Система органів державної влади України

Дата добавления: 2015-10-12; просмотров: 832

Закон України "Про охорону праці" (в редакції Закону України від 21 листопада 2002 р.) передбачає такі обов'язки працівни­ка: дбати про особисту безпеку і здоров'я, а також про безпеку і здоров'я оточуючих людей в процесі виконання будь-яких робіт чи під час перебування на території підприємства, знати і вико­нувати вимоги нормативно-правових актів з охорони праці, пра­вила поводження з машинами, механізмами, устаткуванням та іншими засобами виробництва; проходити у встановленому за­конодавством порядку попередні та періодичні медичні огляди. Працівник несе безпосередню відповідальність за порушення зазначених вимог.

На підприємствах рішенням трудового колективу може ство­рюватися комісія з питань охорони праці, яка діє на основі ти­пового положення, що затверджується спеціально уповноваже­ним центральним органом виконавчої влади з нагляду за охоро­ною праці. Комісія складається з представників роботодавця, профспілки, уповноваженої трудовим колективом особи, спеціа­лістів з безпеки, гігієни праці та представників інших служб під-

Глава 15

приємства. Рішення комісії мають рекомендаційний характер. Фінансування охорони праці здійснюється роботодавцем. Пра­цівник не несе ніяких витрат на заходи щодо охорони здоров'я при виконанні трудових обов'язків. Відповідно до ст. 19 Закону України "Про охорону праці" фінансування охорони праці для підприємств, незалежно від форм власності, або фізичних осіб, які використовують найману працю, має становити не менше 0,5 % від суми реалізованої продукції. На підприємствах, що утриму­ються за рахунок бюджету, витрати на охорону праці передба­чаються в державному або місцевих бюджетах і становлять не менше 0,2 % від фонду оплати праці.

З 1 квітня 2001 р. розпочав роботу новий Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професій­них захворювань, який є правонаступником державного, галузе­вих і регіональних фондів охорони праці, які було ліквідовано. Фонд соціального страхування від нещасних випадків забезпе­чує фінансування заходів, передбачених національною, галузеви­ми, регіональними програмами поліпшення стану безпеки, умов праці та виробничого середовища, планами наукових досліджень з охорони та медицини праці, навчання і підвищення кваліфі­кації відповідних спеціалістів з питань охорони праці, організації, розроблення і виробництва засобів індивідуального та колектив­ного захисту працівників, розроблення, видання, розповсюджен­ня нормативних актів, журналів, спеціальної літератури, а також інших профілактичних заходів відповідно до завдань страхуван­ня від нещасних випадків.

На власникові також лежить обов'язок організувати за свої кошти проведення попереднього (при прийнятті на роботу) і періодичних (протягом трудової діяльності) медичних оглядів працівників, зайнятих на важких роботах, роботах зі шкідливи­ми чи небезпечними умовами праці або таких, де є потреба в професійному доборі, а також щорічного обов'язкового медичного огляду осіб віком до 21 року. Перелік професій, працівники яких підлягають медичному огляду, термін і порядок його проведен­ня передбачено Положенням про медичний огляд працівників певних категорій, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров'я України від 31 березня 1994 р. №45 (Кодекс законів України про працю з постатейними матеріалами // Бюлетень законодавства і юридичної практики України. — 1997. — № 1

Правове забезпечення охорони праці та здоров'я працівників на виробництві 493

12. — С 716). Проведення медичних оглядів покладено на ме­дичні заклади, працівники яких несуть відповідальність згідно із законодавством за невідповідність медичного висновку фак­тичному стану здоров'я працівника.

Відповідно до ст. 21 Закону України "Про захист населення від інфекційних захворювань" постановою Кабінету Міністрів України від 23 травня 2001 р. № 559 затверджено Перелік профе­сій, виробництв і організацій, працівники яких підлягають обо­в'язковим профілактичним медичним оглядам, а також Порядок проведення обов'язкових профілактичних медичних оглядів і ви­дачі медичних книжок (Урядовий кур'єр. — 2001. — 6 червня).

