ХАРАКТЕРИСТИКА ЗАЛУЧЕНИХ ФІНАНСОВИХ РЕСУРСІВ У КРЕДИТОРІВ ДЛЯ ПОТРЕБ ПІДПРИЄМСТВА

Важливе місце серед залучених фінансових ресурсів підпри­ємства посідають кредитні операції.

Кредитні операції (кредит) — вид активних операцій, пов'яза­них з наданням клієнтам коштів у тимчасове користування або прийняттям зобов'язань про надання коштів у тимчасове корис­тування за певних умов, а також надання гарантій, поручитель­ств, авалів, розміщення депозитів, проведення факторингових операцій, фінансового лізингу, видача кредитів у формі враху­вання векселів, у формі операцій репо, будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов'язання бо­ржника щодо повернення заборгованої суми, а також на зо­бов'язання з виплати процентів та інших зборів з такої суми (від­строчення платежу). Кредитні операції класифікуються залежно від рівня ризику і поділяються на: «стандартні», «під контролем», «субстандартні», «сумнівні» та «безнадійні».

Класифікація кредитних операцій — це оцінка рівня ризику за кожною кредитною операцією з урахуванням фінансового стану позичальника, стану обслуговування позичальником кредитної заборгованості та рівня забезпечення кредитної операції.

Кредитний ризик — ризик невиконання позичальником (конт­рагентом банку) зобов'язань за кредитними операціями (тобто ризик того, що сплата позичальником відсотків і основного боргу за кредитними операціями проводитиметься з відхиленнями від умов кредитної угоди або взагалі не проводитиметься).

Стандартні кредитні операції — операції, за якими кредитний ризик є незначним і становить один відсоток чистого кредитного ризику.

Операції під контролем — кредитні операції, за якими креди­тний ризик є незначним, але може збільшитися внаслідок виник­нення несприятливої для позичальника ситуації та становить п'ять відсотків чистого кредитного ризику.

Субстандартні кредитні операції — операції, за якими кредит­ний ризик є значним, надалі може збільшуватись і становить 20 відсотків чистого кредитного ризику, а також є ймовірність несвоєчасного погашення заборгованості в повній сумі та в стро­ки передбачені кредитним договором.

Сумнівні кредитні операції— операції, за якими виконання зобов'язань з боку позичальника банку в повній сумі (з ураху­ванням фінансового стану позичальника та рівня забезпечення) під загрозою, ймовірність повного погашення кредитної заборго­ваності низька та становить 50 відсотків чистого кредитного ри­зику.

Безнадійні кредитні операції— операції, ймовірність вико­нання зобов'язань за якими з боку позичальника банку (з ураху-

ванням фінансового стану позичальника та рівня забезпечення) практично відсутня, ризик за такими операціями дорівнює сумі заборгованості за ними.

Кредитні відносини здійснюються на підставі кредитного до­говору, що укладається між кредитором і позичальником у пись­мовій формі, за яким банк або інша фінансова установа (кредито-давець) зобов'язуються надати грошові кошти (кредит) позичальнику в розмірі та на умовах, передбачених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит і сплатити відсот­ки. У кредитному договорі вказується мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зо­бов'язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кре­дит, обов'язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та по­гашення кредиту.

Банки здійснюють такі види кредитних операцій: розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах і на власний ризик; організацію купівлі та продажу цінних паперів за дору­ченням клієнтів; здійснення операцій на ринку цінних паперів від свого імені; надання гарантій і поручительств та інші зо­бов'язання від третіх осіб, які передбачають їх виконання в гро­шовій формі за поставлені товари чи надані послуги, приймаючи на себе ризик виконання таких вимог та прийом платежів (факто­ринг); лізинг.

В процесі господарювання можуть використовуватися насту­пні форми кредиту:

1. Банківський кредит — це будь-яке зобов'язання банку нада­ти певну суму грошей, будь-яка гарантія, будь-яке зобов'язання придбати право вимоги боргу, будь-яке продовження строку по­гашення боргу, яке надано в обмін на зобов'язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також на зобов'язання зі сплати відсотків та інших зборів з такої суми.

