Єдність лідерства і керівництва

В радянській соціальній психології було прийняте розводити ці поняття. Під лідерством звичайно мали на увазі характеристику психологічних відносин, що виникають в групі «по вертикалі», тобто з погляду стосунків домінування і підкорення. Поняття ж «керівництво» відносилося до організації діяльності групи, до процесу управління нею. Відмінності між цими поняттями якнайповніші відображені в роботі б. Д. Парыгина «Основи соціально-психологічної теорії».

1. Лідер в основному покликаний здійснювати регуляцію міжособових відносин в групі, тоді як керівник здійснює організацію офіційних відносин групи як якоїсь соціальної організації.

2. Лідерство можна констатувати в умовах мікросередовища (який і є мала група), керівництво - елемент макросередовища, тобто воно пов'язано зі всією системою суспільних відносин.

3. Лідерство виникає стихійно, керівник всякої реальної соціальної групи або призначається, або обирається, але так чи інакше цей процес не є стихійним, а навпроти, цілеспрямованим, здійснюваним під контролем різних елементів соціальної структури.

4. Явище лідерства менш стабільно, висунення лідера у великій мірі залежить від настрою в групі, тоді як руководитель- явище більш стабільне.

5. Керівництво підлеглими, на відміну від лідерства, володіє набагато більш певною системою різних санкцій, яких в руках лідера немає.

6. Процес ухвалення рішення керівником (і взагалі в системі керівництва) значно більш складений і опосередкований безліччю різних обставин і міркувань, не обов'язково що кореняться в даній групі, тоді як лідер ухвалює більш безпосередні рішення, що стосуються групової діяльності.

7. Сфера діяльності лідера в основному - мала група, де він і є лідером, сфера дії керівника ширше, оскільки він представляє малу групу в більш широкій соціальній системі.

З часом інтерес учених до проблеми лідерства примусив їх переосмислити цей феномен. Так, на початку 1980-х років «Філософський енциклопедичний словник» (1983) і «Психологічний словник» (1983) дають визначення цих двох феноменів, практично співпадаючі один з одним:

«Лідер - член групи, за яким вона визнає право ухвалювати рішення в значущих для неї ситуаціях, тобто найавторитетніша особа, реально граюча центральну роль в організації спільної діяльності і регулюванні взаємостосунків в групі».

«Керівник - особа, на яку офіційно покладені функції управління колективом і організації його діяльності».

Неспроможність розведення лідерства і керівництва можна проілюструвати, використовуючи приклад утворення нового політичного руху або партії. Людина, що пропагує певні політичні ідеї, привертає людей не тільки метою, але і своїми особистими якостями, що висувається, будучи одночасно організатором і лідером Руху або партії, що формується.

Мабуть, такий підхід, прийнятий в радянській соціальній психології, обумовлений не тільки і не стільки теоретичними позиціями самого автора, скільки ідеологічними і політичними «замовленнями» і заборонами, які культивувалися протягом семи останніх десятиріч. Беручи це до уваги, позиція б. Д. Парыгина цілком объяснима: главою держави дійсно був керівник (що розуміється в пропонованому значенні слова), що призначається на цей пост. І лише демократичні перетворення дозволили нам частково вийти на рівень демократичних держав, провівши вибори президентів республік, а зараз вже держав, тим самим визнаючи існування феномена політичного лідерства на державному рівні. Тому зараз як не можна більш актуально встає проблема саме політичного лідерства.