Студопедія
рос | укр

Головна сторінка Випадкова сторінка


КАТЕГОРІЇ:

АвтомобіліБіологіяБудівництвоВідпочинок і туризмГеографіяДім і садЕкологіяЕкономікаЕлектронікаІноземні мовиІнформатикаІншеІсторіяКультураЛітератураМатематикаМедицинаМеталлургіяМеханікаОсвітаОхорона праціПедагогікаПолітикаПравоПсихологіяРелігіяСоціологіяСпортФізикаФілософіяФінансиХімія






Які особливості договору купівлі-продажу житлового будинку і квартири?


Дата добавления: 2014-12-06; просмотров: 328


54.80.87.62

Поява першого жіночого видання в світі датується кінець ХVIII століття, першим виданням для жінок став американський “Ladies’ Magazine”, що вийшов у 1828 році. Основними темами, що висвітлювалися, у журналі були боротьба за жіночі права, за рівноправне існування з чоловіками в суспільстві, а також, заклик, щоб жінки обирали професію вчителів.

У становленні та розвитку української жіночої преси виокремлюють такі основні періоди:

1)середина ХІХ ст. – 1920 р. – виокремлення та становлення жіночої преси;

2)1921-1939 р. – розвиток жіночої преси в Галичині та поява радянських жіночих видань на Наддніпрянській Україні;

3)1940-1989 р. – період ”тиши” жіночої преси, поява заідеологізованих радянських жіночих видань;

4)з 1990 р. – початок становлення та розвитку сучасної жіночої преси в Україні [-].

Виокремлення української жіночої преси відбувалося через появу в громадсько-політичних газетах окремих сторінок призначенних для жінок та видання окремих часописів, які спрямовані на жіночу аудиторію.

Перше жіноче видання часопис "Лада: Письмо поучительное русским девицам и молодицам в забаву и поучение” за редакцією Северина Шеховича, що почав виходити у Львові 1853 р. Одне з провідних місць серед видань для жінок зайняв альманах "Перший вінок" який вийшов у 1889р., у Львові за редакцією Олени Пчілки та Наталії Кобринської.

ЛАПКИ ЗРОБИ ІДЕНТИЧНИМИ ПО ВСІЙ РОБОТІ

Для жіночих видань першого періоду(середина ХІХ ст. – 1920 р. ) притоманні такі особливості:

- основна мета — культурно-просвітницька та організаційна;

- за існуванням недовготривалі, не більше року;

- створювалися та видавалися з допомогою жінок, які були редакторами, авторами, дописувачами;

- відстуність допомоги меценатів, залежали від матеріальної підтримки читачок;

- виходили як додатки до інщої преси, а не окремими виданнями;

- розвиток жіночої преси у Західній та Наддніпрянській Україні був неоднаковий (нерівномірний);

- основними центрами жіночої періодики були Львів (“Лада”, “Русалка”, “Мета”, “Жіноче діло”, “Наша мета”) та Київ (“Жіночий вісник”).

До особливостей українських жіночих видань другого періоду (1921-1939 рр.) р. можна віднести такі:

- видавалися за допомогою жінок, але вже на базі певних жіночих організацій, які створювали жіночі видавничі кооперативи (найактивнішою у цьому плані організацією був Союз українок).

- форма жіночих видань — це окремі часописи, які сприяли розгалуженій видавничій діяльності, створивши додатки (особливо у цьому відзначився коломийський часопис “Жіноча доля”).

- видання стають відмінні між собою за такими ознаками:

1) за ідеологією: націоналістичного спрямування (“Жінка”, “Жіноча доля”, “Самостійна думка Української Матері”); соціалістичної орієнтації (“Жіночий голос”);

2) за орієнтацією на читацьку аудиторію: для інтелігентних жінок (“Нова хата”); для селянок (“Жіноча воля”); для працюючих жінок (“Жіночий голос”); для молоді (“Світ молоді”); для широких верств читачок (“Жінка”, “Українка”);

3) за метою: для підвищення національної свідомости; для культивування українського народного мистецтва; для допомоги у хатніх та господарських справах[ -].

Перше жіноче виданням Наддніпрянської України радянського періоду засноване у Києві у листопаді 1920 р. Року — це часопис “Жінка”. Єдиний жіночий часопис, видавався в Україні впродовж усього радянського періоду. Існує він і зараз.

Як окрема преса, окремий розділ, періодика для жінок сформувалась в Україні у в XX ст., коли виникли видання, що мали на меті виховувати жінок, як окремих особистостей.

