Кількісні поняття.

Учні діти, які прийшли в 1-й клас, вже мають певні знання про множину і кількість. Вони розуміють, що множину мо­жуть складати предмети однорідні або неоднорідні, мають навички виконання практичних дій, спрямованих на сприйняття кількості. Цьому сприяє все оточення дитини - люди, предмети навколо неї, множина звуків тощо. Причому кількість вона сприймає одночасно різними аналізаторами: зоровим, слуховим, кінестетичним тощо.

Кількісні уявлення є у більшості учнів з порушеннями функцій опорно-рухового апарату. Так само, як і про масу, вони судять про множину не по кількості еле­ментів, а по місцю, яку вона займає у просторі: якщо предмети знач­но віддалені між собою - вони вважають, що їх більше, а ніж предметів, віддаль між якими незначна. Це є свідченням того, що кі­лькісні уявленні у них ще не диференційовані від просторових., Порі­внюючи предметні сукупності школярі вказують, що більше предметів там, де вони більші за величиною і навпаки - менше там, де вони менші.

Учні не розуміють значення слів "багато", "мало". Слово "багато" в них асоціюється з поняттям "великий", а "мало" - "малий". Оціню­ючи сукупність, яка складається з великих і малих предметів, учень показує на маленькі літаки і називає їх "мало", а показуючи на один великий - "багато".

Учні школярі також ще не вміють порівнювати кіль­кості шляхом встановлення взаємооднозначної відповідності. В акти­вному мовленні, як правило, не використовують слова-поняття -"трохи", "небагато". Ці слова для них не мають чітких меж застосу­вання і тому важкі для усвідомлення. При досить швидкому форму­ванні вміння порівнювати множини, які значно відрізняються між собою за кількістю, слово "мало" в активному словнику учнів з'явля­ється значно пізніше, а ніж слово "багато". Тому розвиток кількісних уявлень потрібно починати з уточнення таких понять, як "багато", "мало", "трохи", "небагато". Для цього доцільно використати предметно-практичну діяльність: зібрати листочки і визначити шляхом порівняння, де їх багато, а де трошки, небагато, мало.

Після того, як вони навчились диференціювати висловлювання "багато" і "мало" можна організувати роботу по усвідомленню суті слів "один" і "багато".

Формуючи кількісні уявлення школярів, необхідно опиратися не лише на зоровий, але і на слуховий та кінестетичний аналізатори. У пропедевтичний період учні можуть навчитись диференціювати зву­ки (при двох-чотирьох ударах). Таку кількість звуків можна навчити порівнювати з відповідною кількістю предметів. Тому доцільними є вправи на рух, які проводять замість фізкультпаузи на кожному уро­ці. Поєднання слова і руху, слова і звуку сприяє формуванню кількіс­них понять. За своїми діями або використовуючи минулий досвід вони складають речення зі словами, які характеризують ту або іншу множину.

У цей період доцільно організувати заняття з утворення самими учнями предметних сукупностей, порівняння їх шляхом накладання одних предметів на інші. Але оскільки у учних спосте­рігається недорозвиток моторики, координації, це призводить до то­го, що їхні рухи бувають не точними, вони не можуть правильно покласти один предмет на інший, якщо ті невеликі за розмірами. Не зважаючи на це організація таких вправ дозволяє сформувати у них вміння порівнювати множини шляхом накладання і встановлення взаємооднозначної відповідності.

На цьому етапі не потрібно вчити учнів словам-числівникам, а ли­ше організувати роботу з формування вміння порівнювати множини через встановлення відповідності між їхніми елементами: накладати один на один, ставити один під одним, утворювати пари тощо. При виконанні таких завдань школярі можуть бачити рівність або нерів­ність груп предметів, визначати більшу або меншу за кількістю гру­пу, вказувати на зайві елементи, або на ті місця, де їх не вистачає, на рівнозначність кількості предметів у множинах, користуючись таки­ми словами і виразами, як "порівно", "однаково", "тут стільки ж, скільки там".

Такі дії в пропедевтичний період дозволять в наступному краще зрозуміти і усвідомити рахунок, прийом співвіднесення числа і кіль­кості предметів, властивості числового ряду, порядок виконання ари­фметичних дій.

Найбільш доступними для учнів з порушеннями функцій опорно-рухового апарату є розмежу­вання, усвідомлення і встановлення відношення "більше - менше" і поєднання предметів у кількості: 1 - 3; 2 - 4; 5 - 2; 3 - 5. В цей період потрібно сформувати в школярів усвідомлення того, що одна і та ж кількість предметів, в одному випадку, може позначатись словом „мало” (в тому випадку, якщо вона порівнюється зі значно більшою множиною), в іншому - словом "багато" (коли вона порівнюється зі значно меншою множиною). Отже, так само, як і при вивченні попе­редніх властивостей, вчитель підводить учнів до розуміння того, що одна і та сама множина може сприйматись і як "мало", і як "багато" залежно від того, з якою іншою множиною вона порівнюється.

Під час пропедевтичного навчання звертається увага учнів на те, що при відніманні частини елементів від множини вона стає мен­шою, а при додаванні - більшою. Це є передумовою вивчення ариф­метичних дій. Для того, щоб вони краще усвідомили даний матеріал доцільно організовувати заняття безпосередньо з предметами, в ре­зультаті виконання яких вони самостійно, на особистому досвіді пе­реконуються у правильності даного положення.

