Компетенція Верховної Ради України

Дата добавления: 2015-10-12; просмотров: 792

3. Обмеження надурочних робіт. Забороняється залучати до
надурочних робіт у дні занять працівників, що навчаються без
відриву від виробництва в професійно-технічних закладах осві­
ти. Стосовно працівників, які навчаються без відриву від вироб­
ництва у вищих навчальних закладах, правило про заборону
залучати їх до надурочних робіт у дні занять може бути перед­
бачене колективним договором.

4. Час надання щорічних відпусток. Працівникам, котрі на­
вчаються без відриву від виробництва в закладах освіти, щорічні
відпустки можуть, за їх бажанням, приєднуватися до часу наста­
новних занять, виконання лабораторних робіт, складання заліків
та іспитів, часу підготовки та захисту дипломного проекту та
інших робіт, передбачених навчальною програмою. Право вима­
гати приєднання щорічної відпустки до сесії мають працівники
і в тих випадках, коли у них немає доказів про те, що вони успіш­
но навчаються.

Крім того, право на щорічну відпустку, яка буде приєднана до часу настановчих занять, складання заліків та іспитів тощо, пов-

Глава 16

Професійна підготовка, перепідготовка та підвищення кваліфікації

ною тривалістю за перший рік роботи виникає до настання 6-мі-сячного терміну безперервної роботи на даному підприємстві, в установі, організації. У цьому випадку право на щорічну відпуст­ку мають тільки ті працівники, котрі успішно навчаються, та тіль­ки за умови її приєднання до часу проведення навчальних заходів.

16.6. Пільги для працівників, які навчаються у вищих закладах освіти та аспірантурі

До вищих навчальних закладів належать технікум, училище, коледж, інститут, консерваторія, академія, університет. Згідно із Законами України "Про освіту" та "Про вищу освіту", підготов­ка фахівців у вищих закладах освіти може здійснюватися без відриву від виробництва. Працюючим надана можливість її на­буття — через широко розвинену мережу вечірнього та заочно­го навчання. Той, хто в основному віддає перевагу самостійній роботі, навчається заочно. На допомогу заочникам організують­ся лекції та практичні заняття, проводяться консультації. Кон­троль за навчанням при заочній формі здійснюється шляхом рецензування письмових завдань, передбачених навчальним пла­ном, та прийомом іспитів. Екзаменаційні сесії проводяться в терміни, визначені закладом освіти. Інший порядок навчання встановлено для вечірньої форми навчання. Відвідування занять є обов'язковим для студентів.

Аспірантура — основна форма підготовки наукових і науко­во-педагогічних кадрів у вищих закладах освіти та НДІ, яка передбачена для підготовки аспірантів і підготовки кандидат­ської дисертації за відповідною галуззю знань.

Основні пільги, що надаються для цієї категорії працівників, такі.

1. Відпустка без збереження заробітної плати. Працівникам, допущеним до вступних іспитів у вищі заклади освіти, надається відпустка без збереження заробітної плати тривалістю 15 кален­дарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду до міс­цезнаходження закладу освіти і назад. Ця відпустка надається незалежно від рівня акредитації закладу освіти. Підставою для її надання є заява абітурієнта та повідомлення закладу освіти про допуск до вступних іспитів. Витрати на проїзд несе пра­цівник.

Працівникам, які навчаються без відриву від виробництва на підготовчих відділеннях при вищих закладах освіти, у період навчального року, за їх бажанням, може надаватися один вільний від роботи день на тиждень без збереження заробітної плати. Для складання випускних іспитів їм надається додаткова відпустка без збереження заробітної плати тривалістю 15 календарних днів (ст. 214 КЗпП).

