Пізнавальні аспекти ранньої постнатальної поведінки

Дата добавления: 2014-10-22; просмотров: 1354

Дослідницька поведінка.Постійною складовою будь-якого поведінкового акту є дослідницька поведінка, яка виявляється на різних онто- і філогенетичних рівнях у найрізноманітніших формах. Діапазон цих проявів значний — від елементарних орі-єнтованих реакцій до дослідницької діяльності вищих ссавців.

У широкому розумінні орієнтована, пошукова поведінка є початковою фазою будь-якої інстинктивної дії, вона спрямова-

на на пошук тих агентів середовища, котрі є об’єктами вро-дженого впізнавання. Інакше кажучи, в інстинктивних поведін-кових актах орієнтовно-дослідницька активність сприяє пошуку і виявленню ключових подразників і спрямовує на них діяльність тварини.

Елементарні орієнтовані реакції виявляються дуже рано на-віть у незрілонароджених дитинчат. Так, у цуценят і лисенят вже на перший-другий день життя спостерігаються пошукові маятникоподібні рухи голови, які припиняються після знахо-дження дійки матері. Подібні пошукові рухи, повороти голови в боки та тицяння в напрямі навколишніх об’єктів виробляють-ся першої ж доби життя також у кошенят і багатьох інших ди­тинчат хижих ссавців. Дитинчата мавп вже в перші дні життя можуть рухати вухами тощо.

Надалі з’являються такі орієнтовані реакції, як обнюхуван-ня, прислухання, приглядання та ін. У цуценят і лисенят таке обстеження навколишнього простору починається приблизно наприкінці другого тижня життя. У дитинчат нижчих мавп, починаючи з 14-16-го днів життя, з’являються рухові реакції у відповідь на “індиферентні” звукові та зорові подразники, що потім (приблизно у 1,5-2-місячному віці) перетворюються на справжні дослідницькі дії: тварина реагує на зміни в навко-лишньому середовищі (поява нового подразника, нового об’єкта) поворотами голови, очей, рухами вух, а також наближенням до нового, незнайомого об’єкта. Так з’являється “цікавість”, притаманна, насамперед, приматам, а також іншим вищим хре-бетним.

Розвиток дослідницької поведінки великою мірою визнача-ється умовами, у яких розвивається дитинча, особливо можли­востями спілкування з матір’ю та іншими родичами.

Нас же особливо цікавить пізнавальне значення орієнтовно-дослідницької діяльності, її роль у набутті нової інформації про компоненти навколишнього середовища, у збагаченні індивіду-ального досвіду тварини.

Облігатне научіння й орієнтація.Розглянемо спочатку деякі процеси, пов’язані з початковою орієнтацією в дитинчати. У всіх тварин тут першорядне значення мають таксиси, які у вищих тварин доповнюються і збагачуються елементами на-учіння.

Це научіння має, насамперед, характер облігатного научін-ня, адже будучи формою дослідницької поведінки, воно вхо-дить як обов’язковий компонент до будь-якого інстинктивного акту. Проте кожна тварина змушена самостійно вивчати зна-чущі лише для неї орієнтири, які будуть для різних особин того ж виду дуже різними. Відмітні ознаки цих орієнтирів є самі по собі випадкові, несуттєві, і тільки індивідуальне запам’ятову-вання у результаті факультативного научіння додає їм пізна-вального значення.

Таким чином, в орієнтувальній поведінці дитинчати завж-ди присутні елементи облігатного і факультативного научіння, однак співвідношення між цими двома компонентами, їхня питома вага можуть бути різними залежно від того, у якій функціональній сфері відбувається орієнтація. Під час фор­мування комунікативної поведінки в онтогенезі першорядне значення має термінова постнатальна добудова відповідних вроджених пускових механізмів, яка є характерною рисою закарбування.

Раннє факультативне научіння й орієнтація.Вже в ранній орієнтувальній поведінці виразно позначаються індивідуальні особливості тварини. Значною мірою індивідуальні відмінності в поведінці залежать від частоти і характеру здійснених з мо-менту народження сенсорних дій. Це досить чітко виявляється під час розвитку дитинчат в умовах, коли їм доводиться пос­тійно бачити певні фігури. Як показали експериментальні до-слідження, тварини, які виросли в такому оточенні, згодом лег-ше орієнтуються по таких фігурах. Тобто раннє факультативне непідкріплюване візуальне тренування сприяє орієнтації при подальшому підкріплюваному факультативному научінні, особ-ливо тоді, коли це тренування було сполучено з труднощами і якщо відбувалися складніші сенсорні дії.

