Соціологічні дослідження як джерело інформації про соціально-трудові процеси

 

Соціологічне дослідження – головне джерело інформації, необхідної для розробок планів соціального розвитку виробничого колективу, а також для оперативної роботи служби соціального розвитку підприємства. У останньому випадку соціологічне дослідження проводиться, коли наявної інформації є недостатньо для пояснення змін рівня тих чи інших показників діяльності підприємства.

Соціологічне дослідження являє собою систему логічно послідовних методологічних, методичних та організаційно-технічних процедур. Метою цієї системи є усебічне вивчення, аналіз та систематизація соціальних фактів, виявлення зв’язків і залежностей між соціальними явищами й процесами і на підставі зібраної інформації прийняття рішень, розробка заходів по управлінню досліджуваним об’єктом, його прогресивному розвитку.

Соціальний факт – науково зафіксований факт соціальної реальності, що виступає вихідним моментом соціологічного аналізу. В якості соціального факту може виступати будь-яке явище соціального життя. В соціології праці до соціальних фактів прийнято відносити трудову поведінку окремих працівників чи цілих їх груп, продукти трудової діяльності (матеріальні чи духовні) чи вербальні дії працівників (оцінки, судження і думки).

В залежності від своєї загальної спрямованості соціологічні дослідження умовно діляться на прикладні (конкретні) і теоретичні. Соціологи підприємства проводять прикладні дослідження, розв’язуючи конкретні практичні задачі по регулюванню соціальних процесів в трудових колективах, а наукові працівники, проводячи свої дослідження, виявляють деякі загальні соціальні закономірності, тенденції в розвитку досліджуваних процесів і явищ, розв’язують методологічні проблеми.

Втім спільним як для прикладних, так і для теоретичних досліджень є те, що вони орієнтуються на відтворення цілісної картини досліджуваного процесу, однак, якщо в теоретичному дослідженні факти зв’язуються передусім з їх теоретичним осмисленням, то в прикладному існує тенденція до формулювання задач дії чи діяльності певної організації на основі проаналізованих фактів.

Для проведення соціологічних досліджень у трудових колективах використовуються всі основні соціологічні методи: аналіз документів, спостереження, опитування та соціальний експеримент. Однак важливо враховувати й ті особливості, що пов'язані зі складністю об'єкта дослідження.

Організація будь-якого конкретного соціологічного дослідження передбачає поділ праці і здійснюється послідовно за логічно взаємопов’язаними й взаємообумовленими чотирма етапами: І – підготовчо-організаційному; ІІ - підготовки реалізації; ІІІ – реалізації; ІV – аналізу отриманих даних і видачі результатів дослідження.

Вихідні задачі дослідження вирішуються на першому – підготовчо-організаційному етапі. Тут розробляється програма і робочий план дослідження. Програма – документ, який являє собою усебічне теоретичне обґрунтування методологічних підходів і методичних прийомів соціологічного дослідження. З огляду на це вона складається з двох частин: методологічної і методичної (процедурної). Перша розкриває, що буде досліджуватися (включає формулювання й обґрунтування проблеми, визначення об’єкту, предмету і мети, проставляння задач дослідження, логічний аналіз основних понять, попередній системний аналіз об’єкта і формулювання гіпотез дослідження), друга – як, яким чином (визначення досліджуваної сукупності і обґрунтування системи вибірки одиниць спостереження, нарис основних процедур збору і аналізу вихідних даних).

Безпосереднім приводом до проведення соціологічного дослідження служить реально виникле протиріччя – проблемна ситуація, на з’ясування причин і шляхів розв’язання якої й спрямовується дослідження. Проблемна ситуація – це протиріччя між нашими знаннями щодо необхідність будь-яких теоретичних чи практичних дій і незнанням засобів, методів, шляхів реалізації цих дій. Відтак програма дослідження мусить чітко визначити це протиріччя, тобто сформулювати проблему, на розв’язання якої орієнтується дане дослідження.

