Сучасна концепція прав людини та її відображення в Конституції України

Дата добавления: 2015-10-12; просмотров: 904

Ст. 54 КЗпП передбачає скорочення робочого часу на 1 годи­ну при роботі в нічний час. Нічним вважається час з 10-ї годи­ни вечора до 6-ї години ранку. Не допускається залучення до роботи в нічний час працівників у віці до 18 років, вагітних жінок,

Глава 9

Робочий час

жінок, що мають дітей у віці до 3 років. Залучати до роботи в нічний час інвалідів можна тільки за їхньої згоди і за умови, що така робота не суперечить медичним рекомендаціям (ст. 55 КЗпП).

Встановлення скороченого робочого часу не впливає на розмір заробітної плати. Робота, що виконується в нічний час, оплачуєть­ся в підвищеному розмірі, який встановлюється генеральною, галузевою, регіональною угодами і колективним договором, але не повинен бути меншим за 20 % тарифної ставки (окладу) за кожну годину роботи в нічний час (ст. 108 КЗпП).

Неповний робочий час встановлюється не законодавством, а відповідно до ст. 56 КЗпП угодою сторін. Така угода може мати місце як при вступі на роботу, так і в період роботи.

Видами неповного робочого часу є такі: а) неповний робочий день; б) неповний робочий тиждень; в) поєднання неповного робочого дня і неповного робочого тижня.

Неповний робочий час може бути встановлений як на певний термін, так і без зазначення терміну. При неповному робочому часі (на відміну від скороченого) оплата праці проводиться про­порційно відпрацьованому часу, а при відрядній оплаті праці — залежно від виробітку. Працівники, які працюють неповний робочий час, користуються тими ж правами, що й працюючі на умовах нормального робочого часу. їм надається відпустка тієї ж тривалості, надаються вихідні й святкові дні, час роботи зара­ховується в трудовий стаж.

За загальним правилом встановлення неповного робочого часу є правом роботодавця. Водночас щодо певних категорій праців­ників це є його обов'язком. Зокрема, в обов'язковому порядку на прохання працівника неповний робочий час встановлюється для вагітних жінок, жінок, що мають дітей у віці до 14 років, дитину-інваліда, для догляду за хворим членом сім'ї відповідно до медичного висновку (ст. 56 КЗпП).

Режими праці, що встановлюються при неповному робочому часі, можуть передбачати: скорочення тривалості щоденної робо­ти (зміни) на певну кількість робочих годин в усі дні робочого тижня; скорочення кількості робочих днів на тиждень зі збере­женням нормальної тривалості щоденної роботи (зміни); скоро­чення тривалості щоденної роботи (зміни) на певну кількість ро­бочих годин з одночасним скороченням робочих днів на тиждень.

При встановленні режимів праці з неповним робочим часом тривалість робочого дня (зміни), як правило, не повинна бути менше 4 годин і робочого тижня — менше 20—24 годин відпо­відно при 5- та 6-денному тижні (п. 8 Положения о порядке и условиях применения труда женщин, имеющих детей и работа­ющих неполное рабочее время: Утв. пост. Госкомтруда СССР и Секретариата ВЦСПС от 29 апреля 1980 г. № 111/8-51 // Бюл­летень Госкомтруда СССР. — 1980. — № 8).

Слід звернути увагу на те, що для працівників, зайнятих на роботі з неповним робочим днем, ненормований робочий день не застосовується. Лише для працівників, які працюють на умовах неповного робочого тижня, може застосовуватися ненормований робочий день з наданням за це щорічної додаткової відпустки згідно із законодавством.

