Європа знаходиться під шаром льоду. Ганімед схожий на Місяць і має багато кратерів на поверхні. Калісто теж вкрито льодом, але видно багато кільцеподібних аномалій.

Дата добавления: 2014-11-10; просмотров: 831

Сатурн – шоста планета Сонячної системи і найвіддаленіша, яку можна побачити неозброєним оком. В 1610 році Галілей побачив її в свій телескоп і виявив по обидві сторони диска “два менших за розміром тіла”. Лише в 1656 році Христіан Гюйгенс пояснюючи природу цих “тіл”, видвинув гіпотезу про існування кільця навколо Сатурна.

В 1675 році Кассіні вдалося розгледіти всередині кільця роздільну смугу, яка, на честь першовідкривача, одержала назву щілина Кассіні. Саме Джандоменіко Кассіні відкрив смуги Сатурна, подібні до смуг Юпітера, але менш явні. Наприкінці XVIII ст. Уільям Гершель, вивчаючи елементи цих смуг, вперше обрахував період обертання Сатурна 10 год. 16 хв.

Дослідження Сатурна космічними зондами, останній з яких дістався планети 2004 р., дали багато даних про кільцеву структуру і супутникову систему планети, про хімічний склад і деталі його поверхні.

Особливістю Сатурна є найнижча з усіх планет густина його речовини. В результаті, полярний діаметр 108000 км, а екваторіальний – 120000 км. На Сатурні немає яскравих кольорів, як на Юпітері. Смуги менш чіткі, оскільки хмари мають менш густу структуру і знаходяться в атмосфері на низьких рівнях. Основні кольори – білий у аміачних хмар і охристий у поверхні планети.

На сьогодні відомо, що у всіх чотирьох газоподібних планет-гігантів (Юпітер, Сатурн, Уран і Нептун) є кільцеві структури, але у Сатурна вона найяскравіша і найпотужніша. Кільця розташовано під кутом приблизно до площини орбіти планети. Через це з Землі їх можна побачити і у вигляді дисків і “з ребра”. Кільця позначають першими літерами латинського алфавіту: зовнішнє – А, середнє – В, внутрішнє, найближче до поверхні планети – С. Кільце В – центральне, найширше і найяскравіше, відокремлюється від кільця А щілиною Кассіні. Цільця при діаметрі близько 250000 км за товщиною мають лише близько 1 км. На зображеннях, отриманих зондами, видно, що структура утворена з тисяч кілець, які почергово змінюються щілинами. Картина нагадує доріжки грампластинок. Частинки, з яких складаються кільця, в більшості своїй мають розмір до кількох сантиметрів.

Рис. 4. Кільця Сатурна

В 1875р. амер. астроном Дж. Кілф встановив, що кільця обертаються навколо планети згідно з третім законом Кеплера: зовнішній край кільця А має швидкість 16,6 км/с, а внутрішній край кільця В – 20,5 км/с.

Молочний шлях – таку назву дали греки яскравій білястій смузі, яку добре видно в безмісячну ніч на зоряному небі. Зоряну структуру Молочного шляху добре видно навіть в невеликий бінокль.

Працями багатьох астрономів і насамперед англ. астрономів Віл’яма і Джона Гершелів було встановлено, що всі зорі обох півкуль неба утворюють єдину систему, яку назвали Галактика (від грец. „гала” – молоко).

Для вивчення структури Галактики введено систему координат, основою якої є велике коло небесної сфери, яке проходить приблизно посередині смуги Молочного шляху і називається галактичним екватором. Його площина нахилена до площини небесного екватора під кутом і = 62⁰,6 і перетинається з ним в двох діаметрально протилежних точках.

В північній півкулі Молочний шлях проходить через сузір’я Близнят, Тільця, Візничого, Кассіопеї, Цефея, Лебедя, де він роздвоюється і далі іде двома гілками через сузір’я Орла. Тут він переходить в південну півкулю, іде через сузір’я Щита, Стрільця, Змієносця, Скорпіона, Жертовника і Накутника, де він знову іде однією гілкою через Центавра, Південного хреста, Кіля, Паруса, Великого Пса, Єдинорога, в якому знову переходить в північну півкулю до сузір’я Оріона і Близнят.

Зоряні скупчення. Сучасна астрономія розрізняє розсіяні зоряні скупчення і кулясті зоряні скупчення. Розсіяне зоряне скупчення – це група зір, які створюють гравітаційно – пов’язану стійку систему, яка об’єднує до декількох тисяч зір. Такі скупчення при спостереженні представляють ділянки, де зорі розташовані густіше, ніж в середньому на небі. Зорі, які входять до складу скупчення дуже молоді, віком десятки – сотні мільйонів років. Крім того, майже всі розсіяні скупчення локалізовані на диску Галактики, поблизу галактичного екватора. Щоби впевнитися в тому, що деяка група близько розташованих зір належить до одного скупчення, визначають відстань до цих зір. Якщо зорі, які на небі видно поряд, знаходяться на однаковій відстані від нас, можна вважати що вони належать до скупчення. Деякі скупчення легко побачити неозброєним оком: Плеяди і Гіади в сузір’ї Тільця і подвійне скупчення в сузір’ї Персея. В Галактиці більше десятків тисяч розсіяних зоряних скупчень.

Рис 5. Розсіяні зоряні скупчення Плеяди

Кулясті зоряні скупчення – це щільні системи, які вміщують від сотень-тисяч до декількох мільйонів зір. Знаходяться на периферії Молочного шляху. Мають правильну, майже сферичну форму. В нашій Галактиці їх знайдено близько 200.