Мета дослідження – це очікуваний кінцевий результат, що визначає загальну спрямованість дослідження. Мета дослідження розкривається в його задачах, які формулюють питання, на які повинно отримати відповіді для реалізації мети дослідження. Реалізація мети дослідження визначає наступні задачі (на прикладі дослідження рівня дисципліни праці):

1. з’ясування рівня дисципліни праці і мотивів її порушення;

2. соціального портрету порушників дисципліни праці;

3. громадської думки працівників щодо ефективності методів, використовуваних для зміцнення дисципліни тощо.

Існує три типи дослідження (принципових планів): розвідувальне, описове і аналітичне.

Розвідувальне (пошукове) дослідження проводиться в якості попереднього етапу глибоких і масштабних досліджень, коли відсутня достатня чітка уява про проблему і об’єкт дослідження. Його мета – отримати додаткову інформацію, уточнити формулювання проблем, задач, гіпотез.

Описове дослідження – більш складний вид дослідження, яке здійснюється в тому випадку, коли об’єкт дослідження достатньо відомий і дослідник володіє описовою гіпотезою про структурно-функціональні зв’язки і класифікаційні характеристики досліджуваного об’єкту. Мета його – отримати емпіричні свідчення щодо цілісної уяви про досліджуване явище, його структурні елементи, перевірити описову гіпотезу і в разі її підтвердження зробити повний кількісно-якісний опис об’єкта.

Аналітичне дослідження – поглиблене дослідження, яке ставить на меті не лише опис структурних елементів досліджуваного явища, а й виявлення причин, які лежать в його основі і обумовлюють його характер. Аналітичне дослідження відрізняється особливою складністю і вимагає для свого проведення значного часу і старанної підготовки.

Об’єкт дослідження – це соціальний процес, чи область соціальної дійсності, чи якісь соціальні умови, які явно чи неявно містять в собі соціальне протиріччя і породжують проблемну ситуацію, на яку спрямований процес пізнання. В соціології праці об’єктом дослідження виступають трудова діяльність і умови, в яких ця діяльність здійснюється, соціальні явища і процеси сфери праці.

Предмет соціологічного дослідження – це властивості і сторони об’єкта, які найбільш випукло виражають скрите в ньому протиріччя, досліджувану проблему.

Методологією називають систему принципів наукового дослідження. Вона визначає, якою мірою факти можуть слугувати реальним і надійним обґрунтуванням об’єктивного знання.

Методика – сукупність технічних прийомів, пов’язаних з методом дослідження, включаючи часткові операції, їх послідовність і взаємозв’язок.

Метод – основний спосіб збору, обробки й аналізу даних.

Техніка – сукупність спеціальних прийомів для ефективного використання відповідного методу.

Отримати правильну відповідь на поставлені дослідженням питання дозволяє логічний аналіз предмету дослідження, який полягає в тому, що предмет розчленовується на складові елементи, кожен з яких досліджується окремо і на підставі синтезу отриманих свідчень складається цілісне уявлення про даний предмет. Отримані в результаті такого розчленовування більш прості поняття в соціології праці називаються операціональними поняттями.

Робочий план дослідження на відміну від програми носить оперативний характер і визначає послідовність проведення дослідження, намічених процедур. Поняття «процедура відноситься як до дослідження в цілому, так і до окремих його стадій і означає певну послідовність усіх операцій, комплекс організаційних і пізнавальних дій дослідження.

Загальна процедура дослідження включає наступні стадії: розробку програми дослідження; збір первинної соціологічної інформації; обробку і аналіз зібраної інформації.

Завершення розробки плану дослідження слугує формальною підставою до початку робіт безпосередньо на об’єкті дослідження, тобто другого етапу дослідження – етапу підготовки його реалізації.

На третьому етапі (етапі реалізації) збирається необхідна інформація і заповнюються таблиці, здійснюється математична обробка отриманої інформації, складається звіт про отримані результати математичної обробки.