2. Комерційний кредит — це товарна форма кредиту. Учасники кредитних відносин регулюють свої господарські відносини і мо­жуть створювати платіжні засоби у вигляді векселів — зобов'язань боржника сплатити кредитору вказану суму у визначений термін. Об'єктом комерційного кредиту можуть бути реалізовані товари, виконані послуги, щодо яких надається відстрочка платежу.

3. Лізинговий кредит — це відносини між суб'єктами лізингу, які виникають у разі оренди майна і супроводжуються укладан­ням лізингової угоди. Об'єктом лізингу є різне рухоме (транспор­тні засоби, обладнання, техніка тощо) і нерухоме (будинки, спо­руди тощо) майно.

4. Іпотечний кредит — це особливий вид економічних відно­син з приводу надання кредитів під заставу нерухомого майна. Кредиторами по іпотеці можуть бути як звичайні банки, так і спеціалізовані іпотечні банки, іпотечні компанії.

5. Бланковий кредит — це кредит, що надається без застави або інших видів забезпечення, а тільки під зобов'язання поверну­ти кредит. Такий кредит надається надійним позичальникам, що мають стабільні джерела погашення кредиту і бездоганну ділову репутацію, із застосуванням підвищеної відсоткової ставки.

6. Консорціумний (синдикований) кредит — кредит, наданий спеціально створеним з цією метою банківським консорціумом за рахунок кредитних ресурсів банків — учасників консорціуму.

7. Кредитування, що пов'язане з обігом векселів і супрово­джується наданням чи залученням коштів проти векселів, або під забезпечення векселями, а саме: врахування векселів і надання банком кредитів під заставу векселів.

Урахування векселів — форма кредитування банком шляхом придбання векселя до настання строку платежу за ним зі зниж­кою (дисконтом) за грошові кошти з метою одержання прибутку від погашення векселя в повній сумі.

Кредити під заставу векселів надаються банком за загальними принципами банківського кредитування. Особливість цього виду кредитування — порядок надання, зберігання і реалізації застави, якою є векселі. Прийом векселів до застави банком здійснюється на підставі укладеного з векселедержателем-позичальником до­говору застави.

Банківське кредитування здійснюється також і за допомогою гарантійних операцій з векселями. Гарантійні операції супрово­джуються прийняттям банком на себе зобов'язань платежу за ве­кселями з відкладальною умовою, тобто оплатою векселів при настанні певних обставин та в обумовлений строк. Гарантія пла­тежу за векселем може надаватися шляхом авалювання векселя.

Авалювання — це прийняття банком на себе зобов'язання оплатити вексель цілком або частково за одну із зобов'язаних за векселем особу в разі несплати платником векселя в строк або якщо немає можливості одержати платіж за векселем у строк. Аваль оформлюється як напис на векселі чи алонжі (додатковому листі, що додається до векселя для проставлення написів) та під­писується банком.

8. Факторинг — операція, що поєднується з кредитуванням
оборотних активів позичальника, пов'язана з переуступкою кліє-
нтом-постачальником несплачених платіжних вимог за поставле-

ні товари, виконані роботи, надані послуги. Придбання дебітор­ської заборгованості позичальника здійснюється банком з диско­нтом.

За договором факторингу банк бере на себе зобов'язання пе­редати за плату кошти в розпорядження клієнта, а клієнт зо­бов'язується відступити банкові грошову вимогу до третьої осо­би, що випливає з відносин клієнта з цією третьою особою.

Розрізняють факторинг конвенційний (відкритий) та факто­ринг конфіденційний (закритий). При конвенційному договорі факторингу дебітор (боржник, платник) повідомляється про фак­торинг із пропозицією здійснювати платежі безпосередньо банку-фактору. При конфіденційному факторингу дебітор боржник, платник) не повідомляється про факторинг, і клієнт, який відсту­пив права вимоги із зобов'язання, розраховується з банком-фактором самостійно. На практиці переважно укладають догово­ри конвенційного (відкритого) факторингу.

