Принципи організації та діяльності органів державної влади

Дата добавления: 2015-10-12; просмотров: 773

Глава 15

справах неповнолітніх створено відповідно до Закону України від 25 січня 1995 р. "Про органи і служби у справах неповно­літніх і спеціальні установи для неповнолітніх"). При цьому звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 ст. 40 КЗпП, провадиться лише у виняткових випадках і не допускається без працевлаштування.

Особи зі зниженою працездатністю володіють усією повнотою соціально-економічних, політичних, особистих прав і обов'язків. Згідно із Законом України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" від 21 березня 1991 р. дискримінація інва­лідів заборонена і переслідується законом (ст. 1).

Інвалідами вважаються особи зі стійким розладом функцій організму внаслідок захворювання, травм та уроджених дефектів, що обмежують їх життєдіяльність, та які потребують соціальної допомоги і захисту. Як міра втрати здоров'я, інвалідність визна­чається шляхом експертного обстеження медико-соціальними експертними комісіями МОЗ. Порядок організації та проведен­ня медико-соціальної експертизи втрати працездатності затвер­джено постановою Кабінету Міністрів України від 4 квітня 1994 р. № 221 (ЗП України. — 1994. — № 8. — Ст. 190).

З метою реалізації творчих і виробничих здібностей інвалідів та з урахуванням індивідуальних програм реабілітації їм забез­печується право працювати на підприємствах зі звичайними умовами праці, в цехах і на дільницях, де застосовується праця інвалідів, а також займатися індивідуальною та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом.

Відмова в укладенні трудового договору або в просуванні по службі, звільнення за ініціативою власника або уповноважено­го ним органу, переведення інваліда на іншу роботу без його згоди з мотивів інвалідності не допускається, за винятком випадків, коли за висновком медико-соціальної експертизи стан його (інва­ліда) перешкоджає виконанню професійних обов'язків, загрожує здоров'ю і безпеці праці інших осіб або продовження трудової діяльності чи зміна її характеру та обсягу загрожує погіршен­ням здоров'я інвалідів.

Залучення інвалідів до надурочних робіт і робіт у нічний час без їх згоди не допускається. При працевлаштуванні інваліда роботодавець повинен керуватися індивідуальною реабілітацій­ною програмою інваліда. Ті підприємства, які не виконали в

Правове забезпечення охорони праці та здоров'я працівників на виробництві 505

установлені строки реабілітаційні заходи щодо інваліда, за рішен­ням медико-соціальної експертної комісії відраховують кошти в розмірі вартості реалізації цих заходів до Фонду України соці­ального захисту інвалідів. Положення про індивідуальну про­граму реабілітації та адаптації інваліда затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 22 лютого 1992 р. № 83 (зі зміна­ми від 6 грудня 2000 р. № 1780).

Постановою Кабінету Міністрів України від 3 травня 1995 р. № 314 затверджено Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів (ЗП України. — 1995. — № 7. — Ст. 181), яким передбачено, що робоче місце інваліда — це окреме робоче місце або ділянка виробничої площі на підпри­ємстві незалежно від форм власності та господарювання, де ство­рено необхідні умови для праці інваліда. Робоче місце інваліда може бути звичайним, якщо за умовами праці та з урахуванням фізичних можливостей інваліда воно може бути використане для його працевлаштування, і спеціалізованим, тобто обладнаним спеціальним технічним оснащенням, пристосуваннями і пристро­ями для праці інвалідів залежно від анатомічних дефектів чи нозологічних форм захворювання та з урахуванням рекомендації медико-соціальної експертної комісії, професійних навичок і знань інваліда.

Підприємства, які використовують працю інвалідів, зобов'язані створювати для них умови праці з урахуванням рекомендацій медико-соціальної експертної комісії та індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством.

Законом України ''Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" (від 21 березня 1991 p., зі змінами і доповненнями) встановлено спеціальні гарантії щодо забезпечення інвалідів робочими місцями. Для підприємств (об'єднань), установ і органі­зацій незалежно від форми власності та господарювання вста­новлюється норматив робочих місць для забезпечення праце­влаштування інвалідів у розмірі 4 % від загальної чисельності працюючих, а якщо працює від 15 до 25 осіб — у кількості одного робочого місця. Керівники підприємств (об'єднань), установ і організацій незалежно від форми власності та господарювання у разі незабезпечення зазначених нормативів несуть відпові­дальність у встановленому законом порядку.

