Правнича етика як юридична наука

Дата добавления: 2015-10-12; просмотров: 720

За договором енергопостачання енергопостачальне підпри­ємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, па­ру, гарячу і перегріту воду (енергію) споживачеві (абоненту),

який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримувати­ся передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

Характеристика договору енергопостачання

1. Предметом договору енергопостачання є енергія — елек­
трична енергія, пара, гаряча і перегріта вода. Оскільки ЦК, на
відміну від ГК, не містить закритого переліку ресурсів, що
становлять поняття «енергія», це дозволяє віднести до нього
газ — ресурс, який також постачається через приєднану мережу.

2. Сторонами договору енергопостачання с енергопостачаль-
ник і споживач.

ГК закріплює, шо енергопостачальником може бути лише юридична особа. За Законом України від 24 червня 2004 р. «Про житлово-комунальні послуги» — актом спеціальним, по­рівняно з ГК, і прийнятим пізніше — суміжне поняття «вироб­ник житлово-комунальних послуг» визначається як суб'єкт гос­подарювання, який виробляє або створює житлово-комунальні послуги, спрямовані на задоволення потреб фізичної чи юри­дичної особи у забезпеченні холодною та гарячою водою, водо-відведенням, газо- та електропостачанням, опаленням, а також вивезення побутових відходів у порядку, встановленому законо­давством. Тобто Закон не обмежує коло виробників лише юри­дичними особами. Тому під терміном «енергопостачальник» слід розуміти суб'єктів підприємницької діяльності незалежно від їх відомчої належності та форм власності, що займаються виробництвом, передачею, постачанням енергії. Відповідно, споживачами енергії згідно з тим же Законом є суб'єкти госпо­дарської діяльності та фізичні особи, що використовують енер­гію для власних потреб на підставі договору про її продаж та ку­півлю.

3. Споживач зобов'язаний оплатити прийняту енергію.
Розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються

на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог за­кону. Ціни на енергію можуть встановлюватися вільно, за уго­дою сторін, а також державою залежно від категорії споживачів енергії.

Оплата енергії, що відпускається, здійснюється, як правило, у формі попередньої оплати. За погодженням сторін можуть застосовуватися планові платежі з наступним перерахунком або оплата, що провадиться за фактично відпущену енергію.

4. Споживач зобов'язаний дотримуватися передбаченого до­говором режиму використання енергії, а також забезпечити без­печну експлуатацію енергетичного обладнання.

Згідно зі ст. 277 ГК абоненти користуються енергією з до­держанням правил користування енергією відповідного виду, що затверджуються Кабінетом Міністрів України. Так, зокрема, постановами Кабінету Міністрів України від 30 грудня 1997 р. № 1497 були затверджені Правила надання населенню послуг з водо-, теплопостачання та водовідведення, від 26 липня 1999 р. № 1357 — Правила користування електричною енергією для населення, від 9 грудня 1999 р. № 2246 — Правила надання на­селенню послуг з газопостачання (14 квітня 2004 р. постановою № 476 були викладені в новій редакції) тощо.

65. Поняття та ознаки договору міни (бартеру)

Поняття договору міни (бартеру)

За договором міни (бартеру) кожна із сторін зобов'язується передати другій стороні у власність, повне господарське вішшня чи оперативне управління певний товар в обмін на інший товар.

Характеристика договорів міни (бартеру)

1. Предметом договору міни (бартеру) є товар, тобто матері­
альні та нематеріальні активи, а також цінні папери та дерива-
тиви. Крім того, згідно із ч. 5 ст. 715 ЦК договором міни може
бути встановлений обмін майна на роботи (послуги).

2. Міна (бартер) може здійснюватися як суто господарська
операція із притаманними їй обмеженнями, зокрема щодо її
суб'єктів, або як цивільно-правова, за якої таких обмежень не­
має.

Господарські операції здійснюються в межах господарської (в тому числі підприємницької) діяльності. Положення листа Міністерства юстиції України від 8 липня 1999 р. № 17-9-1413 «Стосовно операцій по проведенню взаємозаліків» фактично ототожнюють господарські операції та господарську діяльність. Господарською діяльністю в свою чергу вважається будь-яка ді­яльність особи, спрямована на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосе­редня участь такої особи в організації такої діяльності є регу­лярною, постійною та суттєвою (п. 1.32 ст. І Закону «Про опо­даткування прибутку підприємств». У цьому разі учасниками

бартерної операції можуть бути тільки суб'єкти господарюван­ня, тобто зареєстровані в установленому законодавством поряд­ку юридичні особи, а також фізичні особи — суб'єкти підпри­ємницької діяльності (див. ст. 1 Закону «Про ліцензування пев­них видів господарської діяльності»).

У разі якщо міна (бартер) здійснюється у загальному цивіль­но-правовому порядку, її сторонами можуть бути юридичні та (або) фізичні особи незалежно від наявності у них статусу суб'єктів підприємницької діяльності.

3. Згідно з ч. 2 ст. 293 ГК сторона договору міни вважається
продавцем того товару, який вона передає в обмін, і покупаем
товару, який вона одержує взамін. Тому до договору міни (бар­
теру) застосовуються правила, що регулюють договори купівлі-
продажу, поставки, контрактації, елементи яких містяться в до­
говорі міни (бартеру), якщо це не суперечить законодавству і
відповідає суті відносин сторін (ч. 5 ст. 293 ГК).

4. Товар передається сторонами у власність, повне господар­
ське відання чи оперативне управління. Як і у випадку з дого­
ворами купівлі-продажу, поставки, контрактації, правила щодо
яких застосовуються до договорів міни, конкретний правовий
режим майна, що передається та, відповідно, набувається, зале­
жить від правового статусу сторін договору міни.

5. Обмін товарами, роботами, послугами за договорами міни
(бартеру) не опосередковується рухом грошових коштів, що є
головною відмінністю цих договорів від договору купівлі-про­
дажу. На це вказується і у визначенні бартеру, що міститься в
п. 1.19 ст. 1 Закону «Про оподаткування прибутку підприємств»
бартер «передбачає проведення розрахунків за товари (роботи,
послуги) у будь-якій формі, іншій, ніж грошова, включаючи
будь-які види заліку та погашення взаємної заборгованості, в
результаті яких не передбачається зарахування коштів на рахун­
ки продавця для компенсації вартості таких товарів (робіт, пос­
луг)».

6. Обмін товарів (робіт, послуг) зазвичай відбувається на ос­
нові еквівалентності їх вартості¹, що в свою чергу нерозривно
пов'язано із визначенням ціни товарів (робіт, послуг), що обмі­
нюються. Сторони договорів міни і бартеру мають право самос­
тійно визначати їх вартість без обмежень.

Згідно з ч. З ст. 293 ГК за погодженням сторін можлива гро­шова доплата за товар більшої вартості, що обмінюється на то-

¹ Див: Луї» В. Контракти у підприємницькій діяльності. — К.. 1999, — С. US.116

вар меншої вартості, якщо це не суперечить законодавству. Та­ке ж положення міститься у ч. З ст. 715 ЦК.

7. Строки договорів міни та бартеру в межах України зако­нодавством не встановлені, тому у цьому питанні можливе зас­тосування положень щодо договорів купівлі-продажу, поставки, контрактації.