Основные направления

1. Психофізіологічний розвиток дитини у пренатальному періоді та вплив на неї зовнішнього середовища.

- Досліди П. Хеппера і Рене Ван де Карра.

2. Загальні тенденції пренатального розвитку.

3. Початок психічного життя.

4. Сім’я в очікуванні дитини.

Одного разу на питання батьків 10-денного малюка, коли необхідно розпочати його виховання, древній мудрець сказав: «Ви запізнились на 10 днів». В даний час він, певно, відповів би по-іншому: «Ви запізнились на декілька місяців!»

1. Психофізіологічний розвиток дитини у пренатальному періоді та вплив на неї зовнішнього середовища.

Досліди П. Хеппера і Рене Ван де Карра.

Розвиток нового організму розпочинається з моменту запліднення - злиття чоловічої і жіночої статевих клітин.

Протягом перших 8 тижнів відбуваються основні процеси формування органів, частин тіла. Цей період називають ембріональним (зародковим), а організм майбутньої людини - ембріон (зародок). З 9 тижня, коли починають визначатися основні людські риси, організм називають плодом, а період - плідним.
Пренатальний період триває від запліднення до народження дитини, який в середньому триває 280 днів (40 тижнів), але бувають відхилення (від 245 до 325 днів).

Пренатальний розвиток – дородовий, утробний розвиток індивіда, під час якого відбувається розгортання успадкованого ним потенціалу.

У ньому виділяють 4 періоди: з апліднення, дроблення, гаструляція, г істо- і органогенез.

1. Запліднення.

Відбувається у верхній частині яйцепроводу після овуляції. Яйцеклітина потрапляє в яйцепровід завдяки скороченням війок клітин епітелію, які його вистеляють, і скороченням м’язової оболонки маткової труби. Сперматозоїди досягають верхньої частини яйцепроводу завдяки здатності до руху і хемотаксису. У процесі запліднення розрізняють два етапи: проникнення сперматозоїда через оболонки яйцеклітини; злиття ядер статевих клітин.

Сперматозоїд проникає в клітину, коли вона знаходиться в метафазі другого поділу мейозу, блокуючи подальший її поділ. Перед проникненням сперматозоїд виділяє ферменти, які розщеплюють оболонки яйцеклітини. У результаті чого відбувається проникнення головки і шийки сперматозоїда в овоцит П порядку (хвіст відкидається).

Після цього відбуваються фізико-хімічні зміни в поверхневому шарі цитоплазми яйцеклітини і утворюється непрониклива оболонка запліднення. У цей же час завершується другий поділ дозрівання, в результаті якого утворюється зріла яйцеклітина і полярне тільце. У заплідненій яйцеклітині відбувається злиття ядер і утворюється одноклітинний зародок - зигота з диплоїдним набором хромосом.

2. Дроблення - це багаторазові мітотичні поділи зиготи на дочірні клітини - бластомери. Відбувається повільно, рівномірно, асинхронно (бо не всі бластомери одночасно діляться) у перший тиждень розвитку зародка. Під час руху зародка по яйцепроводу відбувається одне дроблення на добу.

На четверту добу, коли зародок попадає з яйцепроводів у порожнину матки, він складається з 7-12 бластомерів. У цей період дроблення відбувається інтенсивно і на 5-6 добу зародок складається із 107 бластомерів і має діаметр 1мм.
У результаті поділу зиготи утворюється багатоклітинний зародок - бластула - міхурець з порожниною в середині (бластоциста). Стінки цього міхурця утворені клітинами - бластомерами двох видів: світлих дрібних і темних великих.

Світлі дрібні утворюють оболонку бластули - трофобласт, темні великі бластомери скупчуються на одному з полюсів бластоцисти під трофобластом і утворюють ембріобласт або зародковий вузлик.
На 7-8 добу від запліднення відбувається імплантація - процес вростання зародка в слизову оболонку матки, який триває біля 40 год. Клітини трофобласту виділяють ферменти, які руйнують поверхневий шар слизової оболонки матки. Вирости (ворсинки) трофобласта, які формуються, проникають у набряклу слизову оболонку матки, що дуже розростається, безпосередньо контактують із кровоносними судинами материнського організму. Бластоциста втоплюється в імплатаційну ямку і обростає сполучною тканиною, а дефект заростає епітелієм слизової матки.
3. Гаструляція - це період розвитку, коли утворюються зародкові листки, осьові та позазародкові органи.