2. Надання додаткової оплачуваної відпустки. Працівникам, які успішно навчаються без відриву від вироГнпщтші у нищих закладах освіти з вечірньою і заочною формами навчання, нада­ються додаткові оплачувані відпустки:

а) на період настановних занять, виконання лабораторних робіт,
складання заліків та іспитів для тих, хто навчається на 1-му і
2-му курсах у вищих закладах освіти:

— І і II рівнів акредитації із вечірньою формою навчання —
10 календарних днів щорічно;

— III і IV рівнів акредитації із вечірньою формою навчання —
20 календарних днів щорічно;

— незалежно від рівня акредитації із заочною формою навчан­
ня — ЗО календарних днів щорічно;

б) на період настановних занять, виконання лабораторних робіт,
складання заліків та іспитів для студентів на 3-му і наступних
курсах у вищих закладах освіти:

— І і II рівнів акредитації із вечірньою формою навчання —
20 календарних днів щорічно;

— III і IV рівнів акредитації із вечірньою формою навчання —
30 календарних днів щорічно;

— незалежно від рівня акредитації із заочною формою навчан­
ня — 40 календарних днів щорічно;

в) на період складання державних іспитів у вищих закладах
освіти незалежно від рівня акредитації — ЗО календарних днів;

г) на період підготовки і захисту дипломного проекту (робо­
ти) студентам, які навчаються у вищих закладах освіти із вечір­
ньою і заочною формами навчання І і II рівнів акредитації —
2 місяці, а у вищих закладах освіти III і IV рівнів акредитації —
4 місяці.

Підставою для надання додаткової відпустки є довідка — ви­клик закладу освіти на сесію із зазначенням часу її проведення. Працівникам, допущеним до складання вступних іспитів в ас-

Глава 16

пірантуру з відривом або без відриву від виробництва, для підго­товки та складання іспитів надається один раз на рік додаткова оплачувана відпустка з розрахунку 10 календарних днів на кож­ний іспит. Особам, які вступають до аспірантури з одним або кількома складеними кандидатськими іспитами, надається до­даткова оплачувана відпустка для складання вступних іспитів, що залишились, із розрахунку 10 днів на кожний іспит. Особи, які склали всі кандидатські іспити, правом на додаткову відпу­стку для складання вступних іспитів до аспірантури за місцем роботи не користуються.

До відпустки не включається час проїзду від місця роботи вступника до аспірантури, до місцезнаходження вищого навчаль­ного закладу, наукової установи і назад. Витрати на проїзд та проживання несе вступник. Документом, який засвідчує право вступника до аспірантури на додаткову оплачувану відпустку, є повідомлення приймальної комісії за підписом керівника вищого навчального закладу, наукової установи про його допуск до скла­дання вступних іспитів (п. 38 Положення про підготовку нау­ково-педагогічних і наукових кадрів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 1 березня 1999 р. № 309).

Працівникам, які навчаються без відриву від виробництва в аспірантурі, й таким, що успішно виконують індивідуальний план підготовки, надається додаткова оплачувана відпустка тривалі­стю 30 календарних днів (ст. 216 КЗпП, ст. 15 Закону України "Про відпустки"). До щорічної відпустки не включається час проїзду від місця роботи аспіранта до місцезнаходження вищо­го навчального закладу, наукової установи і назад. Витрати на проїзд несе аспірант (п. 42 Положення про підготовку науково-педагогічних і наукових кадрів).

На час відпусток у зв'язку з навчанням за працівником за основним місцем роботи зберігається середня заробітна плата (ст. 217 КЗлП).

3. Надання вільних від роботи днів. Надання вільного від ро­боти часу має цільову спрямованість — створення кращих умов для навчання та підготовки працівників, які поєднують роботу з навчанням у вищих закладах освіти. Працівникам, які навчаються на останніх курсах вищих закладів освіти, протягом 10 навчаль­них місяців перед початком виконання дипломного проекту (ро­боти) або складання державних іспитів надається щотижня при

