Поділи Польщі І Їх Наслідки Для Українських Земель 3 страница
Виникнення укр. козацтва (до середини XVII ст.) Південні землі — Середня Наддніпрянщина, Запоріжжя — мали значні природні багатства, але були незаселені. Саме тут і постає нове соціальне явище — козацтво. Серед причин, які зумовили появу козацтва, можна виділити: соціальні (посилення феодальної експлуатації, юридичне оформлення кріпосної залежності); економічні (нестача орної землі, необхідність колонізації вільних земель Дикого поля); політичні (прагнення польської адміністрації залучити козацтво на службу для охорони південних кордонів від татарської загрози); національні (спротив політиці колонізації та покатоличення українського населення); стратегічні (загроза з боку Кримського ханства).Уперше козаки згадуються в історичних хроніках наприкінці XV ст. Вже тоді вони допомагали полякам боротися з татарами.Основними джерелами формування нової соціальної верстви в Україні були селянство, яке, тікаючи у степ, протестувало проти закріпачення та посилення феодальної експлуатації, та міщанство, котре йшло на південь спочатку з метою сезонного промислу, полювання, рибальства, а потім об'єднувалося й будувало на Дикому полі невеличкі захисні містечка — прообрази Січі. Головними справами козаків були організація походів проти татар і заготівля дичини та риби.У 1556 р. на о. Мала Хортиця черкаський староста Д. Вишневецький заснував фортецю, яка започаткувала Запорізьку Січ.Своє місцеположення Січ періодично змінювала. *(25)* Надзвичайно докучало Запоріжжя Польській державі. Адже масові втечі селян позбавляли феодалів робочих рук, а козацькі походи на Крим і Стамбул ускладнювали стосунки Польщі з Туреччиною. Тому, проводячи політику «поділяй і володарюй», польський уряд брав до себе на службу заможну частину козаків, забезпечивши їм привілеї. І вже їхніми руками він придушував свавілля запорожців, спрямовуючи їх на основне завдання — охороняти південні кордони держави. У 1572 р. за наказом польського короля Сигізмунда ІІ Августа формується загін із 300 козаків, які вносилися у спеціальний список — реєстр. Реєстровим козакам була встановлена виплата з польської казни, вони не підпорядковувалися місцевій владі, а лише призначеному урядом «старшому»; козацька старшина отримала знаки влади — клейноди (булаву, бунчук, корогву, печатку). Центром реєстрового козацтва стало м. Трахтемирів. Запорізька Січ також формально підпорядковувалася реєстровому козацтву, але Речі Посполитій так і не вдалося взяти її під свій контроль. У 1578 р. реєстр становив 500 козаків, а у 1590 — вже тисячу. Але наприкінці XVI — на початку XVII ст. реєстрове козацтво разом з запорожцями все частіше виступало не тільки проти турецько-татарських агресорів, а й проти польсько-шляхетського феодального гніту, підтримуючи селянство. Навіть будучи перехідною формою від професійної общини до повноцінної держави, Запорізька Січ, проте, відіграла найвизначнішу роль у процесі українського державного будівництва, її існування ознаменувало собою наступний після Галицько-волинського князівства етап поступового формування української етнічної держави. Причини виникнення українського козацтва. У ХV-ХVІ ст. виникає нова верства українського суспільства — козацтво. Українське козацтво — визначне явище в європейській історії. Слово «козак» тюркського походження і означає «вільна людина», «воїн-вершник». Причини виникнення українського козацтва: — економічні (колонізація вільних земель Придніпров'я та Дикого поля — степів за дніпровськими порогами); — соціальні (посилення феодальної експлуатації українського населення з боку литовських та польських магнатів, шляхти, оформлення кріпосної залежності селянина від феодала); — політичні (цілеспрямована політика польської прикордонної адміністрації поставити козацтво на службу з охорони південних рубежів від татарської загрози); — стратегічні (постійна небезпека з боку Кримського