Функції та компетенція Президента України

Дата добавления: 2015-10-12; просмотров: 828

21 вересня 2002 р. в Києві відбувся Угтпмончий ;і'ї;ід ОіЛдщш-ня організацій роботодавців України. Па з'їзді було прийнято рішення про створення на основі колишньої Конфедерації робо­тодавців України нового об'єднання — Федерації роботодавців України — і затверджено її Статут, яким закріплено всеукраїн­ський статус об'єднання. Потреба у проведенні Установчого з'їзду й створенні нової Федерації пов'язана з ухваленням Верховної Радою Закону України "Про організації роботодавців", спрямо­ваного на підвищення ролі роботодавців у регулюванні соціаль­но-трудових відносин і вдосконаленні системи соціального парт­нерства. Зважаючи на те, що Конфедерацію роботодавців було створено у 1998 р., до набрання чинності зазначеним Законом, — склалася ситуація, коли окремі положення Статуту Конфедерації нині не відповідали вимогам чинного законодавства. Щоб уник­нути юридичних непорозумінь і надати кожній регіональні та галузевій організації роботодавців відповідний статус, було вирі­шено провести такий Установчий з'їзд. Нове об'єднання ставить за мету захищати і представляти економічні та правові інтере­си людей, котрі використовують найману працю, а також займа­тися підготовкою кадрів для організацій роботодавців і конкрет­них працедавців. Федерація має плідно співпрацювати з урядом і Верховною Радою України на засадах соціального партнерства. Федерація бажала би отримати й право законодавчої ініціативи, оскільки через умови Генеральної угоди не можна вирішити всі нагальні питання (Установчий з'їзд Об'єднання роботодавців України // Праця і зарплата. — 2002. — № 37).

У Законі "Про організації роботодавців" передбачено, що ор­ганізації роботодавців та їх об'єднання створюються і діють з ме­тою представництва та захисту інтересів роботодавців у еко­номічній, соціально-трудовій та інших сферах, у тому числі у їх

Глава 21

Правовий статус роботодавців, їх організацій та об'єднань

відносинах а іншими сторонами соціального партнерства. Отже, Законом передбачено дві основні функції організацій роботодав­ців таїхніх об'єднань — функцію представництва та функцію захисту інтересів роботодавців. Видається необхідним зазначити ще одну функцію — функцію контролю за виконанням колек­тивних угод.

І.Я. Кисельов виділяє три головні функції організації підпри­ємців: функцію захисту членських організацій; функцію пред­ставництва інтересів підприємців; інформаційну, освітню й кон­сультативну функцію (Киселев И.Я. Зарубежное трудовое пра­во: Учеб. для вузов. — М:. Изд. группа "ИНФРА-М — НОРМА", 1998. — С. 139).

Закон України "Про організації роботодавців" визначив такі принципи створення та діяльності цих суб'єктів: законності; добровільності вступу та свободи виходу; рівноправності членів; самоврядування; гласності; відповідальності за виконання взя­тих зобов'язань (ст. 6 Закону).

Відповідно до таких принципів встановлено основні засади створення та діяльності оргаиі.шціч роботодавців. Зокрема, ніхто не може бути примушений до вступу в будь-які організації роботодавців або їх об'єднання чи обмежений у правах за на­лежність або неналежність до них. Кожний член організації роботодавців, організація роботодавців, яка є членом об'єднання організацій роботодавців, має право у будь-який час вийти з організації роботодавців чи їх об'єднання в порядку та на умо­вах, визначених статутом. Кожний член організації роботодавців, член об'єднання організацій роботодавців має рівні права у ви­рішенні будь-яких питань діяльності організації роботодавців, об'єднання незалежно від статусу, майнового стану, результатів фінансово-господарської діяльності та інших ознак.

Організації роботодавців та їх об'єднання вирішують питан­ня щодо діяльності організації, об'єднання на підставі власних статутів відповідно до законодавства України.

Організації роботодавців та їх об'єднання зобов'язані забезпе­чувати повне та своєчасне інформування своїх членів з питань їх діяльності, ознайомлювати на їх прохання з усіма матеріала­ми, що стосуються діяльності організації, об'єднання.

Закон визначає відносини між організаціями роботодавців, дер­жавою, органами виконавчої влади та місцевого самоврядуван-

ня, а також профспілками. Держава забезпечує додержання прав і законних інтересів організацій роботодавців М £хоб'єднань, створених у порядку, встановленому Законом. Держававизнає створені відповідно до цього Закону організації роботодавцівта їх об'єднання повноважними представники ми інтересівїх членів у межах повноважень, закріплених статутамитикпх організацій і об'єднань.

