Поняття модернізації. Модернізація як процес переходу до сучасності.

Існує великий обсяг літератури з різних аспектів соціології розвитку. Докладний аналіз цієї галузі соціологічного знання проводить П.Бергеp, Г.Розе Е.Аллард. До важливих аспектів соціології розвитку звертаються відчизняні дослідники І.Бестужев-Лада, Є.Капітанов, В.Євтух, О.Погорілий, В.Танчер.

Провідні позиції у соціології розвитку займає теорія модернізації, сутністю якої виступає ідея соціального прогресу та соціального розвитку. Відповідно до неї усі суспільства незалежно від того, у який період часу вони існують, у якій частині світу формуються, включені у єдиний всезагальний процес суспільного прогресу – від позасуспільних форм об’єднання до цивілізації. Призначення процесу модернізації полягає у вдосконаленні основних сфер життєдіяльності суспільства від менш досконалих до більш досконалих.

Існує значна кількість варіантів цієї теорії та підходів до вивчення процесу модернізації. Науковці розглядають модернізацію у глобальному або регіональному, в часовому або у просторовому аспектах. Альтернативні варіанти даної теорії визначають як європейську, азіатську чи африканську модернізації. Проте, у більшості із зазначених теорій майже не приділялося уваги соціально-культурному аспекту модернізації, який на сучасному етапі суспільного розвитку стає важливим фактором суспільного прогресу. Саме тому наше дослідження зосереджене на вивченні соціально-культурних аспектів модернізації. Враховуючи особливості предмету нашого дослідження, ми намагаємося уточнити поняття «модернізація», а також обґрунтувати суміжні з ним поняття, за допомогою яких аналізуються соціально-культурні процеси, що відбуваються в сучасному українському суспільстві.

У реаліях сьогодення наукова спільнота здійснює спроби застосування теоретичних надбаннь соціології розвитку для розробки стратегії випереджаючого розвитку українського суспільства. Деякі дослідники (М.Михалъченко, В.Журавський, В.Кремінь, Д.Табачник, В.Ткаченко) аналізують розвиток України за допомогою дихотомії «революція - еволюція», «регрес-прогрес». Для характеристики процесів розвитку у вітчизняній соціологічній науці застосовуються такі поняття, як «зміни», «перетворення», «трансформація», за допомогою яких дослідники формують методологічні засади вітчизняної стратегії розвитку, проте їх визначення не завжди адекватно розкривають специфіку соціальної ситуації в Україні.

У той же час, поняття «модернізація» значно глибше розкриває особливості процесів, що відбуваються в українському суспільстві, оскільки реформаторська діяльність нашої держави була спрямована на модернізацію економічної, політичної і соціальної системи.

 

Логіка наукового пошуку вимагає на початку дослідження узагальнити зміст та визначити робочий варіант поняття «модернізація».

Розглядаючи поняття «модерність», Бьорн Вітрок [1] визначає цим поняттям сучасне суспільство відзначаючи, що модерності або сучасні суспільства можна розглядати, маючи на увазі один із двох змістів, а саме:

по-перше, модерність розуміють як один з етапів розвитку суспільства: сучасність, середньовіччя, класична старожитність, тощо;

по-друге, модерність визначають як характеристику явища або процесу в сучасному досліднику суспільстві. Наприклад, у такий спосіб можна розглядати створення нових стилів життя.

Отже, говорячи про “модернізацію” у контексті певної соціальної парадигми, певного суспільства, ми вживаємо поняття, однокорінне англійському «modernity» – «модерність». У загальносоціологічному значенні "модерність" являє собою процес суспільного розвитку та суспільних перетворень, витоки якого можна знайти у середньовічному суспільстві або у французькому суспільстві доби Відродження.

Поняття «модернізація» акцентує увагу на аспектах поліпшення, удосконалення соціальних інститутів, суспільних відносин, тим самим відрізняючись від понять «розвиток», «трансформація», «зміна», що більш нейтральні стосовно динаміки суспільного процесу, його прогресивних тенденцій [2].

Якщо «трансформація», «зміна», «розвиток» можуть бути орієнтовані на визначення зміни суспільних відносин у будь-якому напрямку: вперед, назад, по колу та ін., то «модернізація» характеризує орієнтацію суспільства та його структур, окремих сфер життєдіяльності на удосконалення, прогрес, на розробку і реалізацію нових цілей, завдань, пріоритетів, стратегій.

Отже, модернізацію можна визначити як творчо-перетворювальну функцію розвитку, специфіка якої дозволяє розглядати її як засіб відновлення суспільств, а соціально-культурну модернізацію розглядати як реформування існуючих традицій, універсалізацію прогресивної системи цінностей, що відповідають перспективним тенденціям розвитку світових суспільств.

