Створення власної справи ветеринарного лікаря-підприємця

Дата добавления: 2014-10-29; просмотров: 4498

Втілення бажання бути підприємцем вимагає послідовних обміркованих дій. На шляху до своєї мети майбутній підприємець має здійснити ряд заходів, послідовно вирішити низку проблем. На кожному з етапів реалізації підприємницької ідеї перед підприємцем постають специфічні завдання, виконання яких є критичним для успішного розвитку бізнесу. Весь процес створення приватної справи можна умовно поділити на п’ять уявних фаз: фазу творчої активності, організаційно-підготовчу, виробничо-управлінську, комерційну та розподільчу (рис. 3).

Рис. 3.Фази створення приватної справи

Першою фазою створення приватної справи є фаза творчої активності, під час якої майбутній підприємець визначається із сутністю майбутнього бізнесу, напрямом підприємницької діяльності, майбутньою сферою прикладання підприємницьких зусиль. Хоча ветеринарне підприємництво, на перший погляд, обмежене специфікою професійної діяльності, для ветеринарного лікаря-підприємця існує безліч можливостей створити прибутковий бізнес, в тому числі й побудований на унікальних, новаторських засадах. Діяльність підприємця у фазі творчої активності передбачає пошук нової бізнес-ідеї, аналіз і оцінку її перспективності. Це ключовий момент всього підприємницького процесу, тут потрібно дати відповідь на питання: чи варто взагалі займатися реалізацією такого задуму? Особливу увагу слід приділити факторам, які призвели до виникнення нових можливостей, вони можуть бути пов’язані із прогресом техніки, технології, зміною попиту споживачів, державною політикою або конкурентами. Від цього залежить розмір частки ринку, на яку можна розраховувати, і період життєвого циклу нового продукту чи послуги, протягом якого вони будуть користуватися попитом і приносити прибуток. Важливим елементом фази творчої активності є прогнозування майбутнього прибутку та оцінка можливого ризику. Підприємницький ризик можна оцінити за допомогою показників ліквідності, а також прогнозованого коефіцієнта покриття витрат протягом всього періоду здійснення підприємницької діяльності. Основними моментами при цьому є: бізнес-планування, встановлення розміру і основних характеристик ринку; маркетингові дослідження з метою розробки стратегії проникнення на ринок; планування обсягів виробництва чи надання послуг, пошук партнерів, джерел фінансування проекту і визначення підприємницьких ризиків.

Наступним кроком суб’єкта підприємницької діяльності є вирішення організаційно-виробничих проблем, пов’язаних з реалізацією ідеї. Основним завданням підприємця в організаційно-підготовчій фазі є створення певних легітимних організаційно-виробничих структур, у межах яких буде відбуватися виготовлення товарної продукції чи надання послуг. Наслідком організаційно-підготовчої фази створення приватної справи є зареєстровані в державних органах фізична особа-підприємець чи юридична особа певної організаційно-правової форми, яка відповідно до чинного законодавства володіє повним пакетом документів (податкова реєстрація, ліцензія, дозволи місцевої влади тощо).

Предметом наступної, виробничо-управлінської фази розвитку власної справи є вироблення продукту чи надання послуги. У цю фазу найважливішим є досягнення запланованих виробничих показників та належної якості продукції чи послуг. Це можна досягнути, використовуючи знання із менеджменту – науки про управління. У випадку низької якості продукції чи послуг, нестабільності виробництва суб’єкта підприємницької діяльності доцільно зупинити виробництво до виправлення усіх негараздів і не рухатись далі тому, що за таких умов ймовірність майбутнього споживчого попиту на рівні прогнозованих цін і обсягів прибутку є вкрай низькою.

У результаті завершення виробничої фази суб’єкт підприємницької діяльності переходить у комерційну фазу, де мотивацією його поведінки є необхідність продажу продукції чи надання послуги з метою отримання прибутку. Комерційна фаза проходить у два етапи: етап безпосереднього збуту готової продукції, тобто продажу її споживачам, та етап оцінки фінансових результатів. Продукція може бути реалізована самостійно, або з допомогою партнерів, оптових і роздрібних продавців. Важливим у цю фазу є пошук найвигідніших умов продажу наявного товару чи надання послуги, встановлення міцних взаємовигідних партнерських стосунків. Оцінка фінансових результатів полягає у порівнянні отриманого доходу та витрат на виготовлення продукції чи надання послуги. Оперативна оцінка фінансових результатів діяльності показує економічну ефективність бізнесу.

