Формування спілкування в іграх тварин

Дата добавления: 2014-10-22; просмотров: 2212

Спільні ігри.Групова поведінка у вищих тварин також формується переважно в процесі спільних ігор, під час яких відбуваються погоджені дії як мінімум хоча б двох партнерів. Спільні ігри зустрічаються тільки у тварин, яким властиві роз-винуті форми групової поведінки.

Звичайно, спілкування формується не тільки під час спільної ігрової активності дитинчат. Досить вказати на те, що ритуалі-зовані форми поведінки, ці найважливіші компоненти спілку-вання, повною мірою виявляються й у таких тварин, які від моменту народження вирощувалися в повній ізоляції і не мали ніякої можливості спілкуватися, а тим більше гратися з інши­ми тваринами. До генетично фіксованих, інстинктивних форм спілкування належить і взаємне стимулювання. Які ж момен-ти спілкування у такому разі формуються у вищих тварин як наслідок ігрової активності? Щоб відповісти на це запитання, необхідно проаналізувати ігрову активність молодих тварин як розвиваючу діяльність, враховуючи при цьому, що спілкуван-ня також є однією із форм діяльності тварин.

Спільні ігри виконуються переважно без предметів. Як і в маніпуляційних іграх, у них виявляються особливості способу життя тварини. Так, серед гризунів у дитинчат морської свин­ки відсутня ігрова боротьба, їхні ігри обмежуються спільними стрибками і боданням, як у копитних, що служить “запрошен-ням” до гри. У цих тварин сутички завжди призводять до уш-коджень, але перші бійки відбуваються водночас зі справжньою статевою поведінкою, тобто на 30-й день життя. У бабака ж, наприклад, провідним проявом ігрової активності є саме ігрова боротьба: молоді тварини часто і подовгу “борються”, стаючи на задні кінцівки й обхоплюючи одне одного передніми. У такій

позі вони трусяться і штовхаються. У молодих бабаків часто спостерігається й ігрова втеча, тоді як загальнорухливі ігри їм майже не властиві.

Німецькому етологу Р. Шенкелю вдалося на основі дворічних польових досліджень, проведених у Кенії, простежити форму-вання ігрової поведінки левенят від перших днів їхнього жит­тя. Спільні ігри цих тварин (як й інших дитинчат котячих) по-лягають, насамперед, у підкраданні, нападі, переслідуванні та “боротьбі”, причому партнери час від часу міняються ролями. Шенкель підкреслював, що гра левенят сприяє формуванню до-рослої поведінки, але спочатку вона складається тільки з дифу-зійних рухових елементів. Це є ще одним підтвердженням кон-цепції гри як діяльності, що розвиває.

Взаємини, що складаються між партнерами у процесі спільних ігор, особливо під час ігрової боротьби, найчастіше набирають ієрархічного характеру. Елементи антагоністичної поведінки і супідрядності були встановлені в іграх багатьох ссавців.

У псових ієрархічні взаємини починають формуватися у віці 1-1,5 місяця, хоча відповідні виразні пози і рухи з’являються під час гри вже раніше. Так, у лисенят уже на 32-34-й дні життя спостерігаються цілком виражені “напади” на побрати­мів з ознаками імпонування і залякування.

Що ж до неритуалізованого ігрового спілкування молодих тварин, зокрема псових, то, ймовірно, всі їхні рухи також ма-ють сигнальне значення. Так, наприклад, “тріпання” партнера є не тільки проявом “грубої” фізичної сили, але й має ознаки неритуалізованої демонстраційної поведінки, будучи засобом психічного впливу на партнера, його залякування.

На відміну від розглянутих дотепер спільних неманіпуля-ційних ігор у спільних маніпуляційних іграх тварини включа-ють до своїх спільних дій які-небудь предмети як об’єкт гри, тому спілкування між партнерами носить під час таких ігор почасти опосередкований характер. Такі ігри виконують знач­ну комунікативну роль, хоча подібні предмети можуть одночас-но служити і заміною ритуального харчового об’єкта (у хижа-ків — жертви).

