РОЗРАХУНОК ОПТИМ13АЦІЇ СТРУКТУРИ ФІНАНСОВИХ РЕСУРСІВ ПІДПРИЄМСТВА

 

 

Показники	Варіанти розрахунку
1. Власний та прирівняний до нього капітал, тис. грн
2. Можлива сума зобов'язань (залучених фінансових ресурсів), тис. грн	—
3. Загальна сума фінансових ресурсів, розміщених в активах, тис. грн (ряд. 1 + ряд. 2)
4. Рівень зобов'язань на 1 грн власного капіталу, грн (ряд. 2::ряд 1).	—	0,25	0,50	1,00	1,50	2,00	2,50
5. Прибутковість активів, без витрат за користування залуче­ними фінансовими ресурсами, коп.	12,0	12,0	12,0	12,0	12,0	12,0	12,0
6. Створений підприємством прибуток, тис грн (ряд. 3 ■ ряд. 5:: 100)
7. Витрати за користування залученими фінансовими ресурса­ми, в середньому за 1 гривню.	—	10,0	10,5	11,0	П,5	12,0	12,5
8. Витрати за користування залученими фінансовими ресурса­ми, тис. грн (ряд. 2 ■ ряд. 7: 100)	' —	15,0	31,5	66,0	103,	144, 0	187,
9. Прибуток до оподаткування, тис. грн (ряд. 6 - ряд. 8)	72,0	75,0	76,5	78,0	76,5	72,0	64,5
10. Податок на прибуток, при ставці 25 %, тис. грн (ряд. 9 ■ 0,25)	18,0	18,8	19,1	19,5	19,1	18,0	16,1
11. Чистий прибуток, тис. грн (ряд. 9 - ряд. 10)	54,0	56,2	57,4	58,5	57,4	54,0	48,4
12. Прибутковість власного капіталу за чистим прибутком, на 1 гривню, коп. (ряд. 11: ряд. 1 ■ 100)	9,00	9,37	9,57	9,75	9,57	9,00	8,07

Ефективність співвідношення власних і залучених фінансових ресурсів значною мірою визначається прибутковістю активів підприємства і ставками платежів на залучений капітал. Ефект досягається у тому випадку, коли існує позитивне сальдо між прибутковістю активів і витратами за користування залученими фінансовими ресурсами.

Межі залучення позичкових фінансових ресурсів для форму­вання активів визначаються за наступними алгоритмами:

ПЗР < ПФР -» (0 % < ЗФР < 100 %) -> ПФР < ПВР;

ПЗР = 0 < ПФР -> ЗФР = 100 % -> ПЗФ = ПВР;

ПЗР > ПФР -> ЗФР = 0 % -» ПЗФ < ПВР,

де ПЗР — плата за залучені фінансові ресурси; ПФР — прибут­ковість фінансових ресурсів; ЗФР— частка залучених фінансо­вих ресурсів; ПВР— прибутковість власних фінансових ресур­сів; ПЗФ — прибутковість залучених фінансових ресурсів.

Отже, якщо ПЗР < ПФР, то використання залучених фінансо­вих ресурсів може збільшувати або зменшувати прибутковість власних фінансових ресурсів залежно від співвідношення влас­них і залучених джерел формування активів.

За умови, що підприємство залучає фінансові ресурси без оплати, їх частка, навіть при величині 100 %, не буде зменшувати прибутковість активів. На фінансову стійкість буде впливати тільки довіра кредиторів до підприємства.

Якщо плата за залучені фінансові ресурси вища, ніж прибут­ковість активів підприємства, то йому для здійснення господар­ської діяльності доцільно використовувати лише власні фінансові ресурси.

Фінансова стійкість підприємства багато в чому залежить від того, яку частину власного капіталу вкладено в необоротні акти­ви, а яку — в оборотні активи.

Для характеристики структури розподілу власного капіталу розраховують рівень його маневреності (РМВ).

РМВ = BOA (ВПА): ВКП (ВПК),

де BOA і ВПА — відповідно власні оборотні активи і власні та прирівняні до них оборотні активи.

Він показує, яка частина власного капіталу (ВКП) або власно­го та прирівняного до нього капіталу (ВПК) перебуває в обороті, тобто в тій формі, що дає змогу вільно ними маневрувати. Цей рівень має бути дуже високим, щоб забезпечити гнучкість у ви-

користанні власних активів, а його зростання слід оцінювати по­зитивно.

