Пропорційно-мажоритарна

Дата добавления: 2015-10-12; просмотров: 846

При застосуванні зазначених нормативно-правових актів слід керуватися Постановами Пленуму Верховного Суду України:

Глава 14

"Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, за­подіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівника­ми" від 29 грудня 1992 р. № 14 (зі змінами і доповненнями, вне­сеними постановою Верховного Суду України від 28 березня 1997 р. № 3) (Право України. — 1993. — № 5—6; Вісник Вер­ховного Суду України. — 1997. — № 2); "Про практику розгля­ду судами трудових спорів" від 6 листопада 1992 р. № 9 (зі зміна­ми, внесеними згідно з постановами Пленуму Верховного Суду України від 1 квітня 1994 р. № 4, від 26 жовтня 1995 р. № 18 та від 25 травня 1998 р. № 15) (Постанови Пленуму Верховного Суду України в кримінальних та цивільних справах. — К., 1995. — С. 373; Вісник Верховного Суду України. — 1998. — № 3); "Про судову практику в справах про відшкодування мо­ральної (немайнової) шкоди" від 31 березня 1995 р. № 4 (зі зміна­ми і доповненнями) (Збірник постанов Пленуму Верховного Суду України. 1965—1985. — К„ 1995. — Ч. 1. — С. 31).

КЗпП України, як вже зазначалося, не містить загального роз­ділу або загальної статті, яка спеціально передбачала б відпові­дальність роботодавця щодо відшкодування матеріальної шкоди працівникові, заподіяної йому при виконанні трудових обо­в'язків. Наприклад, у Трудовому кодексі Російської Федерації така норма закріплена у статті 232, де встановлено, що роботода­вець зобов'язаний відшкодувати працівникові неодержаний за­робіток у всіх випадках незаконного позбавлення його можли­вості трудитися. Тобто йдеться про всі випадки, порушення пра­ва працівника на працю, якщо це призвело до втрати заробітку. Окрім того, ст. 233 передбачає матеріальну відповідальність ро­ботодавця за шкоду, заподіяну майну працівника, ст. 234 — за затримку заробітної плати, а ст. 235 — відшкодування мораль­ної шкоди.

Згідно із КЗпП України матеріальна відповідальність робото­давця настає у випадках незаконної відмови у прийнятті на ро­боту, незаконного звільнення, переведення працівника, затримки видачі трудової книжки, неправильного формулювання причини звільнення, затримки виконання рішення відповідного органу щодо поновлення прав працівника тощо. Така відповідальність передбачена статтями 117, 235, 236 та деякими іншими.

Слід звернути увагу на те, що ст. 173 КЗпП містить норму про обов'язок власника відповідно до законодавства відшкодувати

Матеріальна відповідальність сторін трудового договору___________________ 453

працівникові шкоду, заподіяну йому каліцтвом або іншим ушко­дженням здоров'я, пов'язаним із виконання трудових обов'язків. Із введенням у дію Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на вироб­ництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" від 23 вересня 1999 р. (Офіційний вісник Украї­ни. — 1999. — № 42. — Ст. 2080) утворено новий організацій-но-правовий механізм відшкодування шкоди, завданої здоров'ю працівника. Таку відповідальність покладено на Фонд соціаль­ного страхування від нещасного випадку на виробництві та про­фесійного захворювання, до якого роботодавці вносять страхові внески, розмір яких відповідає ступеневі ризику умов праці на конкретному підприємстві.

У науці трудового права професором П.Р. Ставиським було обґрунтовано двосторонній характер матеріальної відповідаль­ності та необхідність врегулювання цих відносин нормами тру­дового права (Стависский П.Р. Проблемы материальной ответ­ственности в советском трудовом праве. — К.; О.: Выща шк., 1982; Стависский П.Р. Материальная ответственность предприя­тия в трудовых отношениях. — К.; О.: Выща шк., 1987).

Ці ідеї знайшли підтримку серед інших вчених-трудовиків. Вони набули й практичного упровадження, зокрема в новому Трудовому кодексі Російської Федерації розділ 11 "Матеріаль­на відповідальність сторін трудового договору" містить главу 36 "Загальні положення", в якій передбачено взаємний обов'язок сторони трудового договору відшкодувати шкоду, заподіяну нею іншій стороні. Глава 37 містить норми про матеріальну відпові­дальність роботодавця перед працівником, а глава 38 — норми про матеріальну відповідальність працівника.

Підставою відповідальності сторін трудового договору є тру­дове майнове правопорушення, тобто винне протиправне діяння (дія або бездіяльність), яким спричинено майнову шкоду одній зі сторін трудового договору.

Матеріальну відповідальність потрібно відрізняти від майно­вої відповідальності, передбаченої нормами цивільного права.

Передусім відмінні суб'єкти. У матеріальній відповідальності такими суб'єктами є працівник, який перебуває у трудових відно­синах із роботодавцем, і роботодавець. У цивільній відповідаль­ності таким суб'єктом є будь-яка юридична або фізична особа.

Глава 14

Матеріальна відповідальність сторін трудового договору

Підставою матеріальної відповідальності є правопорушення, що характеризується одночасною наявністю двох ознак — це тру­дове правопорушення, тобто таке, що вчинене внаслідок порушен­ня саме трудових зобов'язань, і це майнове правопорушення, тобто таке, що заподіяло майнову шкоду одній зі сторін трудового до­говору. Підставою цивільно-правової відповідальності є майно­ве правопорушення.

