Головна сторінка Випадкова сторінка
КАТЕГОРІЇ:
АвтомобіліБіологіяБудівництвоВідпочинок і туризмГеографіяДім і садЕкологіяЕкономікаЕлектронікаІноземні мовиІнформатикаІншеІсторіяКультураЛітератураМатематикаМедицинаМеталлургіяМеханікаОсвітаОхорона праціПедагогікаПолітикаПравоПсихологіяРелігіяСоціологіяСпортФізикаФілософіяФінансиХімія
ТЕРМІНОЛОГІЧНИЙ СЛОВНИК
Дата добавления: 2014-11-10; просмотров: 1673
|
|
| A | |
| Азимут – | кут між площинами небесного меридіана і вертикала даного світила в горизонтальній системі координат. Відраховується в площині математичного горизонту від точки півдня в напрямку до точки заходу і змінюється від 00 до 360°. |
| Альмукантарат– | мале коло небесної сфери, що проходить через світило і площина якого паралельна до площини математичного горизонту. |
| Апогей – | точка на еліптичній орбіті супутника Землі, найвіддаленіша від фокуса орбіти, в якому знаходиться Земля (в перекладі на грецьку – Гея). |
| Апсида – | лінія, що лежить в площині еліптичної орбіти і сполучає найближчу і найвіддаленішу від фокуса точки. |
| Астероїд– | невелике тіло Сонячної системи кам’янистої структури, неправильної форми, більшість з яких обертається навколо Сонця по орбітах, що розташовуються між орбітами Марса і Юпітера, утворюючи так званий пояс астероїдів. Деякі з астероїдів мають орбіти, що заходять в середину орбіти Меркурія або віддаляються за орбіту Сатурна. Найбільший з астероїдів (діаметр 955 км.) Церера, відкритий 1.01.1801р. італійський астроном Дж. Піацці. |
| Астрономічна одиниця – | позасистемна одиниця довжини в астрономії. Дорівнює середній відстані від Землі до Сонця (1 а. о. = 149,6 млн. км.). Значення прийнято Міжнародним астрономічним союзом 1964 р. |
| Афелій – | точка на еліптичній орбіті супутника Сонця, найвіддаленіша від фокуса орбіти, в якому знаходиться Сонце (в перекладі на грецьку – Геліос) |
| Б | |
| Болід – | дуже яскравий метеор (спалах метеорного тіла внаслідок його вторгнення у верхні шари земної атмосфери). |
| В | |
| Вертикал – | велике півколо небесної сфери, яке проходить через світило і точки зеніту та надиру. Цю лінію ще називають колом висот. |
| Висота світила - | центральний кут між напрямками на світило і точку перетину вертикала даного світила з лінією математичного горизонту в горизонтальній системі координат. Відраховується від площини математичного горизонту до зеніту (надиру) і змінюється від 00 до + 900 (-900). |
| Висхідний вузол орбіти – | точка орбіти, в якій тіло починає підніматися відносно площини екліптики в північну частину небесної сфери. Висхідний вузол знаходиться на лінії перетину площин екліптики і орбіти планети (лінії вузлів). |
| Вісь світу – | лінія, яка проходить через центр небесної сфери паралельно до вісі обертання Землі і при перетині з небесною сферою утворює точки північного і південного полюсів світу. Навколо вісі світу небесна сфера виконує добовий оберт в напрямку за годинниковою стрілкою, зворотному до напрямку обертання Землі. |
| Вітер сонячний – | витоки сонячної плазми, яка розповсюджується радіально від сонця і заповнює сонячну систему до відстаней ~ 100 а.о. Вперше потоки сонячного вітру зареєстровані космічною ракетою “Луна - 2” в 1959р. Склад сонячного вітру – протони, електрони, α – частинки, швидкість – 300 – 700 км/с. |
| Вольфа числа – | W, визначають степінь активності Сонця за кількістю сонячних плям і обраховуються за виразом W = 10m+n, де m – число груп сонячних плям, n – повне сумарне число плям на видимій півсфері Сонця. Протягом 11-річного циклу сонячної активності числа W змінюються від 0 до ~ 200. |
| Г | |
| Габбла закон – | залежність швидкості V віддалення позагалактичних джерел від відстані R до них: V = H×R, де Н – константа Габбла. Н = 75 (км×с)/Мпк. Швидкість руху позагалактичних об’єктів зростає пропорційно відстані до них. Закон встановив американський астроном Едвін Габбл в 1929 р. Він вказує на розширення Всесвіту. |