Причини зміни власних оборотних активів встановлюються порівнянням суми на початок і кінець періоду за джерелами фо­рмування власного та прирівняного до нього капіталу і за елеме­нтами необоротних активів (табл. 8.2.3).

З табл. 8.2.3 видно, що період (рік) сума власних оборотних активів знизилася на 4387,3 тис. грн (8623,8 - 13011,1). Це відбу­лося головним чином за рахунок приросту суми основних засобів на 10338,9 тис. грн і незавершеного будівництва— 2580,9 тис. грн. Приріст власних та прирівняних до них фінансових ресурсів (8623,8 тис. грн). був значно менший, ніж приріст необоротних активів (13011,1 тис. грн).

При оцінці фінансової стійкості слід вивчити рівень ефектив­ності розвитку діяльності підприємства за співвідношенням тем­пів зміни показників наявності активів, їх окремих елементів та результативних ознак господарювання. Зокрема, процеси і яви­ща, які формують розвиток діяльності підприємства і дають мож­ливість оцінити його фінансову стійкість, визначаються такою системою показників як середньорічна вартість: активів (ТА), ос­новних засобів і нематеріальних активів (ТО) та власного капіта­лу (ТК), а також інтервальними річними показниками чистого доходу (ТЧ), доданої вартості (ТД) і чистого прибутку (ТП). Про ефективність розвитку діяльності підприємства і поліпшення йо­го фінансової стійкості може свідчити наступна пропорція:

100 % < ТА < ТО < ТК < ТЧ < ТД < ТП.

Перша нерівність (100 % < ТА) показує, що підприємство на­рощує вкладення фінансових ресурсів і розміщення їх в активах з метою збільшення обсягів господарської діяльності. Можна стве-рдувати, що саме рівень розвитку і динамізм інвестиційних про­цесів формують у сучасних умовах стратегічну основу сталого економічного зростання.

Друга нерівність (ТА < ТО) характеризує оновлення технічної бази господарської діяльності і забезпеченість підприємства ос­новними засобами та нематеріальними активами як найважливі­шими факторами господарювання. Головною умовою забезпе­чення і підтримування протягом довгострокової перспективи стабільного розвитку підприємств є високий рівень інноваційно­го змісту формування основних засобів. Саме у такий спосіб приріст активів стає визначальним чинником ефективного розви­тку діяльності підприємств.

22⁴"⁶

 

Третя нерівність (ТО < ТК) формує оптимальну структуру джерел фінансових ресурсів, яка вважається одним з основних індикаторів фінансової стійкості. На найближчу перспективу підприємства України мають збільшувати власний капітал шви­дшими темпами, ніж приріст необоротних активів за рахунок чи­стого прибутку і амортизаційної політики.

Четверта нерівність (ТК < ТЧ) свідчить про те, що обсяги гос­подарювання зростають швидше, ніж формування власних фі­нансових ресурсів і це забезпечується підвищенням інтенсивнос­ті використання ресурсів.

П'ята нерівність (ТЧ < ТД) забезпечується ефективним фор­муванням фінансових ресурсів для потреб всіх учасників госпо­дарської діяльності і свідчить про зменшення споживання вироб­ничих запасів, "робіт, послуг на одиницю створеного чистого доходу.

Шоста нерівність (ТД < ТП) означає, що у підприємства в структурі напрямів використання доданої вартості більшими те­мпами відбувається накопичення фінансових ресурсів у порів­нянні з їх споживанням.

Якщо ці пропорції дотримуються, то це свідчить про динаміч­ність розвитку підприємства і зміцнення його фінансового стану. Як приклад, для оцінки ефективності розвитку господарської дія­льності підприємства, величини показників та їх пропорції в ди­наміці наведені в табл. 8.2.4 і 8.2.5 та рис. 8.2.1.

 

 

Як свідчить аналіз даних табл. 8.2.4, діяльність суб'єкта гос­подарювання при позитивній динаміці показників має певну не­відповідність щодо впливу розміщених фінансових ресурсів на формування результативних показників — чистий дохід, додана вартість і чистий прибуток.

В цих пропорціях підприємство не дотримується декількох найважливіших нерівностей.

По-перше, нерівність ТА > ТО свідчить, що фінансові ресурси розміщуються більшими темпами в оборотні активи, особливо найбільш негативний їх елемент — дебіторську заборгованість.

По-друге, нерівність ТЧ > ТД характеризує велику матеріало­місткість чистого доходу і динаміку її збільшення.