У сучасних умовах на підприємствах, які з економічних при­чин не можуть забезпечити повне навантаження працівників, набула поширення практика переводити певну кількість праців­ників на роботу з неповним робочим часом з тим, щоб у такий спосіб уникнути скорочення працівників. При цьому слід за­уважити, що таке переведення можливе лише за згоди кожного конкретного працівника, умови переведення мають бути визна­чені у колективному договорі. В такій ситуації перехід на не­повний робочий час може здійснюватися роботодавцем з дотри­манням правил ст. 32 КЗпП. Встановлення неповного робочого часу в цьому випадку є для працівників зміною істотних умов праці, оскільки, як правило, знижується розмір оплати праці. Тому про встановлення неповного робочого часу роботодавець повинен попередити працівників не пізніше ніж за 2 місяці. Протягом цих 2 місяців зберігаються попередні умови праці, зокрема, оплата праці. Якщо працівник не згодний працювати в режимі неповного робочого часу, трудовий договір з ним припи­няється за п. 6 ст. 36 КЗпП.

Глава 9

Робочий час

9.3. Режим робочого часу та його види

Під режимом робочого часу розуміється установлений зако­нодавством або локальним нормативно-правовим актом порядок розподілу і використання робочого часу протягом доби, тижня, інших календарних періодів.

Елементами режиму робочого часу є такі:

1) час початку і закінчення роботи;

2) час і тривалість перерв;

3) тривалість і правила чергування змін.

Слід розрізняти режим робочого часу працівників і режим роботи підприємства. Зокрема підприємство може працювати у цілодобовому режимі, а працівники — за змінами.

Окрім того, може встановлюватися єдиний режим робочого часу (для всіх працівників підприємства), а також індивідуальний режим — для окремих працівників.

Розрізняють також загальні й спеціальні режими. До загальних режимів належать п'ятиденний тиждень і шес­тиденний тиждень. За загальним правилом, встановленим у за­конодавстві, в Україні установлюється п'ятиденний робочий тиждень з двома вихідними днями. При цьому тривалість що­денної роботи визначається у правилах внутрішнього трудового розпорядку або графіках змінності, які затверджує роботодавець за погодженням з виборним профспілковим органом. На тих підприємствах, де за характером виробництва та умовами робо­ти запровадження п'ятиденного робочого тижня є недоцільним, встановлюється шестиденний робочий тиждень з одним вихід­ним днем (ст. 52 КЗпП).

До спеціальних режимів робочого часу належать такі:

1) змінна робота;

2) гнучкий графік роботи;

3) роздроблений робочий день;

4) ненормований робочий день;

5) вахтовий метод організації роботи.

При режимі змінної роботи працівники чергуються в змінах рівномірно.

Найбільш поширена робота у дві зміни, на деяких підприєм­ствах робота провадиться в три і більше змін. Перехід з однієї

зміни в іншу, як правило, повинен проводитися через кожний робочий тиждень у години, встановлені графіками змінності (див. ст. 58 КЗпП). Тривалість перерв у роботі між змінами відповід­но до ст. 59 КЗпП має становити не менше подвійної тривалості роботи в попередній зміні (включаючи час перерви на обід). Це правило було сформульовано ще постановою РНК СРСР від 24 ве­ресня 1929 р. (СЗ СССР. — 1929. — № 63. — С. 586). У тих ви­падках, коли тривалість зміни більше 8 годин, міжзмінний відпо­чинок компенсується збільшенням тривалості щотижневого без­перервного відпочинку.

Не допускається призначення працівника на роботу протягом 2 змін підряд. Графіки змінності встановлюються роботодавцем за погодженням з виборним органом профспілкової організації і є обов'язковими для сторін трудового договору.

На Заході спостерігається тенденція зростання застосування багатозмінних робіт. Найбільш поширена робота у дві зміни, хоча застосовується навіть 5-змінна робота. Багатозмінна робота за­безпечує велику ефективність і рентабельність виробництва, але викликає опір з боку працюючих. Тому передбачається значне стимулювання багатозмінного режиму. Перш за все це підвищена оплата у вигляді надбавки в розмірі від 10 до 30 % залежно від виду зміни. Встановлено додаткову відпустку за роботу у вечір­ню чи нічну зміну, скорочену тривалість нічної зміни, заборону залучення до таких робіт осіб похилого віку. Подальше поши­рення такого режиму пов'язується з необхідністю скорочення тривалості робочого тижня до ЗО—20 годин на тиждень (Кисе­лев И.Я. Цит. соч. — С. 115).