Відповідно до ст. 31 Основ законодавства України про охоро­ну здоров'я Кабінет Міністрів України затвердив перелік про­фесій і видів діяльності, для яких є обов'язковим первинний (перед допуском до роботи) і періодичний профілактичний нар­кологічний огляд для певних категорій працівників. До них належать працівники підприємств, установ, організацій, які в час виконання своїх функціональних обов'язків повинні викорис­тати насичені й ненасичені вуглеводні (нафта, бензин), спирт ети­ловий; працівники фармацевтичних підприємств, аптечних ус­танов незалежно від відомчої підлеглості та форм власності; ане-стезіологи, медичні працівники; працівники, що виконують ро­боти, пов'язані з використанням вибухових речовин; працівни­ки підприємств, які для виконання своїх професійних обов'язків повинні отримати і використати вогнепальну зброю, у тому числі працівники воєнізованої охорони, незалежно від відомчої підлег­лості; водії транспортних засобів; працівники цивільної авіації, пілоти-аматори; працівники, що забезпечують рух поїздів; пла­ваючого складу водного транспорту; особи, що поступають на службу до органів МВС, Державної податкової адміністрації, митних органів, СБУ, Збройних Сил, у тому числі такі, які призи­ваються на строкову військову службу (постанова Кабінету Міністрів України від 6 листопада 1997 р. № 1238 "Про обов'яз­ковий профілактичний наркологічний огляд і порядок його про­ведення" // Офіційній вісник України. — 1997. — Число 46).

Власник має право притягнути працівника, який ухиляється від проходження обов'язкового медичного огляду, до дисциплі­нарної відповідальності й зобов'язаний відсторонити його від роботи без збереження заробітної плати.

Глава 15

Дотримання правил техніки безпеки і виробничої санітарії залежить не тільки від виконання власником своїх обов'язків, а й від того, наскільки кожний працівник знає і виконує їх під час роботи. Тому всі працівники при прийнятті на роботу і в про­цесі виконання обов'язків за трудовим договором повинні про­ходити на підприємстві навчання і перевірку знань з питань охорони праці, надання першої медичної допомоги потерпілим від нещасних випадків, про правила поведінки та дії при виник­ненні аварій.

Працівники, зайняті на роботах з підвищеною небезпекою або там, де є потреба у професійному доборі, повинні щороку прохо­дити спеціальне навчання і перевірку знань з питань охорони праці. Перелік робіт з підвищеною небезпекою затверджено наказом Державного комітету України по нагляду за охороною праці від ЗО листопада 1993 р. № 123 (Законодавство про охо­рону праці: У 3 т. — Т. 1. — К., 1995. — С. 195). Цей Перелік поширюється на всі підприємства, установи та організації неза­лежно від форм власності та видів їх діяльності.

Навчання й інструктаж працівників з питань охорони здоро­в'я під час праці є складовою системи управління охороною праці й проводяться з усіма працівниками в процесі їх трудової діяль­ності.

Відповідальність за організацію і здійснення навчання та пе­ревірки знань з питань охорони праці на підприємстві покла­дається на його керівника (у структурних підрозділах — на їх керівників). Контроль за навчанням і періодичністю перевірок знань з питань охорони здоров'я здійснює служба охорони праці.

Інструктажі працівників за характером і часом проведення по­діляють на вступний (при прийнятті на роботу); первинний (на робочому місці); повторний (на робочому місці з усіма праців­никами: на роботах з підвищеною небезпекою — один раз на 3 мі­сяці, на інших роботах — один раз на 6 місяців, проводиться ін­дивідуально або з групою працівників, які виконують однотипні роботи, за програмою первинного інструктажу); позаплановий (при зміні правил з охорони праці, заміні обладнання або інших чинників, що впливає на безпеку праці); цільовий (при виконанні разових робіт, не пов'язаних з прямими обов'язками зі спеціаль­ності, при ліквідації аварії, стихійного лиха.