Завершальною фазою розвитку власної справи є розподільча фаза, під час якої одержаний прибуток підприємець розподіляє у передбаченому законодавством та бізнес-планом порядку: сплата податків та обов’язкових платежів до державних фондів, виплата заробітної плати, закупівля сировини, матеріалів та інструментів для майбутніх циклів виробництва чи надання послуг, орендна плата, сплата за використану енергію, комунальні платежі, задоволення власних потреб тощо (табл.1).

Таблиця 1 – Фази створення власної справи

Звичайно, такий лінійний тип розвитку приватної справи характерний для небагатьох видів діяльності, наприклад, для вирощування сільськогосподарських культур у фермерському господарстві, де почергово відбуваються всі фази, які завершуються отриманням прибутку в результаті продажу врожаю. Частіше після першого циклу виробничо-управлінська, комерційна та розподільча фази розвитку підприємницької ідеї відбуваються паралельно і постійно, але від цього не втрачають своїх особливостей.

Фазам створення власної справи відповідає порядок конкретних дій підприємця,етапів становлення його бізнесу, послідовність виконання робіт:

1. Проведення попередніх досліджень, які складаються з:

– аналізу ринку;

– аналізу власних можливостей;

– розробки «попереднього» бізнес-плану.

2. Розробка основного варіанта бізнес-плану. Якість бізнес-планування є важливою умовою подальшої успішної діяльності фірми.

3. Укладання договорів про наміри із постачальниками сировини, оптовими і роздрібними продавцями та споживачами продукції чи послуг.

4. Пошук інвесторів і кредиторів, ведення переговорів про залучення стороннього фінансування (за потреби). Вивчення умов кредитування, організація переговорів з можливими кредиторами та партнерами, презентація бізнес-плану.

5. Коригування бізнес-плану за результатами переговорів, уточнення на вимогу кредиторів чи можливих партнерів (за потреби).

6. Державна реєстрація фізичної особи-підприємця або юридичної

особи.

7. Отримання кредиту, інвестицій (за потреби).

8. Оренда, реконструкція, ремонт, будівництво виробничих та офісних приміщень.

9. Закупівля обладнання, інструментів, медикаментів, матеріалів, сировини тощо.

10. Облаштування приміщень, монтаж обладнання і його налагодження.

11. Пошук і набір персоналу на вакантні посади відповідно до заздалегідь визначених вимог.

12. Навчання персоналу, введення у курс справи, опанування обладнання, роз’яснення вимог, внутрішнього розпорядку, ознайомлення з планами розвитку фірми, доведення загальної мети та ролі кожного працівника у її досягненні.

13. Початок виробництва продукції чи надання послуг.

14. Отримання прибутку, його розподіл та повернення кредиту (за потреби).

Керівництво втіленням у життя підприємницької ідеї може здійснювати сам підприємець, розбудовуючи власну справу, або якщо у розвитку ідеї зацікавлена вже існуюча фірма, спеціально призначена особа – керівник проекту.

Контрольні запитання

1. Які існують фази створення власної справи?

2. Які дії має виконати підприємець у фазу творчої активності?

3. Коли має бути створений, а коли уточнений бізнес-план?

4. У яку фазу головну увагу необхідно приділити якості продукції?

5. Які проблеми необхідно вирішити у комерційну фазу створення власної справи?

6. На які потреби розподіляється прибуток від продажу продукції чи послуг?

7. Який алгоритм дій підприємця від початку до завершення процесу створення власної справи?

