Елейська школа (Ксенофан, Парменід, Зенон).

Елейська школа – давнього. філос. школа, виникла в м.Елея у 7-6 ст. до н.е. (пд.Італії).

Ксенофан (кін. 6-5 ст. до н.е.) Він першим з європ. філософів засуджував антропоморфізм (наділення предметів людськими рисами) і вважав що Богів немає. Першим запропонував твердження що релігію започаткували царі для підсилення своєї влади через поширення її на духовну сферу існування людини.

Парменід (кін. 6-5 ст. до н.е.) Пропонує єдність мислення і буття: «Мислити означає те ж саме, що й бути». Пропонує концепцію «Буття є а небуття немає». Відкриває закон виключення третього. Започатковує Онтологію – вчення про буття.

Зенон Елейський (5 ст. до н.е.) Повністю заперечує рух. Займається гносеологією- наукою про знання. Вивчає питання механіки. Започатковує логічний аналіз філософських проблем. Апорії Зенона - п’ять спростувань істинного руху (грец. «апорія» — відсутність ви-ходу, спантеличеність). Перша апорія формулюється просто: рухоме не рухається ні в тому місці, де воно є, ані в тому, де його немає. друга (так звана дихотомія) твердить, що рух не може закінчитися, оскіль-ки, перш ніж досягти кінцевого пункту, необхідно пройти половину шляху, але перш ніж досягти цієї половини, необхідно пройти «по-ловину половини», і так нескінченно.

За такою «логікою» рух не може не тільки закінчитися, а й по-чатися. Третя апорія («Ахілл і черепаха») формулюється так: пруд-коногий Ахілл ніколи не дожене черепаху, оскільки перш ніж він по-долає шлях до черепахи, вона проповзе якусь, хай невелику, відстань. Щоб подолати цю відстань, Ахіллу знадобиться певний, хай уже й менший, час, протягом якого черепаха проповзе ще якусь відстань, і так без кінця. Четверта апорія («стріла, що летить») формулюється так: ви-пущена з лука стріла непорушна, оскільки в будь-який момент руху займає рівне собі місце. Йдеться про те, що вся траєкторія польоту стріли складається з непорушних положень стріли в різних місцях простору, але ж хіба можливо отримати рух із суми станів спокою? П’ята апорія («стадіон»): якщо два різних тіла рухаються назустріч одне одному, то одне з них пройде повз друге, витративши на це стільки ж часу, скільки необхідно для проходження мимо по-ловини того, що не рухається; тоді половина дорівнюватиме цілому, а це абсурдно.

Своїми апоріями Зенон зафіксував об’єктивну суперечність руху. Заперечення руху базується тут на прийнятті головної тези елейської філософії про єдиність, сталість і несуперечливість сущого. Оскільки рух виявляється суперечливим, він оголошується неіснуючим.

Заперечення руху елеатами, послідовно проведене, приводить до заперечення часу і взагалі будь-яких відмінностей. А це заводить філософію у стан кризи.

Ксенофан, Парменід, Зенон вважали, що світ є незмінним і нерухомим буттям. Вони брали за першооснову не конкретну речовину, а одну з універсальних характеристик речей -- буття. Все суще, на їх погляд, має буття, отже, буття є щось всезагальне. Парменід стверджував, що є тільки буття, небуття немає, його не можна і помислити, бо мислячи щось як небуття, людина тим самим надає йому буття. Буття єдине, незмінне і неподільне. Таке розуміння буття відриває його від видимого світу матеріальних речей і перетворює на ідею. У вченні про буття елеати, по суті, дали своєрідне формулювання логічного закону тотожності.

Елеати протиставляли видимий світ, в якому панують рух і зміни, справжньому буттю, яке не знає змін. Зенон навіть висунув кілька апорій (суперечностей у логічному міркуванні), за допомогою яких він намагався спростувати видимий рух і підвести до думки про незмінність справжнього буття. Так, в апорії «Ахілл і черепаха» …Суть апорій проти руху полягає в тому, що рух мислиться як сума точок спокою, а за цієї умови рух зникає. Прірва між видимим світом і справжнім нерухомим буттям у елеатів була нездоланною. Вони не пояснювали рух, а просто заперечували його як видимість. Ксенофан поставив питання про початок буття як про "єдине" І єдине він назвав богом. У вирішенні цієї проблеми він виступив як рішучий і безкомпромісний критик традиційних поглядів, що існували на той час у Греції, і насамперед проти найавторитетнішого і прославленого Гомера. Він не погоджується з Гомером в тому, що боги подібні людям. Богів не може бути багато. Якщо богів, було б два або більше, то один з них повинен був би підкоритись іншому, а сутність бога полягає в тому, що він наймогутніший і найкращий з усіх істот, а тому він є один.