VIІI. Теоретична база

Дата добавления: 2014-11-10; просмотров: 758

Проведення астрономічних спостережень потребує створення програми таких спостережень.

Потрібно з’ясувати, які саме цікаві об’єкти можна спостерігати і чи потрібні бінокль або телескоп.

Серед очевидно популярних об’єктів є найближче до нас небесне тіло – Місяць. Як відомо, через рівність періодів обертання Місяця навколо осі і по орбіті, ми бачимо його завжди повернутим до нас однією і тією ж стороною. Крім того, через різну позицію Місяця відносно Землі і Сонця, тобто через різні конфігурації, спостерігається зміна фаз Місяця: новий Місяць, перша чверть, повня, остання чверть. При новому місяці ми не бачимо диска Місяця. Під час першої чверті бачимо Місяць ввечері і першу половину ночі, при повні – всю ніч, а під час останньої чверті бачимо Місяць в другій половині ночі і навіть вранці.

Місяць змінює не тільки свій вигляд, а і положення по відношенню до нерухомого небосхилу: він сходить і заходить приблизно на 50 хвилин пізніше, ніж в попередній день.

Протягом року Місяць в однакових фазах знаходиться на різній висоті по відношенню до горизонту. Влітку, в повні він низько над південним горизонтом, а взимку кульмінує дуже високо (рис. 1). Влітку, наприклад, в день літнього сонцестояння Сонце знаходиться на екліптиці в точці ( ), а Місяць в повні знаходиться в протистоянні, отже, в точці . Найвища точка його добової паралелі розташовується низько відносно точки півдня S.

Взимку, в день зимового сонцестояння, Сонце в точці Е( ), Місяць в повні в протистоянні, на віддаленні від нього, в точці . Найвища точка його добової паралелі розташовується високо відносно точки півдня S.

90°-

90°-

б)

Рис. 1. Висота Місяця в повні:

а) взимку Сонце в точці g,а Місяць в фазі «повня» знаходиться в діаметрально протилежній точці L´;

б) влітку Сонце в точці a,а Місяць - в точці L;

На поверхні Місяця розрізняють поверхневий шар ґрунту, який називають реголіт, кратери, цирки, горні хребти, моря, океани. Зрозуміло на сьогодні, що на Місяці води немає, а темні округлі утворення, які називають морями, лише низинні утворення, покриті темною речовиною, в тому числі застиглою лавою після давніх вивержень вулканів.

Рельєф місячної поверхні чітко видно при освітленні її сонячними променями, які падають під деяким кутом, особливо поблизу термінатора, який відділяє денну півкулю Місяця від нічної, оскільки поблизу нього навіть від невисоких гір тіні дуже довгі.

Розміри кратерів від 1 м до 250 км. Кратери, які не мають центральної горки, називають цирками.

Рис. 2. Поверхня Місяця

Юпітер – п’ята планета Сонячної системи за віддаленням від Сонця. Юпітер відомий ще за античних часів, оскільки є одним з найяскравіших світил на нічному небі. Вперше спостерігав диск Юпітера в 1610 році Галілео Галілей в свій телескоп, сповістивши про це в “Зоряному віснику” і зобразивши планету як сплюснуту літеру “О”, підкреслюючи, що вона не зовсім кругла. Галілей спостерігав чотири найбільші супутника Юпітера: Іо, Європу, Ганімеда і Калісто.

На диску планети спостерігаються смуги, які вперше в 1630 році спостерігав Дзукки, а в 1664 році Роберт Кук спостерігав плями на його поверхні. В 1665 році Джандоменіко Кассіні відкрив Велику Червону Пляму – крупну овальну аномалію в південній тропічній зоні планети. Саме за положенням цієї плями Кассіні вперше визначив період обертання Юпітера – 9 год 56 хв.

Останні десятиліття Юпітер інтенсивно досліджується зондами міжпланетними автоматичними станціями. Останній з них, “Галілей”, дістався Юпітера в 1995р, витримавши в агресивному температурному і барометричному середовищі 57 хв.

Висока швидкість обертання Юпітера навколо осі (9 год. 50 хв. – на екваторі і 9 год. 55 хв. ‑ на полюсах) привела до сплюснутості планети, що і відмітив ще Галілей. Полярний діаметр планети 134700 км, екваторіальний – 143000 км.

Видима частина Юпітера – це атмосферні хмари і плями. Хмари розташовуються паралельно екватору і в залежності від висхідних теплих потоків мають світлий колір, а в залежності від низхідних холодних потоків – темні. Хмари знаходяться на різних висотах. Найвищі з них – червоні, трохи нижче – білі, ще нижче – коричневі, найнижчі – синюваті.

Рис. 3. Полюси і плями Юпітера

Плями представляють собою більше або менше стабільні вихри. Найбільш стійким атмосферним вихором є Велика Червона Пляма, інтенсивність якої постійно змінюється, бувають роки, коли вона дуже слабо розрізняється. Розміри цієї плями 35000 км за довготою і 14000 км за широтою. Атмосферні течії охоплюють її з усіх боків. За допомогою дослідницьких зондів для цього ураганного вихору визначено період його обертання приблизно 6 діб.

Галілеєві супутники Юпітера досліджені зондами “Вояжер” і “Галілей”. Іо, найближчий до Юпітера, знаходиться під потужним припливно-відпливним тиском, що активізує його вулканічну діяльність.