По-третє, нерівність ТА > ТК показує, що створені фінансові ресурси підприємство використовує у великих розмірах на спо­живання, а накопичення і розміщення фінансових ресурсів у ак­тивах здійснюється більшими темпами за рахунок залучених джерел фінансування в порівнянні з власними.

Найбільш динамічний і пропорційний розвиток діяльність підприємства буде мати в прогнозному періоді.

8.3. Оцінка фінансової стійкості підприємства за рівнем безпеки господарської діяльності

Господарську діяльність потрібно організувати так, щоб окупити всі витрати, та ще й отримати певний прибуток. Кажуть, людина багатіє не великими доходами, а розумними ви­тратами. Це добре видно із формули розрахунку розміру опера­ційного прибутку (ОП), де з чистого доходу (ЧД) вираховуються операційні витрати (ОВ): виробнича собівартість реалізованої продукції, що створює чистий дохід (СР), адміністративні витра­ти (АВ) та витрати на збут (ВЗ), тобто для забезпечення розвитку підприємницької діяльності і її фінансової стійкості необхідно, щоб ЧД > СР + АВ + ВЗ.

Вищенаведені економічні показники виконують в цілому ті самі функції, що й національні рахунки для оцінки стану еконо­міки держави. Оцінка доходів і витрат здійснюється за економіч­ними системами, які формуються суб'єктами господарювання (ЄДРПОУ), та їх можливими групуваннями за регіонами (КОА-ТУУ), видами економічної діяльності (КВЕД) й іншими класифі­каційними ознаками. Без таких розрахунків економічна політика ґрунтувалася б на припущеннях.

Основна мета аналізу показників витрат і доходів є оцінка і моделювання оптимального співвідношення між споживчою вар­тістю (чистим доходом) об'єкта господарювання і витратами на його формування.

Фінансова стійкість забезпечується умовами беззбиткової дія­льності, при якій споживча вартість (чистий дохід) об'єкта гос­подарювання:

збільшується, а витрати на його створення зменшуються;

збільшується, а витрати на його створення не змінюються;

збільшується швидшими темпами, ніж витрати на його створення;

не змінюється, а витрати на його створення зменшуються;

зменшується повільнішими темпами, ніж витрати на його створення.

Одна з найскладніших проблем керування співвідношенням між витратами і чистим доходом це: оцінити фактичний їх рі­вень, передбачити майбутнє, віднайти ефективні рішення в умо­вах невизначеності. Інструментом мінімізації невизначеності слу­гує прогнозування, а прогнозом називають спробу визначити (передбачити) стан якогось явища чи процесу в майбутньому, тобто можливі наслідки управлінських рішень.

У процесі фінансового аналізу безпеки господарської діяльно­сті необхідно обчислювати й аналізувати наступні показники:

валовий прибуток (збиток);

• валову і операційну прибутковість чистого доходу;

рівноважний обсяг операційної діяльності (точку беззбит­ковості);

рівень безпеки операційної діяльності;

обсяг операційної діяльності, що забезпечує цільову прибу­тковість;

коефіцієнт операційної залежності (еластичності), який дає змогу оцінювати залежність операційного прибутку від динаміки чистого доходу і структури витрат за функціональним зв'язком.

Фінансовий аналіз співвідношення витрати — чистий дохід — прибуток здійснюється на таких передумовах:

натуральні показники обсягів виробництва (ОВі) і реалізації (ОПі) (продажу) продукції (товарів, робіт, послуг) за періоди ча­су, що досліджуються, збігаються, тобто ОВі = ОПі;

витрати поділяються на змінні (ЗВ = СР) і постійні (ПВ = АВ + ВЗ). Тобто, за показниками звітності виробнича собівартість реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг) з урахуванням всіх загальновиробничих витрат — це змінні ви­трати, а постійні витрати — це адміністративні витрати і ви­трати на збут;

змінні витрати пропорційні обсягу господарської діяльнос­ті, а Постійні залежать лише від періоду часу;

Фінансова стійкість забезпечується умовами беззбиткової дія­льності, при якій споживча вартість (чистий дохід) об'єкта гос­подарювання:

збільшується, а витрати на його створення зменшуються;

збільшується, а витрати на його створення не змінюються;

збільшується швидшими темпами, ніж витрати на його створення;

не змінюється, а витрати на його створення зменшуються;

зменшується повільнішими темпами, ніж витрати на його створення.