Проходить у дві фази:
1) з утворенням гаструли - дволисткового зародка. Охоплює період з 7 до 14 доби і полягає в утворенні ектодерми і ентодерми;
2) з утворенням пізньої гаструли - трьохшарового зародка, який має три зародкові листки: ектодерму, ентодерму, мезодерму і осьові органи, що дають початок тканинам і органам організму. Ця фаза розпочинається з 15 дня вагітності.
Таким чином, до кінця четвертого тижня внаслідок цілого ряду перетворень формується зародок, довжиною 4-5мм, з характерним розташуванням осьових органів. На верхній поверхні виділяється нервова трубка. Під нервовою трубкою розташована хорда, по боках якої диференціюються соміти, ще нижче розташована кишка. Зародкові листки і осьові органи дають початок тканинам і органам організму.

4. Гісто- і органогенез - утворення тканин із зародкових листків та утворення органів.

Зовнішній зародковий листок дає початок шкірному епітелію і нервовій системі.

З мезодерми утворюються сполучні і м’язові тканини, епітелій матки, нирок тощо. Ентодерма утворює кишковий епітелій і залози шлунково-кишкового тракту.
Тимчасовими утворами, які забезпечують життя і розвиток зародка і плоду людини є позазародкові органи: амніон, алантоіс, жовтковий мішок, пуповина і плацента.

Вони постачають:

- поживні речовини,

- здійснюють газообмін,

- ескрецію продуктів метаболізму плоду,

- здійснюють гормональний та імунний його захист.
Плід, що розвивається у матці, знаходиться в особливих оболонках, які утворюють ніби мішок, заповнений навколоплідними водами. Ці води дають змогу плоду вільно рухатися у мішку, забезпечують захист плоду від зовнішніх пошкоджень та інфекцій, а також сприяють нормальному перебігу родового акту.

Плацента - це комплекс структур хоріона плоду і слизової оболонки матки, який забезпечує постійний зв'язок між організмом матері і плоду. Кров у плаценті тече повільно, що сприяє кращому обміну між кров’ю, яка тече в судинах ворсинок, тобто кров’ю зародка, і кров’ю матері. Плацента з’єднується з зародком за допомогою пуповини - сполучнотканинного канатика, в якому проходять судини: пуповинна вена і дві пуповинні артерії.

Пуповина зовні покривається оболонкою амніону, яка на тілі зародка переходить в його зовнішній покрив. У людини з 3 тижня розвитку формується плацентарний (пуповинний) кровообіг. При цьому кожна ворсинка має судини. Поживні речовини і кисень, проникаючи з крові матері через хоріон і стінку судин ворсинки, попадають в кров плоду. Судини ворсинок з’єднуються в пуповинну вену, яка від плаценти по пуповинному канатику йде до організму плоду, і там кров по судинах розноситься до всіх його органів. Від організму плоду кров йде по двох пуповинних артеріях, які підходячи до плаценти, дають розгалуження до кожної ворсинки. Таким чином, плацента виконує дихальну, видільну функції, з її допомогою здійснюється живлення зародка і плоду. Кров плоду і матері відмежована стінкою кровоносних судин ворсинок плоду, що створює плацентарний бар’єр, який забезпечує захист організму зародка від багатьох шкідливих факторів, що можуть потрапити в кров матері.

Однак плацентарний бар’єр проникливий для алкоголю, наркотичних речовин і багатьох лікарських засобів.
Нормальний пренатальний розвиток триває 9 місяців. За цей час із заплідненої яйцеклітини мікроскопічних розмірів розвивається дитина масою 3кг і більше і зростом 50-52см.

2. Загальні тенденції пренатального розвитку.

- Відбувається переважно в напрямку від голови до ніг.

