Фонетична система давньогерманських мов

 

Спільноіндоєвропейській мові властива чітка різниця між короткими та довгими голосними. Реконструйована система голосних для піздньоіндоєвропейської мови має такий вигляд:

 

голосні верхнього підйому: іī uū

голосні середнього підйому: eē oō

голосні нижнього підйому: аā

 

У ненаголошених складах зустрічався також короткий голосний [ ] (‘шва примум’), який відбився в санскриті як і, а в інших індоєвропейських мовах як а.

Індоєвропейські дифтонги утворилися шляхом сполучення коротких або довгих голосних а, е, о з глайдом (пазвуком), у ролі якого виступали і, и, r, l, m, n. Отже, існували наступні дифтонги: * ai, au, ar, al, am, an, *eu, *ou, *ei, *oi.

Особливістю германських голосних порівняно з індоєвропейськими була залежність від сусідніх голосних та приголосних. Для спільногерманської мови властива чітка різниця між довгими і короткими голосними. Короткі голосні представлені такими фонемами:

 

голосні верхнього підйому ĭ ŭ

середнього ĕ

нижнього ǎ

 

Реконструйована система довгих голосних складалася із 4 фонем:

 

голосні верхнього підйому	ī	ū
середнього	ē	ō

 

Отже, в германських мовах зникли короткий ǒ; та довгий ā;. Змін зазнали індоєвропейські ĭ, ŭ, ĕ;, яким властиве уподібнення голосного кореня голосному суфікса або закінчення (спільногерманське переломлення). Існували також такі дифтонги: ei, ai, eu, au.

Короткі голосні.

Коротка германська ǎ відповідає двом індоєвропейським голосним ǎ; та ǒ;, оскільки індоєвропейська ǒ; > герм. ǎ;:

і.-є. ǎ || герм. ǎ;: авест. ana, грец. ana, рос. на – гот. ana, двн.-ісл. ana, двн.-фр., двн.-сакс. an, двн.-в.-нім. ana.

і.-є. ǒ || герм. ǎ;: двн.-інд. ghortó;, грец. χóρτος;, лат. hortus ‘сад’ – гот. gards ‘дім’, двн.-в.-нім. gart, двн.-сакс. gardo, двн.-фр. garda, двн.-ісл. garðr.

Розвиток нової фонеми – короткої ǒ; відносять у германських мовах до періоду їх окремого існування.

Індоєвропейські короткі ĭ, ĕ, ŭ могли переходити у відповідні германські без змін. Проте, якщо за кореневим голосним слідували вузькі голосні і(j) або u, а також сполучення “носовий+приголосний”, то кореневий приголосний звужувався, в інших випадках у давньогерманських мовах, за виключенням готської, зберігалися широкі звуки:

і.-є. ĭ || герм. ĭ;: лат. piscis ‘риба’ – гот. fisks, двн.-ісл. fiskr, двн.-англ., двн.-сакс., двн.-в.нім. fisc.

і.-є. ĕ || герм. ĕ;: грец. έδω;, лат. edo ‘їсти’, лит. ėdmi – двн.-англ. etan, двн.-в.-нім. eЗЗan, двн.-ісл. eta.

і.-є. ĕ || герм. ĭ;: грец. μετά; ‘між’ – гот. miþ;, двн.-англ. mid, двн.-в.-нім. mit, двн.-фр. mith, двн.-сакс. mið;.

і.-є. ŭ || герм. ŭ;: скр. sûnú;, авест. hunu, лат. sūnu, лит. sūnús ‘син’ – гот. sunus, рун. sunuR, двн.-ісл. sunr, двн.-англ., двн.-в.-нім., двн.-сакс., двн.-фр. sunu.

і.-є. ŭ || герм. ǒ;:скр. yugá;, грец. ζυγόν;, лат. jugum, вал. iau ‘ярмо’ – двн.-англ. geoc, двн.-в.нім. joch, двн.-сакс., двн.-ісл. ok.