Професійна підготовка, перепідготовка та підвищення кваліфікації___ 545

6-денному робочому тижні один вільний від роботи день для підго­товки до занять з оплатою його в розмірі 50 % одержуваної заро­бітної плати, але не нижче мінімального розміру заробітної пла­ти. При 5-денному робочому тижні кількість вільних від роботи днів змінюється залежно від тривалості робочої аміниза умови збереження кількості вільних від роботи годин, а також,за їх ба­жанням, можуть бути додатково надані ще 1—2 вільних від робо­ти дні на тиждень без збереження заробітної плати. І [рецівникам,які навчаються без відриву від виробництнп и аспірпитурі, за їх бажанням протягом 4 років навчання надається один нілг.ний від роботи день на тиждень з оплатою його в розмірі 50 % середньої заробітної плати. Крім того, працівникам, що навчаються в аспі­рантурі, за їх бажанням надається ще один вільний від роботи день на тиждень без збереження заробітної плати (ст. 218 КЗпП).

4. Встановлення відпусток у зв'язку з навчанням. Для пра­цівників, які навчаються у вищих закладах освіти з вечірньою та заочною формами навчання, де навчальний процес має свої особливості, законодавством може бути встановлена інша три­валість відпусток у зв'язку з навчанням (ст. 15 Закону України "Про відпустки"). Так, постановою Кабінету Міністрів України від 28 червня 1997 р. № 634 затверджено "Порядок, тривалість та умови надання щорічних відпусток працівникам, які навча­ються у вищих закладах освіти з вечірньою та заочною форма­ми навчання, де навчальний процес має свої особливості".

Для працівників, які успішно навчаються у вищих закладах освіти за наведеними нижче напрямками підготовки, де навчаль­ний процес має свої особливості, крім відпусток, передбачених ст. 15 Закону України "Про відпустки", надаються:

а) культура (народна художня творчість), музичне мистецтво —
щорічно 10 календарних днів зі збереженням заробітної плати
та 10 календарних днів без збереження заробітної плати;

б) театральне мистецтво, кіномистецтво, телемистецтво —■
щорічно 20 календарних днів зі збереженням заробітної плати
та 10 календарних днів без збереження заробітної плати;

в) філологія (мова та література) — щорічно 10 календарних
днів без збереження заробітної плати.

Ці відпустки надаються тільки на період настановних занять, виконання лабораторних робіт, складання заліків та іспитів. Крім того, вищим закладам освіти у разі необхідності надано право

Глава 16

перерозподіляти ці додаткові відпустки між курсами навчання в межах загальної тривалості навчального процесу.

5. Надання творчої відпустки. Творча відпустка надається працівникам для закінчення дисертаційних робіт, написання підручників та в інших випадках, передбачених законодавством. Тривалість, порядок, умови надання та оплати творчих відпусток встановлюються Кабінетом Міністрів України (ст. 16 Закону України "Про відпустки"). Так, постановою Кабінету Міністрів України від 19 січня 1998 р. № 45 "Про затвердження умов, три­валості, порядку надання та оплати творчих відпусток" регулюєть­ся порядок надання творчих відпусток працівникам підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності за основним місцем роботи для закінчення написання дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата або доктора наук тривалістю до 3 мі­сяців — для кандидатської, а для докторської — до 6 місяців. Така відпустка надається на підставі заяви працівника та рекомендації наукової ради центрального органу виконавчо: влади чи вченої ради вищого закладу освіти III—IV рівня акредитації або НДІ про доцільність надання творчої відпустки. Для отримання такої ре­комендації працівник повинен виступити з науковою доповіддю на засіданні кафедри, де відбувається наукова робота. Крім того, така відпустка може бути надана для написання підручника — до 3 місяців. Підстава — заява працівника та довідка видавниц­тва про включення підручника або наукової роботи до плану ви­пуску видань на поточний рік. Якщо це авторський колектив — письмова заява, підписана всіма членами колективу. На час твор­чої відпустки за працівником зберігаються місце роботи та заро­бітна плата. Порядок обчислення середньої заробітної плати вста­новлюється відповідно до чинного законодавства.

6. Оплата проїзду до місцезнаходження вищого закладу осві­ти. Всі працівники, що проживають не за місцем знаходження закладу освіти, користуються правом на оплату проїзду. На влас­ника незалежно від форми власності підприємства покладаєть­ся обов'язок оплатити проїзд працівника до місцезнаходження закладу освіти.

