Поняття та ознаки органу державної влади

Дата добавления: 2015-10-12; просмотров: 865

Суттєвими змінами стало те, що статтю вміщено до глави VI "Індивідуальні трудові спори" і розширено обсяг поняття мораль­ної шкоди шляхом встановлення більш абстрактного визначен­ня її причин: "порушення законних прав працівника".

Разом з тим поряд із безперечно позитивними зрушеннями, є й такі, що стримують широке застосування зазначеної норми. Стаття 237-1 вимагає, щоб порядок відшкодування моральної шкоди був визначений законодавством. Слід визнати, що на сьо­годні в чинному трудовому законодавстві загальний порядок щодо відшкодування моральної шкоди не визначений.

Пленум Верховного Суду України у своїй постанові від 31 бе­резня 1995 р. № 4 "Про судову практику у справах про відшко­дування моральної (немайнової) шкоди" дозволяє застосовува­ти відшкодування моральної шкоди лише у випадках, передба­чених законодавством.

У зазначених вище Правилах відшкодування власником або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівнику ушкодженням здоров'я, пов'язаного з виконанням ним трудових обов'язків від 23 червня 1993 р. було встановлено розмір відшко­дування моральної шкоди, — не більше 150 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян незалежно від будь-яких інших ви­плат (п. 11 Правил у редакції постанови Кабінету Міністрів України № 1100 від 3 жовтня 1997 p.). Але цей нормативно-пра­вовий акт втратив чинність (див.: Постанова Кабінету Міністрів України від 11 липня 2001 р. № 807),

На сьогодні порядок визначення моральної шкоди встановле­но Законом України "Про загальнообов'язкове державне соціаль­не страхування від нещасного випадку на виробництві і профе­сійного захворювання, які спричинили втрату працездатності". Закон встановлює, що сума страхової виплати за моральну (не-майнову) шкоду визначається в судовому порядку і не може пе­ревищувати 200 розмірів мінімальної заробітної плати, встановле-

Матеріальна відповідальність сторін трудового договору___________________ 479

ної на день виплати, незалежно від будь-яких інших страхових виплат.

Таким чином, визначений порядок стосується лише випадків ушкодження здоров'я. Щодо інших випадків, які можуть спри­чинити моральну шкоду у трудових правовідносинах, порядок відшкодування не визначений.

Залишається недослідженою і неврегульованою у законодав­стві проблема відшкодування моральної шкоди, заподіяної пра­цівником при виконанні трудових обов'язків. Зокрема, така шкода може бути заподіяна шляхом розголошення комерційної таємниці, а також в інший спосіб.

Контрольні запитання і завдання

1. Визначте поняття матеріальної відповідальності сторін
трудового договору. Що є підставою такої відповідальності?

2. Назвіть відмінності матеріальної відповідальності праців­
ників від цивільно-правової відповідальності.

3. Що спільного і що особливого є у матеріальній відповідаль­
ності працівника і роботодавця?

4. Які види матеріальної відповідальності працівників вста­
новлено законодавством? Розкрийте їх.

о. Який порядок відшкодування шкоди, заподіяної працівни­ком роботодавцю?

6. Назвіть випадки матеріальної відповідальності роботодав­ця за шкоду, заподіяну працівникові, і дайте їх характеристику.

Теми рефератів

1. Підстава та умови матеріальної відповідальності праців­
ників.

2. Колективна (бригадна) матеріальна відповідальність.

3. Визначення розміру шкоди, яка підлягає відшкодуванню
працівником.

4. Матеріальна відповідальність роботодавця у трудових
правовідносинах.

Література

1. Захаров МЛ., Коршунов Ю.Н., Цедербаум ЮЛ. Возмещение
работодателями вреда, причиненного здоровью работника при
исполнении трудовых обязанностей: Комментарий к норматив­
ному акту. — М., 1997.

2. Полетаев Ю.Н. Материально ответственные лица: трудо­
вые права, обязанности, ответственность. — М., 1998.

3. Рогалева ГЛ. Материальная ответственность работника за
ущерб, причиненный организации // Трудовое право. — 1997. —
№1.