ханства); — національно-релігійні (політика полонізації українського населення та наступ католицької церкви на права православної). Запорозька Січ та її політичний і адміністративний устрій. Запорізька Січ — суспільно-політична та військово-адміністративна організація українського козацтва, що склалася наприкінці ХV ст. — першій половині XVI ст. за дніпровими порогами у районі острова Хортиця. Утворення Запорозької Січі було видатною подією… Січ стала для українського народу могутньою підпорою в боротьбі проти феодально-кріпосницького та національного гніту і проти турецько-татарської агресії. Разом з тим феодали намагалися укріпитися за порогами. Ще в 1533 р. черкаський староста Є.Дашкевич подав литовському сеймові проект побудови фортеці на Дніпрових островах. Вона мала бути форпостом у боротьбі проти турків і татар і проти козацтва, щоб забезпечити панську колонізацію Запоріжжя. Оскільки для здійснення цього проекту в литовського уряду не було коштів, організацію боротьби за оволодіння прикордонням узяли на себе магнати, передусім черкаський і канівський старости. В цьому аспекті треба розглядати і діяльність черкаського і канівського старости князя Д. І. Вишневецького. За свідченням Д.Яворницького, існували 8 січей: Хортицька Базавлуцька Томаківська Микитинська Чортомлицька Олешківська Кам'янська Нова (Підпільненська) Після жорстокого зруйнування у 1775 р. Запорозької Січі російським царатом певен час існувала ще й Задунайська Січ. Запорозька Січ була обведена високими валами, на яких був частокіл і зруби, що на них ставилися гармати. Між валами була широка площа, на краю якої стояли курені, будинки, де мешкали запоріжці. Козацька залога на З. С., що звалася також кошем, нараховувала кілька тисяч (іноді це число доходило до 10 тис.) озброєних козаків. На площі містилася церква, будинки старшини, школа та інші господарські та військові споруди. Січова церква і духовенство перебували під зверхністю Києво-Межигірської архимандрії. Площа біля церкви була центром суспільно-політичного життя З. С., де відбувалися Січові ради тощо. Поза валами був Січовий базар, куди приїжджали купці зі своїми товарами. Січовики продавали тут продукти своєї праці — рибальства і мисливства. На Січі не було ні феодальної власності на землю, ні кріпосництва. На Запоріжжі панував не феодальний примус, а принцип найму. Панівну верству З. С. становили не феодали як привілейований стан, а власники рибних промислів, багаті скотарі й торговці, а пізніше, в міру розвитку землеробства та інших галузей господарства — власники великих зимівників, водяних млинів, чумацьких валок тощо. Цим багатіям протистояла сірома (голота) — маса бідняків, позбавлених засобів виробництва і власного житла. Між цими двома протилежними класовими групами стояв прошарок дрібних власників. Із середовища багатого козацтва виходила правляча верхівка — старшина, яка зосереджувала у своїх руках адміністративну владу і судову, керувала військом і розпоряджалася фінансами. Вона представляла З. С. у зносинах із зовнішнім світом. Усю старшину обирали на військовій козацькій раді, причому у письма, церковного читання, співу та музики. Ще одним показником розвитку культури на Січі було шанобливе ставлення запоріжців до книги. Звичайно, купувати та дарувати книги могли дозволити собі лише заможні козаки.
18. Культурно-національне відродження середини XVI - першої половини XVII ст. Братський рух. Реформи Петра Могили. Українське національно-культурне відродження - Залежне становище українців у Речі Посполитій спричинило активізацію громадського руху, який історики характеризують як національно-культурне відродження. Ідеї гуманізму та Реформації, проникаючи в Україну, сприяли поширенню освіти, науки, пробуджували інтерес до української історії, мови. У суспільстві росла потреба в освічених людях як для розвитку торгівлі й виробництва, так і для здатності протистояти ополяченню та окатоличенню населення. Полемічна