Тестові завдання

Дата добавления: 2014-11-10; просмотров: 3377

1.Документування та інвентаризація — це:

а)методичні прийоми;

б)предмет обліку;

в)об'єкти обліку;

г)банківські операції.

2. Управлінський облік використовує інформаційну базу:

а)податкового обліку;

б)аудиторського звіту;

в)внутрішньобанківських положень;

г)фінансового обліку.

3.Неперервність діяльності, автономність, достовірність, постійність правил бухгалтерського обліку, обережність — це:

Задача 1

Відновити господарські операції:

а) Д 2048 К 6024;

б) Д 4409 К 4400;

в) Д 3511 К 2600;

г) Д 1200 К 3800,

Д 3801 К 6204;

д) Д 5030 К 5010.

Задача 2

Відбити банківські операції проводками:

а) зроблена дооцінка основних коштів;

б) виданий кредит;

в) нарахована амортизація основних коштів;

г) передані основні кошти в оренду (оперативний лізинг);

д) придбана валюта (долари США).

ТЕМА 2. ХАРАКТЕРИСТИКА ПЛАНУ РАХУНКІВ БУХГАЛТЕРСЬКОГО ОБЛІКУ КОМЕРЦІЙНИХ БАНКІВ

1 Особливості побудови плану рахунків

План рахунків фінансових банківських установ являє собою систематизований перелік рахунків фінансового обліку, використовуваний для реєстрації господарських операцій. Він є складовою частиною національної системи бухгалтерського обліку, а отже, слугує для відображення бухгалтерської інформації.

План рахунків розроблений відповідно до загальноприйнятих у міжнародній практиці принципів та міжнародних стандартів бухгал­терського обліку і є обов'язковим для використання всіма банківсь­кими установами України. За рахунками відображаються операції, визначені чинним законодавством та нормативними актами Націо­нального банку України. Облік валових доходів і валових витрат ве­деться за окремими схемами, що рекомендуються НБУ та обираю­ться комерційними банками України самостійно згідно із Законом України “Про оподаткування прибутку підприємств”.

Інформація, що відображається на рахунках бухгалтерського обліку, є докладною та зрозумілою для користувачів — керівницт­ва банку, міжнародних фінансових організацій, контролюючих органів.

У процесі підготовки Плану рахунків було враховано той факт, що комерційні банки та Національний банк України безпосередньо виконують неоднакові операції. Більше того, Національний банк України здійснює контроль та нагляд за діяльністю комерційних банків та розробляє методологію обліку. Саме тому було прийнято рішення про підготовку двох окремих нормативних документів.

Підходи щодо їх побудови однакові, але різні цілі та завдання, різні операції спричинили різні назви класів рахунків та не завжди однакові номери балансових рахунків, що в цілому не суперечить принципам міжнародного обліку, які покладені в основу побудови обох Планів рахунків.Розглянемо, яким чином термінологія МСБО знаходить своє ві­дображення у Новому Плані рахунків бухгалтерського обліку ко­мерційних банків України.

План рахунків поділяється на чотири категорії та дев'ять класів .

Перша категорія – балансові рахунки, які об'єднані в п'ять класів:

Клас 1. Казначейські та міжбанківські операції.

Клас 2. Операції з клієнтами.

Клас 3. Операції з цінними паперами та інші активи і зо­бов'язання.

Клас 4. Довгострокові вкладення, основні засоби та нематеріаль­ні активи.

Клас 5. Капітал банку.

Друга категорія – рахунки доходів та витрат.

Клас 6. Доходи.

Клас 7. Витрати.

Третя категорія – рахунки управлінського обліку.

Клас 8. Управлінський облік.

Четверта категорія – позабалансові рахунки.

Клас 9. Позабалансові рахунки.

Особливості цього Плану рахунків такі:

– мультивалютність;

– наявність управлінського обліку;

– подвійний запис за позабалансовими рахунками.

Банківський фінансовий облік не обмежується цифровою інфор­мацією відносин з клієнтами, а є складною та чітко визначеною ін­формаційною системою, що задовольняє потреби багатьох груп споживачів, які мають безпосередні прямі або непрямі стосункки з банком. З огляду на це передбачено нові вимоги до аналітичних ра­хунків. Отже, важливою особливістю Плану рахунків є те, що він ефективно працюватиме на створення бази економічних показників лише разом з аналітичним обліком. По суті аналітичні рахунки не­віддільні від рахунків Плану рахунків (балансових, доходів і ви­трат).