Організації роботодавців та їх обЧ:дпшіня у своїй діяльності незалежні від органів державної влади, органіввлади Литоном-ної Республіки Крим та органів місцевогопімоврядувшіип, профе­сійних спілок, їх об'єднань, інших організацій найманихпраців­ників, політичних партій та інших об'єднань громадян, їм непід­звітні та не підконтрольні, крім випадків,передбачених законом.

Забороняється будь-яке втручання у статутну діяльність орга­нізацій роботодавців та їх об'єднши. а боку органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим та органів міс­цевого самоврядування, професійних спілок, їх об'єднань, інших організацій найманих працівників, політичних партій та інших об'єднань громадян, крім випадків, передбачених законом.

Держава не несе відповідальності за зобов'язаннями органі­зацій роботодавців та їх об'єднань, організації роботодавців та їх об'єднання не несуть відповідальності за зобов'язаннями дер­жави, крім випадків, прямо передбачених законом.

Організації роботодавців та їх об'єднання співробітничають з органами державної влади, органами влади Автономної Респуб­ліки Крим та органами місцевого самоврядування і беруть участь у формуванні державної економічної та соціальної політики. Органи державної влади, органи влади Автономної Республіки Крим та органи місцевого самоврядування сприяють організаці­ям роботодавців та їх об'єднанням у їхній діяльності.

Організації роботодавців та їх об'єднання мають право вноси­ти пропозиції до органів державної влади, органів влади Авто­номної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування з питань, що належать до їх компетенції, визначеної Законом.

Організації роботодавців та їх об'єднання визнають профспілки повноважними представниками працівників і захисниками їх трудових, соціально-економічних прав та інтересів, сприяють їхній діяльності. Організації роботодавців та їх об'єднання взає­модіють з профспілками, їх об'єднаннями та іншими організа-

Глава 21

Правовий статус роботодавців, їх організацій та об'єднань

ціями найманих працівників на принципах соціального партнер­ства. Спори (конфлікти), які виникають між ними, вирішуються в порядку, передбаченому законом.

Організаціям роботодавців та їх об'єднанням забороняється втручатися у діяльність професійних спілок, їх об'єднань та інших організацій найманих працівників, перешкоджати у будь-якій формі та будь-якими засобами працівникам об'єднуватися у професійні спілки, їх об'єднання, інші організації найманих працівників.

21.3. Правовий статус організацій роботодавців

та їх об'єднань, порядок їх створення та припинення

Враховуючи конституційний статус права громадян України на свободу об'єднання суспільні відносини з участю організацій роботодавців регулюються законодавством тією мірою, в якій це необхідно для забезпечення представництва і захисту інтересів роботодавців та успішного функціонування їх організацій. Од­ним з елементів юридичного механізму в цій сфері є визначен­ня правового статусу організацій роботодавців, що дає можливість іншим організаціям, профспілкам та державі визнавати певний статус і відповідно до нього визнавати права організацій робо­тодавців.

Згідно зі статтею 8 Закону "Про організації роботодавців" організації роботодавців створюються і діють за територіальноюабо галузевоюознакою і мають статус місцевих, обласних, рес­публіканських Автономної Республіки Крим (далі — республі­канських), міжнародних.

Об'єднання організацій роботодавців створюються і діють за територіальноюабо галузевоюознакою і мають статус місце­вих, обласних, республіканських, всеукраїнських.

Перш ніж викласти норми Закону "Про організації робото­давців" про статус таких організацій і об'єднань, слід зауважи­ти, що аналогічні норми щодо порядку створення профспілко­вих організацій і набуття ними відповідного статусу з урахування певної кількості членів стали предметом розгляду в Конституцій­ному Суді. У Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням народних депутатів України та

Уповноваженого Верховної Ради з прав людини щодо відповід­ності Конституції України (конституційності) статей 8, 11, 16 За­кону України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяль­ності" (справа про свободу утворення профспілок) від 18 жовт­ня 2000 р. визначено, що норми, які встановлюють кількісні кри­терії для визначення статусу профспілок ("не менше трьох пер­винних організацій", "не менше 9 членів профспілки", "більшість членів профспілки, які працюють за даною професією чи фахом в області", "не менше третини" — для об'єднання у профспілці з всеукраїнським статусом членів профспілок галузі) обмежують право громадян на свободу об'єднання і є неконституційними.