Раннє маніпулювання.Винятково великого значення як для придбання і збагачення індивідуального досвіду, так і для всієї пізнавальної діяльності тварини має маніпулювання. Під мані-пулюванням, маніпуляційною активністю розуміються актив-ний контакт з різними предметами з переважною участю пе-редніх, рідше — задніх кінцівок, а також інших ефекторів: щелепного апарата, хобота (у слона), хапального хвоста (у ши­роконосих мавп), щупалець (у головоногих молюсків), клешень

(у раків) тощо. Маніпулювання виявляється, насамперед, у хар-чодобувній та гніздобудівельній активності тварин.

У вищих тварин маніпулювання виступає як провідний чин-ник розвитку сенсомоторних функцій. Це зумовлене тим, що саме під час маніпулювання тварина вступає в найактивніший контакт із предметними компонентами середовища й одержує найкращі можливості для ознайомлення з ними, а також для різноманітного впливу на них.

Маніпулювання з’являється в різні терміни і виявляється неоднакові в різних тварин. Особливо великими є ці розхо­дження в зріло- і незрілонароджуваних видів. Але в кожному випадку, виконуючи неоднакові дії з різними предметами (біо-логічно значущими і “нейтральними”), дитинчата одержують ком-плексну інформацію про об’єкт маніпулювання, його властивості, особливо про його фізичну структуру. Одночасно відбувається роз-виток і вдосконалення (шляхом тренування) ефекторно-сенсорних систем тварини. Все це робить маніпуляційну активність найви-щою формою орієнтовно-дослідницької діяльності тварин.

Перші маніпуляційні рухи виявляються вже в немовляти, але протягом перших двох годин після народження вони існу-ють лише в двох формах: 1) дотику до об’єкта передньою час­тиною голови (конкретно це виявляється в пошуку дійки); 2) хапання об’єкта губами і зубами (захоплення дійки і приля­гаючих ділянок шкіри ротом). Передні кінцівки в цих діях учас­ті не беруть і відведені вбік.

Потім протягом перших двох діб з моменту народження до цих двох форм додаються ще п’ять, які на цьому етапі також пов’язані тільки зі смоктанням і супутніми діями. Ці маніпу-ляції характеризуються, насамперед, тим, що дитинча починає діяти передніми лапами, хитати з боку на бік головою (зокре-ма, при розштовхуванні побратимів).

Далі, аж до прозрівання, положення істотно не змінюється, лише з’являється ще одна форма маніпулювання — захоплю­вання об’єкта з почерговим притискуванням його обома перед­німи кінцівками. Це відбувається тоді, коли, наприклад, лисе-ня смокче і при цьому ритмічно натискає на живіт поруч із дійкою то однією, то іншою лапою.

Отже, до моменту відкривання очей лисеня володіє лише вісьмома формами маніпулювання, які до того ж виконуються

переважно головою. Це свідчить, що маніпуляційні функції го-лови, зокрема щелепного апарату, випереджають у своєму роз-витку формування функціональної системи передніх кінцівок, які спочатку є недостатньо сильними для самостійного маніпу-лювання предметами (з восьми форм лише одна виконується тільки кінцівками).

Пізнавальне значення раннього маніпулювання.Особливо виразно значення маніпулювання простежується при порівнян-ні з закарбуванням. В обох випадках це вправи й удосконалю-вання ефекторно-сенсорних здібностей.

Але істотна різниця між закарбуванням і маніпулюванням полягає в тому, що закарбування виключно спрямоване на об’єкти видотипових інстинктивних дій, тоді як маніпулюван-ня не обмежене ніякими рамками. Особлива роль маніпулю-вання в розвитку психіки і полягає в тому, що воно лише на початку постнатального онтогенезу спрямоване винятково на біологічно високовалентні об’єкти, тобто об’єкти істинних дій. Повністю і в найскладніших формах маніпуляційна активність розгортається тоді, коли предметна діяльність підростаючої тварини поширюється і на “біологічно нейтральні” об’єкти. Це відбувається, коли молода тварина починає гратися. Саме тоді й проявляється провідне пізнавальне значення маніпуляцій-ної активності, її роль як найважливішого чинника “латентно-го научіння”, нагромадження індивідуального досвіду “про запас”.