4. Стависский П.Р. Проблемы материальной ответственности
в советском трудовом праве. — К.; О.: Выща шк., 1982. — 184 с.

5. Стависский П.Р., Чанышева Г.И. Материальная ответствен­
ность предприятия и должностных лиц за нарушение обязаннос­
ти выдачи работнику документов о труде и заработной плате //
Правоведение. — 1987. -~№4.~- С. 51 — 59.

6. Сыроватская ЛЛ. Ответственность за нарушение трудово­
го законодательства, — М.: Юрид. лит., 1990. — 176 с.

7. Хуторян Н.М. Матеріальна відповідальність сторін трудо­
вого договору // Удосконалення трудового законодавства в умо­
вах ринку: Монографія / Відп. ред. Н.М. Хуторян. — К.: 1н Юре,
1999. — С. 103—116.

8. Хуторян Н.М. Теоретичні проблеми матеріальної відпові­
дальності сторін трудових правовідносин. — К.: Ін-т держави
та права ім. В.М. Корецького НАН України, 2002. — 264 с

9. Чернадчук В. Право на відшкодування моральної шкоди:
деякі аспекти // Право України. — 2000. — № 3. — С 106—
109.

Глава 15

ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ОХОРОНИ ПРАЦІ

ТА ЗДОРОВ'Я ПРАЦІВНИКІВ НА ВИРОБНИЦТВІ

15.1. Охорона праці: поняття, державна політика, правове регулювання

Право кожної людини на належні, безпечні та здорові умови праці — конституційне право, встановлене ст. 43 Конституції України. Окрім цього, Конституція закріпила право людини на охорону здоров'я (ст. 49).

Відповідно до ст. 7 Міжнародного пакту про економічні, соці­альні й культурні права, держави, які беруть участь у цьому Пакті, мають визнати право кожного на справедливі та сприятливі умо­ви праці, умови роботи, що відповідають вимогам безпеки та гігієни.

Питанням охорони праці присвячено низку конвенцій і реко­мендацій МОП. Генеральною угодою між Кабінетом Міністрів України, Конфедерацією роботодавців та всеукраїнськими проф­спілками і профоб'єднаннями на 2002—2003 рік передбачено подати на ратифікацію до Верховної Ради України Конвенцію МОП № 155 про безпеку, гігієну та виробниче середовище, а та­кож розглянути на засіданні Національної ради соціального партнерства питання про можливість ратифікації Україною Конвенції МОП № 184 "Про безпеку і гігієну праці в сільському господарстві".

Кодекс законів про працю України закріплює право на здо­рові та безпечні умови праці (ст.2), ст. 6 Основ законодавства

Глава 15

України про охорону здоров'я встановлює право на охорону здо­ров'я, що передбачає серед інших право на безпечні й здорові умови праці.

Державні, громадські або інші органи, підприємства, установи, організації, посадові особи та громадяни зобов'язані забезпечи­ти пріоритетність охорони здоров'я у власній діяльності, не зав­давати шкоди здоров'ю населення й окремих осіб (ст. 5 Основ законодавства України про охорону здоров'я).

У широкому значенні під охороною праці розуміється сукуп­ність правових норм, що охоплюють увесь комплекс питань за­стосування праці й належних до різних інститутів трудового права (трудового договору, робочого часу і часу відпочинку та ін.). До них належать норми, які забороняють необґрунтовану відмо­ву в прийнятті на роботу, обмежують переведення та звільнення працівників, встановлюють граничну тривалість робочого часу, регламентують час відпочинку, та багато інших, спрямованих на створення сприятливих загальних умов трудової діяльності (Советское трудовое право: Учебник / Под ред. А.С. Пашкова, О.В. Смирнова. — М.: Юрид. лит., 1988. — С. 446). Л.О. Сироват-ська під охороною праці в широкому значенні розуміє трудове право загалом, оскільки всі його норми спрямовані на захист інтересів усіх працюючих (Сыроватская Л.А. Трудовое право: Учебник. — 2-е изд., перераб. и доп. — М.: Юристъ, 1998. — С. 252), У вузькому значенні термін "охорона праці" традицій­но застосовується для позначення системи заходів щодо забез­печення для працівників здорових та безпечних умов праці на виробництві.