Рахунки класів 6 і 7 при формуванні доходів і витрат кореспон­дують із рахунками класіві—4. Залишки за рахунками класів 6 та 7 безпосередньо до валюти балансу не включаються, а в кінці звітного періоду взаємоперекриваються (доходи за вирахуванням витрат) і обліковуються як результат поточного року у класі 5 — капітал банку.

План рахунків забезпечує мультивалютний облік операцій: опе­рації в іноземній валюті відображаються за тими самими рахунками, що й операції в гривнях, згідно з їх економічним змістом.

Зв'язок між операціями в іноземній валюті та гривнях забезпе­чують технічні рахунки: рахунок валютних позицій та рахунок екві­валенту валютних позицій.

За загальним правилом балансу банку валютні активи облікову­ються в активі балансу, а валютні зобов'язання — у пасиві. Після кожної зміни валютного курсу вони підлягають переобліку. Переоб­ліковуються також суми в іноземній валюті, що враховані на поза­балансових рахунках.

За попереднім Планом рахунків, що діяв до 1 січня 1998 року, облік валютних операцій проводився окремо за рахунками п'ятого розділу “Іноземна валюта та розрахунки за іноземними операціями”.

Щодо управлінського обліку, то нормативними документами НБУ він не регламентується і комерційні банки мають самостійно визначати відповідну методику обліку за ними у класі 8 Плану ра­хунків.

Такий підхід забезпечує можливість створення системи внутріш­нього контролю. Отже, банк як суб'єкт господарської діяльності має працювати за принципом установи, що сама собою управляє.

Позабалансові операції відображаються в обліку за системою подвійного запису, що забезпечується спеціальними контррахунками.

Кожний клас рахунків розподілений на:

– рахунки порядку II, вони мають двоцифрову нумерацію і означа­ють розділ;

– рахунки порядку III, нумерація за якими трицифрова і це є група;

– рахунки порядку IV відповідно чотирицифрові, що є номером ба­лансового рахунку.

Отже, синтетичний облік здійснюється на рівні балансових ра­хунків порядків II, ПІ і IV, а національний План рахунків на рівні двох знаків синтетичних рахунків дублює баланс банку за статтями активу і пасиву.

Балансові рахунки, що є рахунками синтетичного обліку, забез­печують формування інформації про операції, що їх виконує банк, та її відображення у фінансовій звітності.

Усі балансові рахунки класифікуються:

– за видами контрагентів;

– характером операцій;

– ступенем зниження ліквідності.

Структура класів Плану рахунків

План рахунків бухгалтерьського обліку комерційного банку складається з девв'яти класів.

За рахунками першого класу відображаються казначейські та міжбанківські операції комерційних банків. До казначейських інструментів належать:

– готівкові кошти 10

– банківські метали 11

– кошти комерційного банку у НБУ 12

– кошти НБУ в комерційному банку 13

– казначейські та інші цінні папери, що рефінансуються

НБУ 14

Міжбанківські інструменти обліковуються за такими розділами балансових рахунків:

– кошти в інших банках 15

– кошти інших банків 16

– дебіторська заборгованість за операціями з банками 18

– кредиторська заборгованість за операціями з банками 19

За рахунками другого класу обліковуються операції, що проводяться комерційним банком з клієнтами. Рахунки цього класу використо­вуються для обліку розрахунків з клієнтами (крім банків) – суб'єктами господарської діяльності, органами загального держав­ного управління та фізичними особами. До суб'єктів господарської діяльності належать усі юридичні особи, у тому числі неприбуткові установи й організації, а також підприємці, які здійснюють свою ді­яльність без створення юридичної особи.

Значна кількість рахунків класу 2 призначена для обліку креди­тів, депозитів.

Кредити поділяються на кредити в поточну та в інвестиційну ді­яльність:

1) Кредити в поточну діяльність — кредити, надані позичальни­кам на задоволення тимчасової потреби в коштах для придбання по­точних активів у разі розриву між часом надходження коштів та здійснення затрат. Кредити в поточну діяльність включають усі кредити, надані на купівлю сировини та інших виробничих запасів, на сезонні затрати та інші цілі. До кредитів у поточну діяльність на­лежать:

– рахунки за овердрафтом;

– операції Репо;

– враховані векселі;

– факторингові операції;

– кредити за внутрішніми торговельними операціями;

– кредити за експортно-імпортними операціями;

– інші кредити в поточну діяльність;

2) Кредити в інвестиційну діяльність – кредити, надані пози­чальникам на задоволення тимчасової потреби в коштах, при здійс­ненні ними інвестиційних вкладень. До них належать:

– кредити на будівництво та освоєння землі;

– кредити на купівлю будівель, споруд, обладнання та землі;

– фінансовий лізинг.

