Визнання, оцінка й класифікація зобов’язань банку та характеристика рахунків для їх обліку.

Дата добавления: 2014-11-10; просмотров: 1315

Депозитними є пасивні операції банків із залучення коштів юридичних і фізичних осіб у національній та іноземній валютах у формі вкладів (депозитів) через їх зарахування на відповідні рахунки на певних умовах.

Вклад (депозит) – це гроші. Передані до банку їх власником для зберігання на певний термін і на визначенних умовах.

За Планом рахунків розрізняються групи рахунків для обліку операцій з депозитами до запитання, коротко- і довгостроковими, гарантійними депозитами та ощадними (депозитними) сертифікатами. За економічним змістом і термінами використання коштів депозити поділяються на такі види:

– депозити до запитання;

– депозити на термін (строкові).

Депозити до запитання – це грошові кошти, що розміщені на поточних та бюджетних рахунках, на кореспонденських рахунках комерційних банків і використовуються їх власниками для здійснення розрахунків, платежів та на інші потреби.

Депозитами до запитання є також залишки тимчасово вільних коштів клієнтів банку на кореспондентських і поточних рахунках, а також кошти бюджету та позабюджетних фондів. Зазначені рахунки відкриваються згідно з вимогами Інструкції Національного банку України «Про відкриття банками рахунків у національній та іноземній валюті” .

Строкові депозити (вклади) – це кошти, які розміщені у банку на певний строк не менше від одного місяця і можуть бути знятими після закінчення цього терміну або після попереднього повідомлення банку.

Строкові вклади залежно від терміну поділяються:

– короткострокові – до 1 місяця; від 1 до 3 місяців; від 3 до 6 місяців; від 6 до 12 місяців;

– довгострокові – більше 12 місяців.

За строковими вкладами банком сплачується більший процент, рівень якого диференціюється в залежності від терміну та виду вкладу. Власник рахунку, на який випав виграш, додатково отримує приз.

Строкові вклади є джерелом одержання прибутків для їх власників. Вони оформлюються депозитною угодою між банком і вкладником. Угода укладається у двох примірниках, один з яких зберігається у клієнта, інший – у банка. В угоді передбачається сума та термін депозиту, процентна ставка за користування депозитом, обов’язки і права вкладника та банку, відповідальність сторін за недотримання умов депозитної угоди. Кошти на депозитні рахунки фізичних осіб можуть бути внесені готівкою або перераховані з власного депозитного чи поточного рахунків, відкритих в установах банку. За окремими видами строкових вкладів передбачена можливість додаткових внесків.

Строкові кошти субьєктів господарської діяльності обліковуються за рахунками 2-го класу розділу 26 « Кошти клієнтів банку» Плану рахунків бухгалтерського обліку банків України. Рахунки цього розділугрупуються за двома основними ознаками:

– за характером клієнтів банку (субьєкти господарської діяльності чи фізичні особи);

– за терміном депозитів (кошти дозапитання і строкові).

Згідно з названими ознаками розділ 26 містить 6 груп рахунків:

260 – Кошти до запитання субьєктів господарської діяльності;

261 – Строкові кошти субьєктів господарської діяльності;

262 – Кошти до запитання фізичних осіб;

263 – Строкові кошти фізичних осіб;

264 – Кошти виборчіх фондів;

265 – Кошти небанківських фінансових установ.

Як і за обліком кредитних операцій, депозит враховується на всю суму його номіналу на депозитному рахунку до моменту погашення.

Безпосередньо облік номіналу депозиту залежить від методу виплати процентів:

– за період;

– на період.

У разі застосування методу «за період», проценти можуть виплачуватися періодично або в кінці терміну, визначеного депозитною угодою.

Коли застосовується метод «на період», проценти виплачуються в момент внесення коштів на депозит, тобто авансом. Отже, номінал депозиту перевищуватиме суму, отриману від депонента (власника депозиту). За цим методом сума, що перераховується з рахунку контрагента банку або вноситься готівкою до його каси, дорівнює сумі номіналу депозиту за вирахуванням процентів, сплачених на період. За цими умовами окремо обліковується номінал депозиту та сплачені авансом проценти:

Д-т Каса (поточний рахунок, кореспондентський рахунок) – на суму отриманих коштів,

Д-т Витрати майбутніх періодів на суму нарахованих процентів авансом,

К-т Депозити – на суму номіналу.

Кошти на депозит залучаються за процентною ставкою, яка зазначається в депозитній угоді. Для обчислення суми нарахованих процентів комерційні банки використовують, як правило, номінальну або фактичну процентну ставку.

За номінальною процентною ставкою сума депозиту, що капіталізується (прирощується), обчислюється за допомогою простого процента. За фактичною процентною ставкою визначається реальний відносний дохід, який обчислюється в цілому за певний період з врахуванням отриманих раніше процентів.

Під час розгляду питання про нарахування процентів за кредитними операціями зазначалося, що цю роботу виконують працівники кредитного або фінансового підрозділу банку. Ця практика поширюється і на операції з нарахування процентів за депозитами. Оскільки бухгалтерія несе відповідальність за достовірність інформації, що включена до фінансової звітності, працівники мають володіти методикою нарахування процентів, принаймні із суто практичного боку. Застосування методу нарахування, що є основоположним при підготовці фінансової звітності, діє в межах принципів відповідності та обережності. Це означає, що в наказі банку про затвердження облікової політики на відповідний фінансовий рік має передбачатися перевірка нарахування процентів за депозитами та достовірності записів за рахунками бухгалтерського обліку. Таку перевірку здійснюють працівники, службовими обов'язками яких не передбачено нарахування процентів.

Розрахунок процентних виплат із застосуванням фактичної процентної ставки (актуарний метод) дозволяє розподіляти витрати, виходячи з поточної вартості депозиту в окремі періоди. Очевидна перевага полягає в тому, що фактичні витрати банку відповідають сумам зобов'язань за депозитом у кожному періоді, включаючи проценти.