Вплив використання фонду заробітної плати на собівартість продукції

 

У нових умовах господарювання, переводу промислових підприємств на повний госпрозрахунок, самооплатність і самофінансування правильність витрати фонду заробітної плати здобуває все більшого значення. Витрата фонду заробітної плати, його величина як елемент собівартості безпосередньо відбиваються на прибутку й рентабельності. Зіставлення темпів росту продуктивності праці й середньої заробітної плати дозволяє судити про ефективність використання фонду.

Для визначення впливу на собівартість (а отже, на прибуток і рентабельність) співвідношення темпів росту продуктивності праці й середньої заробітної плати використовуються наступні формули:

(9.9)

(9.10)

де і − відсоток зміни відповідно до середньої заробітної плати й продуктивності праці;

і − індекс зміни відповідно до середньої заробітної плати й продуктивності праці;

− зниження собівартості, %;

− питома вага заробітної плати в собівартості продукції в базовому стосовно аналізованого періоду.

 

Величина розрахована в цілому за промислово-виробничим персоналом підприємства, відбиває частку зниження собівартості, отриману за рахунок заробітної плати. Інші зміни собівартості можна віднести за рахунок матеріальних витрат та інших статей витрат (транспортні, складські витрати, збитки від браку, штрафи та ін.). Знаючи цей відсоток (частку), легко визначити суму зміни собівартості за рахунок трудових показників: перевищення темпів росту середньої заробітної плати над темпами росту продуктивності праці означає збільшення собівартості (результат зі знаком “+”), а випереджальний ріст продуктивності праці в порівнянні з темпами росту середньої заробітної плати – зниження собівартості (результат зі знаком “-”).

Добуток базової собівартості на індекс зміни обсягу виробництва являє собою суму вихідної собівартості, яка множиться на відповідний відсоток зниження собівартості .

Далі визначаються співвідношення середньої заробітної плати й продуктивності праці за структурними підрозділами підприємства (виробничим і підсобно-допоміжними цехами, відділами і службами) і за основними функціональними групами працівників.

Розрахунки темпів росту продуктивності праці й середньої заробітної плати за основними виробничими цехами не складні. Існуюча система обліку й звітності містить дані про випуск продукції у відпрацьованому часі (у людино-днях і у вигляді середньоспискової чисельності працівників), а також досить точні відомості про нараховану заробітну плату. Для працівників допоміжних цехів, що не випускають продукцію самостійно, може бути визначена умовна продуктивність праці на основі порівняння планового (або базового) умовного вироблення, розрахованого шляхом віднесення всього обсягу продукції підприємства до чисельності робітників даного цеху, з фактичним умовним виробленням.

Хоча показник умовної продуктивності праці й не має самостійного значення, але він може бути використаний як інструмент аналізу. При збільшенні чисельності працівників кожного з допоміжних підрозділів показник їх умовної продуктивності праці знизиться, що, у свою чергу, навіть при стабільному рівні заробітної плати призведе до підвищення собівартості продукції.

Те ж саме відбудеться, якщо чисельність залишиться стабільною, а заробітна плата працівників допоміжних підрозділів зросте більшою мірою, чим перевиконаний план за обсягом виробництва. І тільки при скороченні чисельності таких працівників і підвищенні умовної продуктивності їх праці більшою мірою, чим зросла середня заробітна плата, можна чекати зниження собівартості.

Аналогічний прийом аналізу може бути застосований і стосовно інших функціональних груп працівників. Роль цих груп у виробничому процесі неоднакова. Різна й динаміка їх заробітної плати. Основні виробничі робітники-відрядники мають найбільш динамічний фонд заробітної плати: при кожному впровадженні нової техніки й технології норми виробітку підвищуються, розцінки знижуються, і у зв'язку із цим чисельність основних робітників і фонд їх заробітної плати мають тенденцію до абсолютного й відносного скорочення. У той же час саме ці робітники безпосередньо створюють продукцію. Тому розмір економії, одержуваної за рахунок випереджальних темпів росту продуктивності праці над темпами росту середньої заробітної плати, за цією основною групою робітників, найбільш значний. Його необхідно виділити при аналізі.