- Від центру тіла до його периферії. Ця тенденція виявляється в розвитку координації рухів і фізичних навичок у немовлят і дошкільників. Спочатку немовлята вчаться керувати рухами очей і голови, потім – руки, а потім – ніг.

Спершу плід реагує на будь-які натискання на шкіру неспецифічними, генералізованими (загальними) рухами. В яких бере участь усе тіло. Рухові реакції новонар. і немовляти стають більш локалізованими і специфічними.

Ця тенденція відображає ще один напрям розвитку – від загального до специфічного (навчаючись писати, діти часто допомагають рухам руки всіма частинами тіла, навіть язиком, і тільки через певний час обмежують рухи до роботи кисті і незначних переміщень руки).

Найнебезпечнішими для організму зародка є такі основні періоди:

1. Спермогенез:

- вихід яйцеклітини із фолікули яєчника,

- запліднення,

- занурення заплідненого яйця у слизовий шар матки (7-8 доба запліднення).

2. Період формування окремих органів плода і плаценти (3-8-й тиждень).

3. Диференціація функцій органів і систем плода (20-24-й тиждень).

4. Момент народження.

5. Період адаптації новонародженої дитини.

Протягом пренатального періоду всі життєві потреби плода забезпечує організм матері, який здійснює його зв'язок із зовнішнім середовищем. Уже на цьому етапі розвитку дитячого організму проявляються рефлекторні акти і рухи плода. Спеціальними дослідженнями виявлено наявність у нього зачатків тактильної, температурної, больової, звукової, смакової, нюхової чутливості. При повторенні одного й того самого подразника реакції плода згасають, що свідчить про рефлекторну їх природу, виникнення явищ внутрішнього гальмування у корі головного мозку.
В останні місяці утробного існування плід може не тільки реагувати на різні зміни середовища, а й переживати перші відчуття, в яких поєднуються сенсорні (чуттєві) й емоційніаспекти.

Першою кризою людини є криза народження, під час якої відбувається серйозна її конфронтація зі смертю. Ясна річ, людина нічого про це випробування не пам'ятає, але перебіг вагітності, характер пологів суттєво позначаються на її подальшому житті.
Якщо пологи відбулися без патології, а догляд за дитиною після них був чуйним, людина має майже “клітинну” впевненість у собі, віру в особисту здатність долати перешкоди. - Люди, які народилися за допомогою кесаревого розтину, виявляються не зовсім готовими до змін у житті, часто їм не вистачає витривалості, а народжені під анестезією, при мануальному втручанні, застосуванні щипців, як правило, енергійно починають справи, але невдовзі втрачають енергію, віру в себе і змушені шукати допомоги в оточуючих.

Оскільки для подальшого життя людини має значення кожна деталь, що забезпечує пологову активність, тому психологічна підтримка матері на цьому відповідальному етапі є особливо важливою.

3. Початок психічного життя.

- Найпростіші психічні явища починають виникати ще у внутріутробному періоді розвитку дитини.

- Спочатку прості психічні явища (виникають до народження у процесі взаємодії її задатків і перших зовнішніх впливів, нп. звукових)

- потім прості зовнішні дії (форм після народження і керуються уже тими психічними явищами, що виникли раніше. Розвив на основі складніших сенсорних контактів із зовнішнім світом, перших практичних дій із предметами тощо).

- Усе це свідчить, що загальний психічний розвиток в онтогенезі відбувається не від зовнішнього до внутрішнього, а завжди на основі безперервної взаємодії зовнішнього і внутрішнього.

- Оскільки елементарні психічні (сенсорні) явища починають формуватись у людини наприкінці її пренатального розвитку, психіка майбутнього новонародженого є найпростішою, але вже нерозривною єдністю природного і соціального:

- майбутній новонароджений уже при зачатті за своєю природою є специфічно людським і не потребує олюднення;

- у ньому закладені необхідні спадкові (генетичні) і вроджені (внутрічеревні) основи для розвитку саме людини, а не тварини.