Власник або уповноважений ним орган оплачує працівникам, які навчаються у вищих закладах освіти з вечірньою або заоч­ною формами навчання, проїзд до місцезнаходження закладу осві­ти і назад один раз на рік на настановчі заняття, для виконання

Професійна підготовка, перепідготовка та підвищення кваліфікації____ 547

лабораторних робіт і складання заліків та іспитів — у розмірі 50 % вартості проїзду. Треба зауважити, що в КЗпП немає обме­жень щодо виду транспорту та класу вагона (каюти). У такому ж розмірі провадиться оплата проїзду для підготовки і захисту дипломного проекту (роботи) або складання державних іспитів,

Успішне проходження виробничого навчання, закінчення за­кладу освіти може свідчити про кваліфікацію працівника чи про її підвищення, що дає сподівання на високоякісну працю та пе­реваги щодо просування по роботі. При підвищенні кваліфіка­ційних розрядів та просуванні по роботі повинне враховуватися успішне навчання працівників без відриву від виробництва, здо­буття ними вищої або професійно-технічної освіти. Для стиму­лювання підвищення кваліфікації, здобуття професійної та вищої освіти законодавець повинен чітко закріпити для цієї категорії працівників суб'єктивне право на переваги перед іншими праців­никами на підвищення кваліфікаційних розрядів та просуван­ня по роботі

7. Просування по роботі — це переведення на більш відпові­дальну та високооплачувану посаду (роботу), яка потребує не тільки певного досвіду, а й відповідної освіти і кваліфікації. Воно може здійснюватися не тільки після закінчення закладу освіти, а Й у процесі навчання.

Необхідно зауважити, що в найбільш відповідальний період навчання — останній рік, коли складаються державні іспити і захищаються дипломні проекти, пільги щодо скорочення робо­чого часу більші, ніж на перших курсах вищих навчальних за­кладів або в невипускних класах середніх загальноосвітніх шкіл.

У практиці підприємств різних форм власності широко засто­совується укладення з працівниками договорів на скерування їх на навчання до вищих навчальних закладів на контрактній осно­ві. У договорі передбачається, що підприємство оплатить навчан­ня працівникові, а той у свою чергу зобов'язується відпрацюва­ти на підприємстві визначену угодою кількість років. Вважає­мо, що в цьому випадку ми маємо справу з цивільно-правовим договором і, відповідно, — з цивільними правовідносинами. За умови укладення такого договору працівник зобов'язаний вико­нати умови договору і відпрацювати встановлений період на конкретному підприємстві. В іншому випадку власник підприєм­ства має право вимагати від працівника відшкодування витра-

Глава 16

Професійна підготовка, перепідготовка та підвищення кваліфікації

чених коштів. Як відомо, Конституцією України передбачено безоплатне отримання освіти у державних та комунальних за­кладах освіти. Проте освіта у сучасних умовах надається і на умовах її оплати. Працівник має право вибору, в усякому випад­ку — юридичне. Якщо він обрав цивільний спосіб забезпечення свого права на освіту, то і наслідки виникають цивільно-правові. З іншого боку, видається, від молодого фахівця не можна вима­гати відшкодування коштів, витрачених державою на його підго­товку, якщо він вчився на бюджетній формі, а надалі відмовив­ся працювати за скеруванням навчального закладу. Держава — особливий суб'єкт, вона виступає як гарант і здійснює фінансо­ве забезпечення з бюджету або спеціальних фондів тих соціаль­них прав людини і громадянина, які надаються за Конституцією безоплатно.