Завдання для практичних занять. Проаналізувати фази створення власної справи лікарем ветеринарної медицини. Скласти алгоритм дій щодо створення приватної ветеринарної практики. Скласти алгоритм дій щодо створення установи з оптової торгівлі ветеринарними товарами та препаратами. Скласти алгоритм дій щодо створення ветеринарної клініки. Скласти алгоритм дій щодо створення підприємства із проведення ветеринарно-санітарних заходів. Розробити порядок створення підприємства з виробництва ветеринарних препаратів та товарів ветеринарного призначення.

1.3. Правові основи ветеринарного підприємництва

В Україні існує вся необхідна законодавча база, яка регулює підприємницьку діяльність взагалі й ветеринарне підприємництво (ветеринарний бізнес) зокрема. Бізнес і підприємництво по суті є тотожними поняттями, в законодавстві частіше використовується поняття «підприємництво», хоча під ним здебільшого розуміють дрібну, індивідуальну господарську діяльність. Термін «бізнес» застосовують до діяльності фірм і підприємств, термінами «господарювання», «господарська діяльність» позначають постійну діяльність підприємця або фірми у своїй галузі. Хоча за своєю суттю всі ці поняття не мають принципових відмінностей.

У Законі України «Про підприємництво» визначено, що:

Підприємництво – це безпосередня самостійна, систематична, на власний ризик діяльність з виробництва продукції, виконання робіт, надання послуг з метою отримання прибутку, яка здійснюється фізичними та юридичними особами, зареєстрованими як суб’єкт підприємницької діяльності у порядку, встановленому законодавством.

У цьому законі визначено статус підприємців, основні принципи здійснення підприємницької діяльності, зокрема відзначається, що займатися підприємництвом мають право громадяни України, інших держав, особи без громадянства, які досягли 18-річного віку і які не обмежені у своїй правоздатності або дієздатності (обмеження встановлені судом), окрім таких категорій громадян: військовослужбовців, службових осіб органів прокуратури, суду, державної безпеки, внутрішніх справ, державного арбітражу, державного нотаріату, а також органів державної влади і управління, які покликані здійснювати контроль за діяльністю підприємств.

Закон гарантує підприємцям незалежно від обраної ними організаційно-правової форми діяльності рівні права та створення однакових можливостей на ринку, недоторканність приватної власності, право опротестовувати незаконні рішення органів державної влади у суді тощо. Водночас підприємець зобов’язаний дотримуватись чинного законодавства, виконувати законні розпорядження органів державної влади та управління.

Закон України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців" визначає принципи та порядок державної реєстрації юридичних осіб, а також фізичних осіб-підприємців.

У Цивільному кодексі України наводяться поняття фізичної особи-підприємця і юридичної особи:

Фізична особа-підприємець – людина, яка зареєстрована у встановленому порядку як підприємець.

Юридична особа – це організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку. Юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді.

Юридичною особою є об'єднання фізичних осіб та капіталів, що наділені належними їм правами та обов'язками, які мають майнову відокремленість (майно юридичної особи відокремлене від майна її членів (фізичних осіб).

Юридичні особи поділяються на:

1. Юридичні особи публічного права – державні органи, установи та організації, торгові та промислові палати, спілки підприємців, що юридично зареєстровані і підприємницькою діяльністю не займаються.

2. Юридичні особи приватного права – об'єднання фізичних осіб та капіталів, що зареєстровані і займаються підприємницькою діяльністю (рис. 4).

Основні ознаки юридичної особи:

- спільна мета діяльності, що визначена членами цього об'єднання;

- наявність організаційної структури, яка забезпечує єдність в процесі господарської діяльності;

- самостійна майнова відповідальність щодо обов'язків, які вона бере на себе;

- існування незалежно від осіб, що її утворюють;

- незалежність існування об'єднання від зміни осіб, що входять у нього;

- наявність юридичної адреси, рахунків в банку, бланків, штампів, печаток, фірмових знаків та інше.

Рис. 4.Ознаки юридичної особи

Закон України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності" визначає види господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню (більше 50 видів), порядок ліцензування господарської діяльності, встановлює державний контроль у сфері ліцензування та відповідальність суб'єктів господарювання та органів ліцензування за порушення законодавства у сфері ліцензування.