За рахунками класу 2 окремо виділені рахунки для обліку коштів Державного бюджету.

За рахунками третьго класу обліковуються операції комерційних бан­ків із цінними паперами, а також інші активи і зобов'язання. Облік ведеться за такими розділами:

– цінні папери в портфелі банку на продаж 31

– цінні папери в портфелі банку на інвестиції 32

– цінні папери власного боргу 33

– господарські матеріали 34

– інші активи банку 35

– інші пасиви банку 36

– суми до з'ясування та транзитні рахунки 37

– позиція банку щодо іноземної валюти та банківських

металів 38

– розрахунки між філіями та іншими підвідомчими

установами банку, які розташовані в Україні 39

За кожною групою класу 3 облік цінних паперів ведеться у розрі­зі контрагентів – емітентів: банків, фінансових (небанківських) установ, нефінансових підприємств і організацій.

Враховуючи основоположні принципи методу нарахування, пе­редбачено у класі 3 окремі балансові рахунки: нараховані доходи та нараховані витрати за цінними паперами в портфелі банку на про­даж, на інвестиції, власного боргу, емітованих банком. Також виді­ляються окремі рахунки для обліку резервів, створюваних під знеці­нення цінних паперів.

У класі 3 передбачено цілий ряд рахунків за обліком внутрішньобанківських операцій.

Так, за рахунками розділу 34 обліковуються господарські мате­ріали та малоцінні швидкозношувані предмети. За розділом 35 передбачено рахунки для обліку дебіторської заборгованості при роз­рахунках за податками та обов'язковими платежами (3520, 3521, 3522), за розрахунками з працівниками банку (3550, 3551, 3552, 3559).

Структура синтетичних балансових рахунків, що входять до 36 розділу “Інші пасиви банку”, аналогічна структурі рахунків розділу 35. Це рахунки кредиторської заборгованості за господарською дія­льністю банків, за податками та обов'язковими платежами, за роз­рахунками з акціонерами, з працівниками банку.

Рахунки розділу 39 “Розрахунки між філіями та іншими підві­домчими установами банку” призначені для здійснення розрахунків між філіями та підвідомчими установами банку. У консолідованому балансі банку (юридичної особи) на звітну дату залишки за актив­ними рахунками розділу мають дорівнювати залишкам за пасивни­ми рахунками розділу.

Рахунки четвертого класу призначені для обліку довгострокових вкладень, основних засобів та нематеріальних активів.

Насамперед це вкладення в асоційовані компанії (410 група) і дочірні компанії (420 група).

В Інструкції НБУ “Про порядок регулювання та аналіз діяльності комерційних банків” зазначено:

Асоційована компанія (підприємство) — це компанія, в якій ін­вестор (банк) має значний вплив і яка не є ні дочірньою компанією, ні спільним підприємством інвестора-банку. Такий вплив передба­чає, що інвестор прямо або через дочірні компанії володіє 20 % або більшою часткою капіталу компанії. Значний вплив існує також, якщо інвестор-банк прямо або через дочірні компанії володіє част­кою капіталу компанії, меншою за 20 %, але виконуються такі умови:

1) інвестор-банк має представника у Раді директорів або іншому керівному органі;

2) інвестор-банк бере участь у визначеній стратегії операцій, що проводяться компанією;

3) здійснюються досить значні операції між інвестором-банком та компанією;

4) відбувається обмін керівним персоналом;

5) банк, як інвестор, надає компанії відчутну технічну або комер­ційну інформацію.

Дочірня компанія — це компанія, що контролюється банком. Контроль передбачає, що материнська компанія (банк) прямо або через інші дочірні компанії володіє 50 % або більшою часткою капі­талу компанії. Контроль здійснюється також, якщо материнська компанія-банк прямо або через дочірні компанії володіє часткою, меншою за 50 %, але має:

1) частку управлінських голосів у компанії, що перевищує 50 % завдяки угодам з іншими інвесторами;

2) право керувати фінансовою та виробничою політикою підпри­ємства відповідно до статуту або угоди;

3) право призначати або звільняти більшість членів Ради дирек­торів або іншого керівного органу;

4) право визначального голосу у Раді директорів або аналогічно­му керівному органі компанії.

Дохід від інвестицій в асоційовані компанії визначається за пай­овим методом, який передбачає пропорційну частку відображеного у звіті прибутку компанії, в яку вкладається капітал як дохід банку-інвестора. Банк-інвестор зараховує оголошений емітентом дохід від інвестиції, в еквівалентній частці власності на збільшення цієї інве­стиції.