Досить виразно це виявляється, нп, при формуванні у пренатальному і постнатальному періодах специфічних якостей кори головного мозку, які забезпечують єдність природного і соціального у складному процесі оволодіння мовою. Такими є нейрони слів – нервові клітини, що вибірково активізуються у відповідь на деякі особливості звуків мови, певних слів тощо.

Якщо на плід впливають шкідливі фактори, то передусім страждають його органи та системи, які в цей момент перебувають у так званому критичному періоді – у стані підвищеного поділу клітин і формування органів.

У двомісячному віці зародок, маючи кілька сантиметрів, уже реагує на дотики.

До третього місяця вагітності у плода вже в основному розвинені органи, які відповідають за сприймання різних відчуттів і їх представленість у мозку. Удосконалення і спеціалізація цих органів продовжується до родів і після них.
До кінця другого місяця вагітності появляються смакові відчуття, незабаром розвиваються нюх, слух, відчуття рівноваги.

В останню чергу появляються зорові відчуття.

Наприкінці шостого місяця всі органи чуттів більш-менш добре функціонують, здатні повідомляти плоду про те, що відбувається в оточуючому середовищі, наскільки воно сприятливе чи несприятливе.
З. Фройд с вого часу висунув припущення, що, перебуваючи в лоні матері, плід відчуває жах. Так вважають і деякі інші вчені, доводячи, що організм вагітної жінки і плід спрямовані на знищення одне одного. Кіссінджер С. і Фанті С. вважають пренатальний період розвитку дитини її внутрішньоутробною війною з матірю, що супроводжується боротьбою двох організмів через неспівпадання імунних систем. Фанті стверджує, що доказом є те, що періоди інтенсивного росту дитини викликають депресивні симптоми матері.

Їх опоненти стверджують, що внутріутробний період є найщасливішим у житті людини, наводячи аргументи, що в житті кожної людини бувають ситуації, коли внаслідок фізичного чи душевного неблагополуччя виникає потреба в захисті. Прийнявши “позу ембріона ”, вона заспокоюється, починає відчувати себе комфортно. Така поведінка, на їхній погляд, спричинена неусвідомленою потребою повернутися до внутріутробного стану, коли відчуття спокою було найстабільнішим.
Гроф С. вважав зростання дитини в утробі матері безпроблемним раєм, що спирається на їх фізичний та емоційний симбіоз. Грехем Дж. говорить про переживання плодом безпеки, захищеності та глибокої задоволеності.

На 13-14-му тижнях вагітності добре вираженими стають рухові реакції плода на зміни емоційного стану матері.

Чути звуки плід починає приблизно наприкінці п'ятого—на початку шостого місяця вагітності. При різкому звуці він здригається. Якщо звуки повторюються тривалий час, плід звикає до них і здригання не відбувається. Результатом повторюваного поєднання дзвінка з різким звуком буде те, що через певний час на дзвінок плід реагуватиме відповідним рухом. Це свідчить про його здатність запам'ятовувати звуки, виробляти умовний рефлекс.
Дитина у пренатальному періоді постійно чує шум току крові в черевній аорті, биття серця матері. Як відомо, щоб заспокоїти новонародженого, мати бере його на руки і притискає до грудей.

Експериментально доведено, що новонароджені швидко перестають плакати, коли чують звукове відтворення биття серця. Прослуховування новонародженими дітьми аудіозаписів внутріутробних звуків, як свідчать дослідження японських учених, супроводжується появою на їхніх обличчях ознак позитивних емоцій.

4. Сім’я в очікуванні дитини.

Очікування дитини є свідченням певних змін у житті майбутніх батьків, необхідності опанування ними нових ролей і стосунків. Ці важливі життєві зміни часто супроводжуються стресом і вимагають інтенсивного та цілеспрямованого спілкування у процесі спільного розв'язання багатьох проблем. Пристосування до ролі батьків є основним завданням розвитку особистості в період дорослості, що особливо складно дається при появі першої дитини. Майбутнім батькам необхідно змінити соціальний і економічний уклад свого життя, а нерідко переглянути і скоригувати існуючі стосунки. На процес переходу до батьківства відчутно впливають типові для культури конкретної сім'ї установки стосовно вагітності, народження і виховання дитини.