Первинний, повторний, позаплановий і цільовий інструктажі

Правове забезпечення охорони праці та здоров'я працівників на виробництві 495

проводить безпосередній керівник робіт (начальник виробницт­ва, цеху, дільниці, майстер). Інструктажі завершуються пере­віркою знань усним опитуванням за допомогою технічних засобів навчання, а також перевіркою набутих навичок безпечних ме­тодів роботи. Знання перевіряє особа, яка проводила інструктаж.

Посадові особи, відповідно до Переліку посад посадових осіб, які зобов'язані проходити попередню і періодичну перевірку знань з охорони праці, затвердженого наказом Держкомітету України по нагляду за охороною праці від 11 жовтня 1993 р. № 94 (Кодекс законів України з постатейними матеріалами // Бюлетень законодавства і юридичної практики України. — 1997. — № 11—12. — С. 635), до виконання ними своїх обов'язків, а також періодично, один раз на 3 роки, проходять навчання і перевірку знань з охорони праці, технологічної безпеки і надзви­чайних ситуацій на виробництві.

Допуск до роботи осіб, які не пройшли навчання, інструктаж і перевірку знань з охорони праці, забороняється. При незадовіль­них результатах перевірки знань, умінь і навичок щодо безпеч­ного виконання робіт після первинного, повторного чи позапла­нового інструктажу для працівника протягом 10 днів додатково проводяться інструктаж і повторна перевірка знань. При неза­довільних результатах і повторної перевірки знань питання щодо працевлаштування працівника вирішується згідно з чинним за­конодавством. При незадовільних результатах перевірки знань після цільового інструктажу допуск до виконання робіт не на­дається. Повторна перевірка знань при цьому не дозволяється.

15.4. Спеціальні правила охорони праці на важких, небезпечних та шкідливих роботах

На роботах зі шкідливими і небезпечними умовами праці, а також роботах, пов'язаних із забрудненням або здійснюваних у несприятливих температурних умовах, працівникам видаються безплатно за встановленими нормами спеціальний одяг, спеціаль­не взуття та інші засоби індивідуального захисту: маски, респі­ратори, захисні окуляри, запобіжні пояси і т. Ін., а також змива­ючі та знешкоджуючі засоби.

26 вересня 2001 р. Кабінет Міністрів прийняв постанову "Про

Глава 15

нову гігієнічну класифікацію праці та показники, за якими на­даються пільги і компенсації працівникам, зайнятим на роботах із шкідливими та важкими умовами праці", на виконання якої Міністерство охорони здоров'я України своїм наказом № 528 від 27 грудня 2001 р. затвердило Гігієнічну класифікацію. При цьо­му МОЗ України постановило передати до Міністерства праці та соціальної політики зазначений акт з тим, щоб Мінпраці розро­било на його основі перелік пільг і компенсацій для працівників, які працюють у важких і шкідливих умовах праці. Слід взяти до уваги, що втратив чинність наказ МОЗ і Мінпраці України від 31 грудня 1997 р. № 38, яким було затверджено попередній варі­ант цього акта.

Порядок забезпечення працівників підприємств спеціальним одягом, спеціальним взуттям та іншими засобами індивідуаль­ного захисту, а також порядок їх утримання і зберігання визна­чаються Положенням про порядок забезпечення працівників спеціальним одягом, спеціальним взуттям та іншими засобами індивідуального захисту, затвердженим наказом Державного комітету України по нагляду за охороною праці від 29 жовтня 1996 р. № 170 (Кодекс законів про працю України з постатей­ними матеріалами // Бюлетень законодавства і юридичної прак­тики України. — 1997. — № 11 — 12. — С. 690).

Видача замість спеціального одягу і спеціального взуття ма­
теріалів для їх виготовлення або грошових сум для їх придбан­
ня не дозволяється. Водночас власник або уповноважений ним
орган повинен компенсувати працівникові витрати на придбан­
ня спецодягу та інших засобів індивідуального захисту, якщо
встановлений нормами строк видачі цих засобів порушено і
працівник був змушений придбати їх за власні кошти. У разі
дострокового зносу цих засобів не з вини працівника власник
або уповноважений ним орган зобов'язаний замінити їх за свій
рахунок. і

На роботах, пов'язаних із забрудненням, працівникам видається безплатно за встановленими нормами мило, а там, де можливий вплив на шкіру шкідливо діючих речовин, — змиваючі, знешко­джуючі засоби. Перелік робіт і професій, що дають працівникам праве :га отр::''г:ііл мяла, встановлюється власником або упов­новаженим ним органом за узгодженням з профспілковим ор­ганом.