Проблеми професійної підготовки, підвищення кваліфікації та перепідготовки є в кожній країні. Так, у Швеції система профе­сійної освіти перебуває під постійним контролем підприємців та профспілок. Професійне навчання без відриву від виробництва в Німеччині та Франції включає практичну підготовку на під­приємстві й теоретичний курс у професійно-технічних школах або спеціалізованих центрах. Таке поєднання практичного на­вчання з теоретичним курсом має тривалість у середньому близь­ко трьох років. У Німеччині передбачено надання субсидій під­приємствам, що здійснюють професійну підготовку молоді за сис­темою наставник — учень. У Франції після ухвалення Закону про професійну підготовку в 1984 р. питання професійної підго­товки, підвищення кваліфікації працівників стало обов'язковим при укладанні колективних договорів. В угодах з впроваджен­ням новітніх технологій у Франції передбачено умови про підви­щення кваліфікації та перепідготовку працівників (Бондарчук К. Професійне навчання незайнятого населення (досвід зарубіжних країн) // Соціальний захист. — 1999. — № 4. — С 67—74).

У Росії роботодавець має право на відшкодування витрат у зв'язку з наданням пільг працівникам, які навчаються без відриву від виробництва в закладах освіти, з Федерального фонду осві­ти. Важливим та істотним кроком, на думку деяких фахівців, повинен стати процес поновлення діяльності міжшкільних на­вчальних комбінатів для надання молоді можливості придбан­ня професії в школі.

Контрольні запитання і завдання

1. Дайте загальну характеристику організації виробничого
навчання.

2. У яких формах здійснюються підвотовКпі підвищення
кваліфікації кадрів безпосередньо на вироби чцгтп'

3. Назвіть види пільг, що надаються працівникам,які поєдну­
ють роботу з навчанням.

Теми рефератів

1. Правове регулювання професійноюнавчання на вироб­
ництві.

2. Пільги для працівників, які навчаються у середніх закла­
дах освіти.

3. Пільги для працівників, які навчаються у вищих закладах
освіти.

Література

1. Білецький С, Хохлюк П. Державне регулювання в системі
підготовки кадрів: Зарубіжний досвід // Україна: аспекти пра­
ці. — 1996. — №2—3.

2. Бондарчук К. Професійне навчання незайнятого населення
(досвід зарубіжних країн) // Соціальний захист. — 1999. —
№4. — С 67—74.

3. Грішанова О. Проблеми ринкової трансформації освіти та
професійної підготовки // Україна: аспекти праці. — 1998. —
№ 1. — С. 26—28.

4. Кязимов К.Г., Новиков П.Н. Профессиональное обучение
незанятого населения в России и Швеции: Учеб.-метод, посо­
бие. — М.: Русь, 1996.

5. Сова В, Продуктивність праці і кваліфікація працівників //
Праця і зарплата. — 1998. — № 9. — С 16—17.

Індивідуальні трудові спори

Глава 17

ІНДИВІДУАЛЬНІ ТРУДОВІ СПОРИ

17.1. Індивідуальні трудові спори: поняття, види, причини виникнення та способи вирішення

Згідно з Конституцією України права і свободи людини і гро­мадянина захищаються судом, правосуддя в Україні здійснюється виключно судами, а юрисдикція судів поширюється на всі пра­вовідносини у державі (ст. 55, 124 Конституції України).

У процесі трудової діяльності між працівниками і роботодав­цями виникають розбіжності. Причини виникнення трудових спорів, як правило, мають суб'єктивний характер. Частіше вони пов'язуються з неправильним розумінням норм права, внаслідок чого може мати місце неправильне застосування законодавства, яке тягне обмеження, порушення прав працівників. Застосову­вати сучасне трудове законодавство складно, оскільки законодав­ство швидко змінюється, а кількість нормативно-правових актів невпинно зростає. Одним з недоліків сучасного соціального за­конодавства є його наднормативність. Це розцінюється фахів­цями як недолік системи права. Окрім того, внаслідок реформу­вання суспільних відносин у соціальній сфері, у тому числі й у сфері праці, приймаються акти, якими упроваджуються в су­спільну практику нові ринкові принципи. Водночас непоодинокі випадки, коли зміни вносяться до однієї статті й не вносяться до іншої, яка також регулює ці відносини. Виникає колізія норм

права. Нові акти часто діють поряд зі старими, і не завжди мож­на однозначно відповісти, якій саме нормі надається пріоритет. Читач сам мав можливість пересвідчитися в суперечливості або недосконалості правового регулювання з окремих питань. У такій складній юридичній ситуації роботодавець своїми діями може спричинити правовий спір.

