Інших видів обслуговування

Дата добавления: 2015-10-18; просмотров: 667

Сфера обслуговування, або соціальна інфраструктура, - це група галузей народного господарства, які надають населенню різні послуги і організують процес споживання духовних і матеріальних благ. Для сучасної людини сфера обслуговування є необхідною базою його повноцінного життя.

Послугою в науковому сенсі називається праця, спрямована на задоволення потреб конкретних людей. Саме конкретних - замовників, клієнтів, покупців і т.д., а не знеособленої, усередненої маси споживачів, з якою має справу, наприклад, легка промисловість. Сфера обслуговування в зв'язку з цим повинна враховувати їх індивідуальні особливості, смаки, інтереси.

Соціальну інфраструктуру не можна цілком віднести ні до матеріального виробництва, ні до невиробничої сфери. Частина її галузей, наприклад, громадське харчування, пошиття та ремонт одягу або взуття, ремонт побутової техніки та ін. відноситься до матеріального виробництва, так як в них створюються або відновлюються предмети споживання. Інші галузі відносяться до невиробничої сфери: народна освіта, охорона здоров'я, культурно-просвітнє обслуговування. Деякі послуги займають проміжне положення між матеріальним виробництвом и- невиробничої сферою: роздрібна торгівля, послуги особистої гігієни (лазні, перукарні).

За функціональним принципом у складі сфери обслуговування можна виділити наступні групи галузей:

· Житлово-комунальне обслуговування.

· Роздрібна торгівля.

· Громадське харчування.

· Побутове обслуговування.

· Загальна освіта (просвіта) і виховання дітей.

· Медичне обслуговування.

· Соціальне забезпечення.

· Обслуговування дозвілля та відпочинку населення.

· Культурно-освітнє обслуговування.

· Кредитно-страхове обслуговування.

· Охорона майна та прав громадян.

· Послуги зв'язку.

· Інформаційне обслуговування.

· Пасажирський транспорт.

Важлива особливість сфери обслуговування, що відрізняє її від інших галузей народного господарства, полягає в тому, що для оцінки її роботи не можна застосовувати звичайні економічні підходи: прагнення до отримання максимального прибутку або до зниження затрат на її розвиток. Діяльність сфери обслуговування переслідує соціальні цілі (розвиток особистості, суспільства), тому до неї повинні застосовуватися і соціальні критерії: ступінь задоволення тих чи інших потреб, рівень зручності отримання послуг та ін. Економічним показникам при її плануванні належить роль обмежувача: виходячи з обсягу наявних ресурсів , треба досягти максимальної зручності для населення. Багато галузей обслуговування не можуть працювати на госпрозрахунку. Освіта, охорона здоров'я, соціальне забезпечення, майже всі культурно-просвітнє обслуговування можуть існувати тільки на дотації держави (тобто з допомогою постійного вкладення державних коштів).

Ще одна особливість сфери обслуговування полягає в тому, що для повноцінного життя людям необхідні послуги всіх її галузей. Гарний розвиток однієї галузі не може компенсувати відсутність іншої, і, отже, неможлива спеціалізація міст чи районів на певних послугах. Всі вони повинні розміщуватися повсюдно. Виняток становлять міста-курорти і міста-музеї, але це - їхні зовнішні функції, для приїжджого населення, а своїх жителів вони повинні забезпечити всім набором послуг. У зв'язку з цією особливістю сфера обслуговування завжди відрізняється масовістю своїх установ.

Різноманітність галузей, що входять до сфери обслуговування, відображає спектр потреб сучасної людини. У міру розвитку суспільства він постійно розширюється. Це так званий "закон узвишшя потреб". Зростання обсягу і збільшення різноманітності потреб - рушійна сила розвитку суспільства, всіх його складових, у тому числі і сфери обслуговування.

Що впливає на формування потреб населення? Виділимо найважливіші чинники:

Кліматичні умови. Вони визначають вимоги до характеру житла (ступінь ізольованості від зовнішнього середовища), калорійність харчування (в умовах холодного клімату людині необхідно приблизно на 20% калорій більше, ніж в звичайних умовах), потреба в теплому одязі.