Одна з найскладніших проблем керування співвідношенням між витратами і чистим доходом це: оцінити фактичний їх рі­вень, передбачити майбутнє, віднайти ефективні рішення в умо­вах невизначеності. Інструментом мінімізації невизначеності слу­гує прогнозування, а прогнозом називають спробу визначити (передбачити) стан якогось явища чи процесу в майбутньому, тобто можливі наслідки управлінських рішень.

У процесі фінансового аналізу безпеки господарської діяльно­сті необхідно обчислювати й аналізувати наступні показники:

валовий прибуток (збиток);

валову і операційну прибутковість чистого доходу;

рівноважний обсяг операційної діяльності (точку беззбит­ковості);

рівень безпеки операційної діяльності;

обсяг операційної діяльності, що забезпечує цільову прибу­тковість;

коефіцієнт операційної залежності (еластичності), який дає змогу оцінювати залежність операційного прибутку від динаміки чистого доходу і структури витрат за функціональним зв'язком.

Фінансовий аналіз співвідношення витрати — чистий дохід — прибуток здійснюється на таких передумовах:

натуральні показники обсягів виробництва (ОВі) і реалізації (ОПі) (продажу) продукції (товарів, робіт, послуг) за періоди ча­су, що досліджуються, збігаються, тобто ОВі = ОПі;

витрати поділяються на змінні (ЗВ = СР) і постійні (ПВ = АВ + ВЗ). Тобто, за показниками звітності виробнича собівартість реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг) з урахуванням всіх загальновиробничих витрат — це змінні ви­трати, а постійні витрати — це адміністративні витрати і ви­трати на збут;

змінні витрати пропорційні обсягу господарської діяльнос­ті, а Постійні залежать лише від періоду часу;

 

 

ціна на продукцію (товари, роботи, послуги) характеризу­ється середньою величиною за звітний період.

Основним показником, який характеризує ефективність гос­подарювання виробничих структурних підрозділів підприємства, є валовий прибуток (ВП). Валовий прибуток, який можна назвати джерелом покриття постійних витрат і формування операційного прибутку, обчислюється за формулою:

ВП = ЧД - СР (ЗВ), або ВП = ІОР • ЦР -foP • ВС,

де ОР — обсяг реалізації (продажу) об'єктів господарської діяль­ності за асортиментом в натуральному виразі; ЦР — ціна реалі­зації одиниці продукції (товарів, робіт, послуг); ВС — виробнича собівартість одиниці продукції (товарів, робіт, послуг).

Валовий прибуток визначається за сукупністю показників, які пов'язані індексними і балансовими моделями. Отже, валовий прибуток дорівнює постійним витратам (ПВ) і операційному прибутку (ОП), тобто прибутку від продажу продукції (товарів, робіт, послуг):

ВП = ПВ + ОП, де ПВ = АВ + ВЗ.

Відповідно, операційний прибуток є різницею ОП = ВП - ПВ. Коли постійні витрати прямують до нуля — ПВ —* 0, операцій­ний прибуток прямує до валового прибутку — ОП —» ВП. Ці за­кономірності цінні при вивченні впливу динаміки обсягу прода­жу на операційний прибуток. Коли змінюється обсяг продажу, постійні витрати залишаються на попередньому рівні, тому опе­раційний прибуток змінюється на величину валового прибутку.

Нарощування валового прибутку можливе за рахунок поліп­шення використання ресурсів безпосередньо у виробничих стру­ктурних підрозділах підприємств, тобто зменшення їх рівня на 1 грн чистого доходу.

Ефективність господарювання економічних систем зручно ана­лізувати за допомогою відносних показників інтенсивності: вало­вої (ПВвд) і операційної (ПОчд) прибутковості чистого доходу:

ПВ_ЧД = ВП:ЧД; ПО_чд = ОП: ЧД.

Валова прибутковість характеризує ефективність роботи стру­ктурних підрозділів підприємств за центрами витрат і відповіда­льності, де відбувається формування змінних витрат. Показник дає змогу визначити, скільки копійок валового прибутку надхо­дить підприємству з 1 грн чистого доходу. Прибутковість чисто-

 

 

го доходу за операційним прибутком свідчить про ефективність використання ресурсів у процесі виробництва, управління і збуту.

Ключовою проблемою підприємств України є збільшення операційного прибутку шляхом приросту чистого доходу при оп-тимізації рівня постійних витрат та нарощуванні обсягів реаліза­ції об'єктів діяльності за наявних змінних витрат.

