МАТЕРІАЛЬНО-ТЕХНІЧНА БАЗА ЗАЛІЗНИЧНОГО ТРАНСПОРТУ

Для розробки оптимальних логістичних транспортних систем необхідно розглянути їх окремі елементи. Матеріально-технічна база транспорту включає транспортні засоби (вагони, локомотиви, флот, автомобілі), технічні устрої та спорудження (станції, депо, вантажні двори, порти тощо), а також ремонтні підприємства, шляхове господарство, засоби автоматики, телемеханіки та зв’язку.

До матеріально-технічної бази залізничного транспорту відносяться шляхи і шляхове господарство. Вагони і вагонне господарство, станції, вантажні двори, товарні контори, вантажне і вагове господарство.

Діяльність вантажних дворів і товарних контор здійснюється за єдиним технологічним процесом.

Вантажні двори є особливою частиною станційної території, на якій розміщенні комплекс будівель і дороги. Завданням вантажних дворів є приймання, навантажування, розвантажування, видача, сортування і тимчасове зберігання вантажів. Будують вантажні двори на станціях. Які обслуговують великі населені пункти, де обсяги надходження та відправлення вантажів досить великі, а промисловим, будівельним та торгівельним підприємствам економічно невигідно мати залізничні під’їзні шляхи. На вантажному дворі зосереджуються усі основні об’єкти і пристрої комерційного характеру, що слугують для переробки вантажів (криті і відкриті склади, контейнерні майданчики, сортувальні платформи, майданчики для переробки вагових вантажів, будівлі та пристрої для спеціалізованого навантажування і розвантажування вантажів, ваги, вантажно-розвантажувальні механізми, службові і технічні приміщення). Останнім часом на залізницях почали будувати механізовані вантажні двори, де повністю механізовані процеси переробки вантажів та багато допоміжних операцій (відкриття і закриття люків піввагонів).

Вантажні двори будують глухими з паралельним або послідовним розміщенням виставочних доріг чи наскрізними з двобічним в’їздом і виїздом. Фронти навантаження і розвантаження різних вантажів на них розміщують, забезпечуючи: 1)добрий зв’язок з прилеглими промисловими підприємствами та населеними пунктами; 2)найбільш економічну технологію маневрених робіт – подачі й прибирання вагонів; 3)потокову схему обслуговування вантажних фронтів автотранспортом, можливість постановки автопричепів на ніч; тимчасову стоянку (у разі потреби) для тягачів і автомобілів; вільну постановку їх для навантажування і розвантажування; 4)можливість безпосереднього перевантаження з вагонів в автомобілі і навпаки, приділяючи особливу увагу додержанню санітарно-гігієнічних вимог та охорони праці.

Вантажний двір – це складова частина станції, тому його розташування і розвиток мають відповідати її загальним вимогам. Остаточну схему розташування складів і доріг на вантажному дворі вибирають за допомогою техніко-економічного порівняння декількох її варіантів.

Товарні контори призначені для оформлення вантажних перевезень та розрахунків з вантажовідправниками та вантажоодержувачами. Територіально їх розміщують біля в’їзду на вантажні двори, що пояснюється характером їх роботи. Щоб прискорити оформлення навантажень і розвантажень на під’їзних шляхах організуються спеціальні відділення (філії) товарної контори. У товарній конторі: оформляють документи на вантажі, призначені для перевезення; проводять грошові розрахунки за перевезення; стягують штрафи та збори; передають інформацію одержувачам про надходження вантажу; здійснюють облік виконання плану перевезень; приймають замовлення на подачу вагонів, дозволених до навантаження; відшукують вантаж і складають комерційні акти та проводять інші операції. Нині у відділеннях залізниць створені вузлові розрахункові контори, що виконують основні функції товарних контор усіх станцій. Це дає змогу механізувати та централізувати багато комерційних операцій, широко використовувати ЕОМ.

Тривалість роботи і штат вантажного двору і товарної контори. Тривалість роботи встановлюється так, щоб можна було якомога краще обслуговувати відправників та одержувачів вантажів, а також якнайраціональніше використовувати засоби для перевезення. На великих станціях товарні контори працюють цілодобово, а на дрібних – в одну або дві зміни. Вантажний двір повинен працювати в тому самому режимі, що й товарна станція. У нічний час на вантажному дворі можуть, наприклад, лише видавати або тільки приймати вантажі для перевезення. На станціях, де організовано централізоване завезення і вивезення вантажів автомобільним транспортом загального користування, вантажний двір, як правило, працює цілодобово.