| Галактика – | велетенська зоряна система дископодібної форми з центральним стовщенням, до складу якої входить Сонце, розташоване на краю цього диска на відстані ~ 10 кпк від центра. Діаметр Галактики ~ 30 кпк, кількість зір 2·1011. |
| Галілеєві супутники – | 4 супутники Юпітера: Іо, Європа, Ганімед, Калісто, які були відкриті Г.Галілеєм в 1610 р., коли він вперше використав телескоп. |
| Герцшпрунга-Рессела діаграма– | залежності характеристик зір: світності (або абсолютної зоряної величини) і спектрального класу (або температури). Названо на честь Е. Герцшпрунга і Г. Рессела, які в 1905 – 1913 рр. досліджували згадані залежності. На діаграмі виділяється 7 основних класів світності і 7 основних спектральних класів. |
| Годинний кут світила – | кут між площинами небесного меридіана і кола схилення даного світила в першій екваторіальній системі координат. Відраховується в площині небесного екватора від точки його перетину з небесним меридіаном до точки його перетину з колом схилень даного світила в напрямку за годинною стрілкою, якщо дивитися з північного полюса світу. Вимірюється в годинах від 0 до 24. |
| Голова комети– | ядро комети (снігово-льодяне тіло з частинками пилу) разом з її атмосферою (яка починає виділятися з ядра при наближенні комети до Сонця). |
| Горизонт математичний – | велике коло небесної сфери, площина якого перпендикулярна до прямовисної лінії. На лінії математичний горизонт розділяють точки півночі і півдня, що утворюються перетином з лінією небесного меридіана, а також точки сходу і заходу, що утворюються перетином з лінією небесного екватора. Ця площина дотична до сфери Землі в точці спостережень, яка є центром небесної сфери. |
| Грануляція фотосфери– | система виникаючих і згасаючих світлих комірок в найнижчому шарі сонячної атмосфери, які розділені вузькими темними проміжками. Розмір гранули ≈ 1", або ≈ 700 км. Час існування 8 хв. |
| Д | |
| Добова паралель – | мале коло небесної сфери, яке проходить через світило і площина якого паралельна до площини небесного екватора. Є результатом добового обертання небесної сфери. |
| Довгота географічна – | в географічній системі координат кут між площинами гринвіцького меридіана і меридіана місця спостережень. Відраховується в площині екватора Землі від гринвіцького меридіана в східному напрямку (східні довготи) і в західному (західні довготи). |
| Е | |
| Елонгація планет – | максимальний кут віддалення внутрішньої планети (Меркурій, Венера) на своїй орбіті від напрямку Земля-Сонце. Розрізняють східну і західну елонгації. |
| Екліптика – | видимий річний шлях Сонця на небесній сфері, який утворюється в результаті річного обертання Землі по своїй орбіті навколо Сонця. Це велике коло небесної сфери, площина якого нахилена до площини небесного екватора під кутом 23° 26′. |
| З | |
| Захід світил – | явище перетину світилом площини математичного горизонту в західній його частині. Точкою заходу світила називається точка перетину лінії добової паралелі світила і лінії математичного горизонту в західній його частині. |
| Зеніт – | точка перетину прямовисної лінії з небесною сферою над головою спостерігача. |
| Змінні зорі – | зорі, у яких спостерігають зміну блиску хоча б в одному спектральному діапазоні. Поділяються на дві групи: затемнено-змінні і фізично-змінні. Затемнено-змінні – див. подвійні зорі. Фізично-змінні змінюють свій блиск в результаті процесів, які відбуваються в самій зорі або на її поверхні. Класифікація ф.-з.з. встановлена Комісією № 27 Міжнародного астрономічного союзу і має такі класи: - еруптивні змінні зорі; - пульсуючі змінні зорі; - змінні, які обертаються; - спалахуючі і новоподібні зорі; - джерела змінного рентгенівського випромінювання (х-джерела); - нові і наднові зорі. |