Гнучкий графік роботи — форма організації робочого часу, за якої для окремих працівників або колективів підрозділів до­пускається саморегулювання початку, закінчення і загальної тривалості робочого дня. При цьому вимагається повне відпра­цювання сумарної кількості робочих годин протягом облікового періоду (робочого дня, робочого тижня, робочого місяця). Упер­ше такий режим роботи передбачався Положенням про поря­док і умови застосування (гнучкого) змінного графіка роботи для жінок, що мають дітей, затвердженим постановою Держком-праці СРСР і ВЦРПС від 6 червня 1984 р. Неодмінною умовою має бути дотримання річного балансу робочого часу, максималь­на тривалість робочого часу — не більше 10 годин, а час пере-

Глава 9

Робочий час

бування на підприємстві — не більше 12 годин, включаючи пе­рерви.

Наступного року цей режим роботи було рекомендовано засто­совувати й для інших працівників (Див.: Рекомендації щодо за­стосування режимів гнучкого робочого часу на підприємствах, установах, організаціях народного господарства, затверджені по­становою Держкомпраці СРСР і ВЦРПС від ЗО травня 1985 р. // Бюллетень Госкомтруда СССР. — 1985. — № 11).

Елементами гнучкого графіка є такі:

— перемінний (гнучкий) робочий час — початок і закінчення
робочого дня;

— фіксований час — час обов'язкової присутності на роботі;

— перерви для відпочинку і харчування;

— тривалість облікового періоду.

Гнучкий графік роботи є ефективним режимом робочого часу, який враховує інтереси як працівника, так і роботодавця, і може бути рекомендований для широкого застосування. Гнучкий графік роботи встановлюється за погодженням між власником і працівником як при прийнятті на роботу, так і в процесі роботи, за погодженням з виборним органом профспілки, що діє на підприємстві, або іншим представником трудового колективу.

У країнах Заходу спостерігається тенденція до індивідуалізації і персоналізації режиму праці. Це розглядається як найважливі­ша риса сучасного виробництва, що набуде поширення у XXI сто­літті. При цьому будуть ширше враховуватися вік, сімейний стан, психіка, особисті вподобання, навіть біологічний ритм кожного окремого працівника. На такій основі визначатимуть особисте трудове навантаження працівника. Очікується, що це дасть змо­гу збільшити продуктивність праці й буде відповідати життєвим потребам працівників (Киселев И.Я. Цит. соч. — С. 198).

Режим роботи з роздробленим робочим днем передбачає поділ робочого дня на частини, між якими є перерва тривалістю більше 2 годин, або є дві та більше перерв, включаючи й перерву на обід. При цьому загальна тривалість робочого дня не може бути більшою від встановленої законодавством або графіком змінності (ст. 60 КЗпП). Такий режим роботи рекомендується вводити для зручності обслуговування населення, зокрема на підприємствах, де обсяг робіт нерівномірно розподіляється протягом дня: підприємствах торгівлі, громадського харчування, комунально-

го та побутового обслуговування населення, підприємствах зв'яз­ку, для водіїв міського транспорту та ін. Роздроблений режим роботи встановлюється роботодавцем за згодою з виборним ор­ганом профспілки. За роботу в таких умовах встановлюється доплата до заробітної плати. Умови її надання визначаються у відомчих нормативно-правових актах про особливості оплати праці в окремих галузях або колективному договорі підприєм­ства, установи, організації.

