща діяльність суб'єктів, а також стадії реаліза­ції суб'єктивного права. Все це обумовлює самостійне існуван­ня механізму реалізації суб'єктних прав людини та громадя­нина.

Отже, так само, як реалізація норми права не збігається з реалізацією суб'єктивних прав, механізм правового регулюван­ня не є тотожним механізму реалізації суб'єктивних прав.

-218-

Кожний механізм — це високоорганізована система, а будь-яка система має свою структуру. Система характеризується єд­ністю елементів, що перебувають у певних зв'язках і відноси­нах між собою, характеризують сутність об'єкта як ціле і від­носно незалежне зовні явище. А структуру розглядають як ви­значений склад компонентів (елементів) об'єкта.

У літературі розрізняють юридичний, психологічний і со­ціальний механізми реалізації суб'єктивних прав. Юридичний механізм характеризують як систему юридичних норм, фактів, документів та основних форм і способів організації їх здійснен­ня. Психологічний механізм - це цінності, орієнтації, установ­ки, цілі, інтереси і потреби, мотивація, вольова активність лю­дини у процесі здійснення прав і обов'язків. Соціальний меха­нізм включає в себе політичні, організаційні, ідеологічні та інші чинники.

Ми пропонуємо визначати механізм реалізації конституцій­них прав, свобод і обов'язків людини та громадянина як відносно відокремлену сукупність конституційних елементів, за допомогою яких в умовах додержання законності, з позиції гу­манізму і соціальної справедливості кожною людиною і грома­дянином України здійснюються його конституційні можливос­ті, знешкоджуються ті негативні умови, що можуть завдати шкоди практичному втіленню можливого у повсякденне життя.

До елементів механізму реалізації конституційних прав, сво­бод і обов'язків людини та громадянина, у ширшому розумінні, відносяться: а) конституційні норми, що закріплюють суб'єк­тивні права; б) самі конституційні права та свободи, їх зміст, структура та гарантії здійснення; в) юридичні обов'язки; г) юридична діяльність, що є сутністю реалізації конституцій­ного права; д) законність і правосвідомість людини та грома­дянина, що забезпечують правильне розуміння ними своїх кон­ституційних прав, свобод та обов'язків і кожного права окре­мо, шляхів їх реалізації; є) стадії реалізації кожного конкрет­ного конституційного права.

Конституційні норми, що закріплюють права, свободи та обов'язки людини і громадянина, містяться в Конституції Ук­раїни. Ці норми мають вищу юридичну силу, можуть діяти без­посередньо чи деталізуватися в поточному законодавстві, ними

-219-

встановлюються не тільки певні соціальні блага, а й гарантії їх здійснення.

Конституційні права і свободи було розглянуто у поперед­ньому розділі. Зазначимо ще раз, на які групи вони поділяють­ся: а) фізичні (статті 27-35 Конституції України); б) політич­ні (статті 36-40); в) економічні (статті 41—45); г) соціальні (статті 46—49); д) екологічні (ст. 50); є) сімейні (статті 51 — 52).; с) культурні (статті 53-54); ж) особисті (статті 55-64).: Конституційні обов'язки, як вид і міра необхідної (обов'яз­кової) поведінки людини і громадянина, ми також розглядали. їх можна класифікувати за різними критеріями. Л. І. Летнян-чин виділяє такі критерії для класифікації конституційних обов'язків: І) залежно від тою, належать ці обов'язки людині чи громадянину — на обов'язки людини та обов'язки громадя­нина; 2) за сферами суспільного життя (особисті, політичні, соціальні, економічні, екологічні, сімейні, культурні); 3) за способом закріплення (прямо закріплені у. конституції чи випливають з тлумачення її норм); 4) за функціональною спрямованосте) дії (що діють прямо та опосередковано); 5) за адресатами (суб'єктами) дії (державні, суспільні, інших лю­дей, власні); 6) за характером здійснення (в конкретних чи у загальних правовідносинах); 7) за формами здійснення (інди­відуальні чи колективні); 8) за часом реалізації (постійні чи тимчасові); 9) за характером забезпечення (у право реаліза-ційній чи правозастосовчій діяльності) та інші'. Саме завдяки реалізації конституційних обов'язків уповноважений суб'єкт здатний у повному обсязі здійснити свої конституційні права.