| Зодіак – | смуга небесної сфери шириною ~ 15° вздовж екліптики, де розташовуються сузір’я, через які проходить Сонце протягом року. Зодіакальні сузір’я мають свою спеціальну символіку: сузір’я Рака – a, сузір’я Овна – γ, тощо. При сучасному розподілі небесної сфери на сузір’я в зодіакальному поясі знаходяться території 13 сузірь. |
| Зоряна величина– | міра освітленості створена небесним світилом на межі атмосфери Землі у площині, перпендикулярній світловим променям; одиниця вимірювання блиску світила. Поняття зоряної величини ввів у ІІ ст. до н.е. Гіппарх. За основу сучасної шкали зоряних величин прийнято закон Погсона. Яскравіші зорі мають менші значення m зоряної величини. Неозброєне око бачить зорі до 6 зоряної величини (6m). Сонце має m = -26m,8. |
| Зоряна доба– | проміжок часу між двома однойменними кульмінаціями точки весняного рівнодення. |
| І | |
| Інфрачервона астрономія – | розділ астрономії присвячений дослідженню космічних тіл за їх випроміненням в ділянці довжин хвиль від 0,8 мкм (червона границя видимої ділянки) до 1 мм (умовна границя розділення з радіодіапазоном). |
| К | |
| Квазари – | квазізоряні, позагалактичні, найпотужніші джерела радіовипромінювання. Були відкриті в 1960р. Відомо ~ 1500 квазари. Припускається, що квазари є нестаціонарними ядрами далеких галактик. Відстані до них ~ 650 Мпк., кутові розміри ~ 10". |
| Квадратура планети – | кут віддалення зовнішньої планети (Марс, Юпітер, Сатурн, Уран, Нептун, Плутон) на своїй орбіті від напрямку Земля-Сонце, на 90°. Розрізняють східну і західну квадратуру. |
| Кеплера закони – | три закони руху тіл Сонячної системи. І. Всі планети рухаються по еліпсам в одному з фокусів яких (загальному для всіх планет) знаходиться Сонце. ІІ. Радіус – вектор планети за рівні проміжки часу описує рівновеликі площі. ІІІ. Квадрати сидеричних періодів обертання планет навколо Сонця пропорційні кубам великих півосей їх еліптичних орбіт. |
| Кільця планет – | складаються з рою, окремих льодяних або вкритих льодом кам’янистих тіл, кожне з яких рухається як супутник планети згідно законам Кеплера. Кільцеві структури дуже різні за розмірами і виявлені у Юпітера, Сатурна, Урана і Нептуна. Вони є наслідком еволюційних процесів в Сонячній системі. |
| Койпера пояс - | кільце астероїдів, розташоване за орбітою Нептуна. Наявність пояса стала очевидною після 1992 р. Висунув ідею його існування Дж. Койпер. Одним із представників К. п. є Плутон. К. п. є джерелом короткоперіодичних планет. Розташований на відстані 150 а.о. від Сонця. |
| Коло схилень – | велике півколо небесної сфери, яке проходить через світило і полюси світу. |
| Комети– | малі тіла сонячної системи, які рухаються навколо Сонця по дуже витягнутих еліптичних орбітам. Складаються з кам’янистих брил, вкритих снігом або льодом, розмірами від сотень метрів до десятків кілометрів. При наближенні до Сонця починають виділятися гази, утворюючи газопилову оболонку – кому (атмосферу), розміри якої поступово збільшуються, витягуючись і формуючи хвіст, який направлено в протилежну від Сонця сторону. |
| Конфігурацією – | називається взаємне розташування планети, Землі і Сонця. Розрізняють конфігурації внутрішніх планет: східну та західну елонгації, нижнє та верхнє сполучення; конфігурації зовнішніх планет: східна і західна квадратура та протистояння і сполучення. |
| Космічні швидкості – | три найменші швидкості, які необхідно надати тілу, щоб воно стало відповідно штучним супутником Землі, штучною планетою, або зовсім залишило Сонячну систему. І космічна швидкість (колова) (~7,91 км/с) характеризує енергію, необхідну для того, щоб тіло рухалося по коловій орбіті, на нульовій висоті над поверхнею Землі. ІІ космічна швидкість (параболічна) (~11,2 км/с) – щоб тіло рухалося по параболічній орбіті відносно Землі. При збільшенні ІІ космічної швидкості тіло починає рухатися по гіперболі і подолавши Земне тяжіння стає штучним супутником Сонця. Набувши біля поверхні Землі ІІІ космічної швидкості (~16,7 км/с) тіло рухатиметься по параболі відносно Сонця і залишить Сонячну систему. |