Виходить на новий рівень концепція жіночої преси задоволивши більшою або менше мірою запити читацької аудіторії. На жінку стали дивитись не лише, як на робітницю у верстата, а й як на учасницю в бізнесі??. Тим самим різко змінився характер жіночої преси. Сучасну жіночу пресу (становлення якої починається від 1990 р.) можна охарактеризувати як офіційні та незалежні видання, що виділяються з загальної маси періодичних видань об’єктом свого впливу – жіночою читацькою аудиторією.

“Поява періодики для жінок в Україні викликана поширенням феміністичних ідей, – зазначає науковець В. Передирій, – і в процесі свого становлення і розвитку преса вказаного сегмента не переставала бути трибуною боротьби жіноцтва за свої політичні та громадянські права. Відповідно на сторінках видань для жінок відбився процес цієї боротьби, що на кожному етапі розвитку жіночого руху мала свої завдання та особливості” [].

Варто відзначити, що нові друковані видання у великому обсязі з'явиляються в 90-х рр. Мали незвичні назви, цим привертали увагу жінок, наприклад, “Сударушка”, “Наталі”, “Дочки-матері”, “Ділова жінка”, “Жіноче щастя” та інші. Поступово в інформаційному просторі України стали впроваджуватися й іноземні незалежні видання. Отже, спочатку у 1994 р. В окремій галузі жіночої періодики з'являється ще одине видання. Ним став журнал "Cosmopolitan", який являє собою український аналог американського журналу. На думку дослідниці Л. Бурчанська: “В 50-і та 60-і роки минулого століття почала з’являтися реальна конкуренція між жіночими виданнями. Тенденцією 70-х стало фокусування публікацій на жінках, які займаються кар’єрою. Видання відображали зміни у сприйнятті ролі жінок у суспільстві. Стрімке зростання різних назв жіночих видань пояснюється й зацікавлення рекламодавців жіночою тематикою, які по сьогоднішній день вбачають у жінках найбільшого споживача товарів “[].

В умовах конкурентної боротьби за виживання українська жінка відчуває на собі всі н процеси, які відбуваються в економіці та політиці дуржави. Особливо важко жінці-матері, яка несе основний тягар відповідальності за здоров’я, виховання та освіту дітей, незалежно від суспільної чи сімейної ситуації.

“Не лишалися осторонь європейських починань і жінки України: чи це було прагнення до здобуття університетської освіти нарівні зі своїми товаришами, чи виявлення у професіях, котрі тривалий час лишалися перевагою чоловіків, чи прагнення розширити свої права й поліпшити загальний рівень життя”, – зауважує Н. Сидоренко []. В Україні зростає жіночий рух, який сформувався у Франції під час Великої революції та отримав міжнародний характер. Він ґрунтувався на цивільно-правовій нерівності жінки з чоловіком.

Масове “народження” періодики для жінок в Україні припадає на 1990-ті рр. У цей час виходять журнали “Єва”, “Натали”, “Пассаж”, “Жінка”, “Жіночі секрети”, “Марианна”, “Кокетка”, “Панна”; газети “Порадниця”, “Петрівна”, “Даринка”, “Женская магия”, “Женский взгляд”, “Наша кухня”, “BEAUTYTIME: глянцевая газета для женщин”; деякі галузеві журнали “Модная лавка”, “Зеркало моды” та інші. На думку Н. Сидоренко: “чим більше гортаєш журналів, тим розумієш, що вони схожі між собою порадами, подіями, репортажами, запитаннями. Складається враження, ніби публікації видань для жінок – як фасон модного вбрання, який кожен майстер-редактор чепурить по-своєму: то колір змінить, то ґудзики інакші підбере...” []. Періодика для жінок – один із сегментів вітчизняного ринку засобів масової інформації, що відрізняється численністю і розмаїтістю видань. Саме ці аспекти функціонування преси перебувають за межами дослідницького інтересу сучасних науковців. Дослідниця Л. Шарончикова зазначає: “З огляду на величезну розмаїтість типів і велику кількість видань світ журнальної періодики описати і класифікувати складніше, ніж щоденні газети. Класифікація журналів – складна, делікатна і невдячна справа, бо модифікація їхніх типів, причому як за змістом, так і за формою, не припиняється і часто виводить те чи інше видання за межі тієї чи іншої категорії” [].

