Основні види фінансових ризиків

Дата добавления: 2014-11-10; просмотров: 901

Фінансові ризики можна розглядати як спекулятивні ризики. Інвестор, здійснюючи ризикове вкладення капіталу, заздалегідь знає, що для нього можливі лише два результати: прибуток або збиток. Особливістю фінансового ризику є ймовірність зазнати збитків у результаті проведення будь-яких операцій у фінансово-кредитній і біржовій сферах, здійснення операцій з фондовими цінними паперами, тобто ризику, який випливає з природи цих операцій, тому суть ризику полягає в імовірності настання або ненастання події з можливими негативними наслідками через обмеженість матеріальних і нематеріальних ресурсів.

У цілому фінансовий ризик як міру економічної або соціальної невизначеності можна охарактеризувати:

— за величиною — високий, середній і низький;

— за ступенем допустимості — допустимий ризик, коли втрачається частина доходу; критичний (локальний) ризик, при якому повністю втрачаються доходи і виникає необхідність відшкодовувати втрати; катастрофічний ризик повної втрати майна;

— за об'єктами — ризик підприємця, підприємства, банку, страхової компанії, тобто окремих юридичних і фізичних осіб;

— за видом діяльності — ризик виробничої, посередницької, торговельної, транспортної, консалтингової, страхової, охоронної та іншої діяльності;

— за економічним змістом — чистий ризик як об'єктивна можливість зазнати збитків (нульового результату) і спекулятивний ризик як суб'єктивна можливість отримання позитивного або негативного результату певної діяльності;

— за характером — операційний, інфляційний, кредитний, процентний, валютний. Фінансовий ризик в тому визначенні, яке було наведено вище, включає і кредитний ризик, і ризик ліквідності. Проте поняття фінансового ризику в більш вузькому розумінні означає ризик структури капіталу, що пов'язується з поняттям фінансового левериджу і визначається відношенням боргового капіталу до власного.

Кредитний ризик — це ризик несплати позичальником основного боргу та процентів по ньому. Кредитний ризик можна визначити як невпевненість кредитора в тому, що боржник матиме змогу і бажання виконати свої зобов'язання щодо умов та термінів кредитної угоди. Боржник може з незалежних від нього зовнішніх умов (економічних, політичних) не забезпечити відповідного грошового потоку в майбутньому. Може також існувати невпевненість у майбутній вартості та якості застави під кредит. Можуть статися зміни в діловій репутації позичальника. В цілому кредитний ризик залежить від параметрів позики та позичальника. Приймаючи рішення про надання позики, кредитор повинен оцінити ризики, що виникнуть при наданні позики даному позичальнику. Під кредитний ризик переважно підпадають ті суб'єкти ринку, що займаються кредитуванням, та ті, що інвестують кошти в боргові зобов'язання.

Процентний ризик відображає невизначеність, пов'язану з рівнем майбутніх процентних ставок. Причому це не лише невизначеність майбутнього рівня процентних ставок, а й невизначеність, пов'язана з напрямом, швидкістю руху процентних ставок, їх мінливістю.

Валютним ризиком називають ризик можливих втрат від зміни вартості іноземної валюти щодо національної. До основних типів валютних ризиків належать економічний, бухгалтерський та операційний ризики.

Операційний ризик — це ризик несприятливих змін валютного курсу за період до часу проведення запланованої валютної операції. Цей тип валютного ризику вважається досить легким і ефективно управляється за допомогою інструментів строкового ринку: ф'ючерсів, форвардів, опціонів, свопів.

Бухгалтерський ризик — це ризик зміни облікової вартості активів чи пасивів при зміні валютних курсів при тому, що в іноземній (національній) валюті їх вартість залишається незмінною.

— за галузевою і територіальною ознакою — загальноекономічний, галузевий, країни, регіональний тощо.

Загальноекономічний ризик відображає вплив економічних умов іншої країни на вартість активів, виражених у валюті цієї країни. На величину економічного ризику впливають зміни в економічній, політичній ситуації в країні, валютна політика, що проводиться урядом, рівень інфляції тощо.