Глава 15

Підприємства (об'єднання), установи і організації, незалежно від форми власності та господарювання, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, щороку сплачу­ють відповідним відділенням Фонду України соціального захи­сту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом. Порушення термінів сплати тягне за собою нарахування пені з суми недоїмки. Спла­ту штрафних санкцій підприємства провадять відповідно до за­кону за рахунок прибутку, який залишається в їх розпорядженні після сплати всіх податків і зборів (обов'язкових платежів) (ст. 20 Закону "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" в редакції від 5 липня 2001р. (Урядовий кур'єр. — 2001. — 12 серпня)).

Кабінет Міністрів України своєю постановою від 28 грудня 2001 р. № 1767 затвердив Порядок сплати штрафних санкцій (Урядовий кур'єр. — 2002. — 19 січня).

Кабінет Міністрів України постановою від 11 липня 2002 р. № 954 реорганізував Фонд соціального захисту інвалідів і уря­довий орган державного управління у складі Міністерства праці та соціальної політики. Утримання Фонду здійснюється за ра­хунок видатків з державного бюджету. Згідно з Положенням про Фонд соціального захисту інвалідів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 26 вересня 2002 р. № 1434, Фонд серед іншого здійснює контроль за своєчасним перерахуванням сум штрафних санкцій, що надходять від підприємств, установ і організацій за недодержання ними нормативів робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів, а також контролює цільове використання підприємствами коштів, переданих їм Фондом для здійснення заходів щодо соціального захисту інва­лідів.

Законодавством про працю передбачено й інші гарантії в га­лузі охорони праці жінок, неповнолітніх і осіб зі зниженою пра­цездатністю.

У більшості західних країн законодавством передбачено заходи щодо охорони праці інвалідів. Зокрема, у ФРН кожний робото­давець, у котрого працює більше 10 працівників, зобов'язаний 6 % робочих місць надати інвалідам. У Франції на підприємствах з числом працівників більше 10 — 3 % персоналу повинні стано-

Правове забезпечення охорони праці та здоров'я працівників на виробництві 507

вити інваліди праці, а 10 % — інваліди війни. В Люксембурзі встановлено диференційований підхід до визначення квоти для інвалідів. На підприємствах, де працює більше 25 осіб, має бути прийнято принаймні одного інваліда на повний робочий день, на підприємствах з числом працюючих більше 50 осіб — броню для інвалідів 2 %, більше 300 — 4 % . Роботодавці, які не резер­вують робочих місць для інвалідів, зобов'язані сплачувати ком­пенсаційний податок, зазвичай на користь фонду зайнятості, який направляє ці кошти на розширення зайнятості інвалідів.

Новим явищем у трудовому праві країн Заходу стала поява законодавства, норм колективних договорів про встановлення пільг щодо охорони праці осіб похилого віку — осіб передпен-сійного віку, особливо тих, що мають тривалий трудовий стаж. Пільги стосуються скорочення робочого часу з частковою ком­пенсацією втрат у заробітку, переведення на більш легку роботу, зокрема звільнення від багатозмінної роботи, додаткові відпуст­ки тощо. У Швеції з 1976 р. діє закон, згідно з яким особи пе-редпенсійного віку мають право просити про скорочення робо­чого часу до 5 годин на тиждень. При цьому може бути компен­совано 50 % втрат у заробітку. В Японії з 1971 р. діє закон № 68 (у редакції 1994 р.) про стабілізацію зайнятості працівників похилого віку. Закон становить собою кодекс прав працівників похилого віку на виробництві. Тут передбачено численні захо­ди щодо забезпечення зайнятості, комфортних умов праці, надан­ня допомоги таким працівникам. Заслуговує на увагу створен­ня спеціальних державних органів, які компетентні піклувати­ся про літніх трудящих, — центрів з використання виробничого досвіду літніх трудящих, центрів з використання людських ресур­сів "із сивиною на скронях". Така діяльність цілком відповідає новому напрямку кадрової політики, спрямованої на збережен­ня працездатності носіїв високої кваліфікації, які виявляють, як правило, більше старанності в роботі, ніж молоді працівники. Це вважається вигіднішим, ніж міняти літніх працівників на мо­лодих, які вимагають значних затрат на професійну підготовку (Киселев И.Я. Сравнительное и международное трудовое право: Учеб. для вузов. — М.: Дело, 1999. — С. 224—225).

