Виборчий процес в Україні

Дата добавления: 2015-10-12; просмотров: 773

Матеріальна відповідальність сторін трудового договору___________________ 457

4. Вина працівника, власника або уповноваженого ним орга­ну.Вина являє собою відношення працівника до заподіяної шкоди у формі умислу чи необережності. Як вже зазначалося, на відміну від цивільно-правової майнової відповідальності, коли передбачаються випадки майнової відповідальності без вини, матеріальна відповідальність у трудовому праві не може наста­ти без вини. При покладанні на працівника матеріальної відпо­відальності вина повинна бути обов'язково встановлена. Окрім того, форма вини впливає на вид матеріальної відповідальності.

Тягар доведення вини лежить на власникові або уповноваже­ному ним органі, крім випадків відшкодування шкоди праців­никами, які несуть повну матеріальну відповідальність за спеці­альними законами, уклали договір про повну матеріальну відпо­відальність або отримали матеріальні цінності за разовим дору­ченням. Щодо таких випадків діє презумпція вини, і працівник буде вважатися винними доти, доки сам не доведе свою невину­ватість у виникненні шкоди. Таким чином, підставою матеріаль­ної відповідальності є склад правопорушення, усі зазначені еле­менти (умови) необхідні у сукупності.

Трудове майнове правопорушення викликає виникнення охо­ронного правовідношення. При цьому слід розрізняти у його складі два відносно незалежних, самостійних за правовою квалі­фікацією охоронних правовідношення. Перше належить до сфери охорони правопорядку і залежно від ступеня суспільної небез­пеки може бути кваліфіковане як дисциплінарне, адміністратив­но-правове або кримінально-правове. Друге правовідношення має майновий характер і спрямовано на відновлення попереднього майнового становища потерпілої сторони.

З огляду на це матеріальна відповідальність може бути покла­дена незалежно від притягнення працівника до дисциплінарної, адміністративної або кримінальної відповідальності.

14.3. Види матеріальної відповідальності працівників

Трудове законодавство передбачає два види матеріальної відпо­відальності працівників: обмежену і повну.

Основний вид матеріальної відповідальності працівника — обмежена матеріальна відповідальність, яка полягає в обов'яз-

Глава 14

Матеріальна відповідальність сторін трудового договору

ку працівника, з вини якого було заподіяно шкоду, відшкодува­ти власникові (уповноваженому ним органу) пряму дійсну шкоду, але не більше його середнього місячного заробітку.

Загальні правила обмеженої відповідальності передбачені у ст. 132 КЗпІЇ. За шкоду, заподіяну підприємству, установі, органі­зації при виконанні трудових обов'язків, працівники, з вини яких заподіяно шкоду, несуть матеріальну відповідальність у розмірі прямої дійсної шкоди, але не більше свого середнього місячного заробітку. Обмежена матеріальна відповідальність працівників має універсальний характер, вона застосовується завжди, якщо інше не передбачено законодавством.

Необхідно звернути увагу на межі матеріальної відповідаль­ності, передбаченої за контрактом між працівником і роботодав­цем. У ст. 21 КЗпП передбачено, що контрактом може бути ви­значено серед інших умов трудового договору також умови про матеріальну відповідальність сторін контракту. У п. 4 постано­ви Пленуму Верховного Суду України від 29 грудня 1992 р. № 14 вказано, що якщо межі матеріальної відповідальності було ви­значено в укладеному з працівником контракті, вона покладаєть­ся на нього відповідно до умов контракту. Проте змін до КЗпП щодо розширення випадків повної матеріальної відповідальності працівників внесено не було. Таким чином, у законодавстві за­лишилося чинне раніше положення, за яким працівника не мож­на притягти до повної матеріальної відповідальності у випадках, не передбачених ст. 134 КЗпП, а серед них немає такої підстави, як умови, встановлені контрактом. Згідно з нормою ст. 9 КЗпП, а також постановою Кабінету Міністрів України від 19 березня 1994 р.№ 170та затвердженим нею Положенням про порядок укладення контрактів при прийнятті (найманні) на роботу пра­цівників, умови контракту, що погіршують становище працівника порівняно з чинним законодавством, вважаються недійсними. Положенням встановлено, що не можуть бути змінені контрак­том імперативні норми законодавства, зокрема про порядок роз­гляду трудових спорів та випадки повної матеріальної відпові­дальності (ст. 134 КЗпП).

Відповідно до ст. 133 КЗпП України обмежену матеріальну відповідальність несуть:

1) працівники — за псування або знищення через недбалість матеріалів, напівфабрикатів, виробів (продукції), інструментів,

вимірювальних приладів, спеціального одягу та інших предметів, виданих підприємством, установою, організацією працівнику в користування;

2) керівники підприємств, установ, організацій та їх заступни­ки, керівники структурних підрозділів та їх заступники при заподіянні шкоди підприємству, установі, організації зайвими грошовими виплатами, неправильною постановкою обліку і збе­рігання матеріальних чи грошових цінностей, невжиттям необ­хідних заходів для запобігання простоям, випускові недоброякіс­ної продукції, розкраданню, знищенню і псуванню матеріальних чи грошових цінностей (ст. 133 КЗпП).

Зазначені службові особи несуть матеріальну відповідальність за ту частину шкоди, яку не відшкодовано її безпосередніми заподіювачами. При цьому загальна сума, що підлягає стягнен­ню, не повинна перевищувати суми, на яку заподіяно шкоду. Слід звернути особливу увагу на те, що на керівників та відповідних службових осіб покладено обов'язок забезпечення своєчасного та обов'язкового стягнення матеріальної шкоди, заподіяної працівниками. В іншому випадку, як підкреслив Пленум Вер­ховного Суду України у своїй постанові № 14, на таких службо­вих осіб покладається матеріальна відповідальність у зазначе­них межах, якщо з їх вини не було своєчасно вжито заходів для стягнення шкоди з безпосередніх заподіювачів її й таку мож­ливість підприємство втратило.

При матеріальній відповідальності в межах середнього місяч­ного заробітку він визначається відповідно до затвердженого по­становою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 р. № 100 Порядку обчислення середньої заробітної плати (зі змінами і до­повненнями), а саме виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують вирішенню судом справи про відшко­дування шкоди, або за фактично відпрацьований час, якщо праців­ник пропрацював менше 2 місяців, а в разі, коли працівник останні 2 місяці перед вирішенням справи не працював або справа вирі­шується після його звільнення, — виходячи з виплат за попередні 2 місяці роботи на даному підприємстві (п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 29 грудня 1992 р. в редакції поста­нови Пленуму від 28 березня 1997 р. № 31).

Повна матеріальна відповідальність працівників у розмірі заподіяної шкоди без будь-якого обмеження передбачена ст. 134

Глава 14

КЗпП. Перелік підстав притягнення до повної матеріальної від­повідальності, що міститься в цій статті, є вичерпним. До цих підстав належать такі.