Пізнавальна функція ігрової активності тварин

Дата добавления: 2014-10-22; просмотров: 3297

Під час гри молода тварина здобуває різноманітну інформа-цію про властивості і якості предметів у навколишньому сере-довищі. Це дозволяє конкретизувати, уточнювати і доповнювати накопичений у процесі еволюції видовий досвід стосовно кон-кретних умов життя особини.

Інстинктивні основи ігрового пізнання.На початку постна-тального онтогенезу вроджене впізнавання і закарбування спри-яють первинній орієнтації і терміновому нагромадженню найне-обхіднішого для особини індивідуального досвіду. Однак, як зазначалося, і протягом подальшого життя особини вроджене впізнавання і закарбування не втрачають свого значення, хоча, певна річ, виявляються по-іншому.

У ювенільному періоді згадані вроджені компоненти здебіль-шого зливаються з ігровою активністю, утворюючи її інстинк-тивну основу. При цьому набуття суто індивідуального (факуль-тативного) досвіду переплітається з видотиповим, інстинктивним набуттям інформації, яка ґрунтується на вродженому впізна-ванні.

Вроджене впізнавання, насамперед, допомагає тварині, яка грається, довідатися про придатність включення певного пред-

мета до гри, керуючись при цьому відповідними ключовими подразниками. Лоренц наводить такі ознаки, якими має воло-діти об’єкт мисливської гри кошеняти як ключовий подразник: маленьке, округле, м’яке, все, що швидко рухається, і головне, все, що “втікає”.

Якщо мати на увазі вправи і розвиток інстинктивних дій, то молодій тварині, по суті, “байдуже”, з чим і ким гратися, аби об’єкт гри чи ігровий партнер володіли відповідними ключови-ми подразниками.

Якщо ж, навпаки, мати на увазі пізнавальну цінність гри, то саме ці ключові подразники наближують молоду тварину до біологічно найважливіших для неї компонентів середовища і забезпечують тим самим всебічне ознайомлення з ними. Інакше кажучи, вроджене впізнавання є необхідною передумовою пі-знання носіїв ключових подразників уже на перцептивному рівні. Висловлюючись словами Лоренца, через гру кошеня на-вчається впізнавати, “що таке миша”. Йдеться саме про мишу як таку, а не про сукупність властивих їй пускових стимулів (маленьке, округле тощо), які сприймаються твариною як від­чуття шляхом вродженого впізнавання.

Розширення функції в ігровому пізнанні.При переході ком­понентів доігрової поведінки в ювенільний період збагачення і трансформація первинних елементів дослідницької поведінки відбуваються в процесі гри за тими ж закономірностями, що і розвиток рухових і комунікативних компонентів ранньої пост-натальної поведінки.

Як приклад можна навести розширення функції у сфері дос-лідницької поведінки в незрілонароджених ссавців, зокрема хижаків. На початковому етапі постнатального розвитку ди­тинчати одержувана ним у гнізді інформація є мінімальною. З початком ігрового етапу рухова активність дитинчати суттє-во змінюється, починають функціонувати дистантні рецептори, розпочинається повноцінне спілкування з матір’ю і побратима-ми. Усе це докорінно змінює і, головне, збагачує отримувану дитинчам інформацію про навколишнє середовище. Нарешті, з виходом дитинчати з гнізда знову настає докорінна, цього ра-зу вирішальна зміна його рухової, комунікативної і відповідно пізнавальної діяльності. Усі його поведінкові акти виконують-ся вже в зовсім нових умовах: об’єктами впливу є вже не

тільки материнська особина, побратими і нечисленні предмети всередині гнізда, а ними стають, насамперед, багато різноякісних предметів з неоднаковою біологічною валентністю. Таке встанов-лення нових зв’язків з компонентами середовища забезпечує над-ходження потоку різноманітної життєво необхідної інформації.

Отже, в процесі онтогенезу усе більше розширюється й ускла-днюється пізнавальна діяльність тварини, яка розвивається, відбувається типове розширення функції, а оскільки дослід­ницька поведінка після виходу з гнізда переключається на якісно нові об’єкти, то можна говорити і про явища зміни функції.