Глава 15

15.6. Соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання

Соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання — самостійний вид загальнообо­в'язкового державного соціального страхування, за допомогою якого здійснюються соціальний захист, охорона життя та здоро­в'я громадян у процесі їхньої трудової діяльності.

Згідно із Законом України "Про загальнообов'язкове держав­не соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездат­ності" (1999 р.) (далі — Закон) завдання страхування від нещас­ного випадку такі: проведення профілактичних заходів, спрямо­ваних на усунення шкідливих і небезпечних виробничих фак­торів, запобігання нещасним випадкам на виробництві, професій­ним захворюванням та іншим випадкам загрози здоров'ю за­страхованих, викликаних умовами праці; відновлення здоров'я та працездатності потерпілих на виробництві від нещасних випадків або професійних захворювань; відшкодування матеріальної та моральної шкоди застрахованим і членам їх сімей.

Держава гарантує усім застрахованим громадянам забезпечен­ня прав у страхуванні від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання. Законодавство про страхування від нещасного випадку складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, цьо­го Закону, Кодексу законів про працю України, Закону України "Про охорону праці" та інших нормативно-правових актів. Ос­новними принципами страхування від нещасного випадку є такі: паритетність держави, представників застрахованих осіб та ро­ботодавців в управлінні страхуванням від нещасного випадку; своєчасне та повне відшкодування шкоди страховиком; обов'яз­ковість страхування від нещасного випадку осіб, які працюють на умовах трудового договору (контракту) та інших підставах, передбачених законодавством про працю, а також добровільність такого страхування для осіб, які забезпечують себе роботою са­мостійно, та громадян — суб'єктів підприємницької діяльності; надання державних гарантій реалізації застрахованими грома­дянами своїх прав; обов'язковість сплати страхувальником стра-

Правове забезпечення охорони праці та здоров'я працівників на виробництві 509

хових внесків; формування та витрачання страхових коштів на солідарній основі; диференціювання страхового тарифу з ураху­ванням умов і стану безпеки праці, виробничого травматизму та професійної захворюваності на кожному підприємстві; економіч­на заінтересованість суб'єктів страхування в поліпшенні умов і безпеки праці; цільове використання коштін страхуваннявід не­щасного випадку.

Суб'єктами страхування від нещасного випадку <: застраховані громадяни, а в окремих випадках — члени їх сімім'і тя інші осо­би, страхувальники та страховик. Застрахованою с філичнп осо­ба, на користь якої здійснюється страхування (далі — працівник). Страхувальниками є роботодавці, а в окремих випадках — застра­ховані особи. Страховик — Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійнихзахворювань України (далі — Фонд соціального страхування від нещасних випадків). Об'єктом страхування від нещасного випадку є жит­тя застрахованого, його здоров'я та працездатність.

Обов'язковому страхуванню від нещасного випадку підляга­ють: 1) особи, які працюють на умовах трудового договору (кон­тракту); 2) учні та студенти навчальних закладів, клінічні орди­натори, аспіранти, докторанти, залучені до будь-яких робіт під час, перед або після занять; під час занять, коли вони набувають професійних навичок; у період проходження виробничої прак­тики (стажування), виконання робіт на підприємствах; 3) особи, які утримуються у виправних, лікувально-трудових, виховно-трудових закладах та залучаються до трудової діяльності на виробництві цих установ або на інших підприємствах за спеці­альними договорами (ст. 8 Закону).

Закон також передбачає страхування зародка та новонаро­дженого. Заподіяння шкоди зародку внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання жінки під час її вагітності, у зв'язку з чим дитина народилася інвалідом, при­рівнюється до нещасного випадку, який трапився із застрахова­ним. Така дитина відповідно до медичного висновку вважаєть­ся застрахованою та до 16 років або до закінчення навчання, але не більш як до досягнення 23 років їй подається допомога Фон­ду соціального страхування від нещасних випадків.

Для страхування від нещасного випадку на виробництві не потрібно згоди або заяви працівника. Страхування здійснюєть-

Глава 15

ся в безособовій формі. Всі особи, перелічені у статті 8 Закону, вважаються застрахованими з моменту набрання чинності цим Законом незалежно від фактичного виконання страхувальника­ми своїх зобов'язань щодо сплати страхових внесків. Усі застра­ховані є членами Фонду соціального страхування від нещасних випадків. Добровільно, за письмовою заявою, від нещасного ви­падку у Фонді соціального страхування від нещасних випадків можуть застрахуватися: 1) священнослужителі, церковнослужи­телі та особи, які працюють у релігійних організаціях на вибор­них посадах; 2) особи, які забезпечують себе роботою самостійно; 3) громадяни — суб'єкти підприємницької діяльності.