До рухомого составу залізничного транспорту належать локомотиви й вагони. На залізницях України використовують два види тяги: тепловозну й електровозну. Вагонний парк складається з простих вагонів, платформ, піввагонів, цистерн, ізотермічних та спеціальних вагонів. Найбільше тут піввагонів. Усі вагони за кількістю осей поділяються на чотири-, шести, й восьмивісні (табл.).

Експлуатаційні характеристики вагонного парку визначають за такими показниками.

1. Технічний коефіцієнт тари вагонів, який визначають за відношенням маси всієї тари вагона до його вантажопідйомності:

Т_к = Рт,

В_в

Де Т_к – технічний коефіцієнт тари вагона; Р_т – маса тари; В_в – вантажопідйомність вагона.

Таблиця 5. Основні характеристики деяких вантажних вагонів залізниць України.

Показники	Піввагон	Критий вагон	Цистерна	Плат-форма
8-віс-ний	6-віс-ний	4-віс-ний	4-віс-ний	8-віс-на	4-віс-на
1. Вантажопід-йомність 2. Маса тари, т 3. Довжина по осях зчеплення з автопричіпами 4. Тк тари 5. Навантаження на 1 м довжини	43,8     0,35   8,34	37,3     0,41   7,76	0,35   6,1	0,35   5,7	0,4   7,7	22,8     0,38   6,0	21,3     0,34   5,8

 

При зменшенні технічного коефіцієнта тари вагона скорочується обсяг роботи, пов’язаної з перевезенням тари вагонів, завдяки чому зменшується витрати на транспорт, використання легких сплавів, синтетичних матеріалів, знижується маса тари до 18т (чотиривісних вагонів) і, відповідно, коефіцієнт тари вагона до 0,288.

2. Вантажний коефіцієнт тари вагонів визначають з відношення маси тари до маси вантажу, навантаженого у вагони. Він відображує використання вантажопідйомності вагонів при перевезенні відповідних вантажів. Чим вищий цей коефіцієнт, тим гірше використовується вантажопідйомність вагонів:

В_к = Рт,

В_в

де В_к – вантажний коефіцієнт тари вагона; Р_т – маса тари вагона, т; В_в – маса вантажу, завантаженого у вагон, т.

Вантажний коефіцієнт тари для критих вагонів становить 0,62-0,5, піввагонів 0,5-0,38, платформ 0,54-0,51, цистерн 0,85-0,56.

3. Коефіцієнт використання вантажопідйомності вагона визначають за відношенням маси вантажу, завантаженого у вагон, до вантажопідйомності вагона:

К_в = Вв,

В_{ван. в}

де К_в –коефіцієнт використання вантажопідйомності; В_в – маса вантажу, завантаженого у вагон, т; В_{ван. в} – вантажопідйомність вагона, т.

Цей коефіцієнт залежить від багатьох чинників і насамперед від способів укладання та розміщення вантажу у вагоні, ступеня трамбування і пресування вантажу та ін. Значно впливає на використання вантажопідйомності вагона об’ємна маса вантажу (т/м³). Чим більше наближається коефіцієнт до одиниці, тим краще використовується вантажопідйомність вагона. Якщо коефіцієнт дорівнює одиниці, вантажопідйомність вагона використовується повністю.

4. Коефіцієнт використання місткості вагона визначають з відношенням об’єму, зайнятого вантажем, до повної місткості (об’єму) вагона:

К_м = Vван,

Vв

де К_м - коефіцієнт використання місткості вагона; Vван - об'єм,зайнятий вантажем у вагоні, м³; Vв — об'єм вагона, м³. Величина цього коефіцієнта залежить від тих самих чинників, що й коефіцієнт вантажопідйомності. При перевезенні вантажів звеликоюоб'ємною масою не завжди повністю використовується місткість вагона, тобто вона обмежується його вантажопідйомністю.При перевезенні легких вантажів місткість вагона використовується повністю, а вантажопідйомність — ні.

5. Коефіцієнт питомого об'єму вагона — відношення корисного об'єму кузова вагона до його вантажопідйомності. Він відображує розмір корисного об'єму (м³), що припадає на одну тонну вантажопідйомності вагона:

К_п.о = Vв,

В_в

де К_п.о - коефіцієнт питомого об'єму вагонів; Vв- корисний об'єм вагона, м³; В_в — вантажопідйомність вагона, т. Величина цього коефіцієнта в простих чотиривісних вагонів — 1,5 м³/т.