На четвертому етапі дослідження аналізуються результати математичної обробки, складається звіт по висновках соціологічного дослідження і пояснювальна записка до нього, оформляється додаток. В додатку подаються таблиці, данні яких ілюструють положення усіх розділів звіту. Сюди ж вкладаються основні методологічні матеріали, за якими проводилося дослідження.

Розглянемо основні види соціального дослідження.

Аналіз документів

З офіційних документівдержавних установ, організацій і комісій аналізують укази й постанови уряду, які стосуються теми дослідження; директивні та планові документи міністерств і відомств; накази й розпорядження адміністрації; плани роботи і звіти виробничих підрозділів, громадських організацій; протоколи зборів, різних комісій; списки тих, хто отримує премію, потребує житла, дитячих установ; матеріали стінних і багатотиражних газет; особистісні документи (картка з обліку кадрів, анкета, службова характеристика, автобіографія). Ці документи відображають громадські зв'язки й колективні погляди.

Особистісну сторону суспільної свідомості, уявлення про особисті оцінки подій і мотивів працівників відбивають неофіційні документи. До них належать мемуари, листи, фотографії, кіноплівки, скарги, проекти, заяви, тобто документи, створені з ініціативи самих працівників.

Серед рукописних і друкованих документів вирізняють архівні документи як постійного, так і тимчасового зберігання. Особливий інтерес для соціолога має поточна документація, яка зберігається в архівах підрозділів підприємства. Загальну інформацію або інформацію щодо них соціальних груп, явищ і процесів можна одержати з матеріалів преси.

Найважливішим джерелом соціологічної інформації є спеціальні документи, що складалися безпосередньо для соціологічного дослідження, проведеного раніше. Йдеться про анкети, тести, протоколи спостереження, записи самоспостереження, дані експериментів. Корисною може бути й інформація з непрямих документів: довідкові видання, літературно-публіцистичні твори, навчально-педагогічна та інша література.

Розрізняють первинні і вторинні документи. Первинні містять опис безпосередньо вивченої соціальної дійсності: конкретних ситуацій, діяльності окремих людей та організацій. До них належать звіти конкретних соціологічних досліджень, щоденники, протоколи зборів, стенограми засідань тощо. Первинні документи цінні багатою фактологічною інформацією.

Вторинні документи складаються шляхом узагальнення, аналітичного аналізу первинних документів. До них належать монографії, навчальні посібники, статті, огляди тощо. Вони відбивають більш глибокі соціальні зв'язки.

Серед методів аналізудокументів виокремлюють два основні види: традиційний і кількісно-якісний.

Традиційний метод ґрунтується на аналізі матеріалу, логіки тексту, обґрунтованості й вірогідності повідомлень, що наводяться. При цьому з'ясовуються як дійсність і обставини написання документа, так і пояснення змісту документа, виявлення соціальних чинників, котрі детермінують його походження.

Кількісно-якісний метод ґрунтується на перекладі текстової інформації в кількісні показники з наступною її обробкою. Застосовується цей метод (його ще називають контент-аналізом) у тому разі, коли потрібна висока точність чи об'єктивність аналізу, коли утруднене безпосереднє використання матеріалу через його великий обсяг, коли в документах наявна численна кількість понять, що мають значення для дослідження. Так, аналізуючи процес виборів керівників підприємства за матеріалами заводської багатотиражки, як значеннєві одиниці вживають поняття «вибори», «самоврядування», «трудовий колектив» і обчислюють обсяг газетної площі, присвяченої цим питанням.

Спостереження

Метод спостереження використовується в соціології праці для одержання знань про події та факти життя трудового колективу за допомогою безпосередніх вражень про них соціолога. Цей метод застосовується для вивчення практики проведення різних зборів працівників, процесів обговорення на них нагальних проблем колективу, механізму вироблення колективного рішення. У процесі спостереження соціологи одержують емпіричну інформацію про стосунки між працівниками, реагування на зміни умов трудової ситуації не на рівні свідомості, а на поведінковому рівні, тобто в процесі самої поведінки, в динаміці розвитку соціально-трудових процесів.