література - Наприкінці XVI ст. набуває розвитку полемічна література, спрямована проти полонізації українського народу, насадження католицизму та унії. Одним з найвідоміших письменників-полемістів був ректор Острозької школи Герасим Смотрицький. Найбільш відомим його твором є трактат «Ключ царства небесного» (1587 р.). Вершиною ж полемічної літератури стала творчість Івана Вишенського. У своїх посланнях з Афону в Україну він різко виступав проти польсько-католицької реакції. Представниками загальнонародного руху проти польсько-католицької експансії стали братства — релігійні та культурно-просвітницькі організації, які виникли при церковних парафіях в Україні в XV—XVII ст. Спочатку вони були переважно організаціями міщан, але поступово набули всестанового значення. Братства існували на членські внески братчиків і добровільні пожертви православних шляхтичів, церковників і міщан. Спершу братства мали релігійно-благодійницький характер — опікувалися церквою, влаштовували братські обіди, допомагали бідним і хворим братчикам, організовували шпиталі тощо. З часом вони здобули провідне місце в релігійному житті, ставши ініціаторами церковних реформ, усуваючи негідних священників, залучаючи до роботи у своїх парафіях талановитих проповідників, поширюючи духовну літературу. В XVI ст., з посиленням національного гніту на українських землях, братства набули великого громадсько-політичного і національно-культурного значення. Вони активніше виступають на захист прав українського населення. Найдавнішим і найвідомішим було Львівські братство при Успенському соборі, засноване бл. 1453 р. Наприкін. XVI — на поч. XVII ст. братства діяли в багатьох містах України. В XVII ст. велику роль у національно-культурному житті України відіграло Київські братство, засноване в 1615 р. при Богоявленському монастирі. Особливу увагу братства приділяли духовній сфері життя. Вони організовували навчальні заклади, які мали всестановий характер і багато зробили на ниві просвітництва, підтримували книгодрукування, збирали бібліотеки. Своєю подвижницькою діяльністю братства спричинилися до національно-культурного відродження України наприкін. XVI ст. Вони зміцнили українське суспільство, яке тепер могло спертися на мережу шкіл, друкарень, освічених людей. Від патріарха Єремії (1586 р.) Львівське Успенське братство, а згодом і братства Києва та Луцька отримали право контролювати духовенство й підпорядковуватися не своїм єпископам, а безпосередньо константинопольському патріарху. Це право називалося ставропігією, а братства стали ставропігійними. На початку XVII ст. братські православні школи Львова, Києва, Луцька взяли на себе роль національно-культурних просвітницьких закладів. Перша братська школа була відкрита у Львові в 1585 р. У 1615 р. на кошти Гальшки Гулевичівни відкрилася братська школа у Києві, першим ректором якої був Іов Борецький. Києво-Могилянська академія - У 1631 р. архімандрит Києво-Печерської Лаври Петро Могила заснував при лаврі школу вищого типу, яку через рік було об’єднано з Київською братською школою і названо Києво-Могилянською колегією. Викладання велося латинською мовою. Курс навчання тривав 12 років. В академії було вісім класів, а кількість предметів перевищувала 30. Основу навчання складали «сім вільних наук», які поділялися на «тривіум» (граматика, риторика, діалектика) і «квадріум» (арифметика, геометрія, астрономія, музика). Проте дбали тут і про належне знання української мови. Києво-Могилянська академія довгий час була єдиним вищим всестановим навчальним закладом України і всього православного світу. 19. Українська національна революція середини XVII ст.: причини, характер, перебіг полій, наслідки. Війна, яка розпочалася в середині XVII ст. на українських землях, насамперед мала на меті звільнення українського народу з-під панування Речі Посполитої.