Режим ненормованого робочого дня відповідно до Рекомендацій про порядок надання працівникам з ненормованим робочим днем щорічної додаткової відпустки за особливий характер праці, за­тверджених наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 10 жовтня 1997 р. № 7 (зі змінами, внесеними на­казом Мінпраці України від 5 лютого 1998 р. № 18) (Інформа­ційний бюлетень Міністерства праці та соціальної політики України. — 1997. — № 12. — С. 27—28; 1998. — № 3. — С 38) встановлюється для певної категорії працівників у разі немож­ливості нормування часу трудового процесу. Міра праці таких працівників визначається не тільки тривалістю робочого часу, а й колом обов'язків і обсягом виконаних робіт (навантаженням). У разі необхідності ця категорія працівників виконує роботу по­над нормальну тривалість робочого часу.

На працівників з ненормованим робочим днем поширюється встановлений на підприємстві, в установі, організації режим ро­бочого часу. У зв'язку з цим власник або уповноважений ним орган не має права систематично залучати працівників, які пра­цюють за таким режимом, до роботи понад встановлену три­валість робочого часу. Обов'язки працівників з ненормованим робочим днем мають бути зафіксовані в трудовому договорі, по­садових інструкціях, правилах внутрішнього трудового розпоряд­ку таким чином, щоб була передбачена можливість виконувати ці обов'язки, як правило, в межах нормального робочого часу.

Ненормований робочий день на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форм власності може застосовуватися для керівників, фахівців і робітників, а саме:

— для осіб, праця яких не піддається точному обліку в часі;

— осіб, робочий час яких за характером роботи поділяється
на частини невизначеної тривалості (сільське господарство);

— осіб, які розподіляють час для роботи на свій розсуд.

Глава 9

Міністерства та інші центральні органи виконавчої влади за погодженням з відповідними галузевими профспілками можуть затверджувати орієнтовні переліки робіт, професій і посад праців­ників з ненормованим робочим днем. На підприємствах, в уста­новах, організаціях список професій і посад, на яких може за­стосовуватися ненормований робочий день, визначається колек­тивним договором.

Як компенсація за виконаний обсяг робіт, ступінь напруже­ності, складність і самостійність у роботі, необхідність періодич­ного виконання службових завдань понад встановлену тривалість робочого часу надається додаткова відпустка до 7 календарних днів. Колективним договором встановлюється конкретна три­валість щорічної додаткової відпустки з кожного виду робіт, професій та посад. Додаткова відпустка надається пропорційно часу, відпрацьованому на роботі, посаді, що дають право на цю відпустку.

Ненормований робочий день потрібно відрізняти від надуроч­ної роботи.

Режим з вахтовим методом організації робіт регламентується Основними положеннями про вахтовий метод організації робіт, затвердженими постановою Державного комітету СРСР з праці та соціальних питань, Секретаріату ВЦРПС, Міністерства охоро­ни здоров'я СРСР від 31 грудня 1987 р. № 794/33-82, у редакції від 17 січня 1990 p., а також Тимчасовим положенням про вах­товий метод організації робіт на підприємствах Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи, затвердже­ним наказом МНС України 20 травня 1999 р. № 147 (Праця і зарплата. — 1999. — № 33. — Грудень).

Вахтовий метод — це особлива форма організації робіт, що ґрунтується на використанні трудових ресурсів поза місцем їх постійного проживання за умов, коли щоденна доставка праців­ників до місця роботи і назад до місця постійного проживання неможлива. Вахтовий метод організовується за допомогою підсу­мованого обліку робочого часу, а міжвахтовий відпочинок на­дається працівникам у місцях їх постійного проживання. На ро­боту вахтовим методом можуть переводитись як підприємства в цілому, так і їх окремі підрозділи або створюватися комплексні бригади для виконання визначеного обсягу робіт.

Робочий час

До робіт, що виконуються вахтовим методом, забороняється залучати осіб віком до 18 років, вагітних жінок і жінок, які ма­ють дітей віком до 3 років, а також осіб, які мають медичні про­типоказання для такої роботи.