Юридична діяльність суб'єктів права характеризується необ­хідністю створення певних-умов та використання певних засо­бів для реалізації кожного конституційного права. Конституція закріплює загальні та спеціальні умови і засоби (гарантії) юри­дичної діяльності. Серед суб'єктів юридичної діяльності виді­ляють законодавчі, виконавчі, судові та контрольно-наглядові органи влади.

Летнянчин Л. /. Конституційні обов'язки людини і громадянина в Україні: проблеми теорії і практики: Дис.... канд. юрид. наук (за спеціаль­ністю 12.00.02 - конституційне право). - Харків, 2002. - С. 125.

-220-

Законність і правосвідомість діяльності передбачає певний режим здійснення конституційних норм, їх знання та переко­наність людини і громадянина в їх справедливості.

Стадії реалізації конкретного конституційного права є різни­ми, Іх можна поділити на такі, що потребують активної діяль­ності зобов'язаного суб'єкта або створення умов людині для здійснення нею певної можливості.

: 'Крім, розуміння механізму реалізації суб'єктивних прав і обов'язків:, у нашому випадку має значення механізм забезпе­чення реалізації зазначених прав і обов'язків. На нашу Думку, такий механізм, повинен включати в себе: а) гарантії їх здійс­нення; б) юридичні елементи механізму реалізації; в) процес практичного втілення можливості та необхідності у дійсність;,г) умови і фактори такого процесу.

Гарантії здійснення суб'єктивних прав — це умови та засоби, за допомогою яких забезпечується здійснення прав, свобод та обов'язків людини та громадянина. Вони можуть бути політич­ними, економічними, соціальними, юридичними тощо.

Юридичні елементи механізму включають в себе: а) правові норми та нормативно-правові акти; б) індивідуально-правові документи; в) юридичні факти; г) правові відносини; д) суб'єктивні права та юридичні обов'язки; є) форми і мето­ди організації здійснення суб'єктивних прав і юридичних обов'язків.

Правові норми містяться у нормативно-правових актах. Во­ни видаються компетентними суб'єктами правотворчої діяль­ності в Україні, визнають за людиною і громадянином різні правові можливості, що стосуються не лише іх поведінки, а й закріплюють взаємовідносини їх з іншими людьми, з колекти­вами людей, державою і громадянським суспільством в цілому. Такі можливості називаються суб'єктивними правами людини та громадянина.

Здійснення суб'єктивних прав, як і будь-яка інша діяль­ність, характеризується певним процесом. Елементами цього процесу є: а) правовий статус; б) правові відносини; в) корис­тування конкретними благами.

Правовий статус ми вже розглянули. Як категорія він стосу­ється інтересів не лише індивіда, а й колективів людей. Його

-221-

визначають як юридично закріплене положення людини і гро­мадянина в суспільстві. Як уже зазначалося, виділяють загаль­ний (конституційний), спеціальний та індивідуальний право­вий статус. Загальний, порівняно з індивідуальним, правовий статус є досить стабільним, постійним і не так часто змінюєть­ся, як спеціальний чи індивідуальний. Основу загального пра­вового статусу складають конституційні права, свободи, закон­ні інтереси та обов'язки людини і громадянина. Вони мають важливе значення для людини, однак не вичерпують всього розмаїття регулювання правових відносин, які характерні для галузевого і відомчого регулювання, що складає спеціальний і індивідуальний правовий статус людини. Саме на цьому рівні правового статусу людини і громадянина виникає ситуація го­товності суб'єктивних прав і юридичних обов'язків до їх здійс­нення, але і ця стадія не забезпечує індивіду здійснення його прав та обов'язків. Щодо цього дуже важливою є третя стадія безпосереднього користування суб'єктивним правом. Саме на цій стадії людині забезпечується фактичне переведення закріп­лених у моделі правової норми соціальних благ у повсякденну практичну діяльність і життя особистості. Такий динамічний процес переведення нормативної моделі у фактичну поведінку (здійснення суб'єктивних прав і юридичних обов'язків) нази­вають основою механізму реалізації суб'єктивних прав. Інши­ми словами, це сукупність факторів, що є рушієм самого про­цесу, тобто необхідними умовами переведення соціальних благ, що закріплені нормою права, в практичну життєдіяль­ність конкретної людини. Вони передбачають: а) активну ді­яльність самого індивіда, що є носієм суб'єктивного права; б) обов'язкову діяльність зобов'язаного суб'єкта, що повинен виконувати обов'язок, або забезпечувати його виконання.