Окрім того, Конституційний Суд визнав неконституційними положення статті 16 Закону "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності" в частині встановлення таких умов легалі­зації профспілок, які фактично пов'язують початок діяльності створеної профспілки з моментом її реєстрації у відповідних органах, що рівнозначно вимозі про попередній дозвіл на утво­рення профспілки.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України Верхов­на Рада України Законом від 13 грудня 2001 р. внесла зміни до Закону "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності" і скасувала вказані обмеження.

Стосовно організацій роботодавців ще продовжують діяти аналогічні положення, які по суті обмежують права роботодавців.

Стаття 8 Закону "Про організації роботодавців" встановлює, що статус місцевих мають організації роботодавців, діяльність яких поширюється на територію відповідної адміністративно-територіальної одиниці і які на момент державної реєстрації об'єднують не менше десяти роботодавців цієї адміністративно-територіальної одиниці або двох і більше роботодавців певної галузі в межах цієї адміністративно-територіальної одиниці.

Статус місцевих мають об'єднання організацій роботодавців, які на час державної реєстрації об'єднують дві та більше органі­зації роботодавців відповідної адміністративно-територіальної одиниці або дві та більше організації роботодавців певної галузі відповідної адміністративно-територіальної одиниці.

Статус обласних, Київської та Севастопольської міських мають організації роботодавців, діяльність яких поширюється на тери­торію відповідної області, міст Києва та Севастополя і які на час

Глава 21

Правовий статус роботодавців, їх організацій та об'єднань

державної реєстрації об'єднують не менше десяти роботодавців більшості районів і міст обласного підпорядкування цієї області, районів у містах Києві та Севастополі або двох і більше робото­давців певної галузі з тих районів і міст обласного підпорядку-кііммя цієї області, районів у містах Києві та Севастополі, де скон­центровані підприємства цієї галузі.

Статус обласних, Київської та Севастопольської міських мають об'єднання організацій роботодавців, які на час державної реє­страції об'єднують дві та більше обласні організації роботодавців відповідної області, міські у містах Києві та Севастополі або дві та більше обласні організації роботодавців певної галузі відповід­ної області, міські у містах Києві та Севастополі.

Статус республіканських мають організації роботодавців, які на час державної реєстрації об'єднують не менше десяти робо­тодавців більшості адміністративно-територіальних одиниць Автономної Республіки Крим або двох і більше роботодавців певної галузі з тих адміністративно-територіальних одиниць Автономної Республіки Крим, де сконцентровані підприємства цієї галузі.

Статус республіканських мають об'єднання організацій робо­тодавців, які на час державної реєстрації об'єднують дві і більше республіканські організації роботодавців більшості адміністра­тивно-територіальних одиниць Автономної Республіки Крим або дві і більше республіканські організації роботодавців певної галузі більшості з тих адміністративно-територіальних одиниць Автономної Республіки Крим, де сконцентровані підприємства цієї галузі.

Статус всеукраїнських об'єднань організацій роботодавців мають об'єднання, які на час державної реєстрації об'єднують обласні організації роботодавців більшості областей України та Автономної Республіки Крим, обласні організації роботодавців певної галузі тих областей, де сконцентровані підприємства цієї галузі.

З метою координації роботи всеукраїнських об'єднань органі­зацій роботодавців та представництва інтересів роботодавців у формуванні та реалізації соціально-економічної політики, розвит­ку соціального партнерства тощо вони можуть утворювати інші об'єднання і делегувати їм відповідні права і обов'язки.

Статус міжнародних мають організації та об'єднання органі-

зацій роботодавців, діяльність яких поширюється на територію України і хоча б однієї іншої держави.

Всеукраїнські об'єднання організації! роботодавцівмають право без спеціального дозволу використовуватиу своїй назві слово "Україна" та похідні від нього ОДОВВ.

Закон регламентує порядок створення та припиненнядіяль­ності організацій роботодавців та їх об'єднань.

Статтею 9 встановлено, що засновниками органіваціїробото­давців відповідно до цього Закону можуть бути п меншяк де­сять роботодавців або два і більше роботодавці певно)ра їузі для заснування галузевої організації роботоданцін.Рішення про стіш-рення організації роботодавців приймаєтьсяустипончн \л .і'їлдом (конференцією) роботодавців, що оформляється протоколомуста­новчого з'їзду (конференції), який підписують голова та секре­тар з'їзду (конференції).

