Загальнолюдське і національне в культурі

Культура як певний спосіб життя, що поділяється спільнотою і формується її цінностями, традиціями, ві­руваннями, матеріальними виробами і територією, є складною і динамічною людською екосистемою. Еле­ментами її є те, як людина розмовляє, вдягається, яку їжу споживає, яким богам поклоняється, як працює, відпочиває, на яких цінностях виховує дітей тощо. У ній поряд із численними самобутніми елементами прос­тежуються культурні універсали.

Культурні універсалії (лат. — загальний) — загальні поняття, ідеї, ознаки, обов'язкові для кожної культури.

До універсальних компонентів культури М. Мід та К. Клакхон відносять мову, систему цінностей (сукуп­ність життєвих цілей, засобів, ідеалів, ідеологій, міфів, світогляду); типові зв'язки і взаємодії (ритуальні, ро­динні та ін.); зразки, еталони поведінки, норми, прави­ла (вітання, приготування їжі, виховання дітей, став­лення до літніх людей); символи, смисли яких переда­ються діям.

Попри наявність універсалій, культури різних сус­пільств, націй, соціальних груп відрізняються одна від одної. Це дає підстави вести мову, наприклад, про укра­їнську, французьку, російську культури, культури міс­та і села, припускаючи, що в кожній із них є особлива, відмінна від інших, система норм, звичаїв, вірувань, матеріальних і духовних цінностей.

Культура створює своєрідні рамки, через які людина пізнає себе та інших. Тому не існує культури в абстракт­ному розумінні. Вона функціонує у певному просторі і часі, що обумовлює певні прояви (культурно-історичні комплекси), які визначають соціально-культурне різно­маніття сучасного світу (рис. 2.15).

Культура

Загальнолюдські (універсальні) цінності

Міжнародні культурні ресурси («світова культура», або суперкультура)

Етнонаціональні культури

Регіональні культури

Індивідуальна культура

Рис. 2.15. Соціально-культурне різноманіття

 

Сучасна людина має доступ до всіх культурно-істо­ричних комплексів. З розширенням індивідом масшта­бів своєї культурної діяльності його культурний досвід стає менш локальним, груповим: одна й та сама людина може одночасно входити в кілька культурних спільнот різних рівнів. Наприклад, можна вважати себе україн­цем (рівень етнонаціональної культури), львів'янином (рівень регіональної культури), прихильником певної західної рок-групи (рівень міжнародної культури). Ви­користовуючи ресурси з різних культурних сфер, мож­на сконструювати індивідуальну культуру.

 

Основними складовими культурних комплексів є:

а) універсальні (загальнолюдські) цінності. Це заса­ди життя і соціальної поведінки, які, не маючи абсо­лютно однакової інтерпретації, близькі за значенням і викликають схоже ставлення до себе різних культур­них груп (народів, націй). До них належать фундамен­тальні моральні засади, постульовані основними світо­вими релігіями, утопічними концепціями, втілені в до­кументах таких міжнародних організаціях, як ООН, Червоний Хрест. Інші зони універсальної свідомості і потреб — прагнення до матеріальних благ, норми есте­тичної та фізичної краси, сексуальні потреби тощо;

 

б) потужні міжнародні культурні ресурси («світова культура», суперкультура). Вони доступні для всього світу завдяки інформаційним технологіям і мас-медіа. У сучасному світі кожна національна культура має за­гальносвітові ознаки (культурні універсали), притаман­ні виробництву, побуту, літературі, мистецтву, політи­ці. Ними є мода, туризм, спорт, освіта, газети, журна­ли, стандартні політичні форми (законодавчі органи, конституції, бюрократія, профспілки). У кожній країні є свої пісні, музеї, драматургія, транспортні засоби, на­віть свої хмарочоси. Це, безсумнівно, результат куль­турної дифузії.

Культурна дифузія (лат. — розповсюдження) — розпов­сюдження особливостей, ознак однієї культури на інші.

Наслідком цього є взаємні культурні запозичення: елементи одягу — джинси; їжа — китайські ресторани, російська горілка. Яскравим проявом подібної «світової свідомості» є те, що все більше людей відчувають себе космополітами, тобто громадянами світу.

Основним фактором, який стимулює формування за­гальносвітових ознак у сучасних культурах, є процес глобалізації — подолання кордонів держав і вільне про­сування у світі капіталу й інформації. Звичайно, глоба­лізація послаблює національні кордони культури. Іно­земні студенти і робітники, біженці, емігранти дуже змі­нили міста Європи. Глобальна інформаційна мережа об'єднала світ, телебачення змінило уявлення про нього.

поширення капіталів і товарів запровадило певний за­гальний стандарт одягу, продуктів, відпочинку, розваг.

Центральним процесом глобалізації є не тільки гомогенезація (уподібнення, уніфікація культур), а й їх фрагментація (збереження національної самобутності). Адже не буває, щоб аудиторії в різних кінцях світу од­наково сприймали, трактували одні й ті самі форми по­пулярної культури. Більш того, деякі культурні про­дукти набувають великої популярності в одних регіонах світу і не приймаються в інших. Це свідчить, що навіть за наявності структур глобальної культури відбувається локалізація їх змісту в національних культурах;

 

в) етнонаціональні культури. Кожній культурі при­таманна національна своєрідність — те, що викликає інтерес і є зрозумілим лише для осіб, які в ній сформу­валися.