Закон України "Про охорону праці" від 14 жовтня 1992 р. (в редакції Закону України від 21 листопада 2002 р.) у ст. 1 вста­новлює таке визначення: "Охорона праці — це система право­вих, соціально-економічних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних і лікувально-профілактичних заходів та засобів, спря­мованих на збереження життя, здоров'я і працездатності люди­ни в процесі трудової діяльності".

Вимоги з охорони здоров'я часто не дотримуються підприєм­ствами різних організаційно-правових форм, які використовують працю найманих працівників. Чимало керівників підприємств безвідповідально ставляться до обов'язків щодо створення здо­рових і безпечних умов праці, часто розглядають ці питання як

Правове забезпечення охорони праці та здоров'я працівників на виробництві 483

другорядні. Лише за два місяці 1999 р. інспектори Держнагляд-охоронпраці виявили понад 340 тис. порушень правил безпеч­ного ведення робіт. Через наявну загрозу життю заборонялася робота понад 17 тис. підприємств та об'єктів (Праця і зарпла­та. — 1999. — №8. — Квітень).

Такий стан охорони здоров'я на виробництві пояснюється передусім складним економічним становищем держави, а також іншими об'єктивними і суб'єктивними причинами, які поляга­ють у зносі основних виробничих фондів, у тому, що немає заці­кавленості власників у поліпшенні умов і безпеки праці, в не­компетентності персоналу в питаннях охорони праці, в низькій трудовій і технологічній дисципліні, в недостатній ролі органів нагляду і контролю за дотриманням законодавства про працю й охорону здоров'я у процесі праці. В умовах, що не відповідають санітарно-гігієнічним нормам, працює понад 3,4 млн осіб. Забез­печеність працюючих засобами індивідуального захисту не пе­ревищує 40—50 %. Щорічні виплати на відшкодування шкоди, заподіяної життю і здоров'ю працюючих, сягають 400 млн грн. Особливу тривогу викликає зростання кількості аварій з групо­вими нещасними випадками. Під час аварій у 1998 р. було трав­мовано 712 працівників, з-поміж яких 279 — смертельно.

У щорічній доповіді Уповноваженого з прав людини Н. Кар-пачової наводяться дані, які свідчать, що в умовах, які не відпо­відають санітарно-гігієнічним нормам, працює понад 3,3 млн осіб, у томі числі один мільйон жінок, при цьому забезпеченість засо­бами індивідуального захисту не перевищує 40—50 %, а щорічні виплати на відшкодування шкоди, заподіяної життю і здоров'ю працівників, становлять 40 млн (Карпчова Н. Стан дотримання і захисту прав і свобод людини в Україні: Перша щорічна до­повідь Уповноваженого Верховної Ради з прав людини. — К., 2000. — С. 276).

З 1 квітня 2001 р. в Україні почав діяти Фонд соціального страхування від нещасних випадків та професійних захворювань України. На 1 липня 2001 р. було зареєстровано 256 тис. потер­пілих на підприємствах та членів їхніх сімей.

В Основних напрямах соціальної політики на період до 2004 року йдеться про необхідність реформування системи охо­рони праці, основною метою якої є істотне зниження рівня ви­робничого травматизму і професійних захворювань, зменшення

Глава 15

чинників шкідливого впливу на організм працюючих і вивіль­нення працівників з шкідливих і важких умов праці.

Кабінет Міністрів України постановою від 10 жовтня 2001 р. № 1320 затвердив Національну програму поліпшення стану без­пеки, гігієни праці та виробничого середовища на 2001—2005 ро­ки. Головною метою цієї програми є реалізація заходів загаль­нодержавного значення щодо створення належних, безпечних і здорових умов праці на підприємствах, в установах та організа­ціях усіх форм власності (далі — підприємства) шляхом вико­нання конкретних завдань з організаційного, матеріально-техніч­ного, наукового та нормативно-правового забезпечення їхньої діяльності у сфері охорони праці, подальшого вдосконалення системи державного управління та нагляду за охороною праці.