Страховий ризик — обставини, внаслідок яких може статися страховий випадок. Страховим випадком є нещасний випадок на виробництві або професійне захворювання, що спричинили застрахованому професійно зумовлену фізичну чи психічну трав­му за обставин, зазначених у статті 14 Закону, з настанням яких виникає право застрахованої особи на отримання матеріального забезпечення та/або соціальних послуг. Професійне захворюван­ня є страховим випадком також у разі його встановлення чи виявлення в період, коли потерпілий не перебував у трудових відносинах з підприємством, на якому він захворів.

Нещасний випадок — це обмежена в часі подія або раптовий вплив на працівника небезпечного виробничого фактора чи се­редовища, що сталися у процесі виконання ним трудових обо­в'язків, внаслідок яких заподіяно шкоду здоров'ю або настала смерть. Нещасний випадок або професійне захворювання, яке сталося внаслідок порушення нормативних актів про охорону праці застрахованим, також є страховим випадком і не звільняє страховика від виконання зобов'язань перед потерпілим.

До професійного захворювання належить захворювання, що виникло внаслідок професійної діяльності застрахованого та зу­мовлюється виключно або переважно впливом шкідливих речо­вин і певних видів робіт та інших факторів, пов'язаних з робо­тою. Перелік професійних захворювань затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 8 листопада 2000 р. № 1662.

Страхування від нещасного випадку здійснює Фонд соціально­го страхування від нещасних випадків — нєкомерційна самовряд­на організація, що діє на підставі статуту, який затверджується її правлінням. Управління Фондом соціального страхування від

Правове забезпечення охорони праці та здоров'я працівників на виробництві 511

нещасних випадків здійснюється на паритетній основі державою, представниками застрахованих осіб і роботодавців. Безпосереднє управління Фондом соціального страхування від нещасних ви­падків здійснюють його правління та виконавча дирекція.

У разі настання страхового випадку Фонд соціального стра­хування від нещасних випадків зобов'язаний у встановленому законодавством порядку:

— своєчасно та в повному обсязі відшкодовувати шкоду, запо­
діяну працівникові внаслідок ушкодження його здоров'я або в
разі його смерті, виплачуючи йому або особам, які перебували на
його утриманні, допомогу у зв'язку з тимчасовою непрацездатніс­
тю до відновлення працездатності або встановлення інвалідності;
одноразову допомогу в разі стійкої втрати професійної праце­
здатності або смерті потерпілого; щомісяця грошову суму в разі
часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відпо­
відну частину втраченого заробітку потерпілого; пенсію по інва­
лідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або про­
фесійного захворювання; пенсію у зв'язку з втратою годуваль­
ника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві
або професійного захворювання; грошову суму за моральну
шкоду за наявності факту заподіяння цієї шкоди потерпілому;
допомогу дитині потерпілого; організувати поховання померло­
го, відшкодувати вартість пов'язаних з цим ритуальних послуг
відповідно до місцевих умов;

— сприяти створенню умов для своєчасного надання кваліфі­
кованої першої невідкладної допомоги потерпілому в разі настан­
ня нещасного випадку, швидкої допомоги в разі потреби його
госпіталізації, ранньої діагностики професійного захворювання;

— організувати цілеспрямоване та ефективне лікування по­
терпілого у власних спеціалізованих лікувально-профілактичних
закладах або на договірній основі в інших лікувально-профілак­
тичних закладах з метою якнайшвидшого відновлення здоров'я
застрахованого;

— забезпечити потерпілому разом із відповідними службами
охорони здоров'я за призначенням лікарів повний обсяг постій­
но доступної, раціонально організованої медичної допомоги та
інші соціальні послуги. З цією метою Фонд соціального страху­
вання від нещасних випадків створює спеціалізовану медичну
та патронажну службу соціального страхування. Відповідно до

Глава 15

висновку лікарсько-консультаційної комісії або медико-соціаль-ної експертної комісії Фонд зобов'язаний проводити навчання та перекваліфікацію потерпілого у власних навчальних закла­дах або на договірній основі в інших закладах перенавчання інвалідів, якщо внаслідок ушкодження здоров'я або заподіяння моральної шкоди потерпілий не може виконувати попередню роботу;

— працевлаштовувати осіб зі зниженою працездатністю;

— у разі невідкладної потреби надавати інвалідам разову гро­
шову допомогу, допомагати у вирішенні соціально-побутових
питань за їх рахунок або за рішенням виконавчої дирекції Фон­
ду та її регіональних управлінь — за рахунок Фонду;

— сплачувати за потерпілого внески на медичне та пенсійне
страхування тощо.