Правове забезпечення охорони праці та здоров'я працівників на виробництві 497

На роботах зі шкідливими умовами праці працівникам вида­ються безоплатно за встановленими нормами молоко або інші рівноцінні харчові продукти. Чинною постановою Державного комітету СРСР з праці та соціальних питань і Президії ВЦРПС від 16 грудня 1987 р. № 731/П-13 "Про порядок безкоштовної видачі молока або інших рівноцінних харчових продуктів робіт­никам і службовцям, зайнятим на роботах з шкідливими умова­ми праці" (Бюллетень Госкомтруда СССР. — 1988. — № 4) пе­редбачено, що підприємства самостійно вирішують питання, по­в'язані з безоплатною видачею працівникам молока або інших рівноцінних харчових продуктів, на підставі Переліку хімічних речовин, при роботі з якими з профілактичною метою рекомен­дується вживання молока або інших рівноцінних харчових про­дуктів, затвердженого Міністерством охорони здоров'я СРСР 4 ли­стопада 1987 р. № 4430-87 (Додаток до постанови Держкомпраці СРСР і Президії ВЦРПС від 16 грудня 1987 р. № 731/П-13).

Молоко видається по 0,5 літра за зміну незалежно від її три­валості в дні фактичної зайнятості працівника на роботах, по­в'язаних з виробництвом або застосуванням хімічних речовин. Не допускається оплата молока грішми, заміна його іншими товарами і продуктами, крім рівноцінних — кефіром, кислим молоком тощо.

На роботах з особливо шкідливими умовами праці надається безплатно за встановленими нормами лікувально-профілактич­не харчування. Перелік професій і посад, робота на яких дає пра­во на безплатне лікувально-профілактичне харчування, а також раціони і правила видачі цього харчування визначено чинною постановою Державного комітету Ради Міністрів СРСР з праці та соціальних питань і Президії ВЦРПС від 7 січня 1977 р. № 4/П-1 (Бюллетень Госкомтруда СССР. — 1979. — № 7—9).

Лікувально-профілактичне харчування видається у вигляді га­рячих сніданків перед початком роботи. В окремих випадках допускається за погодженням з медико-санітарною частиною під­приємства, а коли її немає — з місцевою санітарно-епідеміологіч­ною станцією видача цих сніданків під час обідньої перерви. Працівникам, які одержують безплатне лікувально-профілактич­не харчування у зв'язку з особливо шкідливими умовами праці, молоко не видається.

Працівники гарячих цехів і виробничих дільниць забезпечу-

Глава 15

ються безкоштовно газованою солоною водою. Цехи і виробничі дільниці, на які поширюється це правило, визначаються органа­ми санітарного нагляду за погодженням з власником або упов­новаженим ним органом.

На навантажувально-розвантажувальних роботах встановлено граничні норми підіймання, перенесення і пересування вантажів (Правила про умови праці вантажників при вантажно-розван­тажувальних роботах: Затв. НКТ СРСР 20 вересня 1931 р. // Известия НКТ СССР. — 1931. — № ЗО). Забороняється перене­сення одним вантажником вантажів, більших за 80 кг. Якщо вага вантажу (кожного місця окремо) перевищує 50 кг, то підйом і зняття вантажу зі спини вантажника повинні проводитися за допомогою інших працівників, а перенесення такого вантажу допускається на відстань, не більшу за 60 м.

Працівникам, які працюють у холодну пору року на відкри­тому повітрі або в закритих неопалюваних приміщеннях, ван­тажникам і деяким іншим категоріям працівників у випадках, передбачених законодавством, надаються спеціальні перерви для обігрівання і відпочинку, які включаються до робочого часу. Власник або уповноважений ним орган зобов'язаний обладну­вати приміщення для обігрівання і відпочинку працівників. Питання про кількість і тривалість перерв та про обладнання місць обігрівання вирішується власником або уповноваженим ним органом і виборним профспілковим органом підприємства. Тривалість і розподіл перерв для відпочинку на навантажуваль­но-розвантажувальних роботах встановлюються правилами внут­рішнього трудового розпорядку.

