Історія становлення і розвитку української нагородної справи

У Давньоруській державі за бойові подвиги воїнів вшановували перед строєм – вручали нашийні гривни (золотий чи срібний обруч, виготовлений майстрами-золотарями), дорогоцінну зброю: мечі, шаблі, лицарські обладунки, коштовний посуд, чаші та кубки.

За часів Козацької держави XVII – XVIII ст. в Україні не було власних нагородних знаків. Роль нагород виконували речі бойового призначення: холодна та вогнепальна зброя, обладунок, кінська упряж. Водночас козацьке військо мало власну оригінальну систему відзнак: клейноди, що були як загальновійськовими, так і посадовими відзнаками. До них належали: гетьманська булава, бунчук, печатка, хоругви, бубни, литаври, сурми, комишина для письма, а також козацька гармата.

Після входження українських земель до Російської держави національні нагородні традиції в Україні були перервані. Звісно, не були вони поновлені у нас і за часів СРСР. Однак вивчення нагород царської Росії та СРСР є необхідною умовою для кращого розуміння розвитку нагородної справи в країнах, що постали після розпаду Союзу, у тому числі і в Україні.

Сучасна вітчизняна фалеристика. всі нагородні відзнаки та інші види фалеронімів вивчає в межах таких хронологічних періодів: кінець X – кінець XVII ст. тобто від першої згадки у літописах про нагородження золотою гривнею до створення спеціальної нагородної медалі, що не є платіжним засобом – грошовою монетою; кінець XVII ст. – 1917 р. – від впровадження першого російського ордена за Петра І до Декрету РНК Росії про скасування царських орденів та знаків вирізнення, пам’ятних знаків, медалей, тобто всієї дореволюційної нагородної системи.

Окремо в межах останнього періоду виділяють практику впровадження системи нагород у часи революційних змагань та національної революції трьома національними урядами України – за часів УНР, Української Держави – Гетьманату та Директорії. Післяреволюційний період, з часу утворення УСРР, охоплює такі етапи: 1918 – 1940 рр. – формування радянської нагородної системи; 1941 – 1945 рр. – її розвиток у роки Великої Вітчизняної війни; 1946 – 1991 рр. – післявоєнний період; із 1992 р. – формування системи державних нагород незалежної України.

До 1918 року Україна не мала власних державних нагород. У часи національно-визвольних змагань 1917 – 1920 рр. в Україні зароджується і починає складатися своя нагородна система. До 1918 р. Україна не мала нагород у вигляді орденів. У Головному штабі армії Української Держави за гетьманства П. Скоропадського спеціальна комісія (очолили її Г. Нарбут та В. Модзалевський) розробила систему відзнак для військових і цивільних: ордени князя Ярослава Мудрого (за заслуги на громадському полі), Св. Княгині Ольги (за заслуги жінок на громадському полі), Св. Архістратига Михаїла (за військову хоробрість); хрести – Залізний хрест (за визвольну боротьбу), Св. Князя Володимира (за державну цивільну службу), хрест на зорі (зірці) –,, Слава і відродження України”. У часи Директорії були розроблені закони, грамоти і проекти (креслення, дизайн) семи бойових хрестів і медалей чотирьох ступенів, що їх мали носити на стрічці. Це були перші спроби з боку Української держави надати справі творення нагородних відзнак системного характеру.

Серед архівних документів зберігаються матеріали щодо запровадження державних відзнак, однак усі вони залишилися у проектних зразках на папері. На практиці відзначення новими орденами і медалями УНР провадилися після поразки визвольних змагань за межами України.

Нагородна спадщина української діаспори становить цікавий масив різноманітних відзнак – від нагород державного рівня, запроваджених урядом УНР в екзилі (пізніше Українською Національною радою), до відзначень окремих військових формувань, громадських, ветеранських, політичних і культурних організацій.

Для вояків Легіону Українських Січових Стрільців у серпні 1918 р. був запроваджений Хрест ЛУСС (або Гуцульський хрест). Він започаткував традицію масового нагородження для вшанування учасників окремого військового формування. Хрест став за основу форми майже всіх майбутніх вітчизняних нагород за участь у воєнних кампаніях та битвах. Хрест ЛУСС (проект митця Леона Геца) карбували у Відні з бронзи у двох розмірах –,, парадному” (45 мм у діаметрі) та,, на щодня” (36 мм).