У Національній програмі зазначається, що реалізація права працівників на належні, безпечні та здорові умови праці не за­безпечується повною мірою. Відсутність відповідних норматив­но-правових актів щодо охорони праці на підприємствах, випад­ковий добір кадрів, стійка тенденція до зменшення коштів для забезпечення належних, безпечних і здорових умов праці — це основні причини, які не дають змоги істотно знизити рівень ви­робничого травматизму і професійної захворюваності. Так, у 1999 р. в цілому по Україні було травмовано на виробництві 39 844 особи, з них 1388 — зі смертельним наслідком, у 2000 р. травмовано 34 556 осіб, з них 1325 — зі смертельним наслідком. Рівень професійної захворюваності залишається досить високим, при цьому переважають захворювання пилової та хімічної етіо­логії, опорно-рухового апарату, віброшумова патологія. Найбіль­шу кількість постраждалих зареєстровано на підприємствах ву­гільної, металургійної, машинобудівної, хімічної промисловості, а також у будівництві та сільському господарстві.

Найбільш негативно позначаються на стані охорони праці такі чинники: незадовільні умови праці на виробництві; недостатнє забезпечення працюючих засобами індивідуального та колектив­ного захисту; недостатній рівень підготовки працюючих та фа­хівців з питань охорони праці; відсутність впровадження в не­обхідному обсязі науково-технічних розробок у сфері охорони праці; недостатня організація роботи з інформаційного забезпе­чення охорони праці.

Національна програма передбачає комплексне розв'язання

Правове забезпечення охорони праці та здоров'я працівників на виробництві 485

проблем охорони праці, забезпечення пріоритету здоров'я праців­ників, їх соціального захисту, створення належних, безпечних і здорових умов праці на виробництві. Концептуальні положен­ня щодо поліпшення стану охорони праці ґрунтуються на аналізі сучасних тенденцій науково-технічного прогресу, проблем охо­рони праці, а також змін у системі державного управління.

Основними завданнями Національної програми є такі: усунен­ня шкідливих і небезпечних факторів на робочих місцях; ство­рення засобів діагностики устаткування та запобігання аваріям на об'єктах підвищеної небезпеки, засобів та систем колектив­ного захисту працівників; здійснення заходів із захисту людей від ураження електричним струмом, шумових, вібраційних та інших навантажень; удосконалення нормативно-правової бази з питань охорони праці; розв'язання проблем медицини праці; інформаційне забезпечення органів державної влади та населення з питань охорони праці. Виконання визначених завдань сприя­тиме поліпшенню стану охорони праці, а також зменшенню кількості аварій, нещасних випадків на виробництві та професій­них захворювань. Передбачені програмою заходи спрямовано на поступове приведення національного законодавства у відповід­ність до актів законодавства ЄС.

Кабінет Міністрів України своїм розпорядженням від 21 серп­ня 2001 р. №391-р затвердив комплексні заходи профілакти­ки травматизму невиробничого характеру на 2001—2005 pp. Серед іншого було рекомендовано роботодавцям та профспілкам передбачати в колективних договорах і угодах усіх рівнів вирі­шення найважливіших питань запобігання травматизму неви­робничого характеру і забезпечити безумовне виконання заходів, розроблених комісіями з розслідування групових нещасних ви­падків невиробничого характеру.

З метою посилення наглядової функції за станом з охорони праці в Україні Указом Президента України від 18 вересня 2002 р. № 834/202 утворено на базі Державного департаменту з нагляду за охороною праці, що діє у складі Міністерства праці та соціальної політики України, Державний комітет України з нагляду за охороною праці як центральний орган виконавчої вла­ди (Праця і зарплата. — 2002. — № 36).

Найважливіші норми щодо охорони здоров'я працівників на виробництві закріплені в Законі України "Про охорону праці",

Глава 15

у трьох главах КЗпП (глава XI "Охорона праці", глава XII "Пра­ця жінок", глава XIII "Праця молоді"), а також у підзаконних актах — положеннях, правилах, інструкціях, актах соціального партнерства, локальних нормативно-правових актах.