З часу проголошення незалежності України у свідомості суспільства відбулися значні зміни. Дослідник В. Деркач говорить: ”У наш час по-новому сприймаються ті цінності, на які орієнтуються видання для жінок: людина, її оточення, сім’я. Сучасна жінка творить свідомо власне життя: вибирає собі сферу діяльності, визначає життєву мету. Вона вважає не етичним 50 покорятися чужій волі проти власного переконання. Жінка почала відчувати себе вільною і усвідомлювати свою рівність з чоловіком не тільки у виробничій і суспільній сферах, а й в особистому житті”[ -] .

Поява та діяльність сучасної преси для жінок в Україні стала об’єктивним наслідком тих політичних та соціальних змін, що розпочалися в українському суспільстві раніше. Історичні події стали підґрунтям для розвитку сучасної періодики. Саме завдяки зародженню спеціалізованої преси сприяло появі окремого підрозділу видань для жінок в Україні.

Перша спроба теоретичного осмислення нового типу періодики – журналів для жінок, була здійснена авторкою, яка підписалася криптонімом С. Л-ва. На прикладі зарубіжних періодичних органів вона запропонувала першу класифікацію журналів для жінок: до журналів, “практично позбавлених ідейного змісту”, авторка зарахувала видання, присвячені модам, рукоділлю, домашньому господарству, охороні здоров’я жінки та спорту; до “спеціальних” журналів – видання з питань жіночої та дитячої гігієни, жіночої освіти, мистецтва, благодійності, педагогічні та інші; нарешті, в окрему групу вона виділила феміністські журнали, присвячені “жіночому питанню” [].

Наступний етап у розвитку історіографії «історії жінок» пов’язаний із встановленням нового політичного режиму. За радянських часів базовою позицією при аналізі «жіночого питання» став класовий підхід, закладений працями Ф. Енгельса та А. Бебеля []. На думку Н. Пушкарьової, про становище жінок у допетровську епоху НЕ ПОЄДНУЄТЬСЯ ІЗ ЦИТАТОЮ, постав речення в правильній формі: “На цьому етапі осмислення жінок в історіографії знову повернулися до усвідомлення значимості самостійного жіночого вибору і самостійної діяльності для соціальних змін у різні історичні епохи”[]. В Українській історіографії вивчення жіночої періодики лише розпочалося, і на сьогодні можна говорити лише про усвідомлення існування такого феномену на українських землях. При цьому, дослідниками враховуються лише україномовні журнали для жінок, тому в наявних розвідках в основному йдеться про західноукраїнські видання («Лада», «Русалка», альманах «Перший вінок», «Мета», «Жіноче діло» та ін.). Стосовно Наддніпрянської України відзначається лише орган Українського жіночого союзу «Жіночий вісник», два номери якого вийшли влітку 1917 року [].

З інших позицій пропонують розглядати феномен жіночого журналу історики журналістики. Вперше до проблем функціонування жіночої періодики вони звернулися в 1990-і рр. під впливом активного розвитку зазначеного сегменту преси на сучасному інформаційному ринку. Маючи на меті вирішення «прикладних» завдань, зокрема, прагнучи “забезпечити конкурентоспроможність, знайти кожному власну читацьку аудиторію, змоделювати призначення, структуру, зовнішню та внутрішню форми, стилістичну єдність, оформлення”, праці з історії журналістики, перш за все, зорієнтовані на визначення типологічних особливостей жіночої періодики та особливого кола тем і проблем, які цікавлять жіночу цільову аудиторію.[-] Під цим кутом зору висвітлюється жіноча преса в серії праць Р. Ямпольської. Говорячи про дореволюційну жіночу періодику, О. Ю. Коломийцева основну увагу зосередила на найбільш вдалих у комерційному плані виданнях – журналах універсального типу. Спеціальний аналіз одного із найбільш популярних масових видань для жінок початку ХХ ст. – “Журнала для хозяек” та його окремий журнал “Женской жизни”, дозволив авторці стверджувати, що вже в дореволюційну епоху склалася унікальна структура видання, яка включала різноманітні розділи (моди, літератури, домогосподарства, рукоділля и т. ін.), що на справі стало орієнтиром для створення нових жіночих видань, актуальних до сьогодні. Одночасно О. Я. Коломийцева спробувала визначити особливості журнальної белетристики, що була обов’язковим елементом універсальних жіночих видань: автори – переважно жінки; героїня – “нова” жінка, яка долає труднощі на шляху до самостійності; спрямованість творів – дидактична, а в цілому белетристика жіночих журналів розробляє проблеми, характерні для публіцистики видань, актуалізуючи їх у формі художніх образів [].

