Проблеми сучасної освіти та шляхи їх розв’язання

Проблеми	Шляхи розв’язання проблем
Зміст освіти не відповідає сучасним вимогам матеріального та духовного розвитку суспільства	Фундаменталізація освіти; формування системи безперервної освіти; активізація ролі освіти у формуванні цінностей демократичного суспільства; екологізація змісту освіти; надання змісту освіти інтеркультурної орієнтації; наближення змісту освіти до реальних потреб світу праці.
Прагматична орієнтація освіти, що не має на меті пріоритетного розвитку особистості	Гуманістична орієнтація педагогічних технологій; гнучке проблемне навчання; запровадження в ідеології школи діалогу культур; креативні інформаційні технології.
Недостатня доступність якісної освіти для широких верств населення	Дистанційне навчання; доступні бази даних; телекомунікаційні технології.

 

- активізація гуманного та творчого начала в освіті, створення передумов для всебічного розвитку й саморозвитку особистості, індивідуалізації та диференціації навчання, переходу на особистісно орієнтовані педагогічні технології;

- формування у процесі навчання цінностей мирного співіснування та міжнародного співробітництва;

- формування комунікативних навичок, вміння співпраці у колективі, прийняття відповідальності за індивідуальні та колективні рішення;

- запровадження гуманістично орієнтованих методів інноваційного та розвиваючого навчання на основі використання перспективних інформаційних технологій;

- забезпечення більшої доступності освіти для населення планети шляхом широкого використання можливостей дистанційної освіти та самоосвіти з застосуванням інформаційних та телекомунікаційних технологій.

Розглянемо сутність провідних чинників з вищеназваних.

Кардинальним завданням сучасної дидактики є створення цілісних основ фундаментальної освіти. Провідними шляхами фундаменталізації освіти є:

- зміна співвідношення між прагматичним та загальнокультурним компонентами освіти на всіх її рівнях. Пріоритетними повинні стати проблеми розвитку загальної культури людини, формування у неї наукових форм системного мислення;

- зміна змісту та методології навчального процесу. Передбачає акцентуацію вивчення фундаментальних законів природи і суспільства, створення принципово нових навчальних курсів, зорієнтованих на формування цілісних уявлень про наукову картину світу, на формування здібності виходити на системний рівень її пізнання;

- забезпечення практичної реалізації тріади “екологічне виховання – екологічне навчання – екологічна освіта”. Всі частини цієї триади є взаємопов'язаними, всі вони складають основу формування у людства екологічного світогляду, що базується на усвідомленні необхідності збереження оптимального для життя середовища, яким є Земля.

Одним з провідних напрямів якісної перебудови освітньої системи є перехід від концепції підтримуючого навчання до концепції випереджаючого навчання. Випереджаюче навчання орієнтоване на майбутнє, на ті умови життя та професійної діяльності, в яких випускник опиниться після закінчення навчання. Такий підхід є надзвичайно актуальним, оскільки, як відомо, значна частина знань застаріває вже протягом 3-5 років. Тому головна увага у навчальному процесі за такою концепцією звернена на розвиток творчих якостей спеціаліста, його здібностей до самостійних дій в умовах невизначеності, а також розвиток здібностей до набуття нових знань та навичок, оволодіння сучасними методами отримання, накопичення, класифікації та передачі знань. Важливою умовою реалізації системи випереджаючої освіти є її тісний зв’язок з наукою. Освіта повинна бути “вбудованою” в систему наукових досліджень.

Конкретними шляхами реорганізації змісту освіти, характерними для сучасних освітніх реформ є:

- українознавча спрямованість. Забезпечується вивченням української мови та літератури, історії та географії України тощо, висвітленням українознавчого аспекту в інших навчальних предметах;

- зміст освіти має бути осучасненим. Передбачає можливість швидко адаптуватися в самостійному житті, цілеспрямовано використати свій потенціал як для самореалізації в професійному й особистому плані, так і в інтересах суспільства, держави;

- спрямованість на самостійне здобуття інформації з різних джерел, уміння переробляти й застосовувати її для індивідуального розвитку і самовдосконалення. Зумовлює зменшення питомої ваги готової інформації, зміну співвідношення між структурними елементами змісту на користь засвоєння учнями способів пізнання, набуття особистого досвіду творчої діяльності, посилення світоглядного компонента змісту;

- посилення уваги до вивчення математики. Здійснюється як екстенсивним шляхом (кількісне зростання навчального часу для вивчення дисципліни), так і інтенсивним (структурна перебудова програм курсу з включенням нових наукових досягнень, наданням програмам якостей гнучкості, відкритості, варіативності);

- посилення уваги до вивчення іноземних мов. Вивчення іноземної мови розглядається як засіб посилення конкурентноздатності особистості на ринку праці, так і як засіб активізації міжкультурного спілкування та співробітництва;

- посилення уваги до екологічної освіти. Передбачає формування в учнів навичок осмислення фактів та наукових ідей, предметом яких слугує оточуюче середовище як у локальному, так і у глобальному вимірах та їх застосування у повсякденному житті;

- запровадження у зміст освіти предметів та тем міждисциплінарного характеру. Сприяє формуванню наукового світогляду, мислення, розкриттю ролі людини в пізнанні природи, цілісності його сприйняття;

- активізація вивчення економічних та технічних дисциплін, інформаційних технологій, опанування комп’ютерною грамотністю. Передбачає залучення до освітнього процесу знань з галузі інформатики, використання комп’ютерно орієнтованих засобів і методів навчання на всіх ступенях школи.

Методологічною основою визначення змісту освіти є загальнолюдські і національні цінності, сконцентрованість на актуальних і перспективних інтересах дитини. Головне в ньому фундаменталізація, науковість і системність знань, їх цінність для соціального становлення людини, гуманітаризація і демократизація шкільної освіти, ідей полікультурності, взаємоповаги між націями і народами, світський характер школи. Важливими є такі критерії, як доступність, науковість, наступність і перспективність, практичне значення, потенційні можливості для загальнокультурного, наукового, технологічного розвитку особистості, індивідуалізація, диференціація навчання.