Більшість суб'єктивних прав здійснюються без особливої ак­тивності носія права. Значна частина громадянських та полі­тичних прав здійснюються в процесі постійного користування людини і громадянина своїми благами. На державу та грома­дянське суспільство покладається обов'язок забезпечити здійс­нення таких прав шляхом створення умов для їх реалізації. Економічні, соціальні та культурні права у своїй більшості по­требують всього комплексу (створення умов для здійснення

-222-

права, його охорони, захисту та відновлення у випадку пору­шення) щодо забезпечення реалізації прав і свобод людини та громадянина. Особливе значення в охороні, захисті та віднов­ленні порушеного права належить судам. Згідно зі ст. 8 Кон­ституції України людині гарантується звернення до суду для за­хисту своїх конституційних прав і свобод безпосередньо на підставі конституційних норм. Звідси можна зробити висновок про можливість реалізації саме конституційних норм, без дета­лізації їх до рівня спеціальних та індивідуальних. Тому є по­треба переглянути позицію К. Б. Толкачова щодо механізму реалізації саме конституційних прав, свобод та обов'язків без їх конкретизації в поточних законах.

Отже, слід розрізняти механізм правового регулювання, ме­ханізм реалізації прав і обов'язків та механізм забезпечення реалізації прав і обов'язків. Вони співвідносяться, як загальне та особливе. Конституція України закріплює систему елемен^: тів, що складають механізм забезпечення реалізації конститу­ційних прав і свобод людини та громадянина. Серед таких еле­ментів важливе місце належить гарантіям їх забезпечення.

§ 2. Гарантії забезпечення прав і свобод людини та громадянина

Гарантії основних прав і свобод можна охарактеризувати як систему норм-принципів, умов і засобів, що забезпечують у своїй сукупності здійснення конституційних прав, свобод і за­конних інтересів людини і громадянина. Ефективність цієї сис­теми залежить від різних чинників, основним серед яких є на­явність цих елементів у системі функціонування державної влади. До них відносять: а) наявність Основного Закону, дію якого не може бути припинено довільно; б) визнання держав­ної влади похідною від влади народу і Конституції; в) закріп­лення на конституційному рівні основних прав і свобод людини та громадянина та засобів і умов їх здійснення; г) наявність незалежної судової влади; д) можливість захисту своїх прав в Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини та у міжнародних правозахисних організаціях.

-223-

Система гарантій прав і свобод людини та громадянина включає в себе передумови політичного, економічного, соціаль­ного, ідеологічного, правового характеру, що необхідні для їх реалізації, включаючи механізм їх охорони і захисту.

Політичні гарантії — це закріплені конституційними норма­ми та принципами політичні умови та засоби, що забезпечують здійснення основних прав і свобод людини та громадянина. До них відносять конституційні норми, що закріплюють обов'язки держави, її органів та інших суб'єктів політичної системи сус­пільства зі створення умов та використання засобів здійснення конституційних прав і свобод людини та громадянина. На­приклад, ст. З Конституції України закріплює головним обов'язком держави необхідність утвердження і забезпечення прав і свобод людини. Згідно зі ст. 92 Основного Закону пар­ламент України повинен визначати винятково законами суб'єктивні права і свободи людини та громадянина, гарантії їх реалізації та основні обов'язки. Одне з провідних місць у сис­темі органів державної влади щодо гарантування прав і свобод людини належить Верховній Раді України. Це пов'язано з тим, що згідно з Конституцією України (ст. 75) Верховна Рада Ук­раїни — єдиний орган законодавчої влади в Україні. Тобто на Верховну Раду України покладається завдання нормативного закріплення, по-перше, всієї сукупності прав і свобод, якими наділяється людина і громадянин, по-друге — визначення сис­теми захисту даних прав і свобод.