Студопедия Главная Случайная страница Обратная связь

Разделы: Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Лист І. Вагилевича до М. Максимовича // Історія української літ. критики та літературознавства. – Кн. 1. – С. 155 – 158.




ЛИСТ ДО М. О. МАКСИМОВИЧА

7.03.1837

{...} Оце ж за послідувавня о пісні Ігорю. При тім хоть мені вельми сумно, же ще мені нельзя і своїми літераторсь­кими скуси відвічати у переєм гаразду словесного, Ну, дар­ма ж бо, нікуди що діяти — най хоть ще ся звільга лишена, що ся поділю з Вами своїми видами на обширі літератури попри прикметні посяження. Та й як би сі види ладно до кінця довести!

Що нам прелюбе? Чи не святая Русь, наша дідина?! І ми есмо руські діти!

Двійна жизнь ся вив'язувала уже в давнині на Русі: на сівері — із світлого сонця багатого, великого Новограда і на юзі — із святої столиці, ровесниці Цареграда, Києва. Як сеся жизнь розвивалася і розцвітала, та як ся притьми­ла, відомо з історії народу руського. Коли преславні серед-ниці згаїсли, та що ж — ся жизнь, роздрібнена, перенес­лася по хижах християн. Ми єсмо южнорусини. У нас також відумерщиною з коліна в коліно переходила ся роздріб­нена жизнь Южної Русі. Оце ж ми всі — із-за Бескиду, від Тиси, з-поза Сяну і по Сесущество, де взаїмна перейма, лиш очутивши душевну замітність, грає повною жизню. Така-то жизнь, мимо перегороди господарственої, і наші серця плекала любезними струями содригління. Геть пе­регороди, бо не їм псувати существо народу, котре, яко душа нетикаяна, переходить свої переміни зросту,- розвит-тя і розцвіту, пак само й сили, і падіння! А який-то ми на­род, южнорусини? Народ непобідимий і повен слави! От-бо невзгоди і негаразди всегда з неякоюсь почестю дотикалися внутря сього великого загалу; бо душевне Ірозвиття, котре лад поведінок розкувало і правду уставило, було укріплен­ням проти колотам, паде пак воскресінням через торонкі бувалиді. Южна Русь токмо в свіжих силах відмолоджа-лаея; дасть бог, же колись по-прежньому ще відмолодне!

От як, задивляючися .«а наш народ южноруський, усві­домлені есмо, же творячася словесність южноруська не може дечого в собі обсягати, токмо душевне розвиття зага­лу народу. Оце ж прежність і теперішність, взаїмною перей-мою зілляті і зав'язані, городять жизнь народу, а повною і доспілою бувальщиною сеї жизні є його душевне розвиття. От покіль сотвориться словесність, нуж<но зібрати розвер-жені між миром всі ід ній присохтування, або лучче сказа­ти — потрібно пізнати народ южноруський.

Істне, же то узнання народне є роботою великою, повною нудьги і замоти. Я знаю> що коби ниніш­нім писателям вдалося зібрати всі присохтування, то було би добре, але тяжко; а саму словесність оснувати лишить­ся будущим потомним. Першим, головним уступом ід сим прйсохтуванням є южноруський язик з усіма наріччями і піднаріччями та й історія рідна. Пак, уже самі присохту­вання я ділю на мертві і живі. Мертві суть пам'ятники ста-ринні. Оце ж із години передхристиянської: І — древності земляні, складаючіся з намітів, могил, насипів та городів;

2 — послідки служби божої, складаючіся з ,печер, храмів і кладовищ; 3 — послідки промислу і рукоділ, начиння хіс-

^невні і оздобні, напр., ножі, мечі, стріли, перстені і проч.; 4 — древності діяній, написи камінні й інші. Пак, з години християнської: 1 — різні будівлі, тини, церкви; 2 — письмен­ні поменники; 3 — начиння рукодільні. Живі присохтуван­ня суть творіння первісні наук і уміній, або лучче сказати* в огортці ся появляюча бувалиця жизні цілого народу, кот­ру (огортку) можна зважати як любовну зорю словесності питомої. Сі живі присохтування суть 1-ше чини: обряди, обходи, гри, забави, баїли і прочі; а пак 2-ге — мисль сих чинів у піснях, прислів'ях, гадках, байках, казках і неби­лицях.

Коль указав-єм свій вид о творенні ся народної словес­ності— в присохтуваннях, тепер нужно мені сказати, що ся досі удіяло ід ладному совершенню сих присохтувань, і

3 того огляду—на якім ступені здешня южноруська сло­весність.

Словесність наша розпочалася від граматик. От-бо бере кождий писатель, починаючий дещо по-руськи писати, в хіті нібито щось важного і великого установити, не знаючи ні миру, ні язика, криво та й ще розвидно дивлячися,— гнет, творить собі правила язика, в котрих і сам не дуже пильний. Зате послі їх указки так суперечні і диві вив'я­зуються прикмітування о язиці южноруськім, же ніт р нім інак і судити, токмо же він є мішма зі староболгарського і польського язика в огортках грецькій та латинській — язик

твердий, рапавий, обдертий з всеї животини жизні; як уже самі панове граматики [;..] Лучкай і Левицький на кожнім листі говорять — напримір, Лучкаєва приговірка «іп оге сиШогі»; та й невидовицю указує Лозинський, з словес «зрідло», «в'єнци» (•«гіееу) і проч. Лишень бог сохранив нас від всякої біди: сі панове тг., що мали з язика нашого сміх зробити, то самі з себе сміх зробили. Ще іноді відзи­ваються торонікі распрі о азбуку, попри ній пусті, час мар­нуючі оправдання ся —як останні прикметки невирозум-, лення народної словесності; оце ж і сесе, і тото необавї притреться. Та що ж нам до сих пустих бездільниць! Уже не сим устанодателям творити відповідно німецькому «Оіе ВйсЬег гиззіпізспе ойег поспгиззіпізспе ЗргасЬе» — кого ж то в XIX столітті здурити!?