В Україні упроваджено нову систему соціального захисту пра­цівників від нещасних випадків. З 1 квітня 2001 р. набрав чин­ності Закон України "Про загальнообов'язкове державне соціаль­не страхування від нещасного випадку і професійного захворю­вання".

15.2. Гарантії прав працівників на охорону праці та здоров'я на виробництві

Права громадян, у тому числі працівників, закріплені у відпо­відних нормативно-правових актах, можуть бути реалізовані тільки за умови, якщо в нормативному порядку буде встановле­но необхідні для цього гарантії.

Чинне законодавство передбачає систему гарантій щодо охо­рони здоров'я працівників на виробництві. Згідно зі ст. 43 Кон­ституції України кожен має право на належні, безпечні й здо­рові умови праці. Використання праці жінок і неповнолітніх на небезпечних для їхнього здоров'я роботах забороняється.

Основи законодавства України про охорону здоров'я розгляда­ють охорону здоров'я як загальний обов'язок усіх підприємств, установ, організацій, посадових осіб та громадян, які зобов'язані забезпечити пріоритетність охорони здоров'я у власній діяльності (ст. 5 Основ). З метою забезпечення сприятливих для здоров'я умов праці, високого рівня працездатності встановлюються єдині сані­тарно-гігієнічні вимоги до організації виробничих процесів, пов'я­заних з діяльністю людей. Власники та керівники підприємств, установ і організацій зобов'язані забезпечити виконання техніки безпеки, виробничої санітарії, інших вимог охорони праці, не до­пускати шкідливого впливу на здоров'я людей (ст. 28 Основ).

Закон України "Про охорону праці" передбачає цілу низку гарантій прав громадян на охорону праці як при укладенні тру­дового договору, так і під час роботи на підприємстві. При укла­денні трудового договору громадянин повинен бути проінформо­ваний власником під розписку про умови праці на підприємстві,

Правове забезпечення охорони праці та здоров'я працівників на виробництві 487

наявність на робочому місці небезпечних і шкідливих виробни­чих чинників, про можливі наслідки їх впливу на здоров'я і про його права на пільги і компенсації за роботу в таких умовах. Забороняється укладення трудового договору з громадянином, якому згідно з медичним висновком протипоказана запропоно­вана робота за станом здоров'я.

Однією з гарантій є й те, що згідно зі ст. 153 КЗпП і ст. 6 Закону України "Про охорону праці" працівник має право відмовитися від дорученої роботи, якщо створилася виробнича ситуація, небез­печна для його життя чи здоров'я або для людей, що його оточу­ють, і навколишнього середовища. Факт наявності такої ситуації підтверджується фахівцями з охорони праці підприємства за участю представника профспілки, членом якої він є, або уповнова­женої працівниками особи з питань охорони праці, а також стра­хового експерта з охорони праці. За період простою з цих причин не з вини працівника за ним зберігається середній заробіток.

Працівника, який за станом здоров'я відповідно до медичного висновку потребує надання легшої роботи, роботодавець повинен перевести за згодою працівника на таку роботу на термін, зазна­чений у медичному висновку, і у разі потреби встановити скоро­чений робочий день та організувати проведення навчання пра­цівника з набуття іншої професії відповідно до законодавства.

Працівник має право розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник не виконує законодавство про охоро­ну праці, умови колективного договору з цих питань. У цьому випадку працівникові виплачується вихідна допомога в розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше 3-місячного заробітку (ч. З ст. 38, ст. 44 КЗпП).

На час припинення експлуатації підприємства, цеху, дільниці, окремого виробництва або обладнання органом державного на­гляду або службою охорони праці працівникам гарантується збереження місця роботи.