Нерівномірно розподіляється жіноча преса за реґіонами України. Рекордна кількість жіночих часописів виходить у центральному реґіоні (всього 43), завдяки Києву, де розміщені редакції 40 жіночих видань. На другому місці за кількістю жіночих часописів східний реґіон (всього 24), для нього теж є характерним нерівномірний розподіл часописів за областями. На півдні України зареєстровано 14 жіночих видань, а на Західній Україні – 11. Найменша кількість жіночих видань зареєстрована у північних областях (всього 3). Прикрим є те, що ряд областей України не має окремих жіночих часописів взагалі[-]. ЗА ЯКИЙ ПЕРІОД?

При дослідженні жіночої преси в Україні важливо дослідити коло її засновників. Видавцями жіночих часописів найчастіше є приватні особи, колективи редакцій, ТзОВ, приватні малі підприємства. Особливо розгалуженою видавничою діяльністю вирізняється Дочірнє підприємство СП “Бурда – Україна”, що започаткувало вісім жіночих журналів розважального та практичного характеру.

Серед видавців – лише незначна частина жіночих організацій, зокрема: Союз українок (“Українка”), Запорізька жіноча екологічна організація “Дочери Земли” (“Феминистка”), Львівське жіноче християнське Марійське товариство “Милосердя” (“Діти Марії”), Спілка жінок Охтирщини “Лада” (“Роксолана”), Спілка жінок Покровщини (“Берегиня”), Київська міська організація солдатських матерів (“Солдатські матері”, безкоштовна газета). Деякі жіночі організації видають свої пресові органи за підтримки державних або комерційних структур: газету “Я, ти, ми” видає Спілка жінок України разом з Державним інформаційним агентством України, журнал “Марианна” видає Харківський центр солідарности жінок творчої орієнтації “Фемін-інформ” за підтримки ТзОВ “Калейдоскоп”, а Одеське товариство самотніх матерів разом з приватним підприємцем видає газету “Одеський світ” [-].

 

Отже, підсумовуючи, відзначимо, що після дослідження документів ЯКИХ? ЗВІДКИ? з приводу історії розвитку жіночої преси, ми маємо повну джерельну базу, яка, на нашу думку, дозволяє всебічно охарактеризувати процес становлення та еволюцію жіночих журналів на початку ХХ століття.

Підбиваючи підсумки огляду історіографії жіночої преси, можна сказати, що українська жіноча преса має тривалу нелегку історію становлення та розвитку. Багато факторів впливали на розвиток преси, але вона продовжує єволіціюнцвати та розвиватись, з'являються нові видання, створюється декілька різномантіних платформ для жіночих видань, де кожен журнал має пені особливості від структури й оформлення до інформаційного наповнення. Засоби масової інформації маю здатність впливати на сівдомість аудиторії і в більшості випадків суспільство не усвіломлює цього, отже, важливо розуміти тенденції розвитку медіа, куди входить і жіноча преса також.

ЗАБАГАТО МОВНИХ, ГРАМАТИЧНИХ ПОМИЛОК. ТЕКСТ НЕ ВИЧИТАНИЙ…….ЗМІСТ ПІДРОЗДІЛУ НОРМАЛЬНИЙ.

 


<== предыдущая лекция | следующая лекция ==>
Які є різновиди договорів купівлі-продажу? | Які особливості договору купівлі-продажу автомобіля?
1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16 | 17 | 18 | 19 | 20 | 21 | 22 | 23 | 24 | 25 | 26 | 27 | 28 | 29 | 30 | 31 | 32 | 33 | 34 | 35 | 36 | 37 | 38 | 39 | 40 | 41 | 42 | 43 | 44 | 45 | 46 | 47 | 48 | 49 | 50 | 51 | 52 | 53 | 54 | 55 | 56 | 57 | 58 | 59 | 60 | 61 | 62 | 63 | 64 | 65 | <== 66 ==> | 67 | 68 | 69 | 70 | 71 | 72 | 73 | 74 | 75 | 76 | 77 | 78 | 79 | 80 | 81 | 82 | 83 | 84 | 85 | 86 | 87 | 88 | 89 | 90 | 91 | 92 | 93 | 94 | 95 | 96 | 97 | 98 | 99 | 100 | 101 | 102 | 103 | 104 | 105 | 106 | 107 | 108 | 109 | 110 | 111 | 112 | 113 | 114 | 115 | 116 | 117 | 118 | 119 | 120 | 121 | 122 | 123 | 124 | 125 | 126 | 127 | 128 | 129 |
studopedia.info - Студопедія - 2014-2018 год.
Генерация страницы за: 0.112 сек.