Оце ж із того огляду вельми сумний образ нашої почи-Інаючоїся словесності. От рідко-то позаяк хто із писателів,. ущепившися у загал народної (справи), поняв загадку на­родної словесності. Зате мало що уділялося поступків до розв'язання сих посяженій. Зі здешніх.писателів гг. Левиць­кий, Лучкай і Семаш пишуть, однако, по-руськи, як-та самі говорять — язиком середнім, русько-слов'янським; а іноді чистим і нижньоруським; та й г. Лозинський пише з-польська по-руськи. Токмо гг. Верещинський і Блон-ський — більше пісняреве, а з-іноді незвісні, пак ще попри деякі учні — г. Головацький, позаяк межи миром ущепле-^ні, чи темно, чи самовісно понявши загадку словесності теперішньої, пишуть по-руськи.

Оце-то, що ся удіяло або розпочало діяти на путі сьото присохтування. Я сохтую словар южноруського язика, пак переложив-єм із старинно-руського піснетвір о поході Ігоря: обсмотрив-єм в Стрийськім повіті (в Розгірчі) пос­лідки храму з передхристиянської години та й ісписав-ем послідування о гуцулах, обивателях гір восточних Карпат. Г. Головацький згібрав народні приповістки та ісписав-деякі уламки о рукописах русько-слов'янських. Г.Огріль-бицький у шпарких уламках вістить народного поета. Ід тому: дещо нагодиться прикметного ід сим посяженням — хоть се між 'всячиною, за межею мого спйсувательського талану — всегда вивідуюся і записую; тож маю і деякі байки, казки, небилиці, гадки, причти і пісні, тож само і поеднц розметані прикмети, що ся тичуть древності пе­редхристиянської — загалової слов'янської і питомої русь­кої, пак народності южноруської (з черги поведінок, оби-чаїв, баїлів, бобонів і проч.).

Лишень совершення сього посяження торонкі перегород» путають. От як: через велику борбу двох суперечних, вра-

жих, політичних принципів-—старого, природного, відсі-чуючогоея, та нового, розумного, чимраз дальш розширяю-чогося, котра (борба) тепер і наших краян яла вихрити; немало колоту переходить на здешню Южно-Русь. Зате тяжко ж няньки путували поміж миром, а як уже що і вивідуватися, і витверджувати?! Оце ж не звісна нам ніяко жизнь словесна наших собратей, без котрої всегДа мизіставмо в безвіді, мимо відомостей нарочно не таків­ська — то і зв'яжируч, бо де бих-мо уже могли щось до­ладного розвити, тамка ув'язуємся в давно звісні висліду-вання. Пак у нас ніт гражданської печатні — раз зато, що смо без засобів, а д'тому таку у Львові нельзя було би і заложити. От що: ще тогід вліті М. Шашкевичем відісла­ний забавник до Будима, та, відпечатан, ще не дійшов сю­ди, до нас; при тім переповнений торопкими помилками, як самі о тім кажуть ісправлятелі. Вп'ять, у нас вельми гостра цензура, бо не токмо що всі за границею печатані книги лежать по році і по більш у цензурі — то саме ді­ється з книгами, приходячими з угорських країн. От ще то найгірш, що зьде у нас, южнорусинів, ніт іншого чину, окреме попівського: от-бо, хто не піп, так уже пропав для Русі, сли не перейшов на латинський рітус, так уже йому по-руськи ані чирк; рідко-бо і русинів іноді найти, як по селах, бо міщани і шляхта — премаленько опроче чужих, ненаських, а то усе [...] лях, а тепер-ка німота: от як гг. Лучкай, Левицький, Лозинський, Блонський. Вере-:щинський — усе попове! усе попове! І я на попа правлюся.

Правда, що тепер уже позаяк пилуємо, аби ся сих пере­город позбути. Оце ж то опроче через літераторську перей­му деяких наших русинів з гг. Шафариком, Погодіним, Колларом і Павловичем, іскаючи почесті у втіленні ся у загал слов'янський, (вдалося) нашу словесність тельмом загородити на ціпких підвалах. Лишень чи не горе ж?! Книги — не токмо мої, но і проотверті з бібліотеки, присла­ні в поклоні від г. Погодіна,— ще лежать у цензурі та, як кажуть, і за год не вийдуть; от так г. Головацьким випйсан •Снєгирьов («Русские в своих пословицах») ще від осені застряг. Дарма ж бо і запомога наших собратей — та як зьде дещо пригіжного льзя написати?! Чей, дасть бог, що будучі веремня про нас і про нашу словесність принесуть ліпші пади та луччі долі.

Перебачайте мені, господине, же-м ся до Вас так нуд­ною плетанею розписав, бо хоч тим (виправдаюся), же я ід Вам, яко ід своєму краяну, бесідував о своячині, де тяжко ж малослівному бути. От-бо, очевидно, же що любе, миле — то в серцях і річах! [...]

158 -







Дата добавления: 2015-08-29; просмотров: 576. Нарушение авторских прав; Мы поможем в написании вашей работы!


Рекомендуемые страницы:


Studopedia.info - Студопедия - 2014-2021 год . (0.003 сек.) русская версия | украинская версия