Дослідження сценарію господарювання за цінами і змінними витратами на одиницю продукції (товарів, робіт, послуг) певного звітного періоду свідчить, що валова прибутковість чистого до­ходу — величина постійна. Тому приріст (зменшення) операцій­ного прибутку можна моделювати за алгоритмом:

АОП = АЧД • ПВ_ЧД.

Операційна діяльність щодо продажу продукції (товарів, по­слуг, робіт) вважається врівноваженою, коли чистий дохід від їх продажу дорівнює операційним витратам (ЧД = СР + АД + ВЗ). Цей обсяг продукції ще називають точкою беззбитковості. Зазна­чений обсяг реалізації — точка беззбитковості — розмежовує сфери збиткової і прибуткової діяльності.

Через наявність постійних витрат (ПВ = АВ + ВЗ) реалізація продукції до певного її обсягу (точки беззбитковості Об) є збит­кова, оскільки операційні витрати (СР + АВ + ВЗ) > ЧД. Зі зрос­танням обсягу продажу за умови, що змінні витрати на одиницю продукції менші за ціну, тобто ЗВ < Ц, збитки зменшуються, і в точці беззбитковості вони дорівнюють нулю. Якщо економічна система досягла точки беззбитковості, тобто її чистий дохід зрів­нявся з обсягом постійних та змінних витрат, то продукування кожної додаткової одиниці продукції до споживача забезпечува­тиме підприємству операційний прибуток в обсязі її валового прибутку.

Беззбитковий обсяг реалізації може визначатися у натураль­ному і грошовому виразах. Натуральний вираз найбільш прийня­тний для монономенклатурної діяльності. При багатономенкла-турній діяльності виникає проблема розподілу постійних витрат між реалізацією окремих об'єктів господарювання. За інформа­ційними ресурсами звітності можна визначити загальний обсяг беззбиткової діяльності у грошовому виразі, тобто в обсязі чис­того доходу. У точці беззбитковості чистий дохід визначається за розрахунком: ЧД_б = ПВ: ПВ_ЧД, а постійні витрати (ПВ) покрива­ються валовим прибутком.

На основі беззбиткового обсягу реалізації визначається рівень безпеки операційної діяльності підприємства. Критерієм такої

безпеки є рівень перевищення беззбиткового обсягу реалізації над фактичним обсягом реалізованої продукції. Коефіцієнт без­пеки операційної діяльності (Кб) за показниками звітності обчис­люється так:

К_б = (ЧД-ЧД_б):ЧД.

Коефіцієнт безпеки операційної діяльності можна вважати мі­рою операційного ризику. Чим він більший, тим безпечніша си­туація з огляду на можливість прибуткової діяльності. З його зростанням зменшується ризик зниження обсягу реалізації до то­чки рівноваги, і навпаки — при його зниженні такий ризик зростає.

Прибуток підприємств залежить від їх операційної активності, яка виражається передусім обсягом продажу продукції. Якщо йдеться про динаміку активності, тобто темп її зміни, то на вели­чину прибутку істотно впливає ще структура витрат, а саме їх поділ на змінні та постійні.

Під час фінансового аналізу залежності прибутку від опера­ційної активності з'ясовується два питання:

S який обсяг реалізації забезпечує цільовий прибуток підпри­ємства;

як реагує величина прибутку на зміну обсягу реалізації.

Цільовим у даному випадку називається прибуток, який під­приємство хотіло б одержати в певному періоді виходячи зі своїх стратегічних завдань. Тому виникає питання, скільки треба про­давати продукції за певних цін і рівня витрат, щоб забезпечити такий прибуток. Обсяг чистого доходу за даними звітності можна обчислити за наступними формулами:

• якщо визначена цільова сума прибутку, необхідна для роз­
витку економічної системи:

ЧД_ц = ЧДб + (ОП_и:ПВ_чд),

де ЧДц — обсяг продукції, який необхідно реалізувати, щоб за­безпечити цільовий прибуток; ОПц — цільовий операційний прибуток;

• якщо необхідно забезпечити певний нормативний рівень
прибутковості чистого доходу:

ЧД_Ц = ЧД + (ОП - ЧД • РЧД_Н): (-ПВ_ЧД + РЧД_Н),

де РЧД„ — нормативний рівень прибутковості чистого доходу.