Причини: Соціальні. До середини XVII ст. вкрай загострилася соціально-економічна ситуація, пов'язана з трансформацією поміщицьких господарств у фільварки. З одного боку, це сприяло зміцненню феодальної земельної власності, а з іншого — посиленню кріпосної залежності, оскільки прибутки польських та українських феодалів тепер прямо пов'язувалися з нещадною експлуатацією селян. Ще однією невдоволеною соціальною верствою було реєстрове козацтво, яке, відірвавшись від кріпосного селянства, не досягло, однак, усіх прав і привілеїв шляхти. У складній ситуації опинилося й міщанство, яке мусило платити податки, відпрацьовувати повинності та фактично було позбавлене місцевого самоврядування. Що ж стосується української православної шляхти, то вона користувалася значно меншими політичними правами, ніж польська. Національно-політичні. Відсутність власної державності, обмеження українців у правах, проголошення їхньої неповноцінності — все це підводило до того, що як самостійний суб'єкт український народ міг зійти з історичної сцени. Причому імперська доктрина Польщі проголосила, буцімто українські землі споконвіку належали їй, а тепер на законних засадах Люблінської унії 1569 р. до неї повернулися. Релігійні. Політика національного і культурного поневолення українців Річчю Посполитою базувалася на католицизмі. Насильницьке покатоличення населення, утиски православної церкви, конфіскація церковного майна і земель об'єднали у русі спротиву широкі верстви людності, незважаючи на розбіжність економічних і соціальних інтересів. Слабкість королівської держави,прогресуюче посилення відцентрованих сил.. Зміцнення великого феодального землеволодіння зумовило відцентрові тенденції у Речі Посполитій. Поширення та розширення сфери впливу Запорізької Січі. Розширення її впливу створювало основу для розбудови в майбутньому повноцінної Української держави. Особисту образа за розорений польськими панами хутір та збезчещену сім'ю самого Богдана Хмельницького. На початку 1648 р. Б. Хмельницького обирають гетьманом Війська Запорізького. Саме ця подія вважається початком національно-визвольної війни українського народу. На першому її етапі Б. Хмельницькому важливо було забезпечити підтримку реєстрового козацтва і домогтися спілки з Кримським ханством. В українсько-польських переговорах, які передували початкові воєнних дій, Б. Хмельницький наполягав лише на автономії козаків — вимагав вивести польське військо, ліквідувати управління Речі Посполитої і дати козакам право на міжнародні стосунки. У відповідь коронний гетьман М. Потоцький вирішує розбити повстанців. Проте Б. Хмельницький випереджає поляків і під Жовтими Водами у травні 1648 р. завдає їм нищівної поразки. Перші успіхи козацького війська підняли всю Україну. Здобувши у вересні 1648 р. блискучу перемогу під Пилявцями, Б. Хмельницький рушає на Львів. Штурмом було взято фортецю Високий Замок, і у козаків з'явилася реальна можливість здобути місто, а потім повністю розгромити польську армію і захопити Варшаву. Але, обмежившись викупом, повсталі залишають Львів. Під Замостям Б. Хмельницький вступає в переговори з поляками, укладає перемир'я і повертає свої війська в Україну. Багато вчених називають це доленосною помилкою гетьмана. Проте слід враховувати, що на тому етапі війни метою українців було реформування державного устрою Речі Посполитої, а ніяк не незалежність України. Окрім цього, українські війська були знесилені, союзники-татари повернулись у Крим. А війна на польській території неминуче б викликала активний опір місцевого населення. В грудні 1648 р. переосмисливши ситуацію гетьман формулює основні принципи національної державної ідеї. В переговорах з поляками захищає право українського народу на створення власної, незалежної від влади польського короля держави. Ця держава розглядалася в якості спадкоємиці Київської Русі. Королівський уряд розпочинає наступ на повстанців. Козацькі війська зазнали успіху,але кримський хан зажадав від Б. Хмельницького вступити в переговори з Польщею. В результаті було