На нашу думку, поняття «модернізація» поширюється і на процеси удосконалення сучасних суспільств. Адже будь-який механізм, у тому числі соціальний, будь-яку технологію, зокрема соціальну, можна поліпшувати, удосконалювати, збільшуючи ефективність їх функцій. Тому модернізаційний підхід доцільно застосовувати у вивченні будь-яких суспільств сучасного світу. В такому разі ставиться під сумнів необхідність у побудові концепцій «постмодернізму», що характеризуються фрагментарністю, відмовою від позитивних методів соціології та використання у пізнанні процесів суспільного розвитку методів соціальних наук.

Дослідження різноманітних тлумачень поняття «модернізація» у межах конкретних сфер його застосування, дозволило нам наблизитися до більш точного і повного розуміння сутності модернізації як соціального процесу.

У широкому колі досліджень, присвячених темі модернізації, зустрічаються різні, часом протилежні погляди щодо її сутності та особливостей перебігу. Одні дослідники вважають, що модернізація є єдиним процесом, що дотепер не завершився. Інші розуміють її як певний етап суспільного розвитку – перехід від традиційного суспільства до сучасного або виявляють два модернізаційних переходи: від аграрного до індустріального суспільства і від традиційного до сучасного. Треті – наголошують на існуванні альтернативних версій модернізації і пропонують розглядати модернізаційний процес у кожній країні окремo.

Наприкінці ХХ ст. спостерігається активізація наукового інтересу до дослідження модернізації. Він супроводжується критикою багатьох теорій модернізації і хаосом у визначенні дефініцій, ці прояви засвідчили концептуальну плутанину первісних уявлень щодо процесу модернізації. Зокрема, концептуалізуючи поняття в процесі дослідження політичної модернізації, Л.Пай нарахував до десяти різних моделей розвитку, що «можна було без збитку для змісту звести як до п'яти, так і до п'ятнадцяти назв». А К.Шуллер і В.Бюль, досліджуючи процеси модернізації у молодих національних державах, застосовували три зовсім різні теоретичні підходи до визначення цього поняття.

У науковому дискурсі кінця ХХ ст. існували різноманітні визначення як модернізації, так і її процесів, а саме: технологічне (К.Леві-Строс), функціональне (Н.Смелзер), глобальне (П.Вінер). Різноманітність інтерпретацій модернізації та її стадій в різних країнах пов’язувалась з дослідженнями С.Айзеншта, Р.Бендікеса, А.Інкелеса, У.Ростоу з особливостями соціальної структури і суспільної системи в цілому. Відповідно до цього, Л.М. Саламон зазначав: «У залежності від перспективи кожного з цих підходів процес модернізації виступає як такий, що бере свій початок у технологічному, економічному, політологічному, психологічному або соціологічному річищі або у всіх них відразу, подібно слонові в старих казках, що має здатність змінювати свою подобу» [2, c.170]. На відміну від усіх згаданих вище інтерпретацій поняття “модернізація”, найбільш радикальні з відомих у соціологічній науці суджень зводяться до спроби взагалі відмовитись від нього.

З погляду сучасної соціології розвитку, теорія лінійної модернізації могла би бути виправданою, якби існувала стовідсоткова кореляція між основними лінійними показниками соціального розвитку. Проте, протягом ХХ ст. науковцям не вдалося зафіксувати твердих кореляцій між суттєвими модернізаційними показниками.

Сьогодні у науковому дискурсі домінують більш гнучкі багатофакторні періодизації процесу модернізації. Замість однієї функціональної залежності вони постулюють існування декількох подібного роду залежностей, що мають різну дію відповідно до конкретної соціокультурної ситуації. Такий багатовимірний підхід виступає “альтернативою” лінійних теорій. Прихильники багатомірного підходу вважають, що суспільний розвиток позначається різними умовами та факторами, що стимулювали початок модернізаційного проекту, відмінною соціальною структурою, істотними соціально-культурними розходженнями у характеристиках населення (національних, вікових, релігійних, освітніх та ін.). Він базується на синтезі традиційно визначеної, насамперед цивілізаційної, та інноваційної (національної) специфік розвитку із притаманними їм сучасними прогресивними зразками розвитку, що виявляються в посиленні стійкості інституціональних і духовних структур, які характеризують модерне суспільство.

Що точніше ми зможемо визначити ті чи інші соціологічні показники критеріїв модернізації, то більше можливих варіантів модернізації зможемо зафіксувати. При цьому зростає значення не лише основних, необхідних для визначення класичної моделі модернізації суспільних факторів розвитку – економічних, політичних і ідеологічних, але й тих, яким дослідники приділяли менше уваги (світоглядні, культурні, релігійні й ін.). Перехід до більш адекватного розуміння проблем, що вивчаються теорією модернізації, може бути досягнутий, на наш погляд, шляхом відмови від однолінійних схем соціальної еволюції через наступну розробку її нелінійних моделей.