Установчий з'їзд (конференція) затверджує статут організації роботодавців, обирає її органи управління, уповноважує осіб на проведення державної реєстрації, вирішує інші питання, пов'я­зані зі створенням організації роботодавців.

Відповідно до статті 10 засновниками об'єднання організацій роботодавців є організації роботодавців. Рішення про заснуван­ня об'єднання організацій роботодавців приймається установчим з'їздом (конференцією) роботодавців — уповноважених представ­ників організацій роботодавців, що оформляється протоколом установчого з'їзду (конференції), який підписують голова та се­кретар з'їзду (конференції). Установчий з'їзд (конференція) за­тверджує статут об'єднання організацій роботодавців, обирає його керівні органи, уповноважує осіб на проведення державної реє­страції, вирішує інші питання, пов'язані зі створенням об'єд­нання.

Організації роботодавців та їх об'єднання діють на основі ста­тутів, які затверджуються установчим з'їздом (конференцією) роботодавців, організацій роботодавців. Статут організації робо­тодавців, об'єднання організацій роботодавців повинен містити:

1) повну назву організації роботодавців, об'єднання (відмінну
від існуючих), статус організації, об'єднання та місцезнаходжен­
ня керівних органів;

2) мету створення та напрями діяльності організації робото­
давців, об'єднання;

Глава 21

Правовий статус роботодавців, їх організацій та об'єднань

3) умови членства (участі) та порядок прийому в члени органі­
зації роботодавців, об'єднання та виходу з організації, об'єднання;

4) права і обов'язки членів (учасників) організації робото-
давціи, об'єднання;

5) положення про відповідальність членів по зобов'язаннях
організації роботодавців, об'єднання в соціально-трудових відно­
синах;

6) порядок утворення і діяльності керівних органів органі­
зації роботодавців, об'єднання та їх повноваження;

7) джерела формування і порядок використання коштів та
іншого майна організації роботодавців, об'єднання, порядок
звітності, контролю, здійснення господарської та іншої діяльності,
необхідної для виконання статутних завдань;

8) порядок сплати вступних, членських та цільових внесків;

9) порядок внесення змін до статуту організації роботодавців,
об'єднання;

10) порядок набуття повноважень від роботодавців, які входять
до складу організації (об'єднання), стосовно встановлення кон­
кретних соціальних норм в угодах, які в подальшому будуть обо­
в'язковими до виконання самими роботодавцями (мінімальна за­
робітна плата, міжтарифні співвідношення, мінімальні соціаль­
ні пільги і гарантії, функціонування соціально-культурних за­
кладів);

11) порядок припинення діяльності організації роботодавців,
об'єднання і вирішення майнових питань, пов'язаних з їх ліквіда­
цією, реорганізацією.

У статуті можуть бути передбачені й інші положення щодо особливостей створення і діяльності організації роботодавців чи об'єднання.

Статут організації роботодавців, об'єднання не повинен супе­речити законодавству України.

Членами організацій роботодавців можуть бути роботодавці відповідно до статті 1 Закону "Про організації роботодавців". Роботодавець може бути одночасно членом кількох організацій роботодавців.

Членами об'єднань організацій роботодавців можуть бути ор­ганізації роботодавців, зареєстровані відповідно до цього Закону.

Організація роботодавців може бути членом галузевого і те­риторіального об'єднання організацій роботодавців.

Є труднощі в утворенні організацій роботодавців на галузево­му рівні. Це пов'язано з розширенням видів виробничої діяль­ності підприємств та відповідною зміною їх галузевого підпоряд­кування. На такі труднощі вказують і фахівці з питань соціаль­но-трудових відносин Регіонального бюро МБП для країн Східної Європи. Зокрема, Джузеппе Касале робить висновок, що галузе­ва ланка є найменш розвинутою у більшості центрально- й схід­ноєвропейських країн. Практично немає організацій або асо­ціацій роботодавців, організованих за галузевою ознакою. Тому профспілки спрямовані туди, де є партнер у переговорах — уряд, міністерства, чи навпаки, профспілки шукають партнера на місце­вому рівні, тобто в органах місцевого самоврядування (Пробле­ми соціально-трудових відносин в Україні у контексті міжна­родного досвіду // Україна: аспекти праці. — 1999. — № 3. — С. 44—46). На такі ж труднощі вказує й профспілкова сторо­на. Голова Ради Федерації профспілок Кіровоградської області Я. Бондар справедливо зазначає, що економіка змінилася, чітко окреслених галузей, окрім кількох, немає. Все це вимагає змінити підходи до організаційної роботи (Профспілкові вісті. — 2002. — 1 листопада). Учасники Установчого з'їзду Об'єднання органі­зацій роботодавців України, що відбувся 27 жовтня 2002 p., прий­няли Звернення до роботодавців з пропозицією взяти участь у створенні організацій роботодавців за територіальною або галу­зевою ознакою і вступити до новоствореної Федерації робото­давців України (Праця і зарплата. — 2002. — № 37).