Працівникам, зайнятим на роботах з важкими і шкідливими умовами праці, надається право на додаткові пільги І компенсації. Вони безоплатно забезпечуються лікувально-профілактичним харчуванням, молоком або рівноцінними харчовими продукта­ми, газованою солоною водою, мають право на оплачувані пере­рви санітарно-оздоровчого призначення, скорочення тривалості робочого часу, додаткову оплачувану відпустку, пільгову пенсію,

Глава 15

оплату праці в підвищеному розмірі та інші пільги і компенсації, що надаються у передбаченому законодавством порядку. Влас­ник також може за свої кошти додатково встановлювати праців­никам за колективним договором (угодою, трудовим договором) пільги і компенсації, не передбачені чинним законодавством.

Протягом дії укладеного трудового договору роботодавець повинен не пізніше як за 2 місяці письмово інформувати праців­ника про зміни виробничих умов та розмірів пільг і компенсацій, з урахуванням тих, що надаються йому додатково.

Гарантійною нормою є й те, що на власника покладається обо­в'язок безоплатної видачі працівникам спецодягу, інших засобів індивідуального захисту, змиваючих і знешкоджуючих засобів, а якщо працівник був вимушений придбати їх за власні кош­ти, — компенсувати йому витрати.

15.3. Організація охорони праці працівників на підприємстві

З метою забезпечення сприятливих для здоров'я умов праці, високого рівня працездатності, профілактики травматизму і про­фесійних захворювань, отруєнь та відвернення іншої можливої шкоди для здоров'я на підприємствах, в установах і організаці­ях різних форм власності повинні встановлюватися єдині санітар­но-гігієнічні вимоги до організації виробничих процесів, пов'яза­них з діяльністю людей, а також до якості машин, обладнання, будівель та інших об'єктів, які можуть мати шкідливий вплив на здоров'я. Всі державні стандарти, технічні умови і промисло­ві зразки обов'язково погоджуються з органами охорони здоро­в'я в порядку, встановленому законодавством. Власники і керів­ники підприємств, установ та організацій зобов'язані забезпечи­ти в їхній діяльності виконання правил техніки безпеки, виробни­чої санітарії та інших вимог щодо охорони здоров'я, передбачених законодавством, не допускати шкідливого впливу на здоров'я лю­дей (ст. 28 Основ законодавства України про охорону здоров'я).

Власник зобов'язаний створити в кожному структурному під­розділі й на робочому місці умови праці відповідно до вимог нормативних актів, а також забезпечити дотримання прав праців­ників, гарантованих чинним законодавством.

Правове забезпечення охорони праці та здоров'я працівників на виробництві 489

З цією метою власник забезпечує функціонування системи управління охороною здоров'я, для чого створює на підприємстві підрозділи, які традиційно іменуються службою охорони праці. Ця служба діє на підставі типового положення, що затверджуєть­ся спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань нагляду за охороною праці та Закону України "Про охорону праці". Служба охорони праці створюється на підприємстві виробничої сфери з числом працюючих 50 і більше осіб. На підприємстві з числом працюючих менше 50 осіб функції цієї служби можуть виконувати в порядку сумісництва особи, які пройшли перевірку знань з питань охорони здоров'я. Служба охорони праці підпорядковується безпосередньо роботодавцю.

Служба охорони праці виконує такі основні функції: опрацьо­вує ефективну цілісну систему управління охороною праці від шкідливих впливів, сприяє удосконаленню діяльності в цьому напрямі кожного структурного підрозділу і кожної посадової особи; проводить оперативно-методичне керівництво роботою з охорони праці; складає разом зі структурними підрозділами підприємства план комплексних заходів щодо досягнення вста­новлених нормативів безпеки, гігієни праці та виробничого се­редовища (підвищення існуючого рівня охорони праці, якщо встановлених норм досягнуто), а також розділ "Охорона праці" в колективному договорі проводить для працівників вступний інструктаж з питань охорони праці; організує: забезпечення працюючих правилами, стандартами, нормами, положеннями, інструкціями та іншими нормативними актами з охорони праці; облік, аналіз нещасних випадків, професійних захворювань і аварій, а також шкоди від цих подій; розробку перспективних та поточних планів роботи підприємства щодо створення безпеч­них та нешкідливих умов праці; бере участь: у розслідуванні нещасних випадків та аварій; у формуванні фонду охорони праці підприємства і розподілі його коштів; у розробці положень, інструкцій, інших нормативних актів про охорону праці, що діють у межах підприємства; контролює: дотримання чинного зако­нодавства, міжгалузевих, галузевих та інших нормативних актів, виконання працівниками посадових інструкцій з питань охоро­ни праці; виконання приписів органів державного нагляду, про­позицій та подань уповноважених трудових колективів і проф­спілок з питань охорони праці, використання за призначенням