підписано Зборівську мирну угоду( визнавалось існування козацької України у кордонах 3-х воєводств, чисельність козацтва мала ~ 40 тис.; селяни, які не потрапили до реєстру, поверталися до своїх панів; захищалися права православної церкви. Однак польська шляхта могла знову повертатися на визволені від неї території). Формується українська державність — переважно військового гатунку. Створюються центральні й місцеві органи влади, запроваджується новий адміністративно-територіальний поділ… Перед Б. Хмельницьким стояла дуже серйозна проблема — не допустити соціального вибуху, оскільки за Зборівською угодою передбачалося принципове збереження старої соціально-економічної системи. Особливо це стосувалося селян, які не потрапили до реєстру. Але тут гетьман проводив досить гнучку політику. З одного боку, він не допускав безконтрольних селянських заворушень, а з іншого — всіляко прагнув уникнути поновлення найжорстокіших форм експлуатації кріпаків. Велику увагу Б. Хмельницький приділяв дипломатичній діяльності, спрямованій на зміцнення міжнародного становища козацької держави. Було встановлено військово-політичну спілку з Кримським ханством, Трансильванією, Росією, Туреччиною, Швецією, Венецією. Але Річ Посполита не примирилася з таким розвитком подій і у лютому 1651 р. почала воєнні дії.Татари покинули поле бою, захопивши у полон Б. Хмельницького.На територію України насуваються литовські війська. Б.Хмельницький, визволившись із полону, був змушений підписати нову мирну угоду у м. Білій Церкві. Автономія козацької держави обмежувалася тепер Київським воєводством, чисельність козаків скорочувалася до 20 тис., гетьман підпорядковувався владі коронного гетьмана, а польські пани могли повернутися у свої маєтки. Це викликало масове невдоволення українського народу і спровокували численні стихійні виступи. Частина селян переселилася на територію Російської держави.Б. Хмельницький, який також не змирився з поразкою, накопичує сили, і у травні 1652 р. завдає удару полякам. Битва закінчилася блискучою перемогою козаків. Білоцерківська угода втратила свою силу. Нова велика збройна сутичка сталася під м. Жванцем, де козацько-татарське військо взяло в облогу польський табір. Але від цілковитої поразки поляків знову врятували татари, які уклали з ними угоду. Вона припиняла воєнні дії і дала можливість татарам збирати данину на західноукраїнських землях. Стосовно України підтверджувались лише права і вольності козацтва. Про автономію на умовах Зборівської угоди навіть не згадувалось. Цілком очевидно виникла проблема зовнішньополітичної переорієнтації, бо основний військово-політичний союзник — кримський хан — не міг сприяти реалізації ідеї державності України.(*29*) Переяславська угода зумовила укладення влітку 1654 р. «Вічного миру» між Річчю Посполитою та Кримським ханством. Москва, налякана успіхами шведів у Прибалтиці, зближається з Річчю Посполитою і у травні оголошує війну Швеції. В листопаді 1656 р. між Росією та Річчю Посполитою підписується Віденське перемир'я.Зі свого боку Б. Хмельницький намагається створити коаліцію за участю Швеції, Семигородщини, Молдавії, Волощини, Литви, аби забезпечити Україні захист від татар і послабити політичний тиск Росії. Семигородський князь Ракоці разом зі шведами та українськими загонами здійснює похід на Польщу і навіть захоплює Варшаву. Але незабаром Польща дістала підтримку від татар і Австрії. Ракоці було скинуто з престолу, а Швеція вийшла з коаліції через власну війну з Данією. Військова катастрофа підірвала здоров'я Б. Хмельницького, і 6 серпня 1657 р. він помер. Богдан Хмельницький увійшов у історію українського народу як видатний військовий і політичний діяч. Основне його досягнення було, мабуть, в тому, що він зміг об'єднати різні верстви населення довкола великої справи національного визволення, сформулював наріжні принципи національної державної ідеї.У ході національно-визвольної війни відбувався процес формування української державності. Але входження під протекторат Росії, з одного боку, сприяло національно-культурному і релігійному відродженню, а з іншого — зумовило спочатку обмеження, а згодом і повну ліквідацію автономії України. НВВ можна поділити на 2-а етапи: І. вибрання гетьманом Б.Хмельницького –смерть Хмельницького ІІ. громадянська війна 20. Зовнішня політика Богдана Хмельницького. Переяславська Рада та її наслідки.