За 1917 – 1920 рр. національні уряди на теренах України не змогли видати жодної заснованої відзнаки. Нагородотворчий процес України відтоді пішов двома паралельними шляхами: на терені УРСР і на територіях країн, де перебував в екзилі уряд УНР.

Орден Трудового Червоного Прапора УСРР (запроваджений 2 березня 1921 р. Всеукраїнським з'їздом рад) являв собою велику визолочену п'ятипроменеву зірку з накладеною на неї оксамитовою шестернею. З білового боку знаку було зображено оголеного до пояса робітника, який тримає великий прапор з написом на полотнищі золотими літерами українською мовою:,, Володар світу буде труд! ” У нижній частині знаку в полі золотого вінка з лаврових гілок – літери,, УСРР”. З лівого боку вінка – золотий молот, праворуч від нього – золоті сніп і серп.

У 1992 р. в незалежній Україні почала формуватися власна нагородна система. Правове поле визначало існування двох рівнів нагород: державні нагороди (засновані законодавчою владою) і президентські відзнаки (запроваджені поправкою від 13 лютого 1992 р. до Конституції України 1978 р.). До 2000 р. в Україні склалася струнка нагородна система із своєю ієрархією. Найвищу сходинку в ній посідає найвища відзнака ”Звання,, Герой України” (серпень 1998). Вона складається з двох орденів:,, Золотої Зірки” і Ордена Держави. Орден Держави № 1 вручено 26 листопада 1998 р. Президентові НАНУ академікові Б. Патону.

Другим є елітарний Орден князя Ярослава Мудрого (п'ять ступенів, 1995). Третє місце посідає трьохступеневий орден,, За заслуги” (1996), що замінив Почесну відзнаку Президента України, засновану з нагоди першої річниці незалежності України (1992). Наступним йде Орден Богдана Хмельницького (трьох ступенів, 1995), призначений для нагородження військовослужбовців та ветеранів Великої Вітчизняної війни за проявлені героїзм і мужність при захисті Вітчизни. Цю відзнаку органічно доповнює Орден,, За мужність”, котрим відзначається героїзм, виявлений за надзвичайних обставин і спрямований на захист людини, її прав і свобод. До 1996 р. нагороджували зіркою,, За мужність” і хрестом,, За мужність”, тепер це – Орден,, За мужність” (трьох ступенів, 1996). Шостим у системі відзнак є Орден княгині Ольги (трьох ступенів, 1997), яким нагороджуються жінки за визначні особисті заслуги у державній, громадській, виробничій, науковій, освітній, культурній та інших сферах суспільної діяльності. Сьомою нагородою у системі державних орденів України став 30 липня 2003 р. Орден Данила Галицького.

Особливе місце у системі державних нагород України посідає відзнака,, Іменна вогнепальна зброя” (квітень 1995), що успадкувала традицію нагородження іменною зброєю в українському козацькому війську XVII–XVIII ст. та у збройних силах УНР. Іменною зброєю є пістолет моделі,, Форт-12”, створений вітчизняними зброярами.

В Україні функціонують також сім медалей –,, За бездоганну службу” (трьох ступенів, 1996),,, За військову службу Україні” (1996) та інші, призначені для нагородження військовослужбовців Збройних сил України.

16 березня 2000 р. Президент України підписав ухвалений Верховною Радою України Закон України,, Про Державні нагороди”. Статус державних нагород отримали сім видів відзнак і звання,, Герой України”: орден, медаль, речова відзнака,, Іменна вогнепальна зброя”, Почесне звання України (37 звань; почесні звання заслужений артист, архітектор, вчитель, художник мають вищий ступінь,, народний”), Державна і національна премія України, президентські відзнаки.

 

Лекція 19. ВЕКСИЛОЛОГІЯ.

План:

1. Предмет і завдання вексилології.

2. Історія виникнення і використання прапорів

3. Історія використання знамен, стягів на українських землях.

 

Література:

Спеціальні історичні дисципліни: довідник: навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів / І.Н. Войцехівська (кер. кол. авт.), В.В. Томазов та ін. – К.: Либідь, 2008. – С. 486-494.