Держава, роботодавці, наймані працівники як суб’єкти соціально-трудових відносин: основні функції, завдання, роль на різних рівнях соціально-трудових відносин

Дата добавления: 2014-11-10; просмотров: 1022

Провідними складовими системи соціально-трудових відносин є їх суб’єкти. Суб’єктами соціально- трудових відносин називають найманих працівників, роботодавців і державу.

Найманий працівник – це громадянин, що уклав індивідуальну трудову угоду з роботодавцем, і відповідно до цієї угоди набув відповідних прав і обов’язків у трудовій сфері. Найманий працівник – це максимально узагальнене поняття. Реально суб’єктом соціально-трудових відносин можуть виступати й окремі індивіди, і групи працівників, організаційно об’єднані за певними системоутворюючими ознаками (професійна, посадова, галузева належність, вік, стать, рівень освіти, стан здоров’я та ін.). Ці ознаки часто визначають специфіку інтересів групи працівників, їхнього становища в соціально-професійній структурі, їхньої конку-рентоспроможності на ринку праці тощо. Але в будь-якому випадку є певні спільні характеристики, наявність і міра розвинутості яких у найманих працівників впливає на зміст і зрілість соціально-трудових відносин. Передусім це готовність і здатність найманого працівника особисто брати участь у соціально-трудових відносинах, мати певну думку щодо способів особистої участі в цих відносинах.

Роботодавець як суб’єкт соціально-трудових відносин відповідно до міжнародної класифікації – це людина, що працює самостійно і постійно наймає для роботи одну або багато осіб. Роботодавець як правило є власником засобів виробництва. Роботодавець – це також дуже узагальнене поняття. На думку вчених, найкоректнішим його визначенням є таке: юридична особа, яка використовує працю найманих працівників, про що укладає відповідний трудовий договір. У вітчизняній господарській практиці роботодавцем вважається також керівник підприємства в державному секторі економіки, який наймає працівників за договором, наприклад, директор державного заводу, хоча він сам є найманим працівником у держави і не володіє засобами виробництва.

Держава в соціально-трудових відносинах проявляється у таких функціях, які вона традиційно виконує. Умовно ці функції можна назвати так:

– законотворення, встановлення норм і правил;

– гарантія і захист прав;

– створення робочих місць (держава як роботодавець);

– арбітраж і регулювання;

– примирення сторін, забезпечення злагоди.

Міра реалізації кожної із цих функцій, характер поєднання їх в кожен конкретний момент часу визначається історичними, політичними, економічними умовами розвитку держави, відповідно й роль держави у соціально-трудових відносинах може докорінно змінюватися [4, с. 325–332].

Тому, в кожному випадку саме держава як суб’єкт соціально-трудових відносин зацікавлена в ефективній самоідентифікації найманих працівників і роботодавців (за інших необхідних умов), які можуть бути рівноправними партнерами, можуть досягти соціальної злагоди, уникнути екстремізму в трудових відносинах.