Безробіття та його макроекономічні показники, природний рівень безробіття, теорія пошуку роботи

Дата добавления: 2014-11-10; просмотров: 1032

Безробіття фрикційного і структурного типу існує у будь-який період економічного розвитку. Тому термін “природний рівень безробіття” можна визначити як рівень безробіття, котрий відповідає ситуації макроекономічної рівноваги. У кількісному вимірі природний рівень безробіття становить 4–6% економічно-активного населення і не впливає на розвиток соціально-економічних процесів.

Поняття природного і перевищуючого його рівень безробіття ілюструє крива Беверіджа (рис. 2.3). Вона характеризує залежність, яка склалася в економіці між безробіттям і числом вільних робочих місць та вакансій. При будь-якого рівня безробіття завжди є вакансії (непрестижні робочі місця, робочі місця і вакансії, структура яких не відповідає структурі та якості вільної робочої сили). Аналогічно навіть за наявності великої кількості вакансій знайдуться люди, котрі в даний момент шукають роботу, тобто є безробітними. Тому криві, наближуючись до вісей, ніколи їх не торкаються.

Рис. 2.3. Крива Беверіджа

UX та UF – фактична кількість безробітних; OZ – бісектриса координатного кута.

Оскільки ринок праці має недосконалу інформацію, то пошук роботи працівникові необхідний, інакше він зразу ж міг би вибрати собі роботу. Кожна людина уявляє той рівень заробітної плати, на який вона згодна, тобто резервну заробітну плату. Якщо особа одержить пропозицію вище резервної заробітної плати, вона негайно погодиться і пошук роботи припиниться, якщо не погодиться, то пошук роботи продовжується.

Резервна заробітна плата залежить також від кількості пропозицій роботи. Якщо шукач роботи знає, що вакансій на його професію небагато, то він швидше погодиться на якийсь середній рівень заробітної плати.

Інфляція діє двояко на пошук роботи. З одного боку, вона знецінює збереження людини в часі, а з другого, базуючись на інфляційних очікуваннях, працівник заздалегідь буде вимагати більшої заробітної плати.

Виходячи з вищевикладеного, очевидно, що проблема безробіття є ключовим питанням у ринковій економіці, і, не вирішивши його неможливо налагодити ефективну діяльність економіки [2, с. 165–176].

Для кардинального вирішення проблем безробіття потрібно докорінно змінювати політику зайнятості. І особливо федеральний закон. Не можна сьогодні пасивно стримувати безробіття. Тільки цілеспрямоване активну підвищення рівня зайнятості населення на діючих і на знову створюваних високоефективних наукомістких робочих місцях допоможе вивести українську економіку з глухого кута, дати простір розвитку ринкових і соціальних перспектив не на папері, а на ділі.