Істотними умовами договору — факторингу є: предмет фак­торингу, тобто зобов'язання (договір), за яким до банку-фактора переходить право грошової вимоги; строк дії договору; розміри грошової вимоги, що відступається, коштів, що передаються клі­єнту (суми фінансування), дисконту, відсоткової ставки, комісій­ної винагороди банку; строки і порядок виконання зобов'язань за договором; права та обов'язки сторін; відповідальність сторін.

При здійсненні факторингового обслуговування клієнта банк може надавати йому широкий спектр інших послуг: аудиторських, підготовку аналітичних матеріалів, ведення обліку дебіторської заборгованості, повне управління борговими вимогами клієнта.

9. Форфейтинг — операція, що поєднується з кредитуванням
оборотних активів позичальника, пов'язана з переуступкою кліє-
нтом-експортером несплачених платіжних вимог за поставлені
товари, виконані роботи, надані послуги. Ця операція аналогічна
операції факторингу, однак різниця полягає в тому, що здійсню­
ється переуступка вимоги за зовнішньоекономічним контрактом
на одержання заборгованості від закордонної сторони — борж­
ника.

10. Овердрафт— це кредит, наданий за поточним рахунком
позичальника до визначеного ліміту і на визначений строк для
фінансування його господарської діяльності. Позичальник вико­
ристовує овердрафт у разі, коли його фінансові зобов'язання пе­
ревищують розмір коштів на його рахунку. Погашення заборго­
ваності за таким кредитом здійснюється шляхом зарахування
поточних надходжень на рахунок позичальника.

11. Банківська гарантія — це зобов'язання банку-гаранта вико­нати фінансові зобов'язання свого клієнта перед іншими кредито­рами в тому випадку, якщо сам боржник їх вчасно не виконає. Ви­конання зобов'язань банку за банківською гарантією здійснюється за рахунок кредиту банку. Банк-гарант у разі сплати заборгованос­ті за боржника має до останнього право регресної вимоги.

Кредити, що надаються банками, класифікуються за видами таким чином:

1. Строками користування:

а) короткострокові — до 1 року, надаються банками у разі
тимчасових фінансових труднощів, що виникають у зв'язку із ви­
тратами виробництва та обігу, не забезпечених надходженнями
коштів у відповідному періоді;

б) середньострокові — до 3 років, надаються на оплату облад­
нання, поточні витрати, на фінансування капітальних вкладень;

в) довгострокові — більше 3 років, надаються для формування
об'єктів необоротних активів та здійснення капітальних витрат і
нового будівництва, на реконструкцію, модернізацію та розши­
рення вже діючих основних засобів.

2. Способом забезпечення:

а) забезпечені заставою (майном, майновими правами, цінни­
ми паперами);

б) гарантовані (забезпечені гарантіями банків, фінансами або
майном третьої особи);

в) з іншим забезпеченням (поручительство, страхування);

г) незабезпечені (бланкові).

3. Ступенем ризику:

а) стандартні;

б) з підвищеним ризиком.

4. Методами надання:

а) у разовому порядку — кредити, рішення щодо надання яких
приймається банком окремо за кожним випадком кредитування і
на підставі заявки та інших документів клієнта;

б) відповідно до відкритої кредитної лінії — надання кредиту
в межах попередньо встановленого ліміту кредитування. Кредит
видається частинами упродовж періоду, обговореного договором.
Використовується для фінансування потреб позичальника в обі­
гових коштах з можливістю неодноразового використання коштів
у межах ліміту. Кредитна лінія може бути відновлювана (надхо­
дження на позичковий рахунок збільшують суму доступного
кредиту) і невідновлювана (після погашення вторинне викорис­
тання коштів не допускається);

в) гарантійні (із заздалегідь обговореною датою надання, за необхідністю, зі стягуванням комісії за зобов'язанням). Суть га­рантійної кредитної операції полягає в прийнятті банком зо­бов'язання в разі потреби надати клієнту суму визначеного роз­міру упродовж обумовленого терміну.

5. Строками погашення:

а) водночас;

б) у розстрочку;

в) достроково (за вимогою кредитора або за заявою позичаль­
ника);

г) з регресією платежу;

д) після закінчення обумовленого періоду (місяця, кварталу).

Банки здійснюють кредитування, керуючись принципом за­безпеченості кредиту. Видами забезпечення кредитів є неустойка (штрафи, пеня), застава, поручительство, гарантія. Кредитний ри­зик може забезпечуватись страхуванням.