Вибух повстання Богдана Хмельницького був певною несподіванкою для Речі Посполитої, яка у той час переживала чи не найкращі часи у своїй історії. До активізації козацької енергії долучилися також і події міжнародного характеру. Польський король Владислав IV, котрий славився своїми амбітними планами військового характеру, вирішив розпочати чергову війну — цього разу з Туреччиною. Як завжди у таких ситуаціях, погляд короля звернувся на козаків — дешевої і невибагливої військової сили. Окрім того, козаки були потрібні Владиславу IV ще з однієї причини — король не повинен був розпочинати війну без згоди сейму, хіба що це була б оборонна війна. Тому козаки мали спровокувати війну з Туреччиною (а до цього вони надавалися ідеально — уряд завжди міг послатися на "непідконтрольність козаків"). До того ж, плани короля знайшли підтримку венеційського уряду, чий посол — Джовані Тьєполо — повинен був домовитися з козаками про морські диверсії проти турків. Міжнародна ситуація складалася нібито на користь Владиславо- вих планів — правителі залежних від Туреччини країн (Молдавії, Валахії та Трансільванії) подавали сподівання, що у разі конфлікту підтримають Річ Посполиту, а з планами боротьби проти турків з'явився у Львові давній авантюрист і претендент на турецький престол Олександр Яхія. Король викликав до себе у Варшаву в квітні 1646 р. козацьку старшину (серед якої був і Богдан Хмельницький) і провів з нею таємну розмову вночі у присутності сімох сенаторів, яким монарх довіряв. Владислав IV доручив козакам організувати похід на Туреччину, давши їм при цьому гроші, привезені Тьєполо. Старшина отримала листи з королівською печаткою, в яких дозволялося будувати човни і обіцялося збільшити реєстрове військо до 12 тис. (тобто удвічі більше від реєстру 1638 р.). Козаки натомість зобов'язувалися не розголошувати всіх цих фактів. Однак таким королівським планам завадили брак коштів і сильна опозиція більшості сенаторів, а татари, наче на зло, не нападали на Річ Посполиту (як цього очікував король). Жовтневий сейм 1646 р. заборонив королю провадити військові приготування, але Владислав IV продовжував таємно розвивати свої плани, і в серпні 1647 р. вислав до козаків канцлера Єжи Осолінського, котрий передав їм гроші на виготовлення чайок і вручив листа про набір козацьких загонів. Також канцлер нібито вручив Б. Хмельницькому (який перед тим був лише чигиринським сотником) корогву та булаву, чим затвердив його на гетьманстві. Можливо, тут ішлося лише про призначення гетьманом на час планованого морського походу, але Б. Хмельницький надалі використовував це для підтвердження легітимності своїх дій. Правда, маючи лише неофіційну підтримку з боку короля, козацька старшина не наважилася впроваджувати в життя домовленості щодо походу на турків (король був змушений обманювати своїх західноєвропейських союзників повідомленнями про те, що козаки уже пішли на Туреччину). Однак залучення козаків до королівських планів вплинуло на настрої козаччини — почали поширюватися чутки про повернення принципу виборності старшини та про пораду короля відстоювати свої права зброєю. Ймовірно, що восени 1647 р. під проводом Б. Хмельницького відбулися таємні наради щодо виступу проти поляків. Звинувачення у змові та арешт Б. Хмельницького, подальше звільнення його на поруки чигиринського полковника Станіслава Кричевського й усвідомлення неможливості досягнути правовим шляхом справедливості у справі втрат від нападу Д. Чаплинського, лише прискорили перебіг подій.
|