Наведені формули функціональних залежностей дають змогу за показниками звітності визначати цільові обсяги чистого дохо­ду для формування нормативної суми прибутку або рівня прибу­тковості.

Щодо відносної реакції прибутку на зміну обсягу чистого до­ходу, то цей аспект аналізу ще називають операційною залежніс­тю. Вона визначається за допомогою такого показника, як емпі­ричний коефіцієнт еластичності щодо співвідношення взаємо­пов'язаних показників: операційного прибутку (ОП) і чистого доходу (ЧД).

Коефіцієнт еластичності співвідношення операційного прибу­тку і чистого доходу (КЕП) характеризує приріст прибутку на одиницю приросту обсягу реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), тобто:

Таблиця 8.3.1

Графічне зображення аналітичних розрахунків для оцінки рів­ня економічної безпеки господарської діяльності підприємства показано на рис. 8.3.1.

Рис. 8.3.1. Графічне зображення оцінки рівня економічної безпеки господарської діяльності підприємства

Прибуткова діяльність підприємства характеризується сцена­рієм: ЧД_П = ВВ„ + ЧП_П, а збиткова ВВ_П - ЧД_П + ЧЗ_П, де ЧЗ_П — чи­стий збиток підприємства, який не дозволяє покрити підприємст­ву певну суму витрат. При цьому на підприємстві виникає забор­гованість з виплати оплати праці, сплати податків, за розрахун­ками з постачальниками, припиняється інвестиційна діяльність.

Якщо витратомісткість чистого доходу підприємства за його змінними витратами (ЗВ_П: ЧД_П) менша 1,0 то підприємство фор­мує валовий прибуток, дотримується прибуткового сценарію розвитку і, за умови одержання фактичного чистого збитку, має можливість, збільшивши обсяги господарювання, забезпечити його беззбитковість. Водночас, якщо витратомісткість чистого доходу підприємства за його змінними витратами (ЗВ_П: ЧД_П) бі­льша 1,0, то підприємство позбавлене можливості формувати ва­ловий прибуток, має збитковий сценарій розвитку і за умови не-досягнення показника витратомісткості чистого доходу за

 

Максимізація прибутку за сценарієм «а» можлива при певно­му поєднанні змін всіх факторів: цін, обсягів реалізації, виробни­чої собівартості і постійних витрат щодо їх зменшення і збіль­шення за умови не збільшення показника «витратомісткість чистого доходу».

Підприємство, що розвивається за сценарієм «б», може лікві­дувати збитковість не змінюючи показника «витратомісткість чи­стого доходу», але за умови приросту виручки, виходячи із кіль­кісних обсягів реалізації. Якщо ринок збуту об'єктів діяльності підприємства за фактичним асортиментом обмежений, необхідно зменшувати змінні і постійні витрати на створення 1 грн чистого

23*

доходу, поліпшувати структуру продукції, здійснювати пошук покупців з більш ефективними ціновими пропозиціями.

Збитковим підприємствам, які здійснюють господарську дія­льність за сценарієм «в», насамперед необхідно мінімізувати до­пустиму величину змінних витрат на створення 1 грн чистого до­ходу. За допомогою аналізу при заданій величині витратоміст-кості чистого доходу обґрунтовують критичні рівні:

а) цін на об'єкти господарської діяльності;

б) цін на ресурси для виробництва готової продукції, надання
послуг і виконання робіт;

в) витрат окремих видів ресурсів на одиницю об'єктів госпо­
дарської діяльності;

г) структури ресурсів на виробництво;

д) асортименту об'єктів господарської діяльності.

В основі цих розрахунків лежить модель формування валового прибутку, що враховує взаємозв'язок: витрати — чистий дохід — прибуток.

Якщо граничний чистий дохід підприємства більший від ви­трат, які забезпечують його створення, то дальше зростання обся­гів реалізації збільшує загальну суму валового прибутку і навпа­ки. Отже, для максимізації валового прибутку підприємство має збільшувати обсяги реалізації до того часу, поки граничний дохід вищий за граничні витрати, і припинити розширення господарсь­кої діяльності як тільки граничні витрати почнуть перевершувати граничний дохід. За дотримання цієї умови для збільшення чис­того прибутку необхідно мінімізувати постійні витрати на 1 грн чистого доходу.

На основі проведених розрахунків максимізації чистого дохо­ду, валового і чистого прибутку та мінімізації змінних і постій­них витрат вибирають один з варіантів управлінських рішень.