| Кульмінація світила – | явище проходження світилом через лінію небесного меридіана. Розрізняють верхню кульмінацію (коли світило перетинає небесний меридіан в тій його частині, де розташована точка зеніту) і нижню кульмінацію (коли світило перетинає небесний меридіан в тій його частині, де розташована точка надиру. |
| М | |
| Метеор - | атмосферне явище, коли частинка космічного пилу потрапляє, на великій швидкості (~20 км/с), в густі шари земної атмосфери, згорає і утворює світловий слід – смугу. |
| Метеорит – | тіло, яке впало на поверхню Землі з міжпланетного простору; є залишком метеорного тіла, яке не повністю згоріло в атмосфері Землі. На поверхні Землі відомо більше ста кратерів (0,2 км – 100 км) метеоритного походження. На тілах Сонячної системи (Місяці, Меркурії, ряду супутників) поверхня теж вкрита такими кратерами. За складом метеорити поділяють на: кам’яні, залізо – кам’яні і залізні. |
| Метеорний потік - | явище, що виникає в атмосфері планети при її зустрічі з метеорним роєм – компактною групою метеорних тіл, які рухаються по близьких орбітах і пов’язані спільністю походження. Більшість метеорних роїв утворюється в результаті розпаду комет. Коли планета перетинає ту частину рою, де концентрація частинок висока, то спостерігається метеорний дощ. Земля перетинає метеорний рій в одному місті орбіти, тобто в певний час року, тому ми щорічно спостерігаємо потік Персеїд в серпні, Леонід в листопаді тощо. Назви потоків відповідають назвам сузірь, в яких знаходяться їх радіанти. Метеорні рої поступово руйнуються, можуть існувати до сотень тисяч років. |
| Місячна доба - | період обертання Місяця навколо осі, що дорівнює 27,32 середніх сонячних діб. Цей період дорівнює періоду обертання Місяця по орбіті навколо Землі, тому Місяць повернутий до Землі завжди однією і тією ж стороною. |
| Н | |
| Надир – | точка небесної сфери, яка є її перетином з прямовисною лінією і протилежна до зеніту. |
| Небесна сфера – | уявна сфера довільного радіуса, центром якої є око спостерігача і на поверхні якої розташовані світила так, як їх видно на небі в деякий момент часу, без врахування реальних відстаней до них. Використовується для визначення координат небесних об’єктів. |
| Небесний меридіан - | велике коло небесної сфери, яке проходить через точки північного полюса світу, зеніт, південного полюса світу і надир. При перетині з колом математичного горизонту утворює точки півночі N і півдня S. |
| Небесний екватор – | велике коло небесної сфери, площина якого перпендикулярна до вісі світу і паралельна до площини земного екватора. При перетині з лінією математичного горизонту утворює точки сходу Е і заходу W. |
| Ніч біла – | спостерігається на географічних широтах φ > 60°34´ в день літнього сонцестояння, 22 червня, коли кінець вечірніх громадянських сутінків співпадає з початком вранішніх, тобто сутінки тривають всю ніч. |
| Ніч полярна – | спостерігається на полюсах Землі, триває півроку, на північному полюсі від дня осіннього рівнодення 23 вересня до дня весняного рівнодення 21 березня, на південному від 21 березня до 23 вересня. |
| Нутація – | невеликі коливання земної осі, зумовлені притяганням Землі Сонцем і Місяцем. Відкрив в 1737р. Дж. Брадлей. Накладаються на прецесійний рух земної осі. |
| О | |
| Орбітальна швидкість – | швидкість руху космічного тіла по орбіті. Визначається другим і третім законами Кеплера. У планет Сонячної системи середні орбітальні швидкості змінюються від ~ 57 км/с (Меркурій) до ~ 4 км/с (Плутон). Земля рухається з середньою орбітальною швидкістю ~ 30 км/с. |
| П | |