Усі зазначені види соціальних послуг та виплат надаються застрахованому та особам, які перебувають на його утриманні, незалежно від того, чи зареєстровано підприємство, на якому стався страховий випадок, у Фонді соціального страхування від нещасних випадків.

Сума щомісячної страхової виплати встановлюється відповідно до ступеня втрати професійної працездатності та середньомісяч­ного заробітку, який потерпілий мав до ушкодження здоров'я. Сума щомісячної страхової виплати не повинна перевищувати середньомісячного заробітку, який потерпілий мав до ушкоджен­ня здоров'я. У разі, коли потерпілому одночасно з щомісячною страховою виплатою призначено пенсію по інвалідності у зв'яз­ку з одним і тим самим нещасним випадком, їх сума не повинна перевищувати середньомісячного заробітку, який потерпілий мав до ушкодження здоров'я. Визначені раніше сума щомісячної страхової виплати та пенсія по інвалідності зменшенню не підля­гають.

Сума страхової виплати за моральну (немайнову) шкоду ви­значається в судовому порядку. При цьому сума страхової ви­плати не може перевищувати 200 розмірів мінімальної заробіт­ної плати, встановленої на день виплати, незалежно від будь-яких інших страхових виплат.

Допомога у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю виплачу­ється в розмірі 100 % середнього заробітку (оподатковуваного доходу). При цьому перші п'ять днів тимчасової непрацездат-

Правове забезпечення охорони праці та здоров'я працівників на виробництві 513

ності оплачуються власником або уповноваженим ним органом за рахунок коштів підприємства, установи, організації.

У разі смерті потерпілого внаслідок нещасного випадку або професійного захворювання розмір одноразової допомоги його сім'ї повинен бути не меншим за п'ятирічну заробітну плату потерпілого і, крім того, не меншим за однорічний заробіток по­терпілого на кожну особу, яка перебувала на його утриманні, а також на його дитину, яка народилася протягом не більш як десятимісячного строку після смерті потерпілого.

Фонд соціального страхування від нещасних випадків здійснює профілактичні заходи, спрямовані на запобігання нещасним ви­падкам, на усунення загрози здоров'ю працівників, викликаної умовами праці. Виконання статутних функцій та обов'язків Фон­ду соціального страхування від нещасних випадків щодо запобі­гання нещасним випадкам покладається на страхових експертів з охорони праці.

Фонд соціального страхування від нещасних випадків зобов'я­заний: вести реєстр страхувальників; письмово повідомляти стра­хувальнику умовний клас професійного ризику його підприєм­ства — групу галузей (підгалузей) економіки або видів діяльності, що мають визначений для цієї групи рівень виробничого трав­матизму та професійної захворюваності; укладати угоди з ліку­вально-профілактичними закладами та окремими лікарями на обслуговування потерпілих на виробництві.

Нагляд за діяльністю Фонду соціального страхування від не­щасних випадків здійснює наглядова рада, до складу якої вхо­дять у рівній кількості представники держави, застрахованих осіб і роботодавців, всього 15 осіб.

Державний нагляд у сфері страхування від нещасного випад­ку покладається на Міністерство праці та соціальної політики, а в частині цільового використання коштів — на органи Міністер­ства фінансів України.

Фонд соціального страхування від нещасних випадків може відмовити у страхових виплатах і наданні соціальних послуг застрахованому, якщо мали місце: навмисні дії потерпілого, спря­мовані на створення умов для настання страхового випадку; подання роботодавцем або потерпілим Фонду соціального стра­хування від нещасних випадків свідомо неправдивих відомос­тей про страховий випадок; вчинення застрахованим умисного

Глава 15

злочину, що призвів до настання страхового випадку. Фонд соці­ального страхування від нещасних випадків може відмовити у виплатах і наданні соціальних послуг застрахованому, якщо не­щасний випадок згідно із законодавством не визнано пов'язаним з виробництвом.