Розмір відсоткових ставок за використання кредитних коштів і порядок їхньої сплати встановлюється банком і визначається в кредитному договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту та пропозиції, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, облікової ставки НБУ та інших факторів.

В господарській діяльності кредити розглядаються як грошо­вий потік, який складається з двох частин:

а) інвестиційної, тобто чистого грошового відтоку, що найчас­
тіше буває одноразовим;

б) подальшого зворотного потоку, розподіленого в часі за
надходженнями, які дають змогу окупити позику.

Використання кредитів повинно забезпечити:

• відшкодування вкладення коштів за рахунок доходів від ре­алізації одержаних об'єктів діяльності підприємства;

• отримання чистого прибутку, що забезпечує рентабельність вкладень не нижче бажаного для підприємства рівня;

• окупність у межах строку, прийнятного для підприємства.
На етапі використання позичальником отриманих у банку

кредитних коштів банк здійснює контроль за виконанням пози­чальником умов кредитного договору, у тому числі дотриманням ліміту кредитування (кредитної лінії), цільовим використанням кредиту, своєчасністю сплати відсотків за використання кредиту, своєчасністю і повнотою повернення кредитних коштів. На цьо­му етаці банк продовжує аналізувати кредитоспроможність пози­чальника, вивчає і контролює стан його господарської і фінансо-

вої діяльності, проводить перевірки стану зберігання заставного майна, здійснює інші заходи щодо моніторингу кредитної угоди. Протягом усього строку дії кредитного договору банк підтримує ділові контакти з позичальником, за необхідності проводяться зу­стрічі, переговори з клієнтом, коректуються умови і строки кре­дитування.

У разі несумлінного виконання позичальником своїх зо­бов'язань за кредитним договором чинне законодавство наділяє банк правом відмовитися від подальшого кредитування позича­льника. Однак, крім відмови позичальнику в подальшому наданні кредитних коштів, банк у такому випадку може застосовувати інші заходи, спрямовані на дострокове припинення кредитних взаємовідносин з позичальником та повернення кредитних кош­тів. Так, банк має право відмовитися від подальшого кредитуван­ня у випадку використання позичальником раніше наданих кре­дитних коштів не за цільовим призначенням. У разі несвоєчас­ного погашення боргу за кредитом і сплати відсотків (комісій), за відсутності домовленості щодо відстрочки погашення кредиту, банк має право на застосування штрафних санкцій у розмірах, передбачених кредитним договором.

Для повернення кредиту і сплати відсотків за його викорис­тання банк вживає заходів щодо примусового повернення такої заборгованості, зокрема: оформлення наказу банку про примусо­ве списання суми боргового зобов'язання за кредитним догово­ром з поточного рахунку позичальника та списання суми забор­гованості на підставі такого наказу; звернення стягнення на предмет застави; висунення претензії до боржника або його по­ручителя (гаранта); стягнення заборгованості за кредитом з пози­чальника або поручителя (гаранта) у судовому порядку; уживан­ня заходів щодо стягнення заборгованості в межах процедури банкрутства.

9.2. Аналіз кредитоспроможності підприємства

Для вирішення питання про надання кредиту діяль­ність підприємства докладно аналізується за найважливішими напрямами, перші літери назв яких (англійською мовою) станов­лять абревіатуру CAMPARI:

С — character — характеристика клієнта, особисті якості;

А — ability — спроможність бізнесу покрити витрати;

М — means — маржа (дохідність);

P — purpose — мета, на яку витрачатимуться кошти;

А — amount — розмір позики;

R— repayment— величина грошових потоків за об'єктом кредитування;

І — interest and insurance — страхування ризику непогашення позики.