| Паралакс – | (відхилення) візуальне зміщення об’єкта внаслідок переміщення ока спостерігача. Паралакс залежить від напряму і величини переміщення спостерігача та віддалі між спостерігачем і об’єктом. Паралактичні зміщення світил на небесній сфері зумовлені рухом спостерігача разом з Землею. Розрізняють добовий паралакс (кут, під яким зі світила можна бачити радіус Землі) і річний паралакс (кут, під яким зі світила можна бачити велику піввісь земної орбіти). Добові паралакси помітні лише у світил (тіл) Сонячної системи, наприклад, у Місяця – 57´2,6″, у Сонця – 8,79″ і не помітні у зір. Річні паралакси служать для знаходження відстаней до зір. |
| Парсек – | одиниця віддалі в астрономії. 1 пк – це така відстань, з якої радіус Земної орбіти видно під кутом 1″. 1 пк = 206265 а.о.; 1 а.о. = 149,6 млн.км. Відстань до найближчої зорі Проксіма в сузір’ї Центавра – 1,32 пк. |
| Перигелій – | точка орбіти, в якій планета знаходиться на мінімальній відстані від Сонця. Для зір використовується термін – периастр, для Місяця – перигей. |
| Полуденна лінія – | лінія небесної сфери, яка отримується при перетині площини небесного меридіана і площини математичного горизонту; сполучає точки півночі N і півдня S. |
| Полярне сяйво – | явище світіння в навколоземному космічному просторі. Виникає навколо геомагнітних полюсів (вісь дипольного магнітного поля Землі нахилена до вісі її обертання під кутом 110,5 на геомагнітних широтах 67-700). В цих широтах силові магнітні лінії згущені і майже перпендикулярні до Земної поверхні. Через це заряджені частинки сонячного вітру, рухаючись вздовж силових ліній, потрапляють у верхні шари атмосфери Землі, збільшують її іонізацію і викликають полярні сяйва на висоті від 400 до 1000 км над поверхнею Землі. |
| Пояси радіаційні – | області земної магнітосфери, в яких магнітне поле Землі утримує заряджені частинки. Виявлені у 1958 р. за допомогою штучних супутників Землі. Частини можуть перебувати в поясі радіаційному від секунд до кількох сотень років. Розрізняють три пояси радіаційні. І – на відстані від центра Землі 1,5 RΘ і з наявністю протонів високих енергій. ІІ – на відстані від 1,5 RΘ до 8 RΘ, з наявністю протонів малих енергій. ІІІ – зовнішній пояс з наявністю електронів. Походження П. р. пов’язане зі складними процесами взаємодії магнітосфери Землі з сонячним вітром. |
| Пояси кліматичні (теплові) – | проведені по поверхні Землі за географічними паралелями. Розрізняють п’ять поясів кліматичних. І – жаркий пояс, обмежений двома географічними паралелями з широтами φ=±23°26'. Ці паралелі називають тропіком Рака (φ=+23°26') і тропіком Козерога (φ=-23°26'). ІІ – північний помірний пояс, обмежений тропіком Рака і північним полярним колом (φ=+66°34'). ІІІ – південний помірний пояс, обмежений тропіком Козерога і південним полярним колом (φ=–66°34'). IV – північний холодний пояс лежить вище північного полярного кола. V – південний холодний пояс лежить нижче південного полярного кола. |
| Прецесія – | повільний рух осі обертання Землі по коловому конусу (кут при вершині 23°,5), вісь симетрії якого перпендикулярна до площини екліптики. Період повного обертання осі ≈ 26000 років. Відкрив Гіппарх у ІІ ст. до н.е. Внаслідок прецесії точка весняного рівнодення переміщується вздовж екліптики за рік на 50,″26 назустріч видимому річному руху Сонця. |
| Протистояння – | конфігурація, коли планета і Сонце знаходяться в діаметрально протилежних напрямках від Землі. |
| Пряме піднесення – | координата другої екваторіальної системи координат. Відраховується від точки весняного рівнодення вздовж лінії небесного екватора до точки його перетину з колом схилень світила в напрямку проти годинникової стрілки, якщо дивитися з північного полюса світу; вимірюється в годинах і змінюється від 0 до 24. |
| Р | |
| Радіант – | точка небесної сфери в якій уявно перетинаються напрями руху метеорів і яка здається джерелом одного метеорного потоку. |
| Реголіт – | поверхневий шар поверхні Місяця, який є сумішшю дрібних уламків гірських порід, скляних часток і зцементованих уламків (брекчій). Реголіт має низьку теплопровідність і відіграє для Місяця роль термостата; на глибині 1м вже не відчуваються поверхневі коливання температур, які сягають ~ 300°C на поверхні. Середній діаметр часток реголіту менше 1мм. Товщина шару реголіту від 4 до 12м. |