 

12.2 ХАРАКТЕРИСТИКА АВТОМОБІЛЬНОГО І ВОДНОГО ТРАНСПОРТУ

Технічна база сучасного автомобільного транспорту є сукупністю засобів та шляхів сполучення, технічних простоїв і будівель. Засобами сполучення є автомобілі, автомобілі-тягачі, напівпричіпи, причіпи транспортного призначення, що перевозять вантажі й пасажирів. Засоби сполучення називаються рухомим складом автомобільного транспорту. Вони поділяються на транспортні, призначені для перевезення вантажів, і спеціальні – для виконання різних нетранспортних робіт за допомогою встановленого на них обладнання. На автомобільному транспорті загального користування використовують переважно транспортні засоби загального призначення з кузовом типу “бортова платформа”, що називається бортовим (бортовий автомобіль, бортовий причіп), та спеціального – автомобілі, причіпи, напівпричіпи та причіпи-розпуски транспортного призначення, кузови, що спеціально пристосовані для перевезення одного або кількох однорідних вантажів. Залежно від типу двигуна розрізняють автомобілі й автомобілі-тягачі з карбюраторами, дизельними двигунами, газобалонні, електричні.

За прохідністю автомобілі поділяють на: дорожні (обмеженої прохідності) – для роботи на дорогах, у тому числі й на ґрунтових; підвищеної і високої прохідності – для роботи у важких дорожніх умовах і на бездоріжжі. Залежно від конструкції двигуна (пристрою для перетворення енергії двигуна в роботу на подолання опору рухові транспортних засобів) автомобілі підвищеної і високої прохідності поділяються на колісні, напівгусеничні, колісно-гусеничні та амфібії. Автомобілі-тягачі поділяються на сідельні та буксирні. Сідельні тягачі працюють у зчепленні з напівпричепами і не мають кузова. На рамі тягача встановлений опорно-зчіпний пристрій, який з’єднує напівпричіп з тягачем. Буксирні тягачі призначені для роботи з причіпами-ваговозами. Їх роблять на базі шасі вантажних автомобілів і обладнують зчіпними пристроями.

Причіпи буксируються автомобілями та автомобілями-тягачами, з”єднаючись з ними за допомогою буксирного пристрою. За кількістю осей причіпи бувають одно-, дво- і багатовісними. Напівпичіпи призначені для роботи у зчепленні із сідельними автомобілями-тягачами. Вони можуть бути одно- і двовісними, до того ж осі містяться в задній їх частині. У передній частині напівпричіпу є зчіпний пристрій для з’єднання з автомобілем-тягачем і стояки з котками для підтримання відчепленого напівпричіпу в стійкому положенні. Причіпи-розпуски застосовують для перевезення довгомірних вантажів. Вони бувають одно- та двовісними. Відстань між автомобілем і віссю причіпа-розпуску може змінюватись при перевезенні вантажів різної довжини. Автопоїзд є автомобілем чи автомобілем-тягачем у зчепленні з одним або кількома причіпами чи автомобілем-тягачем з напівпричіпом. Застосування автопоїздів забезпечує більш повне використання запасу потужностей автомобілів і автомобілів-тягачів, підвищення їх продуктивності порівняно з одиничними автомобілями, зниження витрат палива, собівартості перевезень, зменшення кількості водіїв. На думку західноєвропейських спеціалістів, найбільш економічним вантажним транспортним засобом є автопоїзд, що складається з двовісного тягача з тривісним причіпом. Вантажні автомобілі і причіпні засоби розрізняються за вантажопідйомністю і типом кузова. Автомобілі, причіпи, напівпричіпи залежно від вантажопідйомностіумовно поділяються на такі групи: особливо малої вантажопідйомності — до 0,5 т; малої — від 0,5 до 2 т; середньої — від 2 до 5 т; великої — від 5 до15т; особливо великої — 15 т і більше. Автомобілі особливо малої вантажопідйомності застосовуються переважно для розвезення товарів народного споживання і для торговельної мережі. Автомобілі малої вантажопідйомності слугують для перевезень дрібних партій вантажів, а в містах — як вантажні таксі. Автомобілі середньої та великої вантажопідйомності призначені для перевезень масових вантажів у різних галузях народного господарства. Автомобілі великої і особливо великої вантажопідйомності застосовують на великих будовах, для перевезення руди, вугілля, матеріально-будівельних та інших вантажів, при розробці родовищ корисних копалин. На шасі автомобілів, причіпів, напів-причіпів встановлюються кузови різних типів: бортова та безбортова платформи, самоскидний кузов, цистерна, фургон, панелевіз, кузов, обладнаний для перевезення довгомірних вантажів. Максимальне осьове навантаження показує частину повної маси автомобіля, що припадає на найбільш навантажену вісь, як правило, на задню. Цей показник є істотним для визначення маршруту транспортних засобів при перевезеннях вантажу, тому що для деяких шляхових споруд (мости, шляхопроводи) існуєобмеження стосовно навантаження на осі автомобіля.