Склад населення. Від складу населення за статтю та віком залежить потреба в багатьох товарах і послугах. Наприклад, підвищену потребу в медичному обслуговуванні мають люди в дитячому, а також в літньому і старому віках. Від сімейного складу залежить потреба в квартирах різних розмірів. Від рівня освіти - обсяг і характер духовних потреб. Національний склад і пов'язані з ним традиції накладають відбиток на потребу в послугах освіти і культурного обслуговування, а також на потребу в певному одязі і деяких продуктах харчування.

Доходи населення. Від них залежить попит на платні, особливо дорогі послуги, на товари тривалого користування (меблі, побутову техніку, радіоапаратуру, музичні інструменти), на засоби пересування, на предмети розкоші і дорогий одяг. Впливають доходи і на обсяг самообслуговування в побуті: чим вище доходи, тим більше населення користується послугами служби побуту. Наявність натуральних доходів від особистого підсобного господарства, з одного боку, знижує потребу в покупці продуктів, але, з іншого - підвищує купівельну спроможність населення.

Особливості розселення та транспортної системи визначають необхідну в даній місцевості кількість тих чи інших установ. При великих відстанях між населеними пунктами і поганих зв'язках між ними в кожному з них іужно мати достатньо повний набір закладів обслуговування. У той же час, чим дрібніше населені пункти, тим менше можливість створення в них необхідного для населення набору закладів обслуговування.

Досягнутий рівень обслуговування і ступінь інформованості населення про можливі послугах. Чим вищий рівень обслуговування, тим більше потреби населення і тим більше вони ростуть ("принцип сніжного кома"), і чим краще населення знайоме з сучасними формами обслуговування, у тому числі і з відсутніми в місці його проживання, тим ширше, різноманітніше його потреби. Населення міст і районів області не однаково забезпечено різними послугами. Як правило, рівень обслуговування вище в містах, а серед них зазвичай виділяються найбільш великі. Так, в середньому на одного жителя області в 1988 р чинився побутових послуг на 44,5 руб.за У містах цей показник склав 48 руб., А в сільській місцевості - 35,3 руб., Причому по районам забезпеченість сільського населення коливалася від 25 до 51 руб. Найвищу забезпеченість мали жителі обласного центру - без малого 60 руб. на людину. Для інших 11 міст обласного підпорядкування показник близький до середньообласного - 45,2 руб., А в інших міських поселеннях (містах районного підпорядкування і селищах міського типу) він майже не відрізняється від забезпеченості сільського населення (36 руб. На Душу). Але різниця в забезпеченості послугами міського та сільського населення постійно скорочується. Якщо в 1970 р показники товарообігу державної і кооперативної торгівлі в містах і на селі розрізнялися в 1,9 рази, побутового обслуговування навіть в 2,5, то в 1988 р ця різниця склала відповідно 1,3 і 1,4 рази. Однак не треба думати, що так само сильно розрізняються і обсяги споживання міського та сільського населення. Багато послуг сільські жителі отримують в містах, тому фактичний обсяг споживання у них вище, ніж показують наведені дані, а у міського населення - трохи нижче. Притягальна сила найбільш великих міст так велика, що навколо них у сільській місцевості зазвичай виникають зони зі зниженими показниками споживання послуг: населення воліє здійснювати поїздки в місто, а не отримувати послуги на місці. У нашій області ця закономірність добре видна на прикладі Калінінського району, який відрізняється невисокими показниками майже по всіх галузях обслуговування. При розпиленому сільському розселенні, щоб забезпечити всьому населенню хоч якусь доступність закладів соціальної інфраструктури, доводиться створювати велику кількість дрібних установ, тому деякі показники її розвитку на селі виявляються вищими, ніж у містах. Так, в області на душу сільського населення більше доводиться лікарняних ліжок, торгової площі в магазинах, книг у бібліотеках і т.д. Наприклад, в кінці 80-х рр. забезпеченість торговою площею становила приблизно 330 м 2 на 1000 чол. на селі проти 190 м2 в місті, забезпеченість книжковим фондом - 18 примірників на одного жителя села та 8 на одного городянина. Але, звичайно, треба враховувати, що реальний рівень обслуговування залежить не тільки і не стільки від кількісних, скільки від якісних показників. У великих міських установах завжди більше різноманітність послуг, ширше вибір товарів, вища кваліфікація працівників, краще забезпеченість обладнанням. Різні послуги потрібні людям з неоднаковою частотою. Виділяють три групи послуг за частотою попиту: повсякденні, - необхідні щодня або кілька разів на тиждень (це послуги продовольчих магазинів, шкіл, дитячих дошкільних установ);

