Державне регулювання ринків фінансових послуг
Загальна лібералізація торгівлі у сфері фінансових послуг змушує країни виробляти фінансові послуги та обмінюватися ними на основі зіставних переваг. Прикладом цього може бути встановлений на рівні національних законодавств дозвіл на входження іноземних банків, зокрема через їхні філії, до національних банківських систем. Так, з кінця 1990-х рр. філії іноземних банків (переважно європейських) було відкрито в Польщі, Чехії, Болгарії, Литві, Словаччині, Латвії, Естонії тощо. В Україні філії іноземних банків стали частиною національної банківської системи з 2008 р., відколи країна ввійшла до СОТ. Згідно зі ст. XVI Генеральної угоди про торгівлю послугами, кожна країна-член має надати постачальникам послуг будь-якої іншої
країни-члена режим, не менш сприятливий, ніж наданий згідно з правилами, обмеженнями і умовами, узгодженими і зазначеними в її розкладі (конкретні зобов'язання країни-члена із зазначенням часових рамок їх виконання), і дати набуття чинності такими зобов'язаннями. Згідно зі ст. XVII, у секторах, які входять до національного розкладу, за виконання умов та кваліфікаційних вимог, обумовлених у ньому, кожна країна-член має надати постачальникам послуг будь-якої іншої країни-члена щодо всіх заходів, які стосуються поставки послуг, режим, не менш сприятливий, аніж той, що його вона надає своїм постачальникам послуг. Разом із тим слід зауважити, що ще на початку 2002 р. із 145 країн—членів СОТ лише 31 не мала обмежень у фінансовому секторі. Розглядаючи ринки фінансових послуг та державне регулювання на цих ринках як предмет регулювання нормами фінансового права, необхідно розуміти багатоаспектність, комплексність відносин, що виникають на таких ринках між їх суб'єктами. Тому межі втручання фінансово-правового регулювання у відносини на ринках фінансових послуг, які є складовою фінансової діяльності, потрібно чітко розуміти й базувати на предмет та ознаки власне фінансового права. У зв'язку з цим доцільно погодитися з думкою проф. С. В. Запольського, який зауважує, що в основі має бути визнання юридичної своєрідності фінансово-правового регулювання майнових і супроводжувальних не-майпових відносин, що виражається у таких ознаках: юридична нерівність сторін; вступ у відповідні відносини внаслідок владного волевиявлення держави або іншого носія публічної влади; обмеження й цілковита відсутність диспозитивності у виборі варіантів та шляхів здійснення прав і виконання обов'язків; спрямованість на здійснення майнової угоди, інших грошових операцій або ж забезпечення контролю за дотриманням таких угод та/або операцій1. Слід визнати, що публічний характер фінансової діяльності поширюється не лише на бюджетні або податкові відносини, на відносини стосовно здійснення публічних видатків або управління чи обслуговування державного боргу, не тільки на відносини щодо формування публічних фондів коштів (як бюджетних, так і позабюджетних) тощо. Фінансову діяльність провадять і 1 Запольский С. В. Дискуссионньте вопросьі теории финансового права / С. В. Запольский. - М.: РАП, ЗКСМО, 2008. - С. 72-73.
|