Організації роботодавців та їх об'єднання не відповідають за зобов'язаннями своїх засновників і членів, крім випадків, перед­бачених законом. Засновники та члени організацій роботодавців та їх об'єднань відповідають за зобов'язаннями організацій ро­ботодавців та їх об'єднань, якщо це передбачено їх статутами, — у порядку і на умовах, визначених статутами.

Організації роботодавців та їх об'єднання підлягають обов'яз­ковій реєстрації в порядку, встановленому Законом України "Про об'єднання громадян".

Зокрема, стаття 14 вказаного Закону визначає, що легалізація (офіційне визнання) об'єднань громадян є обов'язковою і здій­снюється шляхом їх реєстрації або повідомлення про заснуван­ня. Частина 2 статті 14 встановлює, що "у разі реєстрації об'єд­нання громадян набуває статусу юридичної особи". Діяльність

Глава 21

об'єднань громидл її, які не легалізовані або примусово розпущені за рішенням суду, « мротигшконною. Про легалізацію (офіційне визнання) об'єднаннягромадян легалізуючий орган повідомляє у засоби х масової інформації. Стаття 15 передбачає порядок здійснення державної реєстрації та подання необхідних доку­менті н для реєстрації. Відмова у реєстрації може бути оскарже­на до суду.

Стаття 13 Закону "Про організації роботодавців" передбачає лише один спосіб легалізації таких організацій — реєстрацію, і відповідно до Закону "Про об'єднання громадян" набуття з цього моменту організацією роботодавців статусу юридичної особи. Між тим, слід взяти до уваги, що Конституційний Суд України у своє­му рішенні від 18 жовтня 2000 р. зазначив, що встановлення лише одного способу легалізації профспілки шляхом її реєстрації пе­решкоджає реалізації права утворювати професійні спілки "на основі вільного вибору їх членів" (ч. З ст. 36 Конституції), і ви­знав неконституційними норми ст. 16 Закону "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності" в частині встановлення таких умов легалізації профспілки, які фактично пов'язують по­чаток діяльності профспілок з моментом її реєстрації у відповід­них органах, що рівнозначно вимозі про попередній дозвіл на утво­рення профспілки. Враховуючи це рішення, Верховна Рада Украї­ни внесла зміни до статті 16 Закону "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності". У статті встановлено, що профспілка, об'єднання профспілок набувають прав юридичної особи з моменту затвердження статуту (положення). Статусу юридичної особи набувають також організації профспілки, які діють на підставі їх статуту (ч. 9 ст. 16). Частина 1 статті 16 передбачає, що легалі­зації (офіційному визнанню) шляхом реєстрації на відповідність заявленому статусу профспілки підлягають "для ведення перего­ворів на відповідному рівні договірного регулювання трудових, соціально-економічних відносин".

Очевидно, слід очікувати, що Верховна Рада України внесе відповідні зміни й до Закону "Про організації роботодавців", з тим, щоб урівноважити правовий статус цих суб'єктів.

Організації роботодавців та їх об'єднання можуть використо­вувати власну символіку, яка затверджується відповідно до їх статуту та підлягає реєстрації у порядку, встановленому законо­давством України.

Правовий статус роботодавців, їх організацій та об'єднань__________ 643

21.4. Повноваження роботодавців та їх організацій і об'єднань у колективно-договірному регулюванні

Метою участі організацій роботодавці н ті і їх об'єднань у соці­альному партнерстві є договірне регулюнлмпн та удосконален­нясоціально-трудових відносин, досягнення ввавморозуміння,компромісів між сторонами соціального партнерства,;шіюбіган-ня виникненню та розв'язання колективних трудовихспорів (конфліктів).