Для працівників, зайнятих на роботах зі шкідливими умова­ми праці, встановлюється скорочена тривалість робочого часу — не більше 36 годин на тиждень (ст. 51 КЗпП). Ці питання регу­люються Переліком виробництв, цехів, професій і посад з шкідли­вими умовами праці, робота на яких дає право на скорочену тривалість робочого тижня, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 163. Наказом Міністерства праці та соці­альної політики від 23 березня 2001 р. № 122 затверджено По­рядок застосування цього переліку.

За роботу зі шкідливими і важкими умовами праці працівни­кам надається щорічна додаткова відпустка тривалістю до 35 ка­лендарних днів, за Списком виробництв, робіт, цехів, професій і

Правове забезпечення охорони праці та здоров'я працівників на виробництві 499

посад, зайнятість працівників в яких дає право на щорічну до­даткову відпустку за роботу із шкідливими і важкими умовами праці, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17 листопада 1997 р. №1290. Наказом Міністерства праці та соціальної політики від ЗО січня 1998 р. № 16 затверджено По­рядок застосування таких списків (Людина і праця: Інформа­ційний бюлетень Міністерства праці та соціальної політики України. — 1998. — №2.)

Додаткові компенсації і пільги з урахуванням специфіки умов праці на конкретному підприємстві можуть визначатися колек­тивним договором або угодою.

15.5. Охорона здоров'я жінок, неповнолітніх і осіб зі зниженою працездатністю

Згідно зі ст. 24 Конституції України жінки мають рівні з чо­ловіками права і свободи. Рівноправність жінок у сфері трудо­вих відносин забезпечується наданням їм рівних з чоловіками можливостей у професійній підготовці, у праці та винагороді за неї; спеціальними заходами щодо охорони праці та здоров'я жінок; створенням умов, які дають жінкам можливість поєдну­вати працю з материнством; правовим захистом, матеріальною і моральною підтримкою материнства і дитинства, включаючи надання оплачуваних відпусток та інших пільг вагітним жінкам і матерям. З метою фактичного забезпечення рівноправності, з урахуванням особливостей жіночого організму, трудовим зако­нодавством передбачено спеціальні правила охорони праці жінок, пільги і додаткові гарантії їх трудових прав.

Забороняється застосування праці жінок на важких роботах і на роботах зі шкідливими або небезпечними умовами праці. Перелік важких робіт та робіт зі шкідливими і небезпечними умовами праці, на яких забороняється застосування праці жінок, затверджено наказом Міністерства охорони здоров'я України від 29 грудня 1993 р. № 256 (Законодавство України про охорону праці: Збірник нормативних актів. — К., 1995. — Т. 3. — С. 32).

Забороняється також застосування жіночої праці на підзем­них роботах, крім деяких підземних робіт (нефізичних робіт або робіт із санітарного та побутового обслуговування).

Глава 15

Забороняється залучення жінок до підіймання і переміщен­ня важких речей, маса яких перевищує встановлені для них гра­ничні норми. Граничні норми підіймання і переміщення важ­ких речей жінками затверджено наказом Міністерства охорони здоров'я України від 10 грудня 1993 р. № 241 (Законодавство України про охорону праці: Збірник нормативних актів. — К._} 1995. — Т. 3. — С 61). Граничними нормами підіймання і пе­реміщення вантажів вважаються при чергуванні з іншою робо­тою (до 2 разів на годину) — 10 кг, а якщо робота пов'язана з постійним підійманням і переміщенням вантажів протягом ро­бочої зміни — 7 кг. Сумарна вага вантажу, який переміщується протягом кожної години робочої зміни, не повинна перевищува­ти: з робочої поверхні — 350 кг, з підлоги — 175 кг.

