Практичне заняття №6
Тема заняття: Особливості використання граматичних форм іменників, прикметників, займенників у професійному мовлені. Тривалість заняття: 2 години Мета заняття: · систематизувати та поглибити знання про граматичні категорії іменників, прикметників, займенників; · розвивати культуру усного та писемного мовлення; · виховувати професійний стиль спілкування з дотриманням граматичних норм та стилістики офіційно-ділового стилю. Обладнання і матеріали: підручник «Сучасна українська ділова мова» за редакцією М. Зубкова. – Х, 2002 р., пам’ятки: «Граматичні категорії іменників, прикметників, займенників», «Правила використання іменників, прикметників, займенників в ОДС».
Зміст і послідовність використання: 1. Опрацювати пам’ятку «Граматичні категорії іменників, прикметників, займенників». Пам'ятка Однією з визначальних ознак культури писемного та усного спілкування є граматична правильність, тобто дотримання унормованих правил змінювання слів та їх творення, побудови словосполучень та речень. Іменник – самостійна частина мови, що має значення предметності та відповідає на запитання Хто? Що?
Граматичні категорії
1. Рід. Більшість іменників належать до одного з трьох родів: чоловічого (вітер, світ, вирок, документ); жіночого (дошка, совість, відомість, накладна); середнього (повідомлення, оголошення, море). В українській мові є ще іменники спільного роду: сирота, сіромаха, бідолаха, нероба, каліка, гультіпака, суддя. Є іменники, які вживаються у формах і чоловічого, і жіночого роду: зал – зала; клавіш – клавіша; жираф-жирафа. 2. Число. Іменники мають два числа: однину і множину. Однина: вишня, дорога, ревізія, аптека, працівник. Множина: вишні, дороги, ревізії, аптеки, працівники. Більшість іменників мають форми однини і множини, а деякі вживаються лише в однині або лише в множині.
4. Відміна. За характером відмінкових закінчень іменники поділяються на чотири відміни:
І відміна – належать іменники жіночого, чоловічого та спільного розу із закінченням – а (-я): білка, шапка, липа, Микола, Оксана, Ілля, суддя, собака, невдаха; ІІ відміна – належать іменники чоловічого роду з нульовим закінченням (хліб, корінь, край) та з закінченням – о (батько, дядько, Дніпро), – е (дідище, сомище); іменники середнього роду з закінченням – о, - е, - я (око, горе, листя, насіння); ІІІ відміна – належать іменники жіночого роду з нульовим закінченням (ніч, повість, відомість) та іменник мати; IV відміна – належать іменники середнього роду з закінченням – а (-я), які при відмінюванні набувають суфіксів – ат – ят, – ен – теля, ягня, хлоп’я, ім'я (теляти, ягняти, хлоп’яти, імені).
5. Відмінок.
Іменники змінюються за сімома відмінками
Н. (називний) хто? що? директор, документ Р. (родовий) кого? чого? директора документа Д. (давальний) кому? чому? директору (-ові) документу З. (знахідний) кого? що? директора документ О. (орудний) ким? чим? директором документом М. (місцевий) при кому? на чому? при директору на документі Кл. директоре документ Прикметник – самостійна частина мови, що називає ознаку або властивість предмета і відповідає на запитання який? (яка? яке?) чий? (чия? чиє?) Прикметники змінюються за родами, відмінками і числами: тихий голос, тиха розмова, тихе слово – тихого голосу, тихої розмови, тихим словом – тихі голоси, тихими розмовами, тихих слів. Залежно від того, чи безпосередню якість предмета виражають прикметники, чи через відношення її до інших предметів, вони поділяються на три розряди:
якісні, відносні, присвійні.
Якісними називають прикметники, що виражають ознаку безпосередньо, яка може виявлятися в більшій чи меншій мірі: кислий – кисліший – найкисліший; білий – біліший – найбільший. Відносними називаються прикметники, що виражають ознаку через відношення до інших предметів, яка не виявляється в більшій чи меншій мірі: денне світло (світло дня); вечірня прохолода (прохолода вечора) Присвійні прикметники називають ознаку, що виражає належність предмета людині чи тварині: Галина відповідь, татова розмова, солов’їна пісня. Якісні прикметники мають ступені порівняння – вищий і найвищий. Вищий ступінь порівняння показує, що в одному предметі більше тієї самої якості, ніж в іншому: Дніпро довший за Прип’ять. Проста форма вищого ступеня утворюється від звичайного ^ ^ ^ прикметника за допомогою суфікса - ш - (іш) малий – менший, довгий – ^ ^ ^ довший, гіркий – гіркіший, білий – біліший. Складна форма вищого ступеня утворюється поєднанням слів більш або менш і прикметника: більш (менш) відомий, більш (менш) вдалий. Найвищий ступінь порівняння прикметників вказує на те, що в предметі найбільше тієї самої якості порівняно з іншими предметами. То була найкраща відповідь. Проста форма найвищого ступеня утворюється від простої форми
найстарший, кращий – найкращий, чорніший – найчорніший.
Посилювати значення можна префіксами щонай - якнай – Складена форма найвищого ступеня утворюється сполученням слів найбільш (найменш) і прикметника: найбільш (найменш) відомий, найбільш (найменш) підготовлений; або слів від усіх, за всіх: рідніший за всіх, миліший від усіх. Займенник – самостійна частина мови, що вказує на предмети (він, вона, воно, ти, ми), ознаку (той, цей, такий, наш), кількість (скільки, стільки) але не називає їх. Займенники змінюються за відмінками (я, мене, мені); займенники, що вказують на ознаки, змінюються ще й за родами і числами (наш, наша, наші). За значенням і граматичними особливостями займенники поділяються на розряди: особові: я, ми, ти, ви, він, вона, воно, вони; зворотний: себе; питальні: хто? що? який? чий? котрий? скільки?; відносні: хто, що, який, чий, котрий, скільки (для зв’язку частин складного речення); заперечні: ніхто, ніщо, ніякий, нічий, ніскільки; присвійні: мій, твій, свій, наш, ваш, їхній, його; вказівні: той, цей, такий, стільки; означальні: весь, всякий, сам, самий, кожний, інший; неозначені: дехто, дещо, деякий, хтось, щось, хто-небудь, що-небудь, будь-хто, будь-що, будь-який, абихто, абищо, абиякий, хтозна-що, казна-що.
|
прикметника вищого ступеня за допомогою префікса най: старший –