Фінансування Фонду соціального страхування від нещасних випадків здійснюється переважно за рахунок страхових внесків роботодавців. Розмір внесків визначається для кожного підпри­ємства окремо з урахуванням класу професійного ризику. Пра­цівники не несуть ніяких витрат на страхування від нещасного випадку. Кошти на здійснення страхування від нещасного ви­падку не включаються до складу державного бюджету України, використовуються виключно за їх прямим призначенням і за­раховуються на єдиний централізований рахунок Фонду.

Спори щодо суми страхових внесків, а також щодо розміру шкоди та прав на її відшкодування, накладення штрафів та з інших питань вирішуються в судовому порядку. За бажанням зацікавлена особа може звернутися з питань вирішення спору до спеціальної комісії при виконавчій дирекції Фонду соціаль­ного страхування від нещасних випадків.

15.7. Розслідування та облік нещасних випадків, професійних захворювань та аварій, пов'язаних з виробництвом

У зв'язку з прийняттям Закону України "Про загальнообо­в'язкове державне соціальне страхування від нещасного випад­ку на виробництві та професійного захворювання, які спричи­нили втрату працездатності" Кабінет Міністрів України своєю постановою від 21 серпня 2001 р. № 1094 затвердив Положення про порядок розслідування та ведення обліку нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві та Перелік обставин, за яких настає страховий випадок державного соціаль­ного страхування громадян від нещасного випадку на вироб­ництві та професійного захворювання. (Згідно з цією постано­вою втратив чинність попередній акт — Положення про поря­док розслідування нещасних випадків від 10 серпня 1993 р. в редакції від 17 червня 1998 р. №923.)

Правове забезпечення охорони праці та здоров'я працівників на виробництві 515

Положення поширюється на підприємства, установи та органі­зації незалежно від форми власності (далі — підприємства), на осіб, у тому числі іноземців та осіб без громадянства, які є влас­никами цих підприємств або уповноваженими ними особами, фізичних осіб — суб'єктів підприємницької діяльності, які відпо­відно до законодавства використовують найману працю (далі — роботодавці), на осіб, які забезпечують себе роботою самостійно за умови добровільної сплати ними внесків на д*їржпвне соціаль­не страхування від нещасного випадку на виробництві та про­фесійного захворювання, а також на осіб, у тому числі іноземців та осіб без громадянства, які працюють на умовах трудового до­говору (контракту), проходять виробничу практику або залуча­ються до праці.

Розслідування нещасних випадків (професійних захворювань), що сталися з працівниками, які перебували у відрядженні за кордоном, проводиться згідно з цим Положенням, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України.

Міноборони, МВС, СБУ, Держкомкордон, Державний департа­мент з питань виконання покарань, МНС встановлюють за по­годженням з Держнаглядохоронпраці порядок розслідування та ведення обліку нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на підвідомчих підприємствах, у військових частинах, підрозділах, організаціях з урахуванням вимог цього Положен­ня щодо осіб, які не перебувають з ними у трудових відносинах.

Порядок розслідування та ведення обліку нещасних випадків, що сталися з учнями і студентами навчальних закладів під час навчально-виховного процесу, трудового і професійного навчан­ня в навчальному закладі, визначається МОН.

Розслідуванню підлягають раптові погіршення стану здоров'я, поранення, травми, у тому числі отримані внаслідок тілесних ушкоджень, заподіяних іншою особою, гострі професійні захво­рювання і гострі професійні та інші отруєння, теплові удари, опіки, обмороження, утоплення, ураження електричним струмом, блис­кавкою та іонізуючим випромінюванням, інші ушкодження, отри­мані внаслідок аварій, пожеж, стихійного лиха (землетруси, зсу­ви, повені, урагани та інші надзвичайні події), контакту з твари­нами, комахами та іншими представниками фауни і флори, що призвели до втрати працівником працездатності на один робо­чий день чи більше або до необхідності переведення потерпіло-

Глава 15

го на іншу (легшу) роботу терміном не менш як на один робо­чий день, а також випадки смерті на підприємстві (далі — не­щасні випадки).

До гострих професійних захворювань і гострих професійних отруєнь належать випадки, що сталися після одноразового (про­тягом не більше однієї робочої зміни) впливу небезпечних фак­торів, шкідливих речовин. Гострі професійні захворювання спри­чиняються дією хімічних речовин, іонізуючого та неіонізуючого випромінювання, значним фізичним навантаженням та перена­пруженням окремих органів і систем людини. До них належать також інфекційні, паразитарні, алергійні захворювання тощо.