Останнім часом психологи все частіше ведуть мову про необхідність внутріутробного виховання плода, вдаючись до прослуховування спеціальної музики, розказування казок майбутньому немовляті. Не менш важливі душевний спокій вагітної жінки, її спілкування з плодом.

У цьому сенсі заслуговують на увагу слова російського письменника Льва Толстого (1828—1910):

“життя дитини в утробі матері — вічність, життя дорослої людини — мить”.

Виховує маленьку дитину ставлення до неї всіх, хто її оточує, передусім батьків. Межа між вихованням дитини і ставленням до неї незначна, оскільки виховання є проекцією, відображенням ставлення до дитини.
У традиційній системі виховання все відносно зрозуміло. Дорослі розмовляють з дитиною, повідомляють їй інформацію, а вона реагує на повідомлення. Залежно від цієї реакції дорослі можуть змінювати свій підхід до дитини.

Внутріутробне виховання можливе завдяки розвитку чутливої системи плода. Як відомо, органи чуттів і відповідні їм центри головного мозку розвиваються вже до третього місяця вагітності. В наступні періоди до родів вони лише удосконалюються. Якщо плід відчуває, це означає, що він реагує. Використовуючи спеціальні відеозйомки, вчені отримали різні мімічні реакції плода. Наприклад, при неприємних смакових відчуттях матері у нього виникає гримаса незадоволення; якщо мама тривалий час не спілкується з плодом, займаючись своїми справами, і взагалі приділяє вагітності недостатньо уваги, обличчя його набуває сумного виразу. У щасливої своєю вагітністю жінки обличчя плода є спокійним і радісним. Усе це свідчить, що виховання дитини починається з відчуття дорослими себе майбутніми батьками, з усвідомлення своєї відповідальності перед нею і відповідної поведінки.
Спостереження лікарів свідчать, що найважчі відчуття дитини виникають у взаємодії з вічно тривожною матір'ю. Це спричинене тим, що зв'язок між мамою і дитиною надзвичайно міцний і налагоджується він саме під час вагітності. Мати, яка весь час стривожена, вводить у поле своїх стосунків з дитиною негативну емоціональність.
В утробі матері дитина не є пасивною, вона — надзвичайно чутлива істота, яка утримує в своєму мозку великий обсяг інформації. Плід володіє деякими уявленнями про зовнішній світ завдяки смаку, нюху, дотиковим відчуттям, слуху. Він відчуває рухи матері, її ласки, смак спожитої нею їжі, фізіологічні зміни, пов'язані з материнськими емоціями. Як свідчать здобуті французькими дослідниками експериментальні дані, протягом трьох останніх місяців вагітності плід може розрізняти голоси і знає два склади, дві фрази, два запахи і два смакові відчуття. Він здатен до навчання, причому значно краще, ніж новонароджена дитина.
Постійне читання вголос одного і того самого тексту, програвання музичного твору зумовлюють зниження сердечного ритму, а вперше почута музика — його підвищення. Плід відрізняє звернену до нього мову матері від її мови, зверненої до іншої людини. Наприкінці вагітності він надає перевагу легкому шуму, а не тиші, голосам, а не шуму, жіночим голосам, а не чоловічим. Плід більше любить радісні звуки, ніж сумні чи гнівні, що свідчить про його здатність розрізняти настрій дорослих.
Звернена до плода мова, як стверджують психологи, може мати психотерапевтичне значення. Те, що ембріон живе і що материнський організм не відштовхує його, свідчить про бажання жити. Вже з моменту зачаття плід є майбутньою людською істотою і перебуває в постійному спілкуванні з мамою, емоційний стан якої, події, що вона переживає, впливають на його психічну структуру. Тому мама, яка своєю поведінкою ігнорує те, що вона вагітна, може народити дитину з важкими психічними відхиленнями. Любов, з якою майбутня мати виношує дитину, пов'язані з нею позитивні думки, багатство спілкування сприятливо впливають на функціонування і розвиток психіки плода.
На третьому місяці вагітності палець плода нерідко перебуває в роті, що може бути спричинене тривалим сумним чи тривожним станом матері, адже радість, хвилювання, страх впливають на ритм її серцебиття, кровообіг та обмін речовин: коли мати радіє, кров розносить гормони радості (ендорфіни), коли сумує чи тривожиться — гормони стресу (катехоламіни). Відповідні відчуття небезпеки чи безпеки переживає і дитина. Зародок сприймає ці сигнали ще неусвідомлено, однак відчуває, як до нього ставляться — з радістю чи тривогою, спокоєм чи страхом. Ставлення матері до майбутнього новонародженого безпосередньо позначається на його розвитку. Зовнішні стрес-фактори впливають на дитину настільки, наскільки вони впливають на її матір. Сильні позитивні емоції вагітної не шкодять дитині — навпаки, гормональна перебудова, різноманітність внутрішнього життя матері сприятливо позначаються на розвитку плода. Важливо лише, щоб мати тривалий час не перебувала під впливом негативних переживань, якомога швидше звільнялася від них.