| Рефракція атмосферна – | рефракція світла, зумовлена заломленням світлових променів в атмосфері. Внаслідок рефракції спостерігач бачить об’єкти не в напрямі їх дійсного положення, а в напрямі дотичної до заломлених променів в точці спостережень; тоді світило здається розміщеним вище над горизонтом. |
| Рівняння часу – | різниця між справжнім і середнім сонячним часом. Ця різниця зумовлена тим, що справжній сонячний час нерівномірний через: 1) нерівномірність видимого руху Сонця по небу (що є відображенням руху Землі по еліптичній орбіті); 2) нахил площини екліптики до небесного екватора. Протягом року рівняння часу змінюється від – 14,3 хв. (12 лютого) до + 16,4 хв. (4 листопада) і чотири рази дорівнює 0 (16 квітня, 14 червня, 1 вересня і 25 грудня). |
| С | |
| Сарос – | (повторення), проміжок часу, через який повторюється порядок сонячних і місячних затемнень. Був відомий в Єгипті і Греції за кілька століть до н.е. Протягом одного саросу відбувається 42 – 43 сонячних і 28 місячних затемнень. Тривалість саросу 18 років 11,3 доби. |
| Світловий рік – | одиниця вимірювання відстані в астрономії, яка дорівнює відстані, що проходить світло за 1тропічний рік. 1 св. рік = 9,46·1015м або 0,307 парсека. Відстань від центра Галактики ≈ 30 тис. св. років, діаметр Галактики ≈ 100 тис. св. років. |
| Системи лічби часу – | місцевий, поясний (літній), всесвітній. Визначаються положенням меридіан Землі, де вимірюється час. Розрізняють місцевий зоряний час, місцевий справжній сонячний час, місцевий середній сонячний час. |
| Сонцестояння – | момент часу, коли центр сонячного диску під час видимого руху по небесній сфері досягає найбільшого за абсолютною величиною схилення (±23°27′). Сонцестояння буває двічі на рік: літнє (a) – 21 або 22 червня, коли координати Сонця в другій екваторіальній системі є α = 6h, δ = + 23°27′; зимове (ξ) – 21 або 22 грудня, коли α = 18h, δ = – 23°27′. |
| Сонця місце в Галактиці – | Сонце розташоване на периферії нашої Галактики на відстані ~ 8,5 кпк від її центру. Швидкість обертання Сонця навколо центра Галактики ~ 250 км/с. Період обертання » 200 млн. років, який називають галактичним роком. |
| Сонячна доба справжня– | проміжок часу між двома однойменними кульмінаціями центру точки сонячного диску. Сонячна справжня доба є однією з одиниць вимірювання часу, яка використовується в наукових астрономічних дослідженнях. |
| Сонячна доба середня – | проміжок часу між двома послідовними однойменними кульмінаціями точки середнього екваторіального сонця. Сонячна середня доба є одиницею вимірювання часу в шкалі всесвітнього часу UT (Universal time). Точкою середнього сонця є теоретична точка, яка рівномірно рухається по небесному екватору. |
| Схилення світила – | в першій і другій екваторіальних системах координат центральний кут між напрямками на світило і точку перетину кола схилень даного світила з лінією небесного екватора. Вимірюється від площини небесного екватора і змінюється від 00 до + 900 в напрямку до північного полюса світу і від 00 до – 900 в напрямку до південного полюса світу. |
| Т | |
| Таласоїди – | утворення на зворотному (невидимому з Землі) боці Місяця, які представляють собою світлі області, понижені відносно поверхні. На відміну від звичайних морів видимої сторони названі таласоїди (з грецької – мореподібні). |
| Термінатор – | лінія на диску планет (супутників), що розділяє освітлену та неосвітлену частини диску. |
| Тропічний рік – | проміжок часу між двома послідовними проходженнями Сонця через точку весняного рівнодення γ. 1 тропічний рік = 365,242196 середніх сонячних діб. Тропічний рік є основою сонячного календаря. |
Навчальне видання
О.П. Ващенко, О.І. Кириленко
| <== предыдущая лекция | | | следующая лекция ==> |
| IX. Системи лічби часу | | | Гнатів Б.В. та ін. |