Державної влади та місцевого самоврядування

Найбільш тісно місцеве самоврядування пов'язане з державою, її органами та посадовими особами. Отже, безумовно, актуальною і такою, що потребує до себе особливої уваги, є проблема опти­мального співвідношення держави і місцевого самоврядування, причому з урахуванням історичних і національних особливостей українського суспільства. Насамперед важливим є дослідження граничного поля між цими інститутами публічної влади, розроб­лення раціональних, гнучких і ефективних механізмів взаємодії і співробітництва

Погляди науковців щодо співвідношення місцевого самовря­дування і державного управління істотно різняться. М. О. Байму- ратов наголошує на необхідності оптимального співвідношення державного управління та місцевого самоврядування з погляду їхньої соціальної ефективності, злагодженого функціонування соціального організму як макросистеми. На його думку, держава має бути заінтересованою в наявності системи місцевого самов­рядування як підсистеми на мезорівні соціуму. Державна влада не має свободи, характерної для самоорганізованих систем (місцево­го самоврядування), та перебуває «в полоні» своїх специфічних «надцентралізованих» завдань і функцій, для реалізації яких вона й створена. При цьому залишається невикористаним колосальний потенціал самоорганізації. Місцеве самоврядування опосередко­ване локальними репродуцентами і внаслідок специфіки питань місцевого значення має динамічніший характер¹.

Державна організація, на відміну від системи самоврядуван­ня, на думку О.В. Петришина, засновується на чіткому розподілі суб'єкта і об'єкта владних відносин, характеризується виокрем­ленням певного соціального прошарку людей - державних служ­бовців, які обіймають посади в органах державної влади на заса­дах централізованої ієрархічної підпорядкованості, займаються

^[1] Баймуратов М. А. Международное сотрудничество органов местного са­моуправления Украины: концептуальные основы, иновационная деятельность [Текст] / М. А. Баймуратов, В. С. Коссей. - Одесса: Астропринт, 1998. - С. 14— 15.

управлінською діяльністю на постійних професійних засадах¹. О.Ф. Фрицький уважає, що в сучасний період розширення сфери послуг, які надаються демократичними державами своїм громадя­нам, спричиняється подвійний вплив на функціонування місцево­го управління. З одного боку, посилюється роль і відповідальність місцевих органів у реалізації урядових програм, а звідси й політи­ки уряду на місцях, зокрема, в наданні різних послуг населенню, що в свою чергу визначає заінтересованість держави в ефектив­ному функціонуванні місцевого управління, підвищення впливу місцевих органів на політичні процеси в цілому; з другого, - поси­лилася інтеграція місцевих органів до державного механізму, що призводить до втрати місцевим самоврядуванням максимальної самостійності².

На думку В. Борденюка, поняття «місцеве самоврядування» є умовною назвою демократичної системи державного управ­ління на місцях, яка передбачає залучення громадян України, об'єднаних спільним проживанням, у відповідні територіальні громади, до управління державними справами на засадах право­вої, організаційної та фінансово-матеріальної автономії в межах, визначених Конституцією і законами України³. Ю.О. Тихомиров указує на необхідність по-новому осмислити поняття публічності в суспільстві, не зводячи його до забезпечення державних інтере­сів. Це - спільні інтереси людей як різноманітних співтовариств, об'єднань (політичних, професійних тощо), це - об'єктивні умови нормального співіснування і діяльності людей, їх організацій, під­

^[1] Петришин О. Громадянське суспільство - підґрунтя формування право­вої держави в Україні / О. Петришин // Вісн. Академії правових наук України. - 2003.-№ 2-3.-С. 144.

^[1] Фрицький О. Ф. Конституційне право України [Текст]: [підручник] / О. Ф. Фрицький. -К.: Юрінком-Інтер, 2002. - С. 516.

^[1] Борденюк В. Діалектика співвідношення самоврядування, місцевого са­моврядування та державного управління / В. Борденюк // Інноваційні механіз­ми місцевого та регіонального розвитку. За матеріалами VIII Всеукраїнських муніципальних слухань «ресурси місцевого і регіонального розвитку: націо­нальний та міжнародний аспекти», 29 липня - 2 серпня 2002 року, Судак, Ав­тономна Республіка Крим / наук. ред. М. Пухтинський. - К.: Атака-Н, 2003. -С. 280.

приємств, суспільства в цілому, це — колективна самоорганізація і саморегулювання:, самоврядування¹.

