Природні, моральні та правові норми у взаємодії становлять сутність юридичної деонтології.

Дата добавления: 2015-10-12; просмотров: 725

Суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належ­ним чином відповідно до закону, інших правових актів, догово­ру, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зо­бов'язання — відповідно до вимог, що у певних умовах звичай­но ставляться.

Насамперед боржник повинен реально виконати зобов'язан­ня. Частина 3 ст. 193 ГК встановлює положення про те, що зас­тосування господарських санкцій до суб'єкта, який порушив зобов'язання, не звільняє цього суб'єкта від обов'язку викона­ти зобов'язання в натурі, крім випадків, коли інше передбаче­но законом або договором, або управнена сторона (кредитор) відмовилася від прийняття виконання зобов'язання.

Боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а креди­тор — прийняти виконання особисто, якщо інше не встановле­но договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту. Стаття 194 ГК дозволяє покласти ви­конання господарського зобов'язання в цілому або в частині на третю особу, що не є стороною в зобов'язанні. Управнена сто­рона (кредитор) зобов'язана прийняти виконання, запропоно­ване третьою особою — безпосереднім виконавцем, якщо із за-

кону, господарського договору або характеру зобов'язання не випливає обов'язок сторони виконати зобов'язання особисто.

Також кредитору надасться право, якшо інше не передбаче­но законом, передати другій стороні, за її згодою, належні йо­му за законом, статутом чи договором права на одержання май­на від третьої особи з метою вирішення певних питань щодо управління майном або делегувати права для здійснення госпо­дарсько-управлінських повноважень.

Боржник повинен виконати зобов'язання у повному обсязі. Кредитор має право не приймати від боржника виконання йо­го обов'язку частинами, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства або не випливає із суті зо­бов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Стаття 530 ЦК передбачає необхідність виконання господар­ського зобов'язання у встановлений строк (термін). Умова шо-до строку (терміну) є істотною для господарського договору від­повідно до ч. З ст. 180 ГК. Боржник має право виконати свій обов'язок достроково, якшо інше не встановлено договором, актами законодавства або не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Господарське зобов'язання підлягає виконанню за місцем, визначеним законом, господарським договором, або місцем, яке визначено змістом зобов'язання. У разі якщо воно не виз­начене, зобов'язання повинно бути виконано:

— за зобов'язаннями, змістом яких є передача прав на будів­
лю або земельну ділянку, іншого нерухомого майна — за міс­
цезнаходженням будівлі чи земельної ділянки, іншого нерухо­
мого майна;

— за грошовими зобов'язаннями — за місцем розташування
уиравненої сторони на момент виникнення зобов'язання, або
за новим місцем її розташування за умови, що управнена сто­
рона своєчасно повідомила про нього зобов'язану сторону;

— за іншими зобов'язаннями — за місцезнаходженням пос­
тійно діючого органу управління (місцем проживання) зо­
бов'язаної сторони, якщо інше не передбачено законом.

Особливі правила передбачені законодавством щодо вико­нання грошових зобов'язань. Так, згідно зі ст. 198 ГК платежі за грошовими зобов'язаннями, що виникають у господарських відносинах, здійснюються у безготівковій формі або готівкою через установи банків, якщо інше не встановлено законом.

Частина 7 ст. 193 ГК не допускає односторонньої відмови від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених зако-

ном, а також відмови від википання або відстрочки виконання на тій підставі, що зобов'язання другої сторони за іншим дого­вором не було виконане належним чином. Додатково у ст. 236 одним з видів оперативно-господарсысих санкцій ГК називає односторонню відмову від виконання свого зобов'язання уп-равненою стороною, із звільненням й від відповідальності за це — у разі порушення зобов'язання другою стороною. Подіб­не положення міститься у ст. 525 ЦК, яка підставою односто­ронньої відмови від зобов'язання та односторонньої зміни його умов додатково називає випадки, передбачені договором.