Шляхові автомобілі залежно від граничне допустимих осьових навантажень поділяються на групи «А» і «Б». До групи «А» належать автомобілі й автопоїзди з критичним осьовим навантаженням не більше 10 мс, які можуть рухатись лише дорогами вищих класів, що мають більш стійке капітальне покриття, а до групи «Б» — з максимальним навантаженням на вісь не більше 6 мс і такі, що можуть рухатися по всій мережі автодоріг країни. Автомобілі й автопоїзди, в яких осьове навантаження перевищує 10 мс, належать до груп позашляхових. Габаритні розміри рухомого составу лімітують довжину, ширину й висоту автомобілів та автопоїздів, що має велике значення для забезпечення маневреності одиниці (особливо під час руху вулицями міст) та безпечності руху, а також для реалізації пропускної спроможності доріг та заданої швидкості. Загальна критична маса і габаритні розміри автомобіля (табл.) чи автопоїзда залежать від кількості його осей. Шляхи сполучення — це шляхи руху рухомогосоставу,тобто доставки вантажів і пасажирів.

Таблиця 6. Критична маса і габаритні розміри автомобілів

 

Тип автомобіля чи автопоїзда	Обмеження повної маси автомобілів груп	Габаритні розміри, м
«А»	«Б»	Довжина	Ширина	Висота
Двовісний автомобіль або причіп Тривісний автомобіль або причіп Автопоїзд тривісний (тягач з напівпричіпом) Автопоїзд з 4 вісями (автомобіль з причіпом або тягас з напівпричіпом) Автопоїзд з 5 вісями і більше	17,5   25,0   25,0   33,0     40,0	10,5   15,0   16,0   20,0     30,0		2,5   2,5   2,5   2,5     2,5	3,8   3,8   3,8   3,8     3,8

 

Залежно від адміністративного підпорядкування, економічного та культурного значення розрізняють автодороги: загальнодержавного, республіканського, обласного, районного значення, міські, населених пунктів (вулиці), підприємств і організацій промисловості, сільського, лісного господарства, по яких здійснюються внутрішньогосподарські перевезення, під'їзні шляхидовеликих міст і промислових центрів. За інтенсивністю руху (кількістю автомобілів за добу) розрізняють 5 категорій доріг: 1) понад 7000 автомобілів за добу; 2) від 3000 до 7000; 3) більш як 1000 до 3000; 4) більш як 200 до 1000; 5) до 200 автомобілів за добу.

До технічних пристроїв та будівель автомобільного транспорту належать гаражі, авторемонтні майстерні, станціїтехнічного обслуговування.

Вантажні автомобільні перевезення розрізняютьза:

1) галузевими ознаками — перевезення промислових, будівельних, сільськогосподарських, торгівельних вантажів, а також вантажів комунального господарства, поштових;

2) розміром партій вантажів — масові перевезеннявеликоїкількості однорідних вантажів та дрібними партіями вантажів різної номенклатури;

3) територіальними ознаками — внутрішньовиробничі, міські, приміські (до 50 км за межами населеного пункту), міжміські (більш як 50 км за межами міста), внутрішньорайонні, міжрайонні та міжнародні перевезення;

4) способом виконання: місцеві — здійснюються одним автотранспортним підприємством; прямого сполучення — при перевезенні діють кілька автотранспортних організацій; змішаного сполучення — перевезення двома або кількома видами транспорту.