Однак, як свідчать дослідження, майже кожна третя жінка ніколи не думала про дитину, яку виношувала. У народжених ними дітей частіше спостерігалися нервові зриви, у ранньому віці вони багато плакали, відчували певні труднощі в адаптації до життя. Такою, очевидно, є плата матерів за незнання чи ігнорування того факту, що основою розвитку дитини є її почуття та думки, а потреба в любові виникає в неї ще до народження.
Емоції і простір, який оточує людину, взаємопов'язані. Нещастя, душевний біль спричинюють відчуття стискання серця, нестачі повітря, а страх, ревнощі, злоба — відчуття важкості, погане самопочуття. Радість викликає у матері душевний комфорт, що відповідно впливає на дитину. Усе це є підставою для висновку, що усвідомлене позитивне ставлення матері під час вагітності до плода є важливою умовою формування здорової психіки дитини.

5. Початок виховання у пренатальному періоді.

Адаптації новонародженого до нових умов життя сприяє розпочате ще під час вагітності його виховання.

З формуванням у плода тактильних, слухових, нюхових, смакових, зорових відчуттів майбутні батьки отримують змогу для встановлення зв’язку з ненародженою дитиною.

Однак деякі з них навіть не здогадуються про це, інші — недостатньо використовують ці можливості. Наприклад, багато чоловіків, готуючись стати батьком чи ставши ним, вважають, що вагітність, догляд за новонародженим є жіночою справою. Однак, за даними досліджень, активна участь батька у підготовці до родів зменшує кількість ускладнень під час них, знижує сприйнятливість дитини до стресів. Стосунки, які формуються не в діаді “мати — дитина”, а в тріаді “батько — мати — дитина”, сприяють тому, що новонароджений росте доброзичливим, веселим. Сформовані ще до народження його добрі стосунки з батьком зберігаються і надалі. Тому, очікуючи народження дитини, мати і батько повинні прагнути, наскільки це можливо, познайомитися з нею, впливаючи на її органи чуттів, намагаючись налагодити зворотний зв'язок.
Про зворотний зв'язок із плодом можна стверджувати тоді, коли майбутня мати починає відчувати його рухи. Невдовзі вона помічає зв'язок власних позитивних і негативних емоцій із характером рухів плода, зважаючи на силу, частоту, особливості рухів, робить висновок, добре йому там чи ні. Рухи плода є своєрідною знаковою мовою, досвідомим вираженням самопочуття і розвитку. Чим складніші, диференційованіші вони, тим краще розвинена його здатність сприймати тактильні відчуття. Наприклад, погладжуючи живіт вагітної жінки, промовляючи при цьому ніжні слова, можна почути у відповідь рухи плода, що є свідченням зворотного зв'язку з ним.
Як відомо, на шостому місяці вагітності жінки плід добре чує музику, а після народження може впізнати знайому мелодію. Очевидно, він здатен упізнавати і голоси людей, передусім матері й тих, хто оточував її під час вагітності, за умови, що вони щоденно розмовляли з плодом, зверталися безпосередньо до нього. Багато жінок стверджують, що розмовляли зі своєю ще не народженою дитиною подумки. На переконання психологів, краще звертатися до неї вголос. Добре, коли майбутній батько розповідає майбутньому новонародженому, яка красива у нього мама, як вони чекають його появи на світ, яким його уявляють та ін.
6.Філософія вагітності.