Законодавство обмежує застосування праці жінок у нічний час. Така праця допускається тільки в тих галузях народного госпо­дарства, де це зумовлюється особливою необхідністю і дозволяється як тимчасовий захід. Перелік цих галузей і видів робіт із зазна­ченням максимальних термінів застосування праці жінок у нічний час затверджується Кабінетом Міністрів України. До роботи у нічний час можуть залучатися такі жінки: медичні працівники, робітниці підприємств харчової промисловості. Таке залучення жінок до роботи у нічний час викликано особливою необхідністю, але має постійний, а не тимчасовий характер. Правила про обме­ження застосування праці жінок у нічний час, як правило, пору­шуються на підприємствах приватної форми власності.

Зазначені обмеження не поширюються на жінок, які працю­ють на підприємствах, де зайняті лише члени однієї сім'ї (ст. 175 КЗпП).

Згідно зі ст. 178 КЗпП вагітним жінкам відповідно до медич­ного висновку знижуються норми виробітку, норми обслугову­вання або вони переводяться на іншу роботу, яка є легшою і виключає вплив несприятливих виробничих факторів, зі збере­женням середнього заробітку за попередньою роботою.

До вирішення питання про надання вагітній жінці відповід­но до медичного висновку іншої роботи, яка є легшою і виклю­чає вплив несприятливих виробничих факторів, вона підлягає звільненню від роботи зі збереженням середнього заробітку за всі пропущені внаслідок цього робочі дні за рахунок підприєм­ства, установи, організації.

Правове забезпечення охорони праці та здоров'я працівників на виробництві 501

Жінки, які мають дітей віком до 3 років, у разі неможливості виконання попередньої роботи переводяться на іншу роботу зі збереженням середнього заробітку за попередньою роботою до досягнення дитиною віку 3 років.

Вагітні жінки і жінки, які мають дітей віком до 3 років, не можуть залучатися до робіт у нічний час, до надурочних робіт і робіт у вихідні дні, а також не допускається направлення їх у відрядження. Жінки, які мають дітей віком від 3 до 14 років або дітей-інвалідів, не можуть залучатись до надурочних робіт або направлятись у відрядження без їх згоди (статті 176, 177 КЗпП).

Забороняється відмовляти жінкам у прийнятті на роботу і знижувати їм заробітну плату з мотивів, пов'язаних із вагітні­стю або наявністю дітей віком до 3 років, а одиноким матерям за наявністю дитини віком до 14 років або дитини-інваліда. У разі відмови у прийнятті на роботу зазначеним категоріям жінок власник або уповноважений ним орган зобов'язаний повідомляти їм причини відмови у письмовій формі. Відмова у прийнятті на роботу може бути оскаржена у судовому порядку.

Звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до З років (за наявністю медичного висновку — до 6 років), одино­ких матерів при наявності дитини віком до 14 років або дити­ни-інваліда з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства. Але і в цьому випадку звільнення допускається з обов'язковим працевлаштуванням.

Обов'язкове працевлаштування зазначених категорій жінок здійснюється також у випадках їх звільнення після закінчення строкового трудового договору. На період працевлаштування за ними зберігається середня заробітна плата, але не більше 3 мі­сяців від дня закінчення строкового трудового договору (ст. 184 КЗпП).

Жінкам надаються оплачувані відпустки у зв'язку з вагітні­стю і пологами тривалістю 70 календарних днів до пологів і 56 (у разі ненормальних пологів або народження двох чи більше дітей — 70) календарних днів після пологів, які обчислюються сумарно і надаються жінкам повністю незалежно від кількості днів, фактично використаних до пологів. Жінкам, які постраж­дали внаслідок Чорнобильської катастрофи, надаються відпуст­ки тривалістю 90 календарних днів до пологів і 90 календарних

Глава 15

днів після пологів, які обчислюються сумарно до пологів з опла­тою в розмірі повного заробітку, незалежно від стажу та місця роботи (ст. ЗО Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастро­фи"). Після відпустки у зв'язку з вагітністю та пологами за ба­жанням жінки їй надається частково оплачувана відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею віку 3 років з виплатою за ці періоди допомоги за державним соціальним страхуванням.