Періодіческіе-, які потрібні з певним інтервалом - від одного разу на тиждень до кількох разів на рік (послуги промтоварних магазинів, поліклінік, побутового обслуговування, бібліотек, кінотеатрів і ін.);

епізодичні, - за якими звертаються зазвичай рідко і несистематично (послуги спеціалізованих магазинів, лікарень, нотаріальних контор та ін.).

Різні послуги адресовані не однаковому колу споживачів. Одні з них потрібні всім, інші - певним віковим групам, треті - людям з певними захопленнями.

Двома цими особливостями послуг - частотою попиту та їх адресність (кому призначена послуга) - визначається необхідну кількість установ кожного виду. Чим частіше потрібна послуга і чим ширше коло її споживачів, тим більше потрібно надають її установ, тим, отже, доступнішими для населення вони повинні бути. І навпаки, якщо послуга рідко потрібна чи потрібна лише обмеженому колу осіб, мережа відповідних закладів не повинна бути густою.

У цьому полягає основна закономірність організації сфери облуговування - її ступенчатость.

У найзагальнішому вигляді це можна представити таким чином: більші населені пункти відрізняються великою різноманітністю надаваних в них послуг і займають більш високі місця в системах розселення. Збільшення числа послуг при переході до більш великим центрам відбувається двома шляхами:

по-перше, збільшується різноманітність закладів обслуговування,

по-друге, в самих установах розширюється асортимент послуг, що надаються.

Тому, чим більш складна послуга потрібна споживачеві, тим на більш високий щабель в системі обслуговування він повинен піднятися.

На території області можна простежити 6 рівнів центрів обслуговування. Центри розрізняються між собою по набору наданих послуг і за своїм місцем серед інших населених пунктів.

Однак через розпорошеність сільського розселення основна маса поселень (приблизно 70% від загального числа) не має взагалі ніякого обслуговування. При цьому більшість таких пунктів розташовується в стороні від транспортних шляхів, що перешкоджає як поїздкам за послугами, так і відвідуванню цих пунктів автолавками та іншими пересувними засобами обслуговування.

Нижню щабель "драбини обслуговування" складають найбільш нечисленні центри, що розташовують лише окремими установами повсякденного попиту (магазини, початкові школи). Особливо часто зустрічаються магазини Товари повсякденного попиту ". Іноді їм супроводжують і деякі установи періодичного попиту, такі як фельдшерсько-акушерський пункт (ФАП), клуб. Ці центри обслуговування - дрібні населені пункти, їх людність рідко перевищує 100 чол. У господарському, відносно частіше всього це центри бригад колгоспів і радгоспів.

Другий ступінь - центри, що надають вже цілий ряд послуг періодичного попиту. Вони розташовуються в центрах сільських Рад, які є зазвичай і центральними садибами колгоспів ірадгоспів. Крім магазина, ФАПу, клубу, тут зазвичай є відділення зв'язку, бібліотека, приймальний пункт побутового обслуговування, а також школа. Іноді - підприємство громадського харчування.

Третю сходинку - складають міжгосподарські ("кущові") центри, що розташовують повним набором установ періодичного попиту і деякими епізодичними. Тут є магазини, в тому числі кілька спеціалізованих (господарський, книжковий), дільнична лікарня, аптека, середня школа, Будинок культури, будинок побуту.

Четвертий ступінь - райцентри - є основною ланкою обслуговування сільського населення. Кожна галузь сфери обслуговування представлена ​​тут крупним, "головним" для свого району установою. Це: багатопрофільна лікарня, районний Будинок культури, районна бібліотека (мається ще й дитяча бібліотека)​​, універмаг, районний вузол зв'язку. Як правило, маються кінотеатр, краєзнавчий музей, іноді - парк культури. Розвиненість центрів цьому ступені залежить від тина населеного пункту (чи є він містом, селищем міського типу або селом). Чим вищий цей статус, тим повніше комплекс закладів обслуговування.