Банк приймає рішення про можливість кредитування суб'єкта господарювання після одержання повного пакета документів, що дозволяють оцінити платоспроможність і ділову репутацію поте­нційного позичальника, а також економічну ефективність проек­ту, що кредитується. Правовою підставою для початку реалізації процедури кредитування є клопотання (заява) про видачу креди­ту, в якому зазначаються характер кредитної угоди, мета викори­стання кредиту, сума позички і строк користування нею. Техніко-економічне обґрунтування кредитного заходу (бізнес-план) до­зволяє визначити економічний ефект проекту, що кредитується, його рентабельність і окупність з урахуванням очікуваних надхо­джень, за рахунок яких передбачається здійснювати погашення кредиту. Крім уже названих документів, позичальник надає в банк:

— установчі документи, картку зі зразками підписів посадо­вих осіб, ліцензії, патенти, свідоцтва тощо;

— фінансові документи: фінансову звітність, податкові декла­рації, аудиторські висновки, інші документи, що свідчать про кредитоспроможність позичальника;

— копії договорів на підтвердження кредитної операції та ін­ших документів, що супроводжують здійснення кредитного за­ходу;

— виписки з рахунків позичальника в разі, якщо його рахунок відкрито в іншому банку;

— перелік майна, наданого в заставу, а також правовстанов-люючі документи, що підтверджують право власності позичаль­ника на надане в заставу майно (договори купівлі-продажу, міни, дарування тощо; платіжні документи; реєстраційні свідоцтва від­повідних органів; технічний паспорт та інші необхідні документи);

— документи, що підтверджують повноваження посадових осіб позичальника на підписання кредитного договору (накази, протоколи, доручення).

У разі необхідності банк може запросити інші документи, не­обхідні йому для прийняття рішення щодо надання кредиту.

До прийняття рішення про можливість надання кредиту банк аналізує, вивчає діяльність потенційного позичальника, визначає

його кредитоспроможність, прогнозує ризик неповернення кре­диту. Основні критерії оцінки кредитоспроможності позичальника:

— забезпеченість власними коштами не менше як 50 % усіх його витрат;

— репутація позичальника (кваліфікація, здібності керівника, дотримання ділової етики, договірної і платіжної дисципліни);

— оцінка продукції, що випускається, наявність замовлення на її реалізацію, характер послуг, які надаються (конкуренто­спроможність на внутрішньому і зовнішньому ринках, попит на продукцію, обсяг експорту);

— економічна кон'юнктура (перспективи розвитку позичаль­ника, наявність джерел коштів для капіталовкладень) тощо.

Під кредитоспроможністю розуміють наявність у підприємст­ва умов одержання позики та її повернення у визначений термін. Оцінка кредитоспроможності підприємства здійснюється за на­прямами:

• вивчення кредитної історії;

• діагностика показників, які дають можливість оцінити фі­нансовий стан і ефективність роботи підприємства;

• рух коштів для виявлення тенденцій формування та сезонної потреби підприємства в грошових ресурсах;

• обґрунтування ділового середовища для визначення ступеня його впливу на господарську діяльність підприємства.

Кредитна історія — це сукупність інформації про юридичну або фізичну особу, що її ідентифікує, відомостей про виконання нею зобов'язань за кредитними правочинами та іншої відкритої інформації.

Кредитна історія підприємства містить таку інформацію:

1) відомості, що ідентифікують особу:

• повне найменування;

• місцезнаходження;

• дата і номер державної реєстрації, відомості про орган дер­жавної реєстрації;

• ідентифікаційний код у Єдиному державному реєстрі під­приємств та організацій України;

• прізвище, ім'я та по батькові, паспортні дані керівника і го­ловного бухгалтера;

• основний вид господарської діяльності;

• відомості, що ідентифікують власників, які володіють 10 і більше відсотками статутного капіталу:

•/ для фізичних осіб — власників: прізвище, ім'я та по батько­ві, паспортні дані, ідентифікаційний номер і місце проживання;

для юридичних осіб — власників: повне найменування, мі­сцезнаходження, дата і номер державної реєстрації, відомості про орган державної реєстрації, ідентифікаційний код;

2) відомості про грошове зобов'язання суб'єкта кредитної іс­
торії:

відомості про кредитний правочин та зміни до нього (номер і дата укладання правочину, сторони, вид правочину);

сума зобов'язання за укладеним кредитним правочином;

вид валюти зобов'язання;

строк і порядок виконання кредитного правочину;

відомості про розмір погашеної суми та остаточну суму зо­бов'язання за кредитним правочином;