Обліковий період охоплює весь робочий час, час у дорозі та час відпочинку, який припадає на цей календарний відрізок часу. Робочий час і час відпочинку регламентуються графіком змін­ності, затверджуються власником за погодженням з профспілко­вим комітетом і доводяться до відома працівників не пізніше ніж за місяць до введення їх у дію.

Тривалість вахти не може перевищувати 1 місяця, а в окре­мих випадках, з дозволу міністерства та відповідної профспіл­ки, — 2 місяців. Тривалість робочого дня не повинна перевищу­вати 10 годин.

Власник зобов'язаний забезпечити працівникам соціально-побутові умови — проживання, транспорт, спецодяг, щоденне гаряче харчування, медичне обслуговування.

9.4. Надурочна робота

Надурочними вважаються роботи понад встановлену трива­лість робочого дня (статті 52, 53 і 61 КЗпП). Як правило, засто­сування надурочних робіт не допускається. Проведення їх мож­ливе лише у виняткових випадках, що визначаються законодав­ством і ст. 62 КЗпП. Власник або уповноважений ним орган може застосувати надурочні роботи тільки в таких виняткових випад­ках:

1) при проведенні робіт, необхідних для оборони країни, а та­
кож відвернення громадського або стихійного лиха, виробничої
аварії і негайного усунення їх наслідків;

2) при проведенні громадсько-необхідних робіт по водо-, газо­
постачанню, опаленню, освітленню, каналізації, транспорту, зв'яз­
ку— для усунення випадкових або несподіваних обставин, які
порушують правильне їх функціонування;

3) при необхідності закінчити почату роботу, яка внаслідок
непередбачених обставин чи випадкової затримки з технічних
умов виробництва не могла бути закінчена в нормальний робо­
чий час, коли припинення її може призвести до псування або

Глава 9

Робочий час

загибелі державного чи громадського майна, а також у разі не­обхідності невідкладного ремонту машин, верстатів або іншого устаткування, коли несправність їх викликає зупинення робіт для значної кількості трудящих;

4) при необхідності виконання вантажно-розвантажувальних
робіт з метою недопущення або усунення простою рухомого складу
чи скупчення вантажів у пунктах відправлення і призначення;

5) для продовження роботи при нез'явленні працівника, який
заступає на зміну, коли робота не допускає перерви; в цих ви­
падках власник або уповноважений ним орган зобов'язаний
негайно вжити заходів до заміни змінника іншим працівником,
оскільки забороняється залучення працівника до роботи протя­
гом двох змін підряд.

Законодавством встановлені й інші випадки застосування над­урочних робіт. Так, у п. 15 Положення про порядок та умови про­ходження служби в митних органах, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 9 лютого 1993 p., вказується на службову необхідність як підставу для застосування надурочних робіт.

Забороняється залучати до надурочних робіт:

— вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до 3 років;

— осіб, молодших 18 років;

— працівників, які навчаються в загальноосвітніх школах і
професійно-технічних училищах без відриву від виробництва, в
дні занять.

Жінки, які мають дітей віком від 3 до 14 років або дитину-інваліда, можуть залучатися до надурочних робіт лише за їх згодою. Залучення інвалідів до надурочних робіт можливе лише за їх згодою і за умови, що це не суперечить медичним рекомен­даціям (ст. 63 КЗпП).

Для проведення надурочних робіт необхідна згода виборного органу профспілки, що діє на підприємстві, і видання наказу (розпорядження) власником.

Надурочна робота компенсується підвищеною оплатою (див. ст. 106 КЗлП).

Надурочні роботи не повинні перевищувати для кожного пра­цівника 4 годин протягом 2 днів підряд і 120 годин на рік.