У диких чотирьохмісячних поросят німецький етолог Г. Фред-ріх спостерігав спільну гру з монетою: поросята нюхали і при­давлювали її “п’ятачками”, підштовхували і підкидали її вгору,

різко підводячи при цьому голову. У цій грі одночасно брали участь декілька поросят, причому кожне з них намагалося за-володіти монетою і погратися з нею в описаний спосіб.

Ігрова сигналізація.Погодженість діяльності ігрових парт­нерів ґрунтується на обопільній вродженій сигналізації. Ці сиг-нали виконують функцію ключових стимулів ігрової поведінки. Це специфічні пози, рухи, звуки, що оповіщають партнера про готовність до гри, у якій “запрошують” його взяти участь. Так, наприклад, у бурого ведмедя, за польовими спостереженнями Кротта, “запрошення” до гри полягає в тому, що ведмежа по-вільно наближається до можливого ігрового партнера, хитаючи головою вліво і вправо, потім припадає до землі і дуже обереж-но обхоплює його передніми лапами. У дитинчат псових “за-прошення” до гри відбувається за допомогою особливої манери наближення до партнера, специфічним розгойдуванням голови, пригинанням донизу передньої частини тулуба, що супрово-джується його розгойдуванням чи невеликими стрибками з боку в бік на очах у партнера, підняттям передньої лапи в напрямі партнера тощо. У дитинчати, яке заграє, одночасно з’явля­ються подовжні складки на чолі, а вуха спрямовані вперед.

Не менш важливими є сигнали, які оберігають від “серйоз­ного” наслідку ігрової боротьби, вони дозволяють тварині від­різнити гру від “не гри”. Без подібного попередження про те, що агресія “не дійсна”, ігрова боротьба може легко перетвори­тися в справжню. Ці сигнали переважно і створюють загальну “ігрову ситуацію”.

Значення спільних ігор для дорослої поведінки.Для багатьох видів тварин доведено: якщо дитинчат позбавити можливості спільно гратися, то в дорослому стані сфера спілкування вия-виться помітно порушеною. Так, у морських свинок це вира-жається в збереженні інфантильної поведінки (навіть після повного статевого дозрівання) і в ненормальних реакціях на ро-дичів та інших тварин (П. та І. Кункель).

Особливо виразне значення спільних ігор дитинчати для подальшого життя особини виявляється в мавп. Про згубні наслідки позбавлення молодих мавп можливості гратися з од­нолітками (чи іншими тваринами) переконливо свідчать експе-рименти багатьох дослідників, зокрема Харлоу і його колег. Як і в інших тварин, ці наслідки виявляються в дорослих особин

насамперед у їхній нездатності до нормального спілкування з подібними собі, особливо із статевими партнерами, а також у наступній материнській поведінці. Характеризуючи роль гри в розвитку спілкування в мавп, відомі дослідники поведінки при-матів С. Л. Уошберн та І. де Воре підкреслювали, що без гри не є можливим розвиток нормальних форм спілкування і стад­ної поведінки в цілому. Вчені вважали, що молоді мавпи вчаться спілкуватися одна з одною в “ігрових групах”, де вони “практи­кують вміння і форми поведінки дорослого життя”.

Важливо відзначити, що функцію партнера по грі з успіхом може здійснювати інша тварина і навіть людина. Про це свідчить, наприклад, та обставина, що при ізольованому вирощуванні ди-тинчат мавп, які мали можливість гратися тільки з людьми, фор-мування повноцінних форм спілкування відбувається без пере-шкод. Це ж властиво і для дитинчат хижих ссавців, зокрема ведмежат і вовченят. Усі ці тварини надалі виявляються цілком здатними до нормального спілкування з родичами.