Поряд із причинами суто юридичного характеру є причини еко­номічного характеру. Внаслідок економічної нестабільності, фінан­сової кризи виникли умови для використання трудових відносин у тіньовій або в напівтіньовій економіці, коли лиші' частинатрудо­вих відносин легально оформлена. Існування безробіття зумовлює пріоритетне становище роботодавця, який може диктувати свої умови праці найманому працівникові. Такий працівник змушений приймати незаконні умови, але він потенційно завжди готовий стати суб'єктом трудового спору, і часто таки реалізує своє право на су­довий захист. Нарешті, досить випадків, коли трудовий спір вини­кає внаслідок свідомого порушення роботодавцем норм законодав­ства. Свідченням цього є значна кількість трудових спорів з при­воду стягнення з роботодавця невиплаченої заробітної плати, не-проведення розрахунку при звільненні, невиплати компенсації за невикористану щорічну відпустку тощо.

Трудові спори розглядають як такі, що пов'язані з застосуван­ням чинного трудового законодавства, або такі, що виникають з приводу встановлення чи зміни умов праці. Перша група спорів виникає внаслідок неправильного розуміння роботодавцем кон­кретної норми права або свідомого її порушення і є спором юри­дичного характеру. Друга — виникає внаслідок конфлікту еко­номічних інтересів, коли сторони спору займають різні позиції з приводу можливого встановлення нових умов праці чи зміни існуючих, такі спори мають економічний характер. Як перша, так і друга група суперечностей можуть бути врегульовані шляхом безпосередніх переговорів працівника і роботодавця та досягнен­ня на цій основі взаємної згоди. В такому разі трудовий спір як такий не виникає. Якщо ж порозуміння з приводу спірного питання не було досягнуто, і зацікавлена сторона передає спра­ву на розгляд компетентного органу, виникає трудовий спір. Моментом виникнення індивідуального трудового спору є звер­нення із заявою до відповідного органу, що наділений повнова­женнями щодо розгляду трудового спору.

Глава 17

Індивідуальні трудові спори

Отже, трудовим спором є неврегульовані шляхом безпосередніх переговорів між працівником і роботодавцем розбіжності з при­воду застосування норм трудового законодавства або встанов­лення чи зміни умов праці, із заявою про розгляд яких праців­ник або роботодавець звернулися до компетентного органу з розгляду трудових спорів.

Трудові спори підлягають класифікації.

За суб'єктним критерієм спори поділяються на індивідуальні і колективні. За критерієм предмета спору — на спори про за­стосування норм права (юридичні спори) і спори про встанов­лення умов праці (економічні спори). За способом розгляду спори поділяються на позовні (такі, що можуть розглядатися шляхом подання позову до суду) і непозовні (такі, що розглядаються в іншому, установленому законом порядку, як правило, це арбіт­ражно-третейська процедура).

Прикладами спорів про застосування норм права є спори про накладення дисциплінарного стягнення, про стягнення заробіт­ної плати, про переведення на іншу роботу, про притягнення до матеріальної відповідальності тощо.

Важливо також уточнити, що мається на увазі під виразом "за­стосування норм права". У цьому разі йдеться не лише про нор­ми, встановлені у законах та підзаконних нормативно-правових актах, прийнятих компетентними органами держави, а й про ло­кальні норми права, закріплені у колективному договорі кон­кретного підприємства, у локальному положенні про преміювання тощо. Локальні норми, прийняті роботодавцем у межах і в по­рядку визначених законом разом з виборним органом первин­ної профспілкової організації, або з участю такого органу, є не менш обов'язкові до виконання, ніж норми закону. Тому поло­ження колективного договору, наприклад, про встановлення до­даткової відпустки за ненормований робочий день для завідува­ча юридичного відділу, має не менш обов'язкову силу, ніж поло­ження Закону "Про відпустки".