Необхідно розрізняти надурочну роботу і ненормований робо­чий день. До надурочних робіт можуть залучатися будь-які пра-

цівники, а працювати за режимом ненормованого робочого часу — лише ті, професії і посади яких містяться в списку, що є додат­ком до колективного договору підприємства, установи, організації. Якщо стосовно надурочних робіт встановлено граничні норми їх застосування протягом календарного року, то подібне правило не встановлено щодо ненормованого робочого дня. Власнику лише забороняється систематично залучати працівників, які працюють за таким режимом, до роботи понад встановлену тривалість ро­бочого часу. Надурочні роботи виконуються у виняткових випад­ках, які мають характер заздалегідь непередбачених і незапла-нованих ситуацій, перелік яких є вичерпним та міститься в ст. 62 КЗпП, а роботи понад нормальну тривалість робочого часу — в режимі ненормованого робочого дня проводяться у міру вироб­ничої необхідності. Надурочні роботи компенсуються підвище­ною оплатою, а ненормований робочий час компенсується надан­ням щорічної додаткової відпустки.

Як бачимо, за законодавством України про працю надурочною вважається лише робота, до виконання якої власник або упов­новажений ним орган залучає працівників у виняткових випад­ках, передбачених законодавством і ч. З ст. 62 КЗпП. Тобто якщо працівник добровільно бажає працювати понад встановлену три­валість робочого дня, така робота не вважається надурочною і не оплачується. Між тим на Заході правове регулювання над­урочної роботи є більш гнучким і ефективним. Надурочна робо­та, як правило, має добровільний характер і лише у випадках, пе­редбачених законом, є обов'язковою. У деяких країнах встанов­лено, що надурочна робота обов'язкова, якщо інше не обумовле­но в колективному договорі. Є країни, де тривалість надурочної роботи не обмежується для всіх працівників (федеральне зако­нодавство США, Данія) або для дорослих робітників-чоловіків (Великобританія, Японія). Проте у більшості західних країн над­урочні роботи допускаються в межах максимуму, встановленого в законі. Надурочні роботи компенсуються, як правило, підви­щеною оплатою (у відсотках до основної тарифної ставки), од­нак у деяких країнах (Франція, ФРН, Італія, Данія, Швейцарія та ін.) законом або колективним договором встановлено, що за певних умов надурочні роботи можуть бути компенсовані відгу­лом (Киселев И.Я. Цит. соч. — С. 112—113).

Глава 9

Робочий час

9.5. Чергування

Чергування — це знаходження працівника на підприємстві за розпорядженням власника або уповноваженого ним органу до початку або після закінчення робочого дня, у вихідні або свят­кові (неробочі) дні для оперативного розв'язання невідкладних питань, які не входять до кола обов'язків працівника за трудо­вим договором. Чергування може застосовуватися у виняткових випадках і лише за згодою виборного органу профспілки. Не допускається залучення працівника до чергувань частіше одно­го разу на місяць. Чергові не повинні виконувати обов'язків щодо перевірки перепусток на вході й виході з підприємства, обов'язків сторожів, приймання пошти, прибирання приміщень тощо. У разі залучення до чергування після закінчення робочого дня поча­ток наступного робочого дня має бути перенесено на пізніший час. Тривалість чергування або роботи разом з чергуванням не може перевищувати нормальної тривалості робочого дня.

Чергування у вихідні й святкові (неробочі) дні компенсуються наданням відгулу тієї ж тривалості, що і чергування в найближчі 10 днів (п. 2 постановления Секретариата ВЦСПС "О дежурствах на предприятиях и в учреждениях" от 2 апреля 1954 г. // Ко­декс законів про працю з постатейними матеріалами // Бюлетень законодавства і юридичної практики України. — 1997. — № 11— 12. — С. 381).

До чергувань не залучаються особи, які не можуть бути залу­чені до надурочних робіт (ст. 63 КЗпП).