Допоміжні та робітники обслуговування, що становлять у середньому близько 50 % чисельності виробничих робітників, продукції безпосередньо не створюють. Вони забезпечують умови для безперебійного функціонування виробництва, здійснюють обслуговування механізмів, основних робітників та ін. Фонд їх заробітної плати відносно стабільний. Оплата праці в більшості випадків проводиться за погодинно-преміальною системою. У зв'язку з ускладненням виробництва й підвищенням трудомісткості функцій обслуговування (головним чином технічного) відбувається збільшення чисельності обслуговуючих робітників, а фонд їх заробітної плати зростає в ще більше за рахунок уведення різного роду надбавок до основних тарифів (збільшення граничних розмірів премій, надбавки за професійну майстерність і ін.). Наявність цього великого, малорухомого фонду заробітної плати значною мірою знижує ефективність, досягнуту в основному виробництві.

Для встановлення рівня впливу структури кадрів на витрату фонду заробітної плати доцільно також скористатися методом розрахунків умовної продуктивності праці обслуговуючих робітників, що й забезпечують основне виробництво. Для цього розраховується показник умовного вироблення. Наприклад, якщо випуск продукції (НЧП) за планом становить 5 млн грн, фактично – 5, 5 млн грн, чисельність усіх робітників за планом – 1200 осіб, фактично – 1220, у тому числі основних робітників – відповідно 600 і 590, а допоміжних – 600 і 630 осіб, ріст середньої заробітної плати основних робітників – 3 %, допоміжних – 1 %, отримуємо, що розраховуючи на одного основного робочого продуктивність праці зросла на 11, 9 % , що забезпечило б зниження собівартості продукції при питомій вазі заробітної плати, рівному, допустимо, 20 %, на 1, 59 % . Зазначене зниження могло б відбутися за умови підвищення продуктивності праці допоміжних робітників у такій же мірі. Але цього звичайно не відбувається. На прикладі видно, що умовна продуктивність допоміжних робітників значно нижча, чим основних: або 4, 8 %. Такий ріст умовної продуктивності праці при підвищенні заробітної плати на 1 % теж забезпечує зниження собівартості, але набагато менше, ніж у першому випадку . Це приблизно наполовину знижує можливий ефект від росту продуктивності праці основних робітників, хоча на перший погляд економічні пропорції за категоріями допоміжних робітників не порушені (продуктивність праці росте більш високими темпами, чим середня заробітна плата та ін.). У цілому за всіма приріст складе 1, 15 %^[2]. Таким чином, малорухомий фонд заробітної плати допоміжних робітників стримує одержання більш високих кінцевих економічних показників.

Необхідні більш тісні зв’язки системи оплати праці допоміжних робітників з кінцевими результатами виробництва, покращення нормування їх праці, раціоналізація системи обслуговування та ін.

Фонд заробітної плати управлінського персоналу ще більш інертний. Його прийнято вважати умовно-постійним. У зв'язку з недоліками в організації управлінської праці, повільним впровадженням технічних засобів керування, з одного боку, і ускладненням виробничих зв'язків, технічного керівництва й планування – з іншого, чисельність управлінського персоналу, незважаючи на всі адміністративні зусилля, не тільки не скорочується, але в ряді випадків навіть зростає.

Враховуючи ці обставини, до аналізу впливу витрати фонду заробітної плати управлінського персоналу на собівартість продукції слід підходити дуже уважно. Незмінність, а тим більше ріст чисельності й фонду заробітної плати управлінського персоналу суттєво знижують економічний ефект від росту продуктивності праці основних робітників при виконанні й перевиконанні ними плану. Якщо ж план за якимись причинами не виконаний, умовно-постійний фонд заробітної плати службовців додатковим тягарем лягає на собівартість.

При аналізі впливу цієї умовно-постійної частини фонду заробітної плати на собівартість доцільно використовувати розглянутий вище метод розрахунків умовного вироблення.

У ході поглибленого аналізу слід зробити подібні розрахунки й відносно окремих груп службовців (працівників заводоуправлінь або апаратів виробничих об'єднань; службовців; цехового персоналу тощо). За результатами аналізу ухвалюються заходи в першу чергу на тих ділянках виробництва й керування, де негативний вплив на собівартість особливо великий.