Національна культура втілена у мові як її першоос­нові; в усній і письмовій народній творчості, ремеслах; віруваннях, звичаях, традиціях, міфах, системі ціннос­тей і норм; побутовій культурі (одязі, їжі, житлі); націо­нальній історії. Всі ці елементи національної культури відображені у свідомості народу, бо саме він є її творцем і носієм.

Національна свідомість — це уявлення про себе як про національну спільність, націю. Про наявність її в суспільній свідомості свідчать історична територія (рідний край); спільні міфи та історична пам'ять; спільна масова громадська культура; єдині юридичні права та обов'язки для всіх членів суспільства; спільна економіка, можливість вільно пересуватись у межах національної території. На цій підставі можна припус­тити, що наявність національної свідомості є свідчен­ням існування нації. Стан, зміст національної свідо­мості детермінуються конкретними історичними умо­вами життя людей.

Суб'єктивною формою її прояву є національна са­мосвідомість — усвідомлення людиною себе представ­ником певного етносу (нації), ідентифікація з ним. Ін­дикаторами, які дають змогу визначати рівень і стан на­ціональної самосвідомості, є: знання історії свого народу (історична пам'ять); ставлення до національних тради­цій і свят; ставлення до мови; почуття національної гід­ності; усвідомлення особливостей своєї національної символіки; усвідомлення відмінностей між собою і представниками інших національностей («ми» — «во­ни»). Формується вона з дитячих років під впливом со­ціального середовища — сім'ї, родинного побуту, ви­ховних, освітніх закладів, засобів масової інформації. Свою національну ідентифікацію ми визначаємо, вказу­ючи національність.

Важливою ознакою національної культури є націо­нальний характер — сукупність специфічних власти­востей, рис, психічних якостей, які притаманні певній етнічній спільності людей. Виявляється він у звичаях, мові, фольклорі, прислів'ях, казках. Національний ха­рактер формується під впливом соціальних чинників (культури, соціальної структури, політичних і еконо­мічних інститутів суспільства). Отже, національні особливості характеру соціально та історично обумов­лені. Наприклад, характерною ознакою українців є культ матері, жінки, дівчини, що пов'язано з особли­востями історичного розвитку українського етносу. Бо ще з часів княгині Ольги жінка мала неабиякі права щодо захисту своєї гідності.

Національний характер виражається в етнічних стереотипах — уявленнях, що склались у певної етніч­ної спільності стосовно іншої етнічної спільності (гетеростереотипи, тобто «якими ми бачимо інших») або стосовно себе (автостереотипи, тобто «якими ми бачи­мо себе»). Формуються вони в процесі порівняння «нас» з «не-нами». Завдяки їм представники конкретного ет­носу спрощують сприйняття навколишнього світу, збері­гають свою ідентичність. Послуговуючись етнічними стереотипами, дають приблизну описову характеристи­ку конкретної спільності: німці — працьовиті, пункту­альні, дисципліновані; італійці — експресивні, емоцій­ні, енергійні, запальні тощо.

Поєднання мови, міфології, звичаїв, символів, рис національного характеру обумовлює національну само­бутність — своєрідність, неповторність, індивідуаль­ність етнічної спільності;

 

г) регіональні культури. Регіони в середині країн ві­діграють важливу роль у формуванні певних акцентів і альтернатив, які використовуються у виробленні куль­турних пріоритетів, звичок, ідентичностей. Регіональ­на диференціація може бути обумовлена різними моде­лями історичного розвитку, які визначають різні полі­тичні, економічні, етнонаціональні орієнтації;

 

ґ) індивідуальна культура. На повсякденне життя впливають універсальні цінності, міжнародні символіч­ні форми, національна ідеологія та культура, регіональ­ні орієнтації тощо. Однак воно не зводиться до простої їх суми, адже багато що залежить і від культури особис­тості, малих груп. Кожна людина по-своєму відбирає і поєднує елементи загальнолюдського, національного, раціонального в культурі, додаючи щось своє, а нерідко своєю творчістю виходячи за їх усталені межі. Завдяки цьому епохальним творам «світового духу» притаманні певні загальнолюдські, національні ознаки і потужний оригінальний потенціал, що вабить до них людей різної культурної ідентичності.

Проблема культурної єдності людства завжди хви­лювала діячів науки. Так, датський фізик Нільс-Генрік-Девід Бор (1885—1962) наголошував, що різні люд­ські культури доповнюють одна одну, тому небезпечно недооцінювати культури різних суспільств.

Запитання. Завдання

1. У чому полягають особливості поняття «культура» з точки зору соціологічного аналізу?

2. Охарактеризуйте основні функції культури.

3. Які структурні елементи складають культуру як соціальну систему? Охарактеризуйте їх.

4. Визначте основні критерії класифікації і форми вияву культури у житті людини і суспільства.

5. У якому співвідношенні перебувають загальнолюдське і націо­нальне в культурі?

6. Які чинники, на Ваш погляд, обумовлюють національну само­бутність, національну свідомість, національний характер?

7. Проаналізуйте вплив масової культури на духовне життя сус­пільства.

 

 

Дьячук