дата виникнення прострочення зобов'язання за кредитним правочином, його розмір і стадія погашення;

відомості про припинення кредитного правочину та спосіб його припинення (у тому числі за згодою сторін, у судовому по­рядку, гарантом тощо);

відомості про визнання кредитного правочину недійсним і підстави такого визнання;

3) інформацію про суб'єкт кредитної історії, яка складається із
сукупності документованої інформації про особу з державних ре­
єстрів, інших баз даних публічного користування, відкритих для
загального користування джерел:

а) наявність заборгованості за податками та обов'язковими
платежами;

б) рішення судів, що стосуються виникнення, виконання та
припинення зобов'язань за укладеним кредитним правочином;

в) рішення судів та органів виконавчої влади, що стосуються
майнового стану суб'єкта кредитної історії;

г) інші відомості, що впливають на спроможність виконання
суб'єктом кредитної історії власних зобов'язань.

Робочий документ кредитної історії позичальника відображає дані за наступними позиціями:

1. Назва позичальника та його відносини з банком (клієнт, ін­сайд ер тощо).

2. Адреса підприємства (юридична та фактична).

3. Підприємства або особи, не пов'язані з позичальником без­посередньо, але які мають з ним непрямі відносини, що можуть впливати на погашення кредиту позичальником, — назва, сума кредитів (депозитів) тощо.

4. Тип підприємства (вид господарського товариства, галузь промисловості, статутна діяльність).

24⁴²⁶ '

5. Прізвище, ім'я та по батькові фахівця кредитного відділу, який безпосередньо відповідає за кредит.

6. Прізвища, імена та по батькові керівників підприємства-позичальника.

7. Дата підписання кредитної угоди та дата фактичної видачі кредиту.

8. Дата погашення кредиту.

9. Первісна сума виданого кредиту.

 

10. Непогашений залишок кредитної заборгованості.

11. Процентна ставка на час видачі кредиту, поточна процент­на ставка та при потребі ставка пені.

12. Вид та сума забезпечення кредиту (застава, гарантія або поручительство).

13. Зазначається, чи кредит є строковим, пролонгованим, про­строченим, реструктуризованим, чи припинене нарахування за ним відсотків.

14. Мета кредиту.

15. Умови погашення кредиту (яким чином та коли сплачуєть­ся основна сума заборгованості та відсотки за нею).

16. Основне та додаткове джерело погашення кредитної забо­ргованості.

17. Категорія позичальника.

18. Класифікація кредиту.

19. Сума резерву на покриття можливого збитку щодо цього кредиту. Кредитний контролер — внутрішній аудитор при пере­вірці повинен вказати, чи відповідає ця сума категорії кредитного ризику.

20. Для короткострокових кредитів і кредитних ліній вказу­ється:

 

• на яку дату сума кредитної заборгованості була найбільшою за останні 12 місяців;

• найбільша сума непогашеної кредитної заборгованості за останні 12 місяців;

• на яку дату сума кредитної заборгованості була найменшою за останні 12 місяців;

• найменша сума непогашеної кредитної заборгованості за останні 12 місяців.

 

21. Дата внесення останніх змін і дата перевірки кредитним контролером/внутрішнім аудитором.

22. Аналіз даних про попередні відносини між банком і пози­чальником у зв'язку з наданими кредитами, та зазначається: скі­льки разів кредити цьому позичальникові зараховувалися до ка-

тегорії прострочених, кількість пролонгацій кредитів та про пе­реоформлення заборгованості новою кредитною угодою.

23. Оцінка фінансового стану.

24. Дата останнього фінансового звіту позичальника, що по­даний банку.

25. Аналіз надходжень позичальника, інформація про зрос­тання обсягу реалізації його продукції, прибутковість його бізне­су, інші показники.

26. Дані щодо достатності обсягу грошових надходжень на рахунок позичальника для сплати його боргів, особливо для тер­мінових кредитів (якщо сума кредиту та відсотки за його викори­стання погашаються поступово протягом строку дії кредитної угоди, а не одноразово, тобто повна сума в строк погашення).

27. Показники платоспроможності позичальника.

28. Показники фінансової стійкості.