П'ятий ступінь - міжрайонні центри обслуговування. до кожного з яких по багатьох послуг тяжіє населення сусідніх районів. В районних лікарнях центрів цьому ступені маються міжрайонні відділення. є театри, в багатьох містах - оригінальні музеї (літературні, історичні). Установи всіх галузей обслуговування мають розвинену внутригородскую мережу, ніж ці центри відрізняються від всіх нижчестоящих.

Шоста сходинка - обласний центр,. У ньому є три професійних театру (драматичний, юного глядача і ляльковий), філармонія, різноманітні музеї (в тому числі картинна галерея) і виставкові зали. Населення всієї області обслуговують обласна клінічна та обласна дитяча лікарні. Деякі установи обласного центру здійснюють методичне керівництво роботою всіх установ своєї галузі в області (наприклад, обласна бібліотека, обласний інститут удосконалення вчителів). На відміну від деяких областей Через значні розмірів області, особливо в силу її великої протяжності із заходу на схід, ця особливість негативно позначається на умовах життя значної частини жителів області, так як поїздки сполучені для них з великими труднощами, що змушує багатьох мешканців обмежувати свої потреби в послугах. Довготривалі тенденції розвитку сфери обслуговування в містах і сільській місцевості не однакові. У містах практично повсюдно зростає мережа установ, послуг виявляється більше і т. Д., Іншими словами, сфера обслуговування розвивається прогресивно, "по висхідній". У сільській місцевості її розвиток носить суперечливий характер. З одного боку, зростає різноманітність послуг, на село проникають нові галузі обслуговування, відкриваються все нові типи закладів. Але в той же час у зв'язку з скороченням чисельності сільського населення, зникненням великої кількості сільських поселень відбувається згортання мереж найбільш масових установ: магазинів, початкових шкіл, клубів, бібліотек, в меншій мірі - медичних установ. Перша тенденція в основному відноситься до нових для села галузям: побутовому обслуговуванню, громадському харчуванню, дитячим дошкільним і позашкільним установам. Потреба в їх послугах у населення зростає. Друга тенденція, навпаки, характерна для традиційних, давно сформувалися галузей. Тут діють одночасно кілька причин.

По-перше, попит на послуги цих галузей знижується як через скорочення і постаріння населення (послуги шкіл, магазинів), так і в зв'язку з втратою деякими з них популярності у споживачів (клуби).

По-друге, керівництво багатьох галузей проводить політику концентрації обслуговування.Справа в тому, що економічно майже завжди ефективніше великі установи, так як в них нижче витрати на обслуговування одного клієнта. Крім того, в них же зазвичай вдається досягти більш високої якості обслуговування. Але концентрація веде до погіршення доступності установ для населення і нерідко посилює міграцію в міста. Таким чином, відомчі (галузеві) інтереси вступають тут у суперечність як з інтересами населення, так і з загальними економічними інтересами, адже міграція позбавляє сільське господарство працівників. Таким чином, при розпиленому сільському розселенні завдання полягає не в концентрації (укрупненні) установ сфери обслуговування, а, навпаки, в їх наближенні до споживачів. Вони можуть відображатися анонімно. Запропонувати Закрити Дякуємо за ваш внесок."

Через зниження народжуваності і скорочення чисельності сільського населення постійно зменшується число дітей шкільного віку. Наприклад, з 1940 р число учнів у загальноосвітніх школах області знизилося більш ніж в 2,5 рази, а з 1970 р - в 1,6 рази. Число вчителів теж скорочується, але не так значно, тому середнє навантаження на одного вчителя знижується.

У зв'язку з скороченням числа учнів зменшується і число шкіл. Так, в 1940 р їх було 3195, в 1970 -2062. Однак в основному ця тенденція стосується тільки початкових шкіл, число яких за 50 років скоротилося майже в 7 разів. Кількість неповних середніх шкіл зменшилася лише в 1,5 рази, а середніх, навпаки, зросла в 1,4 рази. Це багато в чому пов'язано з введенням в нашій країні загальної середньої освіти.