Глава 15

коштів фонду охорони праці; своєчасне проведення навчання та інструктажів працюючих, атестації та переатестації з питань безпеки праці посадових осіб та осіб, які виконують роботи підви­щеної небезпеки, а також дотримання вимог безпеки при вико­нанні цих робіт тощо.

Для виконання функціональних обов'язків фахівці з охорони праці наділяються певними правами, наприклад, безперешкодно в будь-який час відвідувати виробничі об'єкти, структурні підроз­діли підприємства, зупиняти роботу виробництв, дільниць, машин, механізмів устаткування та інших засобів виробництва в разі порушень, які створюють загрозу життю або здоров'ю працюючих; одержувати від посадових осіб необхідні відомості, документи і пояснення з питань охорони праці; перевіряти стан безпеки, гігієни праці та виробничого середовища на об'єктах підприємства, ви­давати керівникам перевіреного об'єкта, цеху, виробництва обов'яз­кові для виконання приписи щодо усунення наявних недоліків; вимагати від посадових осіб відсторонення від роботи працівників, які не пройшли медичного огляду, навчання, інструктажу, пере­вірки знань з охорони праці, не мають допуску до відповідних робіт або порушують нормативні акти про охорону праці; надсилати керівникові підприємства подання про притягнення до відпові­дальності працівників, які порушують вимоги щодо охорони праці та ін. Припис спеціаліста з охорони праці, у тому числі про зупи­нення робіт, може скасувати в письмовій формі лише посадова особа, якій підпорядкована служба охорони праці. Розпоряджен­ня фахівця з охорони праці може відмінити лише керівник підприємства. Ліквідація служби охорони праці допускається тільки у разі ліквідації підприємства.

Для нормального функціонування системи управління охоро­ною здоров'я власник зобов'язаний розробляти і затверджувати положення, інструкції, інші нормативні акти про охорону праці, що діють у межах підприємства та встановлюють правила ви­конання робіт і поведінки працівників на території підприєм­ства, у виробничих приміщеннях, на будівельних майданчиках, робочих місцях. Ці правила мають відповідати основним вимо­гам, встановленим державними міжгалузевими і галузевими нормативними актами про охорону праці.

На власникові підприємства також лежить обов'язок здійснен­ня постійного контролю за додержанням працівниками техно-

Правове забезпечення охорони праці та здоров'я працівників на виробництві 491

логічних процесів, правил поводження з машинами, механізма­ми, устаткуванням та іншими засобами виробництва, використан­ням засобів колективного та індивідуального захисту і виконан­ням робіт відповідно до вимог з охорони праці.

Законодавство про охорону здоров'я передбачає й обов'язки працівників. Згідно зі ст. 10 Основ законодавства України про охорону здоров'я громадяни зобов'язані піклуватися про своє здоров'я. Стосовно трудового законодавства цей обов'язок поля­гає в тому, що працівники зобов'язані знати і виконувати вимо­ги нормативних актів про охорону праці, користуватися засоба­ми колективного та індивідуального захисту; додержуватися зобов'язань з охорони праці, передбачених колективним догово­ром (угодою, трудовим договором) та правилами внутрішнього трудового розпорядку підприємства; проходити у встановлено­му порядку попередні та періодичні медичні огляди тощо. Відпо­відно до ст. 11 Основ законодавства про охорону здоров'я іно­земні громадяни та особи без громадянства, які постійно прожи­вають на території України і працюють на підприємствах, в уста­новах і організаціях різних форм власності та господарювання, користуються такими ж правами і несуть такі ж обов'язки в га­лузі охорони здоров'я, як і громадяни України.