29. На підставі оцінки фінансового стану позичальника та ста­ну обслуговування ним боргу визначається класифікація кредиту (з обгрунтуванням висновків).

30. Перелік виявлених порушень, у тому числі відсутність фі­нансових звітів, порушення внутрішніх положень банку та нор­мативно-правових актів тощо.

Надалі, якщо відбуваються зміни відносно даних позичальни­ка, заповнюється новий бланк кредитної історії. Існування креди­тних історій змушує позичальників чесніше ставитися до вико­нання своїх зобов'язань перед банками. Якщо позичальник знати­ме, що негативна інформація потрапить до його кредитної історії й отримати наступний кредит буде проблематично, він зробить усе, щоб своєчасно погасити кредит.

Очевидно, аналіз кредитоспроможності позичальника не по­винен обмежуватись виключно вивченням його кредитної історії. Мінімізації ризику за позичковими операціями банку, а відтак і ефективність організації грошово-кредитних відносин загалом забезпечується діагностикою показників фінансової стійкості під­приємства. З таких позицій методика оцінки кредитоспроможно­сті має передбачати по суті використання якомога більшої кіль­кості показників, що характеризують реальні можливості ефекти­вного використання і своєчасного погашення підприємством позичених коштів.

Оптимальним варіантом діагностики є оцінка різноманітних аспектів діяльності позичальника, проведення не лише ретроспе­ктивного аналізу — на основі фактичних даних із наданої клієн­том звітності, але й аналізу перспективного, що може здійснюва-

24*

тись на основі прогнозних величин, представлених клієнтом, або розрахунку самого банку, виходячи із тих тенденцій, що склалися у динаміці змін відповідних показників у минулі періоди. Аналіз на перспективу має сприяти ефективному спостереженню за впливом виявлених ризиків на діяльність клієнта і прогнозуван­ню появи чи відсутності нових ризиків, які зумовлюють можли­вість невиконання позичальником своїх зобов'язань за отрима­ними кредитами.

Разом з тим оцінка кредитоспроможності позичальника в май­бутньому може достатньою мірою спиратися на стан справ у ми­нулі періоди лише за умов стабільної економічної ситуації, або принаймні стійкого положення клієнта. Коли ж мають місце ви­сокі темпи інфляції, спад виробництва, непередбачувані правові умови ведення господарської діяльності, точність прогнозів на перспективу суттєво знижується. Напрямом же до вирішення цієї проблеми (окрім безпосереднього коригування динаміки показ­ників на темпи інфляції) може слугувати розширення складу фі­нансових показників, які використовуються банком для аналізу кредитоспроможності позичальника, що дає можливість отрима­ти різнобічну оцінку його господарської діяльності та до деякої міри нівелювати розбіжності, що можуть виникати між прогно­зованими і фактичними тенденціями, що складаються у процесі індивідуального відтворення.

Показники фінансової стійкості характеризують стан підпри­ємства з точки зору оцінки банком структури і співвідношень між різними джерелами грошових ресурсів клієнта та їх впливу на рівень кредитного ризику. У даному випадку йдеться про не­обхідність оцінки того аспекту діяльності позичальника, який ви­значає, наскільки раціонально сформована структура джерел ко­штів, що використовуються у виробничому процесі, і, відповідно, наскільки ефективним є залучення банківських кредитів.

Загалом усі показники фінансової стійкості підприємства умо­вно можна поділити на дві підгрупи.

Одна з них характеризує структуру розміщення авансованого у господарську діяльність капіталу за джерелами його формуван­ня та видами.

Інша підгрупа показників відображає ту роль, яку відіграють залучені на різних умовах ресурси у господарській діяльності підприємства і рівень забезпеченості позичальника власним капі­талом. Дані показники дають змогу оцінити розмір власного ка­піталу позичальника та рівень його залежності від позичених ко­штів. Це показує, з одного боку, наскільки кредити банку під-

кріплюються власними інвестиціями підприємства, а з іншого — наскільки воно є вразливим до зміни зовнішніх умов проваджен­ня господарської діяльності, особливо це стосується кон'юнктур­них коливань на фінансовому ринку.