Однією з обов'язкових умов будь-якої юридичної відповідаль­ності» у тому числі й матеріальної і цивільно-правової, є наявність вини, тобто умислу чи необережності, у діях правопорушника. Разом з тим для цивільно-правової відповідальності відомі й випадки відповідальності без вини, зокрема володільця джере­ла підвищеної небезпеки.

Матеріальна відповідальність сторін трудового договору вини­кає при заподіянні шкоди у зв'язку з невиконанням або нена­лежним виконанням саме трудових обов'язків.

У трудовому праві відшкодуванню підлягає тільки пряма дійсна шкода, неодержані доходи відшкодуванню не підлягають. Водночас у цивільно-правовій відповідальності застосовується принцип повного відшкодування, за якого відшкодуванню підля­гають як пряма дійсна шкода, так і неодержані прибутки (упу­щена вигода).

Для матеріальної відповідальності характерним є застосуван­ня як універсального виду відповідальності обмеженої матері­альної відповідальності. При цьому таким обмеженням висту­пає не обсяг заподіяної шкоди, а середній заробіток працівника. Ця відповідальність не повинна перевищувати повного розміру заподіяної шкоди, за винятком випадків, передбачених законо­давством.

Межі матеріальної відповідальності працівників диференцію­ються залежно від форми вини, виду майна, якому заподіяна шкода, характеру трудової функції, яку виконує працівник. Зокрема, діє загальне правило, згідно з яким шкода, заподіяна з необережності, підлягає відшкодуванню в обмеженому розмірі. В цивільному праві розмір відшкодування не залежить від форми вини.

За нормами трудового права на працівників не може бути покладена матеріальна відповідальність за шкоду, яка належать до категорії нормального виробничо-господарського ризику, а також за шкоду, заподіяну працівником, що перебував у стані

крайньої необхідності. У цивільному праві діє інше правило. Ст. 445 ЦК України передбачає, що шкода, заподіяна у стані крайньої необхідності, повинна бути відшкодована особою, яка її заподіяла.

Тягар доведення наявності підстави й умов матеріальної відпо­відальності працівника лежить на власникові або уповноваже­ному ним органі (ст. 138 КЗпП України), тобто діє презумпція невинності працівника, тоді як у цивільному праві встановлено презумпцію вини заподіювача шкоди, і тягар доказування лежить

саме на ньому.

Нарешті, у трудовому праві дозволяється здійснювати покриття шкоди працівниками у розмірі, що не перевищує середнього місячного заробітку, за розпорядженням власника або уповно­важеного ним органу. У решті випадків покриття шкоди прова­диться шляхом подання власником позову до суду. Стягнення шкоди за цивільно-правової відповідальності провадиться за рішенням суду.

14.2. Підстава та умови матеріальної відповідальності

Підставою виникнення матеріальної відповідальності є тру­дове майнове правопорушення, тобто винне порушення однією зі сторін трудового договору своїх обов'язків, що призвело до заподіяння майнової шкоди іншій стороні.

Елементи трудового майнового правопорушення, які утворю­ють його склад, одночасно розглядаються як умови матеріаль­ної відповідальності сторін трудового договору. Це такі умови.

1. Наявність прямої дійсної шкоди.Пленум Верховного Суду України у своїй постанові від 29 грудня 1992 р. роз'яснив, що під прямою дійсною шкодою слід розуміти втрату, погіршення або зниження цінності майна, необхідність для підприємства, установи, організації провести витрати на відновлення, придбан­ня майна або інших цінностей чи зробити зайві, тобто викликані внаслідок порушення працівником трудових обов'язків, грошові виплати.

Як свідчить практика, найбільш типовими випадками прямої шкоди є: нестача і знищення цінностей; витрати, понесені на

Глава 14

відновлення майнового стану. До зайвих виплат належать суми штрафів; суми заробітної плати, премій, незаконно виплачених працівникам тощо.

Пряма дійсна шкода може бути наслідком зіпсуття чи знищен­ня майна підприємства (обладнання, транспортних засобів та ін.); недобором грошових сум, тобто неповним отриманням підприєм­ством грошових надходжень, що йому належали, внаслідок не­дбалого ставлення працівника до своїх трудових обов'язків; зне­цінення документів внаслідок пропущеного строку позовної дав­ності та неможливості у зв'язку з цим стягнення за документа­ми, які підтверджують наявність заборгованості. Знеціненим документом може бути неналежно складений акт на прийман­ня продукції тощо. До прямої шкоди також належить шкода, яка виникла у роботодавця внаслідок відшкодування шкоди іншим особам, якщо це стало результатом винних протиправних дій працівника.

Норма ст. 130 КЗпП, яка передбачає відшкодування тільки прямої дійсної шкоди, є суттєвою гарантією. Не підлягають відшкодуванню неодержані доходи (упущена вигода), під якими розуміються прибутки, які були б отримані, якби працівник не здійснив протиправного діяння.

Не може бути стягнена шкода, що належить до категорії нор­мального виробничо-господарського ризику, а також шкода, запо­діяна працівником, який перебуває у стані крайньої необхідності. До нормального виробничого ризику належить шкода, яка заподі­яна, наприклад, при випробуванні нових технічних засобів вироб­ництва, коли неможливо було досягти бажаного результату іншим шляхом і було вжито всіх заходів щодо запобігання шкоди.

2. Протиправність дії або бездіяльністьоднієї зі сторін тру­
дового договору (невиконання або неналежне виконання трудо­
вих обов'язків). Протиправною є поведінка працівника, який не
виконує або неналежним чином виконує обов'язки, передбачені
законодавством, правилами внутрішнього трудового розпорядку,
посадовими інструкціями, трудовим договором, наказами і роз­
порядженнями власника або уповноваженого ним органу.