Індивідуальний спір виникає між роботодавцем і окремим працівником. Причому на стороні позивача може бути як пра­цівник (наприклад, працівник вважає, що його незаконно звільни­ли з роботи, або незаконно затримують виплату заробітної пла­ти тощо), так і роботодавець (наприклад у разі пред'явлення по­зову до працівника про стягнення шкоди, заподіяної майну ро-

ботодавця, або про стягнення шкоди, завданої розголошенням комерційної таємниці, достроковим розірваннямконтракту без поважних причин тощо).

Спори про встановлення нових або про ЗМІНУ існуючих умов праці є спорами іншого роду. Якщо попередні спори були по­в'язані з конкретним правом, встановленим у юридичнійнормі, то цей вид трудових спорів пов'язаний 8 оимопши сторін вста­новити кращі умови праці, ніж це передГнічіміп ;шк»ном. І.Я. Ки-сельов з цього приводу сформулював критерій розрізнення: кі­нець економічного спору залежить від співвідноишпті сторін і може дати одній з них економічну вигоду, додаткові права і піль­ги; кінець юридичного спору — здійснення тлумачення і реалі­зація чинного права (Киселев И.Я. Цит. соч. — С. 265).

У зв'язку з цим виникає питання, у який спосіб мають бути розв'язані економічні питання, і в який — юридичні. Чи мож­ливо в принципі ставити питання про судовий порядок розгля­ду економічних спорів, спорів про встановлення умов праці? За­звичай конфлікти економічних інтересів врегульовуються у по­годжувальному порядку на основі досягнення компромісу між спірними сторонами. В такому випадку розгляд здійснюється на основі принципів справедливості, взаємних уступок, доцільності, суспільної та взаємної вигоди сторін, компромісів. На відміну від цього, спір про право юридичне вирішується на основі принци­пу не доцільності, а законності. Це дає підставу вважати, що для спорів про встановлення або зміну існуючих умов праці судовий порядок розгляду є непридатним. Ці спори мають вирішувати­ся в такому порядку, що передбачає примирно-третейську про­цедуру, оскільки суд не втручається у компетенцію суб'єктів щодо укладення угоди про встановлення умов праці. Завданням законодавства у цій сфері є регламентація процедури розгляду спору шляхом встановлення процедурних норм. І лише порушен­ня встановленої законом примирно-третейської процедури є пред­метом судового захисту.

Практика свідчить, що спори про встановлення умов праці, як правило, мають колективний характер, є колективними трудо­вими спорами. Порядок розв'язання таких спорів врегульовано спеціальним Законом України "Про порядок вирішення колек­тивних трудових спорів (конфліктів)". Разом з тим, мають місце й індивідуальні спори про встановлення нових або зміну існую-

Глава 17

Індивідуальні трудові спори

чих умов праці, наприклад, про встановлення у трудовому дого­ворі конкретного розміру окладу за штатною посадою, про вста­новлення додаткової оплати праці працівникові, про встановлен­ня певного кваліфікаційного рангу, категорії, про присвоєння кваліфікаційного розряду робітникові тощо. Між тим, у законо­давстві не визначено порядок розгляду таких спорів.

Автори Науково-практичного коментарю до законодавства України про працю вважають, що нині в Україні спори про вста­новлення умов праці мають розглядатися в порядку, встановле­ному для розгляду індивідуальних трудових спорів. При цьому автори посилаються на те, що Законом України "Про внесення змін і доповнень, що стосуються розгляду індивідуальних тру­дових спорів, до Кодексу законів про працю Української РСР та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів" від 18 лютого 1992 р. ст. 242 КЗпП, яка передбачала по­рядок вирішення спорів про встановлення умов праці або зміну встановлених умов праці шляхом прийняття рішення власни­ком і профспілковим органом, була виключена (див.: Стычин-ский Б.С., Зуб И.В., Ротань В.Г. Научно-практический коммен­тарий к законодательству Украины о труде. — С. 810—811).