Галузевий ризик — ризик, пов'язаний зі специфікою окремих галузей. З позиції цього виду ризику всі галузі можна класифікувати на: а) підвладні циклічним коливанням (галузі конструкційних матеріалів, виробництво обладнання тощо) та б) менш підвладні циклічним коливанням (виробництво товарів для населення та продовольчих товарів). Крім того, можливо класифікувати галузі на венчурні (ті, що виникають), „вмираючі”, стабільно працюючі, швидко зростаючі молоді галузі, засновані на найпрогресивнішій технології (класифікація за стадією життєвого циклу, в якій перебуває галузь).

Галузеві ризики проявляються в змінах інвестиційної якості та курсової вартості цінних паперів та відповідних втратах інвесторів, залежно від приналежності галузі до того чи іншого типу та правильності оцінки цього фактору з боку інвесторів.

Таким чином, фінансовий ризик в економічній діяльності — це об'єктивний фактор, зумовлений дією стохастичних причин і чинників, зокрема конфліктністю ситуації прийняття рішень, невизначеністю цілей і наслідків дій, відсутністю повної та об'єктивної інформації щодо процесів, які відбуваються тепер чи відбуватимуться в майбутньому.

З розвитком ринку змінюється ставлення інвесторів до різних цінних паперів. В Україні цінні папери стали порівняно новим фінансовим інструментом, який характеризується підвищеним ризиком. Інтереси інвесторів на ринку, наприклад, корпоративних цінних паперів, головним чином зводяться до таких моментів: збереження і зростання капіталу; придбання цінних паперів, які за умовами обігу можуть заміняти кошти; доступ (шляхом придбання цінних паперів) до дефіцитних видів продукції, послуг, майнових і немайнових прав; розширення сфери впливу і перерозподіл власності. В умовах ринкових відносин виникає необхідність взаємного порівняння прибутку і ризику. Оптимальне поєднання цих категорій гарантуватиме ефективність вкладення капіталу. Якщо ефективність достатньо висока, то ризик вважається обґрунтованим.

Депозитний ризик - ймовірність виникнення втрат в результаті неповернення банківськими установами депозитних внесків підприємства. Цей ризик виникає відносно рідко і пов'язаний, як правило, з неправильною оцінкою і невдалим вибором банку для здійснення депозитних операцій підприємства. Слід зазначити, що депозитний ризик характерний як для економіки, що розвивається, так і для розвиненої ринкової економіки.

Ризик країни, який часто включають до основних фінансових ризиків, є сукупністю політичного, економічного та трансфертного ризиків. Це ризик, пов'язаний з дійсними та очікуваними політичними й економічними умовами в країні і впливом цих умов на здатність уряду країни, окремих корпорацій та фізичних осіб виконувати зобов'язання по зовнішньому боргу. Для оцінювання ризику країни використовують такі показники, як:

а)коефіцієнт обслуговування боргу, що розраховується як співвідношення коштів, які витрачаються щороку країною-позичальником на обслуговування зовнішнього боргу, та валових доходів від експорту;

б) відношення резервної позиції в Міжнародному валютному фонді до обсягу імпорту;

в) відношення міжнародних резервів (золота, валюти) до обсягу імпорту;

г) відношення обсягу експорту до валового національного продукту;

д) рівень інфляції.

Міжнародними організаціями та фінансовими інститутами розробляються рейтинги економічного, політичного та трансфертного ризиків, на основі яких розраховують рейтинги країн, що виступають позичальниками на міжнародному фінансовому ринку. Опис рейтингу економічного ризику включає оцінку таких показників, як спроможність погашати заборгованість, рівень зовнішнього боргу, ступінь диверсифікації економіки, рівень залежності країни від іноземних позик, що використовуються для фінансування дефіциту бюджету, темпи та стабільність економічного зростання, рівень інфляції.

9.3. Управління фінансовими ризиками (ризик-менеджмент)

В процесі фінансової діяльності ризик-менеджмент здійснюється у відповідності з політикою управління фінансовими ризиками- системою цілей і завдань управління ризиками, а також сукупністю методів і засобів досягнення цих цілей. Політика управління фінансовими ризиками знаходить своє відображення у стратегії і тактиці виявлення та нейтралізації ризиків.

Процес управління ризиками є досить складним (рис. 9.3.)

Рис. 9.3. Процес управління ризиками

Система управління ризиками включає наступні блоки завдань:

- ідентифікацію - процес встановлення переліку основних видів фінансових ризиків, що притаманні діяльності конкретного підприємства.