Тому балансові синтетичні рахунки за групами 410, 420 ведуться в розрізі емітентів (банків, фінансових (небанківських) установ, ін­ших компаній) без виділення окремих рахунків доходів, нарахова­них за інвестиціями.

За групами 430, 431 відображається вартість придбаних банком прав користування землею, об'єктами промислової та інтелектуаль­ної власності, а також інших майнових прав, що визнаються об'єктом права власності банку і приносять дохід. Ідеться про нема­теріальні активи.

Рахунки 44 розділу “Операційні основні засоби” та 45 розділу “Неопераційні основні засоби” повністю забезпечують вимоги щодо обліку придбання, руху, реалізації та списання основних фондів, які викладені у нормативних актах Національного банку України.

Якщо операційні основні засоби є банківськими активами, які використовуються для здійснення банківських операцій, то неопераційні активи не використовуються в банківській діяльності. Як одні, так і інші, обліковуються за первісною вартістю, тобто фактич­ними витратами на їх придбання і доведення до робочого стану. Для нагромадження цих витрат до моменту вводу основних засобів в ек­сплуатацію призначені рахунки капітальних вкладень в основні за­соби, а саме:

група 443 – в операційні основні засоби;

група 453 – в неопераційні основні засоби.

За рахунками пятого класу здійснюється облік капіталу, що є різни­цею між загальними сумами активів і зобов'язань банку. У фінансо­вій звітності капітал становить нефіксовану неконтрактну частину вимог (претензій) до активу банку. Такі вимоги виникають у момент надання акціонерами (пайовиками, засновниками) коштів банку придбанням акцій (часток). Крім того, до капіталу входять резерви, нерозподілений фінансовий результат минулих років, фонд пере­оцінки основних засобів та результат поточного року.

Як уже зазначалося, капітал є одним із елементів балансу банку. У новому Плані рахунків капітал обліковується у класі 5 на таких балансових синтетичних рахунках:

Таблиця 1 – Синтетичні рахунки класу 5

Рахунки класу 5 можуть кореспондувати з рахунками дебіторсь­кої кредиторської заборгованості та рахунками готівкових коштів у разі сплати дивідендів та одержання внесків від акціонерів, збіль­шення капіталу банку переоцінюванням активів. У будь-якому ін­шому разі рахунки класу 5 кореспондують лише між собою.

При обчисленні суми капіталу банківської установи дебетове са­льдо активних рахунків класу 5 береться з від'ємним значенням, тобто виключається із суми власних коштів.

Капітал банку = 5000+5010+5020+5021+(5030+5040) (якщо сальдо кредитові) - (5030-5040) (якщо сальдо дебетові) - 5100 (якщо сальдо дебетове).

Цілком імовірно, що накопичена сума збитків (дебетове сальдо 5030) “перетягне” кредитове сальдо інших пасивних рахунків капі­талу, що виводить банк на від'ємний капітал.

Підійшовши до розгляду структури рахунків класу 6 “Доходи” і класу 7 “Витрати”, нагадаємо, що залишки за цими рахунками до балансу банку не входять.

Облік підтвердженого прибутку минулих років, що залишається в розпорядженні банку після його розподілу, обліковується за кре­дитом рахунку 5030 “Прибутки та збитки минулих років”, відповід­но – збитку – за дебетом. У балансі в розділі “Капітал” залишок за рахунком 5030 показується як нерозподілений прибуток чи збиток.

Отже, результат поточного року формується за рахунок чистого прибутку, що визначається як різниця між доходами (рахунки кла­су 6) та витратами (рахунки класу 7), що визнаються за правилами фінансового обліку. Це означає, що всі доходи та витрати облікову­ються за рахунками класів 6 і 7 незалежно від порядку оподатку­вання. Як наслідок, на рахунку 5030 відображається економічний, а не касовий прибуток (збиток). Саме сума економічного прибутку є показником реальної ефективності банку за відповідний період. Рахунки класів 6 і 7 максимально наближені до показників звіту про прибутки (збитки) банку. Усі доходи і витрати поділяються на банківські і небанківські. До банківських належать ті, що безпосередньо пов'язані з банківською діяльністю, визначеною Законом України “Про банки і банківську діяльність”. Небанківські доходи та витрати, які не відносяться до основної діяльності банку, але сприяють її здійсненню. Банківські доходи (витрати) поділяються на такі:

– процентні;

– комісійні;

– торговельні;

– інші банківські операційні доходи (витрати).

Процентні доходи (витрати)

До цієї категорії належать доходи (витрати), які обчислюються пропорційно в часі, впливають на фінансовий результат діяльності банку та є компенсацією банку за взятий на себе кредитний ризик.