У разі, коли дитина потребує домашнього догляду, жінці на­дається відпустка без збереження заробітної плати тривалістю, визначеною у медичному висновку, але не більш як до досягнення дитиною 6-річного віку.

За рахунок власних коштів підприємства, установи, організації можуть надавати жінкам частково оплачувану відпустку та відпустку без збереження заробітної плати для догляду за дити­ною більшої тривалості.

У разі надання жінкам відпустки у зв'язку з вагітністю і поло­гами власник або уповноважений ним орган зобов'язаний за за­явою жінки приєднати до неї щорічні основну і додаткову відпу­стки незалежно від тривалості її роботи на даному підприємстві, в установі, організації в поточному робочому році (ст. 180 КЗпП).

Відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею 3-річного віку і відпустка без збереження заробітної плати надаються за заявою жінки або осіб, які фактично здійснюють догляд за ди­тиною, повністю або частково в межах установленого періоду й оформляються наказом (розпорядженням) власника або уповно­важеного ним органу.

Відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею 3-річного віку та відпустка без збереження заробітної плати зараховуєть­ся до загального стажу і до стажу роботи за спеціальністю. Од­нак до стажу роботи, що дає право на щорічну відпустку, не за­раховується.

Неповнолітні, тобто особи, котрі не досягли віку 18 років, у трудових правовідносинах прирівнюються у правах до повно­літніх. Нарівні з цим для них встановлено додаткові пільги і гарантії трудових прав.

В інтересах охорони здоров'я неповнолітніх забороняється застосування їх праці на важких роботах і на роботах зі шкідли­вими або небезпечними умовами праці, а також на підземних

Правове забезпечення охорони праці та здоров'я працівників на виробництві 503

роботах. Перелік важких робіт і робіт зі шкідливими і небезпеч­ними умовами праці, на яких забороняється застосування праці неповнолітніх, затверджено наказом Міністерства охорони здо­ров'я України від 31 березня 1994 р. № 46 (Кодекс законів про працю України з постатейними матеріалами // Бюлетень зако­нодавства і юридичної практики України. — 1997. — № 11 — 12. - С 850).

Забороняється також залучати осіб, молодших 18 років, до підіймання і переміщення речей, маса яких перевищує встанов­лені для них граничні норми. Ці норми диференційовано залежно від статі та віку неповнолітніх працівників і затверджено нака­зом Міністерства охорони здоров'я України від 22 березня 1996 р. № 59 (Бюлетень нормативних актів міністерств і відомств Украї­ни. — 1996. — № 6).

Усі особи, молодші 18 років, приймаються на роботу лише після попереднього медичного огляду і в подальшому, до досягнення 21 року, щороку підлягають обов'язковому медичному оглядові (ст. 191 КЗпП). Законом України "Про охорону дитинства" від 26 квітня 2001 р. передбачено письмовий медичний висновок про відсутність протипоказань для участі у трудовій діяльності (ч. 5 ст. 21 Закону).

Норми виробітку для робітників до 18 років встановлюються, виходячи з норм виробітку для дорослих робітників, пропорцій­но скороченому робочому часу для осіб, що не досягли 18 років (ст. 193 КЗпП). Заробітна плата працівникам, молодшим 18 років, при скороченій тривалості щоденної роботи виплачується в та­кому ж розмірі, як працівникам відповідних категорій при повній тривалості щоденної роботи.

Забороняється залучати працівників, молодших 18 років, до нічних, надурочних робіт і робіт у вихідні дні. Працівникам віком до 18 років щорічні відпустки надаються у зручний для них час тривалістю 31 календарний день. Щорічні відпустки працівни­кам віком до 18 років повної тривалості у перший рік роботи надаються за їх заявою до настання 6-місячного терміну безпе­рервної роботи на даному підприємстві, в установі, організації.

Звільнення працівників, молодших 18 років, з ініціативи влас­ника або уповноваженого ним органу допускається, крім додер­жання загального порядку звільнення, тільки за згодою відповід­ного комітету у справах неповнолітніх (комітети і служби у