Чергування необхідно відрізняти від виконання працівником його звичайних трудових обов'язків на змінних роботах, на ро­ботах, що виконуються за графіком у вихідні, святкові (неробочі) дні, в нічний час. Наприклад, не є чергуванням, врегульованим названою постановою Секретаріату ВЦРПС,нічне чергування медичних працівників, чергування водія тощо. Під час таких чергувань працівники виконують свої безпосередні трудові обо­в'язки з оплатою праці на загальних підставах.

9.6. Облік робочого часу

Облік робочого часу — це фіксування відомостей про явку працівників на роботу і відпрацювання ними встановленої три­валості робочого часу. Облік робочого часу ведеться в табелях встановленої форми.

У складі відпрацьованого працівником часу окремо врахову­ються надурочні роботи, чергування, відрядження тощо.

Розрізняють такі види обліку робочого часу: поденний, щотиж­невий і підсумований.

При поденному обліку підраховується робочий час протягом кожного дня. Поденний облік полягає в тому, що встановлена законом тривалість щоденної роботи реалізується за розпоряд­ком або графіком роботи без відхилень у кожний робочий день. Застосовується при 6-денному робочому тижні.

Щотижневий облік означає, що норма робочого часу реалі­зується в рамках одного тижня з повною кількістю робочих днів, водночас тривалість щоденної роботи може мати відхилення в окремі дні тижня. В такому разі переробка годин вважається надурочною роботою.

Підсумований облік робочого часу означає, що встановлена законом тривалість робочого дня і робочого тижня реалізується за графіком у середньому за обліковий період. При цьому три­валість робочого дня і робочого тижня може відхилятися від нормальної. Недоробка чи переробка робочого часу балансуєть­ся в рамках облікового періоду, з тим, щоб було додержано нор­ми. Обліковим періодом може бути тиждень, місяць, квартал. Підсумований облік робочого часу вводиться на безперервних виробництвах, коли за умовами виробництва не може бути збе­режено щотижневу норму робочого часу. Такий облік вводить­ся відповідно до спеціального законодавства, наприклад, для водіїв і кондукторів трамваїв, тролейбусів, автобусів; працівників будівельних організацій; працівників театрів; працівників сільського господарства та ін. У таких галузях приймаються спеціальні положення про робочий час і час відпочинку. На підставі цих актів рішення приймається на конкретному підприємстві за погодженням з виборним органом профспілки.

Забороняється застосовувати підсумований облік робочого часу

Глава 9

Робочий час

для працівників-неповнолітніх; вагітних жінок; матерів, які го­дують груддю; для працівників зі шкідливими умовами праці, котрим встановлено скорочений робочий день, та ін.

Працівникам, для яких встановлено підсумований облік робо­чого часу, щотижневі дні відпочинку можуть встановлюватися в різні дні тижня відповідно до графіків змінності.

Працівники зобов'язані своєчасно виходити на роботу, додер­жувати встановленої тривалості робочого часу і використовува­ти його тільки для продуктивної праці. Водночас роботодавець зобов'язаний забезпечити умови для такої праці, надати необхідну сировину, матеріали для праці, забезпечити справність механізмів тощо.

Забороняється відволікання працівників від роботи для вико­нання громадських обов'язків і громадських справ (п. 19 Типо­вих правил внутрішнього трудового розпорядку). Не допускаєть­ся залучати працівників до сільгоспробіт, до проведення зборів, семінарів, змагань, художньої самодіяльності тощо.

Роботодавець зобов'язаний вести облік робочого часу, при цьо­му окремо ведеться облік відпрацьованого і невідпрацьованого робочого часу. Окремо також ведеться облік надурочних робіт, відряджень, часу простою. До фактичного робочого часу належить не лише час безпосередньої роботи, а й час підготовки до роботи і закінчення роботи. До фактичного часу не включається проїзд від житла до роботи; час від прохідної до робочого місця; на реєстрацію приходу і виходу з підприємства, якщо таке прави­ло встановлене.