В залежності від місцезнаходження дослідника відносно об’єкта спостереження підрозділяється на два види: включене і невключене. При включеному спостереженні спостерігач безпосередньо включається в досліджуваний соціальний процес, входить в досліджуване середовище, виконує функції досліджуваних ним працівників і аналізує все, що діється неначе зсередини.

При невключеному дослідник перебуває ззовні досліджуваного об’єкту і події реєструються зі сторони без втручання спостерігача в їх хід.

В залежності від ступеня обізнаності досліджуваної групи щодо факту проведення дослідження розрізняють відкрите і приховане (інкогніто) спостереження.

З огляду на ступінь формалізації процедури, тобто жорсткості інструкцій щодо того, що і як, яким чином спостерігати, спостереження поділяються на вільні (безструктурні) і стандартизовані (структурні). При вільному спостереженні дослідник не обмежений програмою, немає чіткого плану. Воно використовується, як правило, на підготовчому етапі при уточненні проблеми, розвідуванні досліджуваного об’єкту. Стандартизоване спостереження має строгу регламентацію процедури спостереження, часу і вибраного об’єкту. Проводиться за строгим планом.

За принципом регулярності по часу спостереження поділяються на систематичні і епізодичні. При систематичному спостереженні дослідник відвідує досліджуваний об’єкт протягом певного часу (наприклад, один раз в тиждень), при епізодичному – обмежується одноразовим відвідуванням.

В залежності від кількості досліджуваних об’єктів спостереження розводиться на суцільне і часткове. Суцільні спостереження дозволяють отримати більш повну інформацію, але не завжди можливі і економічно виправдані, а часткові – тільки про окремі об’єкти.

За місцем проведення і способом організації спостереження поділяються на польові і лабораторні.

До переваг методу спостереження належать конкретність, реальність та одночасність події і спостереження, первинність одержуваної інформації і непотрібність додаткової підготовки об'єкта дослідження.

Серед вад цього методу називають трудомісткість, пов'язану з кількістю і рівнем кваліфікації спостерігачів. До того ж низка чинників, важливих для розуміння сутності подій, залишається за межами місця й часу спостереження.

Опитування

Опитування ґрунтується на безпосередній (інтерв’ю) чи опосередкованій (анкетування) соціально-психологічний взаємодії дослідника з респондентом. Він дозволяє досліднику імітувати будь-які ситуації з тим, щоб отримати інформацію безпосередньо від самої людини про її реальні вчинки в теперішньому і минулому, про плани і наміри на майбутнє, про факти конкретної діяльності, її мотиви, результати, суб’єктивний стан, почуття, схильності, судження.

Опитування є одним із найпоширеніших у соціологічних дослідженнях методів, який полягає в одержанні відповідей на запитання соціолога. Джерелом інформації тут виступають словесне повідомлення, судження опитуваного. Він надає інформацію про свої реальні вчинки сьогодення та в минулому, про наміри на майбутнє, про мотиви і факти конкретної діяльності, її результати, про суб'єктивний стан, почуття, схильності, судження дійової особи.

Основними різновидами опитування є анкетування, інтерв'ю та експертне опитування.

Анкетування в дослідженнях на виробництві застосовується для збору інформації про масові соціальні явища:

Анкета являє собою строго упорядкований за змістом і формою набір питань і висловлювань, які спрямовані на розкриття змісту проблеми. Вона має певну структуру і складається, як правило, з трьох частин: вступної, основної і демографічної.