Вищі форми ігрової дослідницької діяльності тварин.Для різноманітних форм гри спільним є загальна рухливість тварини. Найяскравіше це виражається, звичайно, в іграх, які носять локомоторний характер, що знаходить відображення в різних формах інтенсивного пересування, або в іграх, спрямованих на власне тіло (гра зі своїм хвостом тощо). Проте і в інших кате-горіях ігрової активності розвиваються рухо-сенсорні коорди­нації (наприклад, окомір) і загальні фізичні здібності (сприт­ність, швидкість, реактивність, сила). Водночас тренуються певні елементи поведінки у функціональних сферах харчуван-ня, захисту і нападу, розмноження, удосконалюються і розви­ваються засоби спілкування, встановлюються відносини з роди-чами, причому іноді у вигляді ієрархічних взаємин. При цьому відбувається рекомбінація елементів доігрової поведінки, від чого формуються й удосконалюються нові прояви видотипової, інстинктивної поведінки на більш високому рівні. Як було по-казано, ігрова поведінка спрямовується ключовими подразни­ками незалежно від їхнього носія, але водночас тварина здо-буває життєво важливу інформацію про ці носії, про їхній зовнішній вигляд і про деякі їхні фізичні якості (вага, міц-ність, рухливість). Однак у цілому під час розглянутих дотепер ігор відбувається лише поверхове ознайомлення з компонента-ми середовища, чим і обмежується пізнавальне значення цих ігор.

У молодих мавп (у нижчих мавп переважно у віці 2-5 років) спостерігаються маніпуляційні ігри зовсім іншого характеру, які необхідно визнати іграми вищого типу [4].На противагу розглянутим такі ігри характеризуються, насамперед, складни-

ми формами звертання до предметів при незначній загальній рухливості тварини: лише зрідка, змінюючи своє місцезнахо-дження, тварина подовгу і зосереджено маніпулює предметом, піддає його різноманітним, переважно деструктивним впливам чи навіть впливає ним на інші об’єкти. В останньому випадку іноді виконуються маніпуляції, подібні до дій з використаням знарядь праці дорослими мавпами.

При подібних складних іграх із предметами вдосконалюють-ся висококваліфіковані і тонкі ефекторні здібності (насамперед пальців) і розвивається комплекс шкіряно-м’язової чутливості і зору. Пізнавальний аспект здобуває тут особливу значущість: тварина докладно і заглиблено знайомиться з властивостями предметних компонентів середовища, причому особливого зна-чення набуває дослідження внутрішньої будови об’єктів мані-пулювання в процесі їхньої деструкції. Особливого значення набуває й та обставина, що об’єктами маніпулювання є най­частіше “біологічно нейтральні” предмети. Завдяки цьому іс­тотно розширюється сфера отримуваної інформації: тварина знайомиться з найрізноманітнішими за своїми властивостями компонентами середовища і набуває при цьому великого за-пасу потенційно корисних “знань”. Наявність таких ігор у мавп, безумовно, пов’язана з їхніми відмітними від інших тварин психічними здібностями, зокрема їх “ручним мислен-ням”.

Таким чином йдеться вже про справжні дослідницькі, пізна-вальні ігри, причому ігри вищого порядку. Виконуються ці ігри поодинці. Крім загального накопичення відомостей “про запас”, такі пізнавальні ігри також прямо і безпосередньо готують тва-рину до дорослої поведінки (наприклад, при здобутті їжі, де диференційовані рухи пальців мавпи відіграють значну роль для розламування плодів, видобуванні насіння тощо). Такі ж ігри відбуваються й при спілкуванні. Однак через те, що пізна-вальна функція відіграє тут провідну роль, ці ігри набувають характеру самостійної поведінки з власним функціональним (спеціально-пізнавальним) значенням.

Разом з тим і в цих найскладніших проявах ігрової актив-ності, які поки що вдалося визначити тільки у вищих прима-тів, виявляється інстинктивна основа, етологічні критерії якої цілком відповідають критеріям типової функціональної сфери

(автохтонність, заміщення активності, супероптимальне реагу-вання тощо). Це знову доводить, що загальна закономірність єдності вродженого і набутого в поведінці зберігає цілком своє значення в усьому онтогенезі, у тому числі і на вищих філоге-нетичних рівнях.