- оцінку ризиків - відображення наслідків впливу ризиків та ймовірності їх настання в кількісному виразі;

- нейтралізацію ризиків - вжиття відповідних заходів щодо зменшення ймовірності настання ризиків і зменшення наслідків їх впливу.

Ідентифікація фінансових ризиків є необхідною передумовою оцінки їх рівня в процесі ризик-менеджменту.

На першій стадії ідентифікації в розрізі кожного напрямку господарської діяльності (операційної, інвестиційної, фінансової) і основних господарських операцій визначаються притаманні їм види фінансових ризиків і на цій підставі складається перелік можливих несистематичних ризиків підприємства.

На другій стадії визначається перелік систематичних ризиків, пов'язаних з господарською діяльністю підприємства в цілому.

На третій стадії формується загальний портфель фінансових ризиків пов'язаних з діяльністю підприємства (включає можливі систематичні і несистематичні фінансові ризики).

Під час оцінки ризиків базовими величинами, що розраховуються, є величина збитків, яких може зазнати підприємство та ймовірність настання цих збитків. Для визначення цих величин використовують складні алгоритми розрахунків. Результати оцінки ризиків є основою для вибору відповідних заходів їх нейтралізації. До основних інструментів нейтралізації ризиків слід віднести:

- формування резервів;

- диверсифікація ризиків;

- хеджування;

- страхування ризиків страховими компаніями.

Найпоширенішим інструментом нейтралізації наслідків настання ризиків є використання для цих цілей резервного капіталу - фінансових ресурсів, що резервуються для покриття можливих збитків.

Резерви створюються відповідно до чинного законодавства або установчих документів підприємств за рахунок нерозподіленого прибутку або коштів власників. В окремих випадках джерелом формування резервного капіталу можуть бути валові витрати суб'єктів господарювання, що регулюється законодавчими актами з питань оподаткування. Згідно Закону України "Про господарські товариства" на кожному підприємстві, заснованому у формі акціонерного товариства, товариства з обмеженою відповідальністю тощо, повинен бути сформований резервний (страховий) фонд (капітал). Розмір цього фонду регламентується засновницькими документами, але він не може бути меншим 25 % статутного капіталу підприємства. Розмір щорічних відрахувань до резервного фонду (капіталу) також передбачається засновницькими документами, але він не може бути меншим 5 % суми чистого прибутку підприємств. Для банківських установ, страхових компаній та деяких інших сфер діяльності нормативними актами встановлено особливий порядок формування резервного капіталу. Зазначимо, що додатковий вкладений капітал можна розглядати як резервний капітал, джерелом формування якого є кошти власників.

Зменшення рівня фінансових ризиків можна також досягти, застосовуючи механізм диверсифікації.

Диверсифікація - один зі способів мінімізації фінансових ризиків, який полягає в розподілі ризиків шляхом розширення об'єктів капіталовкладень, асортименту товарів і послуг, фінансових інструментів тощо. Розрізняють диверсифікацію інвестицій, продукції та виробництва.

При вивченні цього питання слід враховувати, що законодавством встановлені вимоги щодо диверсифікації активів та їх ліквідності у разі, якщо суб'єкти господарювання здійснюють свою діяльність у сфері банківської чи страхової справи, фінансового посередництва та в інших випадках.

Диверсифікація активів може здійснюватися шляхом розподілу значної їх частини між найліквіднішими, безпечнішими і прибутковішими категоріями, наприклад:

- кошти на поточних рахунках;

- банківські вклади (депозити);

- нерухоме майно;

- цінні папери, що передбачають одержання прибутку;

- цінні папери, що емітуються державою;

- готівка в касі в межах лімітів залишків каси.

При розробці політики диверсифікації активів слід враховувати принцип обмеженого обсягу окремих їх категорій та необхідність їх диверсифікації. Так, банківські вклади (депозити) повинні бути розміщені не в одному банку, а в кількох. У нерухоме майно рекомендується інвестувати також обмежену суму коштів. Якщо кошти вкладаються у прибуткові цінні папери, то слід дотримуватися принципу диверсифікації видів цінних паперів (акції, облігації) та їх емітентів. У разі збереження значної суми коштів в іноземній валюті їх також слід диверсифікувати.