Структурні елементи і форми вияву культури в житті людини та суспільства

Подібно до суспільства, яке поділяється на різнома­нітні верстви, соціальні групи, в культурі виокремлю­ються різні рівні і різновиди (рис. 2.13).

 

Культура
Рівні культури:	Різновиди культури:
Елітарна Народна Масова	Домінуюча Субкультури Контркультури

Рис. 2.13. Основні рівні і різновиди культури суспільства

 

Залежно від того, хто створює культуру (культурний продукт), який вона має характер і кому адресована, розрізняють елітарну, народну й масову культури.

Елітарна (висока) культура створюється привіле­йованою частиною суспільства або на її замовлення про­фесійними творцями — живописцями, музикантами, письменниками. її характеризує високий рівень спеціа­лізації, професійної освіти, тому вона нелегка для сприйняття непідготовленою людиною.

 

Народна культура створюється анонімними твор­цями, які не мають професійної підготовки. Походить вона від народу і призначається саме для нього. Ця культура охоплює міфи, легенди, казки, пісні, танці, частівки, народні художні промисли, об'єднані понят­тями «фольклор». Основними ознаками народної куль­тури є її фольклорне походження, спонтанність витво­рів народного мистецтва, які не мають комерційного характеру.

 

Масова (популярна) культура не претендує на за­доволення витончених смаків і серйозних духовних запитів, має в основному розважальний характер (рис. 2.14). Однак її аудиторія є найширшою. Вона мо­же бути інтернаціональною і національною. Створюєть­ся професіональними авторами і розповсюджується за допомогою різноманітних засобів масової комунікації (радіо, телебачення, Інтернет).

 

Рис. 2.14. Основні ознаки масової культури

• Тиражування завдяки новим технологіям («три кити» сучасної культурної індустрії: ек­ран, друк, комп'ютерні комунікації)

• Орієнтація на масового споживача, великі ау­диторії

• Комерційний характер функціонування

• Загальнодоступність текстів, розрахунок на пасивне, некритичне сприйняття

• Звернення до емоційної сфери людини, якій при цьому не потрібно особливої освіти і підго­товки

• Зведення всього різноманіття художнього дос­віду до елементарного, банального, загальнодос­тупного рівня, її стандарти розраховані на всі смаки

 

Масову культуру покликали до життя процеси, що супроводжували становлення індустріального суспіль­ства, а саме — урбанізація, секуляризація (звільнення від церковного впливу різних сфер життя суспільства), демократизація, бурхливий технічний розвиток, оновлення засобів масової комунікації. Найважливішими джерелами формування масової культури були кінема­тограф, радіо, звукозапис. Виробництво, розповсюджен­ня і споживання продуктів масової культури має індус­тріально-комерційний характер.

Артефакти (об'єкти масової культури) функціонують і як товар споживання, і як культурні цінності. Як то­вар вони повинні продаватися і приносити прибуток, то­му багато з них формують вульгарні потреби, потурають нерозвиненим смакам, сприяють стандартизації та уні­фікації особистості. Водночас масова культура розгля­дається і як певна форма демократизації суспільства, засіб піднесення культурного рівня широких верств на­селення, можливість залучення їх до світових шедеврів.

Змістово масова культура досить різноманітна — від примітивного кітчу (комікси, «мильні опери», «блатні пісні», «жовта преса», естрадні шлягери, мелодрами) до складних, насичених форм (деякі види рок-музики, поп-арт, інтелектуальні детективи). її естетиці прита­манні постійне балансування між тривіальним і оригі­нальним, вульгарним і витонченим. Орієнтуючись на сподівання масової аудиторії, масова культура задоволь­няє її потреби у дозвіллі, розвагах, грі, спілкуванні, емоційній розрядці.

 

З огляду на особливості окремих соціальних груп розрізняють такі різновиди культури суспільства:

а) домінантна культура. Вона охоплює культурні універсали суспільства, цінності, норми, традиції, пог­ляди, які поділяє більшість людей. Важливою ознакою її є здатність підводити поведінку членів суспільства до певного середнього стану, тобто ця культура прагне до певного загального рівня, виробляє загальні правила поведінки і загальні системи цінностей;

б) субкультура. Ця культура групи або соціального прошарку, яка відрізняється від домінантної культу­ри, тобто має особливі цінності, правила поведінки, символіку, завдяки яким її виразники ідентифікують себе (можуть мати навіть свою мову). Ці ознаки субкультури не суперечать культурі домінуючій. Кожне суспільство має багато субкультур, спричинених від­мінністю соціального походження різних груп, класів і прошарків, різноманіттям їх духовних потреб, видів ді­яльності, запитів. Більшості суспільств притаманні та­кі субкультури:

— молодіжні (хіпі, толкієністи, байкери, рейвери, панки, бітломани та ін.);

— людей похилого віку;

— конфесій, що відображають особливості різних віросповідань (наприклад, католицька, православна, протестантська субкультури у межах християнської культури);

— професійні, які охоплюють людей різних профе­сій (геологів, лікарів, банкірів тощо);

— кримінальна (культура цілеспрямованого пору­шення панівних соціальних порядків. Вона охоплює множину специфічних спеціалізацій: злодійство, жеб­рацтво, алкоголізм, наркоманія, проституція, теро­ризм. Ця субкультура існувала завжди. Основою її є певні особливості людської психіки, які зумовлюють ті чи інші форми поведінки, спрямовані проти суспіль­ства, офіційних норм і цінностей. Велика кількість субкультур свідчить про різноманітну, складну й багату культуру суспільства);

в) контркультура. Це субкультура, яка протистоїть і навіть суперечить домінуючій культурі, відкидаючи за­гальновизнані норми й цінності. Провідними різнови­дами контркультури є деякі види молодіжних субкультур (скінхеди, сатаністи, гопники та ін.). Найчастіше прихильником контркультури є молодь, оскільки вона, за словами К. Мангейма, конфліктно налаштована сто­совно старшого покоління.