Сторону роботодавців у соціальному партнерстві представля­ють: на всеукраїнському рівні — об'єднання організацій робо­тодавців з всеукраїнським статусом в особі уповноважених ними органів; на республіканському рівні — організації роботодавців та їх об'єднання в особі уповноважених ними органів, що об'єдна­лися в межах Автономної Республіки Крим; на галузевому (між­галузевому) рівні — організації роботодавців та їх об'єднання в особі уповноважених ними органів, що об'єдналися в межах відповідної галузі (кількох галузей); на місцевому й обласному рівнях — організації роботодавців та їх об'єднання в особі упов­новажених ними органів, що об'єдналися в межах відповідних адміністративно-територіальних одиниць (ст. 17).

Заслуговує на увагу один суттєвий момент, який не знайшов належного закріплення на законодавчому рівні. Сторонами соці­ального партнерства, як це визначено у статті 1 Закону "Про організації роботодавців", на стороні роботодавців є не лише орга­нізації та об'єднання роботодавців, а й окремі роботодавці. Про­те, у статті 17 Закону, яка передбачає повноваження цієї сторо­ни, не вказується на окремого роботодавця як суб'єкта соці­ального партнерства. Це є недоліком зазначеного Закону.

Суб'єктами колективно-договірного регулювання на стороні роботодавця є:

— роботодавець (окремий роботодавець),

— організації роботодавців,

— об'єднання організацій роботодавців.

Закон України "Про організації роботодавців" у своїй назві та й у змісті скеровує до другого й, відповідно, до третього рівня суб'єктів. При цьому безпідставно оминається рівень окремого роботодавця як суб'єкта колективно-договірного регулювання.

Глава 21

Правовий статус роботодавців, їх організацій та об'єднань

Між тим, якщо профспілкаяк суб'єкт такого регулювання завж­ди є колоктіїїніпм утворенням, то на виробничому рівні суб'єктом виступш: ОКрвМНЙроботодавець, отже, визначення нарівні зако­ну його юридичного статусу є необхідним і надзвичайно важли­вим. Ііодночас слід констатувати, що у трудовому законодавстві прпновий статус роботодавця спеціально не визначено. Повнова­ження, права та обов'язки останнього лише випливають з інших норм, сформульованих у цілому, зокрема у Законі "Про колективні договори та угоди", у главі II "Колективний договір" КЗпП.

На виробничому рівні окремий роботодавець виступає сторо­ною соціально-партнерських відносин. У КЗпП і в Законі "Про колективні договори і угоди" роботодавець визначений як влас­ник або уповноважений ним орган. Роботодавець укладає колек­тивний договір та інші акти соціального партнерства на рівні підприємства. Таким актами можуть бути положення про пре­міювання, положення у питаннях охорони праці, виробничого навчання працівників, додаткового соціального забезпечення (заводські пенсії, соціальні допомоги, медичне забезпечення для працівників підприємства та членів їхніх сімей тощо). Узагаль­нено актами соціального партнерства на підприємстві можна вважати усі локальні нормативно-правові акти, які ухвалюють­ся спільним рішенням роботодавця і профспілковим виборним органом, або роботодавцем і безпосередньо трудовим колективом даного підприємства. Слід звернути увагу на нову редакцію ба­гатьох статей Закону України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності" (див. Закон від 13 грудня 2001 р.), у тому числі й статті 38, яка передбачає повноваження виборного орга­ну первинної профспілкової організації. Можна констатувати, що профспілки значно розширили свої повноваження на виробни­чому рівні й фактично найважливіші питання щодо регулюван­ня соціально-трудових відносин повинні вирішуватися робото­давцем разом з виборним органом первинної профспілки або з участю виборного органу профспілки (ст. 38 Закону України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності").

Заслуговує на увагу й нова норма частини 3 статті 22 (у ре­дакції Закону від 13 грудня 2001 p.), яка встановлює: у разі, якщо роботодавець планує звільнення працівників з причин економіч­ного, технологічного, структурного чи аналогічного характеру або у зв'язку з ліквідацією, реорганізацією, зміною форми власності

підприємства, установи, організації, він повинен завчасно, не пізніше як за три місяці до намічуваних ЗВІЛЬЯФНЬнадати пер­винним профспілковим організаціям Інформаціющодо цих за­ходів, включаючи інформацію про причини каотуїШИХзвільнень, кількість і категорії працівників, яких нг може гтогунмтися, про терміни проведення звільнень, а також пронести кимсу.пьтації з профспілками про заходи щодо запобігання явілмичімим чи зве­денню їх кількості до мінімуму або пом'якшення несприятли­вих наслідків будь-яких звільнень.