Абстрактне протиставлення держави і місцевого самоврядуван­ня є помилковим, світова практика наочно демонструє неминучість їх співіснування і тісної взаємодії. Державний механізм і місцеве самоврядування с інститутами суспільства, кожен з яких, здійсню­ючи притаманні йому функції, сприяє в цілому його становленню і розвитку. Конституювання держави і місцевого самоврядування як складових суспільного організму дозволяє розв'язати проблему їх співвідношення і взаємодії. У такій системі координат говорити про підпорядкованість місцевого самоврядування державній владі немає сенсу тому, що пріоритети визначаються верховним сувере­ном — Українським народом, а зміст і спрямованість діяльності ор­ганів публічної влади направлені на забезпечення прав та свобод людини і громадянина.

Проблема оптимальної децентралізації, знаходження балансу між об'єктивною тенденцією до розширення повноважень органів місцевого самоврядування, залучення до управління місцевими справами громадськості і потребою для держави регулювати еко­номічний, соціальний та екологічний стан територій країни, забез­печувати достатні фінансові ресурси для підтримки збалансовано­го розвитку регіонів є досить дискусійною в середовищі правників і політиків. Одні вважають, що передання державою на регіональ­ний рівень усіх інструментів впливу на економічні процеси не­одмінно матиме наслідком зростання регіональних дисбалансів; інші виступають за визнання потреби підтримувати конкурентос­проможність регіонів. Сьогодні управління в державі продовжує базуватися на радянській концепції патерналізму. Модель, за якої держава повинна відповідати за все, природно породжує надмірну централізацію, стратегічні завдання ігноруються або залишаються поза увагою.

Загалом держава не повинна брати на себе розв'язання тих пи­тань, які, по-перше, випливають із колективних потреб жителів сіл, селищ, міст, тобто безпосередньо стосуються їхніх інтересів, і, по-друге, можуть успішно вирішуватися територіальними грома­

^[1] Тихомиров Ю. А. Публичное право [Текст]: учебник / Ю. А. Тихомиров. -М.:БЕК, 1995.-С. 25.

дами та обраними ними органами. Навіть ті питання, в яких досить виразно представлений інтерес держави повинні вирішуватися ор­ганами, які найближче стоять до населення, тобто органами само­врядування. Це зумовлено тим, що децентралізоване ухвалення рішень, як зазначається у Всесвітній декларації місцевого самов­рядування, зменшує перевантаження центру, а також поліпшує та прискорює урядові дії Слід зауважити, що обсяг повноважень, який надається органам місцевого самоврядування, є тим лакму­совим папірцем, за яким визначається ступінь довіри держави до своїх громадян та обраних ними органів місцевої влади. Адже сут­ність децентралізації полягає в передачі на вирішення громадам або органам, які вони обирають, тих справ, урегулювання котрих до певного часу належало державі².

Досить часто держава витрачає більше коштів на утримання штатів управлінь, відділів, інших органів виконавчої влади, ніж на самі послуги, що їх повинні надавати ці державні служби. За­рубіжний досвід свідчить, що в окремих випадках державі дешев­ше заплатити за надання послуг недержавним установам, зокрема, органам місцевого самоврядування, ніж самій утримувати громіз­дкий апарат. Виходячи із цих міркувань, формується блок деле­гованих повноважень органів місцевого самоврядування. Надання державних послуг органами місцевого самоврядування повинно здійснюватися переважно на договірній основі. Це дасть змогу реально оцінити вартість послуги, покращити ситуацію з відпові­дальністю. Органи місцевого самоврядування, отримавши кошти за надання послуг, будуть нести відповідальність за належну їх якість, а в разі невиконання договірних умов - сплачувати штрафи і нести інші фінансові зобов'язання. Чітке регулювання взаємовід­носин позбавить державу можливості всю провину за ненадання послуг звалювати на органи місцевого самоврядування.

Розмежуванню повноважень органів державної влади та міс­цевого самоврядування має передувати розмежування їх функцій.

' Борденюк В. Деякі проблеми законодавчого визначення компетенції ор­ганів місцевого самоврядування в Україні / В. Борденюк // Вісн. Укр. акад. держ. управління. - 1996. - № З - С. 128.

^[1] Коваленко А. Столиця - у законопроектних риштуваннях / А. Коваленко // Місцеве самоврядування. - 1997. -№ 3-4. - С. 29.

При цьому не повинно бути сфер, якими ніхто не опікується, так само як і питань, за які відповідальні одразу декілька органів вла­ди. Сьогодні все ще трапляються випадки, коли органи різних під­систем публічної влади змагаються за контроль над фінансовими ресурсами та власністю. Однією з основних проблем у взаємовід­носинах держави і місцевого самоврядування, яка потребує свого невідкладного розв'язання є ліквідація конкуренції компетенцій. За органами державної влади мають закріплювагися лише повно­важення для реалізації загальнодержавного інтересу та держав­ної політики в різних сферах. Повноваження органів місцевого самоврядування мають бути направлені на вирішення питань, які стосуються інтересів населення відповідної адміністративно-тери­торіальної одиниці (місцевого або регіонального значення.