Для перевезень вантажів, пасажирів, багажу, пошти та забезпечення високої якості вантажних і комерційних операцій пароплавства повинні мати вантажні та технічні причали з необхідним обладнанням і устаткуванням, що забезпечують зберігання, навантаження і розвантаження вантажів з відповідними вантажопідйомністю, технічним станом і складом. Велика різноманітність дорожних умов і широка номенклатура вантажів, що перевозяться, зумовили значну кількість типів суден, які можна класифікувати так: 1)за наявністю джерел рушійної сили — на самохідні й несамохідні; 2)за призначенням і складом перевезень — на пасажирські, вантажні, вантаже-пасажирські, буксирні; 3)за характером вантажів, що перевозяться, — на наливні й суховантажні, в тому числі на універсальні та спеціальні (лісовози, рудовози, рефрижератори); 4)за матеріалом, з якого зроблено корпус, — на металеві, дерев'яні, композитні, пластмасові, залізобетонні; 5)за районами плавання — на озерні, річкові; 6)заархітектурним оформленням та умовами перевезення — на трюмні, палубні, напівпалубнІ, відкриті з люковим закриттямі безнього, бункерні, судна-майданчики; 7)за наявністю вантажних пристроїв — на само- й несаморозвантажу вальні; 8)за приписом до вантажних ліній — на транзитні й місцеві.

Основними показниками річкових та морських суден є водотоннажність, вантажопідйомність, вантажомісткість, розміри — довжина, ширина, висота борту та осадження у навантаженому й порожньому стані. Вантажне осадження судна визначають від зовнішньої обшивки до вантажної ватерлінії (при повному завантаженні). Вантажопідйомність судна — це кількість вантажу на ньому при навантаженнідо вантажної ватерлінії. Вантажопідйомність судна визначають як різницю між його ваговою водотоннажністю з повним вантажем (тобто масою води, витисненої судном) і водотоннажністю без вантажу. Розрізняють повну й чисту вантажопідйомність судна. Повна є критичною кількістю вантажу, що приймається на судно, в тому числі й запаси води, палива, провіанту; чиста — лише маса вантажу без маси службового вантажу. Чиста вантажопідйомність морських суден становить 80—93% повної вантажопідйомності. При перевезенні легких вантажів обмежувальним фактором є не вантажопідйомність, а вантажомісткість судна, що означає його спроможність вміщувати визначену кількість вантажу (м³). Вантажомісткість судна обчислюється за об'ємом його критих вантажних приміщень. Розрізняють ординарну та складну, або подвійну, вантажомісткість, під якою розуміють спроможність судна вміщувати визначену кількість вантажів (м³) почергово. За характером вантажу, що перевозиться, розрізняють такі види вантажомісткості.

1. Для тарнопакувальних і штучних вантажів — характеризує об'єм вантажних приміщень, крім просторів, що не можуть бути використані для навантаження через криволінійністьобрисівкорпусу судна та різні виступи на ньому.

2. Для сипких вантажів (зерно) — включає площувантажних приміщень, крім невеликих підпалубних просторів. При перевезенні насипних вантажів ця вантажомісткість використовується повністю.

3. Для наливнихвантажів — включає увесь об'єм наливних вантажів. Під питомою вантажомісткістю, (γ_п) розуміють відношення вантажомісткості судна дойого чистої вантажопідйомності:

γ_п = v

p

Цей показник означає, скільки кубічних метрів місткості судна припадає на 1 т чистої вантажопідйомності, Кожен вид вантажу характеризується його вантажним об'ємом (γ), вираженим у кубічних метрах на 1 т. Між вантажопідйомністю судна і вантажним об'ємом існуєпевна залежність.

Якщо γ_п = v то повністю використовуються як вантажопійомність, такі

р

вантажомісткість судна.При γ_п <; v повністю використовується судна

p

вантажопідйомність і недовикористовується вантажомісткість. Коли γ_п = v

p

повністю використовується вантажомісткість і недовикористовує-ться вантажопідйомність.

На морському транспорті найпоширенішими є спеціалізовані судна. Судна, призначені для перевезення генеральних вантажів. Мають дві і більше палуби з великою кількістю люків. Суховантажні судні призначені для перевезення будь-якого вантажу – генерального, наливних, якщо є спеціальні танки для рідких вантажів. Для перевезення зерна часто використовують однопалубні судна з великими трюмами. Несамохідні суховантажні судні призначені для перевезення масових вантажів для яких потрібні укриття від атмосферних опадів і які перевозяться на тентованих палубних баржах. Використовуються також буксирні судна для штовхання барж, криголамні річкові, будуються судна, більш придатні для плавання на водосховищах і озерах.