Як ми вже відзначали, велике значення при визначенні витрати фонду заробітної плати на собівартість продукції й прибуток підприємства має аналіз формування співвідношень темпів росту продуктивності праці й темпів росту середньої заробітної плати. Поглиблений аналіз повинен дати відповіді на наступні питання: яка у конкретних умовах виробництва повинна бути величина випередження, чи використовувало підприємство резерви збільшення коефіцієнта випередження й, отже, зростання прибутку й рентабельності свого виробництва? В умовах повного госпрозрахунку й самофінансування насамперед колективи підприємств зацікавлені у використанні цього резерву підвищення ефективності виробництва.

Аналіз може бути зроблено двома методами: за укрупненими показниками й детальний. Перший метод застосовується на стадії перспективного планування, а також при попередній оцінці результатів роботи за певний період. Він заснований на зіставленні економії від росту продуктивності праці із цією же економією, збільшеною на суму капітальних вкладень у розвиток активної частини основних виробничих фондів. Розрахунки приросту середньої заробітної плати П_С.З.П. на 1 % приросту продуктивності праці визначаються за формулою:

(9.11)

де − економія, отримана в результаті росту продуктивності праці; тис. грн;

− капітальні витрати на розвиток активної частини основних виробничих фондів, тис. грн;

К_ф – середній коефіцієнт фондовіддачі, сформований за ряд років;

Е_н − нормативний коефіцієнт порівняльної економічної ефективності, капітальних витрат (уводиться в тому випадку, якщо окупність витрат більше року).

 

Наприклад, при = 100 тис. грн, = 800 тис. грн, К_ф = 0, 9 (при Е_н = 0, 15) приріст середньої заробітної плати на кожний відсоток приросту продуктивності праці складе 0, 48 % . Якщо ж така економія досягнута за рахунок більш значних капітальних вкладень, величина приросту середньої заробітної плати буде менше (при = 5600 тис. грн приріст складе всього 0, 12 % ).

Другий метод більш точний, але й більш трудомісткий. Він може застосовуватися при поглибленому аналізі на окремих ділянках виробництва й переважно при аналізі співвідношень за звітний період. Основою методу є класифікація факторів росту продуктивності праці з погляду їх впливу на середню заробітну плату. Принцип класифікації полягає в наступному: якщо ріст продуктивності праці за даним фактором залежить від трудових зусиль колективу або даного працівника (підвищення інтенсивності праці, покращення використання робочого часу та ін.), заробітна плата зростає умовно пропорційно підвищенню продуктивності праці; якщо ж ріст продуктивності праці викликаний зовнішнією дією стосовно працівника (колективу) фактора, середня заробітна плата залишається умовно-постійною (це відбувається при структурних змінах виробництва, впровадженні нової техніки й технології, розширенні поставок з кооперації, під впливом природних умов і т. ін.).

Наприклад, якщо продуктивність праці зросла за рахунок нової техніки на 6 %, покращення організації праці й використання робочого часу – на 2, підвищення інтенсивності праці, певного через порівняння ступеня виконання норм, − на 1, 5, розширення поставок з кооперації – на 3 %, загальне зростання продуктивності праці складе 13 % (1, 06 · 1, 02 · 1, 015 · 1, 03), а ріст середньої заробітної плати – 3, 5 % (1, 02 · 1, 015), тому що дія інших факторів не викликає підвищення середньої заробітної плати. Приріст середньої заробітної плати на 1 % приросту продуктивності праці рівний у даному прикладі 0, 27 % .

У процесі аналізу співвідношень вирішуються наступні питання: чи правильно був установлений план за цими показниками; чи відповідає отримане співвідношення тим факторам, які діяли у звітному періоді; які фактори слід використовувати в майбутньому плановому періоді для одержання найбільшого економічного ефекту?

У розрахунках, пов'язаних з визначенням співвідношень темпів росту продуктивності праці й темпів росту середньої заробітної плати і їх впливу на собівартість продукції, береться до уваги ріст середньої заробітної плати без врахування виплат з фонду матеріального заохочення.