На уроках, метою яких є уточнення і закріплення понять "багато", "мало", "небагато", "трохи", вчитель також знайомить школярів зі словами "було", "залишилося", "стало", "всього", "разом". Вони спо­стерігають: якщо взяти якусь кількість предметів із сукупності, то їх залишиться менше, а якщо додати, тобто покласти ще, з'єднати ра­зом предмети двох-трьох сукупностей - їх стане більше. Усвідомлен­ня слів "стало", "було", "залишилось", "разом" є необхідною передумовою розуміння алгоритмів розв'язування арифметичних задач.

5. Поняття про часові уявлення.

Засвоєння часових понять викликає найбільше труднощів у учнів з порушеннями функцій опорно-рухового апарату. Поняття "час" є досить складне для них, адже його неможливо відчути на дотик: вони не усвідомлюють певного ча­сового відрізку, 5-ть років, 10-ть років, 100 років позначають одним словом - "давно". Тому в пропедевтичний період дуже важливо визначити, які часові уявлення вже сформовані у учних.

Потрібно зауважити, що ці поняття можуть бути засвоєні учнями лише при систематичному використанні. Тому необхідно постійно запитувати, що вони робили сьогодні, вчора, що будуть робити завт­ра. Передусім учні школярі фіксують час за подіями, які з ними відбулись і які викликали у них емоційні переживання. Поступово вони відходять від такого розуміння і починають пов'язувати його з тими подіями, які відбуваються навколо них. Характерним для учних є нерозуміння того, куди дівається час. Якщо всі інші величини вони можуть побачити, потримати, роздивитись, вико­ристати м'язові відчуття - то з часом вони зробити цього не можуть. Тому у спеціальній школі учні часто ставлять запитання: "А де ділося вчора?", "Куди пішов місяць?", "Покажіть мені рік?".

Розвиткові часових уявлень сприяє чіткий розклад, складений вчи­телем. У період пропедевтичних занять школярі починають працюва­ти з календарем чергувань, який потрібно оформити так, щоб забезпечити формування у них понять "сьогодні", "вчора", "завтра". Для цього доцільно зробити таблицю, у яку можна було б вставляти імена дітей, які чергували, чергують або будуть чергувати. Наведемо зразок такої таблиці.

Таблиця 6.2.

Календар чергувань
Вчора	Сьогодні	Завтра
Сашко Б.	Тамара Н.	Петро Т.

 

Під іменами учнів можна вставляти малюнки, наприклад зайчик, ластівка. Робота з таким календарем проводиться кожен день. У цей же час вони знайомляться з тим, що всі заняття проводяться у певний час і за відповідним розкладом. Цей розклад вони можуть складати під керівництвом вчителя, при цьому замість назв предметів вивішу­ють їхні символи, наприклад, замість читання - малюнок книжки, за­мість математики - рахівниці, малювання - фарби, фізкультури - м'яча тощо. Вчитель спочатку самостійно вставляє у пази такої таб­лиці відповідні малюнки, а учні під його керівництвом можуть вставляти цифри, які позначають послідовність уроків. Потім цю роботу вони виконують самостійно.

Потрібно зазначити, що використання такого календаря та розкла­ду занять підводить школярів до усвідомлення важливої закономір­ності часу - його плинності. Вчитель постійно звертає увагу учнів на те що було сьогодні - завтра стане вчора; те, що буде завтра - на на­ступний день стане сьогодні.

Поглибленню, уточненню і закріпленню правильного розуміння часових термінів сприяє організація на уроках вправ з розгляду кар­тинок, малюнків, на яких зображені події, пори року, погодні явища, як тривалі, так і короткочасні.

Ознайомлення учних з частинами доби починають з контрастних понять: день - ніч, вечір - ранок. Роботу можна розпоча­ти з розгляду картинок, На яких зображені характерні для цієї части­ни доби явища. При цьому вчитель опирається на особистий досвід учнів, на їхні знання.

Потрібно сказати, що такі поняття, як "старий - молодий" є у біль­шості учнів з порушеннями функцій опорно-рухового апарату. Вони можуть правильно відібра­ти картинку з серії, на якій зображена найстарша людина. Але ряд дослідників (Н.Ф.Кузьміна-Сиромятникова, Н.М.Тализіна) зазнача­ли, що поняття "старша" не є для них яскраво окресленим. Часто во­но замінюється і змішується з поняттям "головний", а поняття "молодий" в більшості випадків відсутнє взагалі. Тому для – чіткої їх диференціації потрібно організувати спеціальні вправи. Наприклад, вчитель піднімає учнів і запитує, коли вони народились. Після того, як вони сказали Свій вік він робить висновок, хто з них старший, хто молодший. Такі самі заняття можна провести на порівняння членів сім'ї, віку будинків, дерев тощо.

Особливо важко сформувати у учних терміни, які вказують на невизначений часовий проміжок ("недовго", "довго", "давно", "недавно" тощо), визначити тривалість часу, послідовність логічно пов'язаних подій. Для цього доцільно використовувати особистий досвід школярів ("Скільки часу ми їхали з поля на машині і скільки йшли пішки?"), пісочні годинники (великий і малий), які до­зволяють порівняти, як пересипається пісок з однієї колби в іншу (до­вго і швидко).

Ці вправи вимагають багаторазового повторення, тренування. їх потрібно проводити не лише на уроках математики, а й да інших за­няттях. Головне при цьому - домогтись того, щоб учні адекватно ви­користовували їх у своєму мовленні, усвідомлювали тривалість подій, вміли розрахувати свою діяльність у відповідності до вимог щодо термінів її виконання.