В кінцевому підсумку, чим більша залежність позичальника від залучених джерел, тим нижча його кредитоспроможність. Ра­зом з тим остаточний висновок про доцільність видачі кредиту підприємству значною мірою залежить від ефективності викори­стання ним у господарському процесі всього капіталу (як власно­го, так і залученого).

Показники ефективності господарської діяльності підприємс­тва, попри їх важливість для оцінки перспектив використання за­лучених на кредитній основі ресурсів, повинні займати за своєю кількістю і складом належне місце у методиках оцінки кредито­спроможності.

Банк, надаючи кредит суб'єкту господарювання, ризикує кош­тами своїх вкладників і акціонерів, а тому незалежно від того, на який строк ресурси передаються у тимчасове користування, мож­ливість їх своєчасного повернення значною мірою залежить від здатності позичальника ефективно використовувати авансований у виробництво капітал, причому не лише власний, а й залучений.

Загальна сукупність показників, яка відображає економічну ефективність діяльності позичальника і яку доцільно використо­вувати при аналізі кредитоспроможності суб'єкта господарюван­ня, може бути класифікована за трьома основними підгрупами, що характеризують такі ключові. Результати діяльності підпри­ємства: 1) рентабельність; 2) оборотність активів; 3) виробничий потенціал.

Показникам рентабельності (прибутковості) належить ключо­ве місце в оцінці кінцевих результатів господарської діяльності підприємства з точки зору найважливішого критерію, за яким аналізується його ефективність, — розмір отриманого за звітний період прибутку різних видів. За величину прибутку може бути використаний чистий прибуток (тобто залишок створеного при­бутку після сплати податку на прибуток за певний період), ство­рений прибуток та прибуток за наслідками операційної господар­ської діяльності.

Інша група показників, яка може бути використана для оцінки ефективності господарської діяльності, відображає оборотність активів підприємства загалом та його окремих складових частин. Зниження оборотності відповідних активів не сприяє позитивній оцінці'кредитоспроможності позичальника.

Окрему групу показників, що характеризують ефективність господарської діяльності позичальника, формують дані, котрі ві­дображають його виробничий потенціал, тобто загальні можли­вості і перспективи розширення операцій з виробництва і реалі­зації продукції, виконання робіт, надання послуг.

Зрозуміло, що чим більша частина прибутку, отриманого під­приємством, реінвестується на розвиток виробництва, тим кращі перспективи позичальника щодо розширення його діяльності, збільшення доходів, а відтак і погашення банківських кредитів за рахунок первинних джерел.

Що стосується критеріїв, за якими здійснюється оцінка по­зичальників на основі наведеної системи показників кредито­спроможності, то вони мають бути індивідуальні для кожного банку, засновуватись на його практичному досвіді і специфіці того складу клієнтури, яку він обслуговує (з врахуванням галу­зевих, регіональних та інших особливостей діяльності підпри­ємств).

У той же час, попри корисність і необхідність розрахунку роз­глянутих показників кредитоспроможності, не викликає сумнівів, що кожен із них відображає лише окремі сторони діяльності під­приємств, а тому їх оцінка сама по собі, звісно, не може характе­ризувати здатність позичальника до своєчасного повернення отриманих в позику коштів. При цьому надання переваги якійсь одній групі показників є недоцільним із суто практичних мірку­вань, пов'язаних із неможливістю отримання комплексної інфор­мації про всі аспекти діяльності підприємства, які так чи інакше позначаються на його взаєминах із комерційним банком.

Водночас, лише використання сукупності усіх факторів (пла­тоспроможності, фінансової стійкості, надійності, рентабельнос­ті, оборотності активів, виробничого потенціалу) можна вважати оптимальним напрямом аналізу кредитоспроможності у тій його частині, яка здійснюється на основі даних, представлених майбу­тнім позичальником комерційному банку.

Необхідно підкреслити, що у зв'язку з тим, що основним негативним моментом використання фінансових показників для оцінки кредитоспроможності позичальника є їх фрагмен­тарний характер, за якого стан справ господарюючого суб'єкта відображається на якусь певну дату в минулому, на основі да­них про залишки коштів, то в якості основного напряму усу­нення цього недоліку слід вважати акти