У вступній частині анкети міститься звернення до респондента, в якому зазначається, з якою метою проводяться опитування, де і яким чином будуть використовуватися його результати, підкреслюється важливість і значимість особистої участі даного респондента в здійснюваному дослідженні, подається коротка інструкція щодо того як заповнювати анкету, гарантується повна анонімність.

В основній частині містяться питання, висловлювання, розраховані на послідовне розкриття змісту досліджуваної проблеми.

Демографічна частина включає питання, відповіді на які характеризують демографічний і соціальний стан респондента (додаток Е).

До переваг анкетування відносять можливості одержання значного обсягу емпіричної інформації в короткий термін та її анонімність. Негативним моментом вважається неможливість проконтролювати ситуацію відповідей на запитання, їхню самостійність і повноту. Перебороти цю ваду допомагає метод інтерв'ю, коли інформація про досліджуваний об'єкт надходить у процесі особистого спілкування з респондентом за запитальником.

Інтерв’ю – метод збору інформації про досліджуваний об’єкт в процесі особистісного спілкування з респондентом по спеціально складеному опитувальнику (бланку інтерв’ю), який призначений не для респондента, а для інтерв’юера і використовується у відповідності з встановленими заздалегідь правилами чи як загальне керівництво до бесіди, чи як текст, який повідомляють респонденту.

На розвідувальному етапі, під час пошуку, часто використовується вільне (просте) інтерв’ю – тривали на протязі декількох годин бесіда по загальній програмі, але без строгої деталізації. Інтерв’юер може ставити питання, які вважає за потрібне, в будь-якому формулюванні і послідовності.

Стандартизоване (формалізоване) інтерв’ю проводиться за детально розробленим планом, що конкретизує зміст, послідовність питань і навіть варіанти можливих відповідей. Відповіді строго фіксуються, що забезпечує велику порівнюваність інформації і швидкість обробки результатів.

До переваг інтерв'ю належить можливість уточнювати відповіді, коригувати зміст і послідовність запитань, уловлювати емоційне забарвлення, підтексти відповідей. Вадами можна вважати значний суб'єктивний вплив інтерв'юера на інтерпретацію відповідей.

Експертне опитування припускає залучення до опитування найбільш компетентних осіб (експертів) з досліджуваного питання. Застосовується цей метод тоді, коли необхідно скласти прогноз тенденцій розвитку соціально-трудових процесів у трудовому колективі, оцінити вірогідність даних масових опитувань чи провести атестацію працівників.

В найбільш загальному вигляді виділяють три основних функції експертної оцінки в соціологічному опитуванні:

- прогноз тенденцій розвитку різних явищ і процесів соціальної дійсності;

- оцінка ступеню достовірності даних масових опитувань;

- атестація колективу чи його членів за рівнем соціальної активності, професійної придатності тощо.

Експертне опитування базується на використанні різних прийомів і процедур, зокрема опитувань: очного (обмін думками через особистісні контакти) і заочного (здійснюється в умовах взаємної анонімності).

Соціальний експеримент

Завершимо розгляд методів соціологічних досліджень соціальним експериментом. Це — метод збору інформації про характер і специфіку змін у соціально-трудовій діяльності в зв'язку зі впливом заданих і керованих чинників. Його призначення — перевірка дійовості впроваджуваних форм життєдіяльності трудових колективів, апробація нових методів соціального управління трудовими процесами, перевірка гіпотез соціологічних досліджень. У результаті одержують соціальну інформацію про зміни поведінки людини під впливом різних факторів.

До переваг соціального експеримент у належать: можливість повніше враховувати ступінь впливу факторів на об'єкт дослідження; точніше розділяти вплив одних факторів, залишаючи незмінними інші; узагальнювати типові наслідки впливу факторів завдяки багаторазовому повторенню досвіду. Зазначені переваги пов'язані з можливістю дослідника активно впливати на перебіг досліджуваних процесів.

Однак недотримання міри втручання дослідника в досліджуваний процес може призвести до серйозних перекручувань картини дослідження, порушити природність досліджуваного процесу.