Під час вагітності жінка відкриває для себе і для своєї дитини новий світ. Вона змінюється як особистість, у неї появляється інше ставлення до світу, до людей, які її оточують.

У період вагітності змінюється соціальна ситуація розвитку жінки як особистості, коло значущих для неї людей, а також ставлення до тих, хто перебуває поруч. Відчуваючи потребу у взаємодії, спілкуванні, підтримці, водночас вона дистанціюється від багатьох людей, з якими донедавна мала близькі стосунки. Змінюється і її погляд на себе. Навіть несмілива і невпевнена в собі жінка відчуває себе сміливішою і рішучішою, оскільки вона вже не одна і від неї залежить її дитина. За дев'ять місяців вагітності з нею відбуваються часом відчутніші зміни, ніж протягом усього попереднього життя. Новим стає і її ставлення до світу. Вагітна жінка почувається господинею і водночас дуже боїться світу, абсолютно по-новому пізнає його. Змінюється і позиція її в соціумі, що спричинює сильні емоційні переживання. Вона вже мислить себе не дитиною своїх батьків, але ще і не є матір'ю. Водночас жінка відчуває гостру потребу в нових стосунках з батьком майбутньої дитини.

Але найголовнішими для неї є стосунки з майбутньою дитиною. Найбільше задоволення від спілкування з нею в ранньому дитинстві отримують ті матері, які у своєму ставленні до плода долають шлях від цілковитої єдності з собою (“моя вагітність”) до усвідомлення дитини як окремої істоти (“я — мати цієї дитини”).
"Образ Я" матері набагато складніший від будь-якого Я, оскільки в період вагітності жінка фізично і психічно носить у собі Я іншої людини. У розділенні під час пологів цього двоєдиного Я полягає великий філософський смисл процесу виникнення нового, самостійного життя. Безперечно, можна стверджувати і про те, що "Я" дитини — це продовження "Я" матері.

У цей період стосунки між чоловіком і дружиною можуть розгортатися по траєкторії великої любові та гармонійної взаємодії. Майбутня мати сприймає коханого чоловіка як єдине ціле з дитиною. У такому разі виникає цілісний, завершений образ сім'ї (класичний рівнобедрений трикутник, вершиною якого є очікуване дитя).

Протягом вагітності, а особливо в останні місяці, у матері формується провідна установка щодо дитини, своєрідна філософсько-психологічна позиція, певне “базове” ставлення до неї, система комунікації (спілкування, взаємодії) з нею.

Надзвичайно важливо враховувати у період вагітності, що потреби ще не народженої дитини вже не є тотожними з материнськими. Від того, наскільки мати це усвідомлює і приймає майбутню дитину, залежатимуть стосунки з нею (спільне емоційне самопочуття) після її народження. Розуміння індивідуальних потреб і особливостей дитини, усвідомлення відповідальності за її життя і розвиток до народження є передумовою того, що після її появи на світ ніякі труднощі не вплинуть на ставлення матері до неї.

 

 

Основные направления

В вычислительной математике выделяют следующие направления: анализ математических моделей, разработка методов и алгоритмов решения стандартных математических задач, автоматизация программирования.

Анализ выбранных математических моделей для поставленной задачи начинается с анализа и обработки входной информации, что очень важно для более точных входных данных. Для такой обработки зачастую применяются методы математической статистики. Следующим шагом является численное решение математических задач и анализ результатов вычислений. Степень достоверности результатов анализа должна соответствовать точности входных данных. Появление более точных входных данных может потребовать усовершенствование построенной модели или даже её замену.

Методы и алгоритмы решения типовых математических задач с применением вычислительной техники носят название численных методов.