Складовою контркультури є андеграунд — підпіль­на культура (мистецтво), яка характеризується неба­жанням її творців гнатися за комерційним успіхом, пе­реслідуванням їх з боку влади. Ця культура є в усіх краї­нах світу, але особливо характерна вона для держав із тоталітарними й авторитарними формами правління.

Високий розвиток комунікацій, глобальні міграції людей зробили сучасне суспільство полікультурним. Традиційні культурні ресурси (кухня, мова, релігія) по­єднуються із сучасними формами (телебачення, спорт, популярна музика і веб-сторінки), формуючи різнома­нітні культурні стилі груп, особистостей, суспільства.

 

В історії людини і суспільства культура відіграла не­пересічну роль, будучи однією з важливих умов їх ста­новлення, буття і розвитку. Підтвердженням цьому є долі феральних людей, які, будучи вирваними з куль­турного середовища суспільства, вирісши в оточенні тварин, втрачали ознаки людини (у них не було мислен­ня, зв'язної мови, людських почуттів). Для суспільного буття особливо важливі такі функції культури:

1) людинотворча (гуманістична). Вона полягає в роз­витку творчого потенціалу людини в усіх формах її життєдіяльності. Усі цінності світу чогось варті для лю­дини, якщо поліпшують її життя, розвивають її індиві­дуальність, формують творчу особистість. Створюючи цінності, людина творить себе, «окультурює» свої сутнісні сили, формується як особистість. Отже, культура разом з наукою та освітою формує творчі здібності лю­дини, готує її до життя в суспільстві на основі засвоєних традицій, ціннісних і нормативних зразків, привчає людину справлятися з її обов'язками;

2) гносеологічна (пізнавальна). Ця функція передба­чає продукування нових знань, норм, цінностей, ідей, уявлень про світ, суспільство, людину. У різні періоди історії цю функцію брали на себе магія, міфологія, релі­гія, філософія; сьогодні її виконує наука. Кожна з цих форм духовної культури створила власні системи вироб­лення конкретних і загальних знань, уявлень про нав­колишню реальність.

У сучасну епоху розвиток суспільства особливо зале­жить від виробництва знань, яке є різновидом індустрії. Нові галузі праці (автоматика, електроніка, ракетобу­дування, телерадіокомунікації, молекулярна біологія) ґрунтуються передусім не на виробничому досвіді, а на знаннях. Індустрія знань, яка виробляє і споживає ін­формацію, а не товари і послуги, охоплює в розви­нутих країнах переважну частину національного ви­робництва;

3) інформаційна. Виявляється вона у трансляції со­ціального досвіду, що забезпечує зв'язок часів і поко­лінь. У цьому сенсі культура є своєрідним резервуаром духовних ресурсів, накопичувачем і зберігачем усього цінного й позитивного, досягнутого людством. їй ха­рактерна безперервність розвитку завдяки засвоєнню культурної спадщини, історичного досвіду (традицій) і створенню нових культурних цінностей (новаторству).

Носіями новаторства є творчі особистості (мудреці, вчені, письменники, політики), які народжують нові ідеї, норми, способи діяльності. Тому в культурі будь-якого суспільства підтримується високий статус людей, які володіють надзвичайними здібностями до творчості, якщо ця творчість відповідає очікуванням групи, затре­бувана суспільством.

Творчість, інноваційна діяльність є джерелом роз­витку, збагачує матеріальну і духовну культури, відки­дає архаїчне, віджите. Проте розвиток культури відбу­вається лише за умови використання досвіду поперед­ніх поколінь. Як складова культури новаторство не є альтернативою традиції. Принципова сутність традиції полягає в тому, що вона є своєрідним механізмом соці­ального і культурного успадкування. Завдяки їй збері­гається матеріальний і духовний досвід попередніх по­колінь, відтворюється найцінніше в культурній спад­щині. Завдяки цьому традиції забезпечують стійкість матеріальної і духовної культури, а новаторство є дже­релом її розвитку.

Культура зберігає соціальний досвід поколінь у по­няттях, словах, математичних символах, формулах на­уки, своєрідних мовах мистецтва. Засобами збереження і накопичення інформації є: природна пам'ять індивіда; колективна пам'ять, відображена в мові і духовній культурі; символічні і речовинні засоби збереження ін­формації (тексти, книги, образотворчі засоби);

4) інтегративна функція культури. Через засвоєння спільних елементів культури (цінностей, норм тощо) відбувається об'єднання людей на національному і сві­товому рівнях, формується їх культурна (групова, інди­відуальна) ідентичність;

5) ціннісно-орієнтаційна, нормативно-регулятивна функції культури. У суспільному бутті культура задає певну систему координат, рамки прийнятної поведінки людей, моральні орієнтири, регулюючи їхнє співжиття.

Деградація функцій культури призводить до занепа­ду сутнісних, культуротворчих сил людини, дезінтегра­ції, кризи суспільства.