При спостереженні кулясті скупчення різко виділяються серед інших об’єктів, виглядають яскравою плямою. Зоряна величина, яка зазначається в каталогах для кулястих скупчень, розподілено по всій площі цього не точкового об’єкта, і тому скупчення менш помітне, ніж очікується за даними для зоряної величини. Зорі кулястих скупчень найстарші в нашій Галактиці, їх вік від 5 до 10 млр. років.

Рис. 6. Кулясте зоряне скупчення NGC 6205 в сузір’ї Геркулеса

Галактичні туманності – це хмари міжзоряних газів і пилу, які освітлені яскравими зорями, що знаходяться поблизу. Туманності поділяються на пилові і газові. Газові – це хмари міжзоряного газу, який світиться відбитим зоряним світлом. Пилові (або темні) туманності – це хмари міжзоряного пилу, який поглинає світло, тому вони виглядають темними на зоряному фоні.

Планетарні туманності є результатом вибуху наднової зорі коли скидається зовнішня оболонка зорі. Спостерігаються вони як диски планет, тому і отримали таку назву.

Туманність Крабовидна – це найвідоміший залишок наднової зорі. Таку назву вона отримала від Уіл’яма Парсона, який одним з перших спостерігав її в 1884 р. Вибух же наднової спостерігали ще китайські астрономи в 1054 р. Крабовидна туманність має еліпсоподібну форму з „рваними” краями; нитки зеленуватого і червоного газу видно на фоні білесої плями.

Туманність Оріона розташована під поясом і поблизу зорі θ Оріона. Її видно неозброєним оком і вперше вона спостерігалась в 1618 р. Туманність займає площу близько 1⁰.

Рис. 7. Туманність Оріона

В туманності Оріона іде процес зореутворення. Молоді зорі, які входять до туманності мають вік менше за 100 тис. років.

Галактики – це великі гравітаційно – пов’язані сукупності зір і міжзоряної речовини, до складу яких входить близько 100 млрд. зір. Більшість галактик описані і зведені в каталоги. Найбільш відомий «Новий генеральний каталог» Дрейера (NGC). Кожна галактика має свій номер. Спостереження показали, що галактики дуже різноманітні за формою і структурою. За зовнішнім виглядом розрізняють галактики еліптичні, лінзоподібні, спіральні і неправильні. В 20 – х роках ХХ ст. амер. астроном Едвін Хаббл створив класифікацію галактик, якої в загальних рисах притримуються всі астрономи.

Рис. 8. Класифікація галактик

Еліптичні галактики мають форму еліпса без різких границь. За виглядом еліптичні галактики відрізняються більшим або меншим стисненням, ступінь якого виражають індексом від 0 до 7.

Лінзоподібні галактики дуже схожі на еліптичні, але в структурі виділяється диск і різке ядро в центрі такого диска, подібного до лінзи.

Рис. 9. Еліптична галактика ЕО

Спіральні галактики мають структуру у вигляді спіралей, які виходять з центрального ядра. Розрізняються спіральні галактики ступенем закрученості спіралей, що позначається індексами а, б, с. У спіральних галактик Sa спіралі туго закручені, у Sc галактик розлогі спіралі, які діляться на рукави.

Спіральні галактики, у яких ядра знаходяться посередині прямої перемички, яку називають бар, мають позначення SBa. Літера В показує наявність бару.

Неправильні галактики мають насамперед не симетричний вигляд і «рвану» структуру. Таких галактик дуже мало, їх доля – декілька процентів. Найближчі з них – це супутники нашої Галактики: Велика і Мала Магеланові Хмари, які можна побачити неозброєним оком, як і Туманність Андромеди, спіральну галактику в сузір’ї Андромеди, але лише в південній півкулі Землі. В сузір’ї Тукан – Мала Магеланова Хмара.Велика Магеланова Хмара знаходиться в сузір’їЗолотої Риби. Вперше ці неправильні галактики описав один з учасників навколосвітнього плавання Магелана, чим і пояснюється їх назва. Саме в Великій Магелановій Хмарі вибухнула наднова зоря 23 лютого 1987 р., явище, яке відбувається 1 -2 рази на сто років.

а) б)

с) д)

Рис. 10. Спіральні галактики:

а) Sc – «Водоворот», М31 – NGC5194 , б) Sc- «Чорне око», M64 – NGC4826, с) Sa – «Сомбреро», M104 – NGC4594, д) SBb, NGC7479

Метеорні потоки - це найдинамічніше і тому захоплююче явище для спостережень. Таке явище спостерігається в тому випадку, коли Земля зустрічається з роєм метеорних тіл, які рухаються приблизно однією орбітою. Такі рої є рештками зруйнованих комет, залишки яких продовжують рухатися кометною орбітою. Метеорні потоки можна спостерігати в одні і ті самі ночі щорічно.

а) б)

Рис. 11. а) Велика Магеланова Хмара

б) Мала Магеланова Хмара

Потрапляючи в шари атмосфери Землі часточки пилу, переважно міліметрових розмірів, починають „горіти” внаслідок тертя, іонізують оточуючи шари газу і залишають яскравий трек. Швидкість входу метеорних частинок в атмосферу Землі 30 – 40 км/с. Більшість метеорів спалахують на висоті 80 – 120 км і згасають на висоті близько 30 км. Дуже яскраві метеори називають болідами. Якщо явище світіння згоряючої пилової частинки закінчується випаданням на Землю твердого залишку, то його називають метеорит.

Якщо продовжити уявно всі метеорні треки, які спостерігаються під час метеорного потоку, то вони перетнуться в уявній точці, яку називають радіант.

Рис. 12. Радіант метеорного потоку.

Потоки називають у відповідності до сузір’я, в яке потрапляє його радіант.