Ветеринарна діяльність через свою специфічність та необхідність дотримання багатьох вимог під час її здійснення також входить до переліку видів господарської діяльності, які підлягають ліцензуванню.

У законі визначені наступні види ветеринарної господарської діяльності (рис. 5):

Рис. 5.Види ветеринарної господарської діяльності

Ліцензія це документ, що видається уповноваженим органом виконавчої влади, згідно з яким власник ліцензії має право займатися певним видом господарської діяльності. Згідно з Постановою КМУ № 1698 «Про затвердження переліку органів ліцензування» таким органом у сфері ветеринарної медицини є Державна ветеринарна та фітосанітарна служба України. Термін дії ліцензії становить 3 роки, а плата за її отримання у разі видачі Державною ветеринарною та фітосанітарною службою України становить 20 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, а у разі видачі ліцензій її територіальними представництвами, управліннями ветеринарної медицини областей, АР Крим, міст Києва та Севастополя, плата становить 15 неоподаткованих мінімумів доходів громадян.

Галузь ветеринарної медицини України має потужний законодавчий апарат, який регулює практично всі сфери діяльності галузі, в тому числі і питання підприємницької ветеринарної діяльності.

Закон України "Про ветеринарну медицину" серед іншого встановлює наступне.

Юридичні або фізичні особи (громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які проживають або перебувають на території України) можуть провадити ветеринарну практику на підставі ліцензії, що видається відповідно до закону.

Ветеринарна практика – діяльність з надання послуг, пов'язаних з профілактикою, клінічною діагностикою та лікуванням хвороб тварин і консультуванням з питань ветеринарної медицини, яка провадиться закладами ветеринарної медицини, у тому числі ліцензованими лікарями ветеринарної медицини, державними установами ветеринарної медицини.

Ліцензований лікар ветеринарної медицини – лікар ветеринарної медицини, який постійно працює в закладі ветеринарної медицини чи ветеринарній аптеці, або фізична особа – підприємець, який має кваліфікацію лікаря ветеринарної медицини та отримав ліцензію на здійснення певних видів діяльності в галузі ветеринарної медицини.

Порядок видачі ветеринарним підприємцям та установам ліцензій, умови і правила здійснення підприємницької діяльності та контроль за дотриманням цих вимог регламентують такі інструкції:

«Інструкція про порядок видачі суб'єктам підприємницької діяльності ліцензій на ветеринарну практику, умови і правила її здійснення та контроль за їх дотриманням»;

«Інструкція про порядок видачі суб'єктам підприємницької діяльності ліцензій на виготовлення та реалізацію ветеринарних медикаментів і препаратів, умови і правила її здійснення та контроль за їх дотриманням»;

«Інструкція про порядок видачі суб'єктам підприємницької діяльності ліцензій на проведення дезінфекційних, дезінсекційних, дератизаційних робіт (на об'єктах ветеринарного контролю), умови і правила її здійснення та контроль за їх дотриманням».

Щоб отримати ліцензію на певний вид діяльності у галузі ветеринарної медицини необхідно виконати вимоги, встановлені відповідними ліцензійними умовами, які поширюються на всі юридичні особи незалежно від їх організаційно-правової форми та форми власності (установи, підприємства, товариства тощо), а також на фізичних осіб-суб'єктів підприємницької діяльності, що здійснюють господарську діяльність певного виду:

Ліцензійні умови провадження господарської діяльності з ветеринарної практики;

Ліцензійні умови провадження господарської діяльності з виробництва ветеринарних медикаментів і препаратів, оптової, роздрібної торгівлі ветеринарними медикаментами та препаратами;

Ліцензійні умови провадження господарської діяльності з проведення дезінфекційних, дезінсекційних, дератизаційних робіт (на об'єктах ветеринарного контролю).

Отже, законодавство України встановлює такі принципи ветеринарного підприємництва (рис. 6):

Рис. 6.Принципи ветеринарного підприємництва

1. Суб’єктами підприємництва у ветеринарній медицині можуть бути лікарі та фельдшери ветеринарної медицини, які не обмежені у своїй дієздатності та правоздатності, не займають керівних посад у державних установах, які покликані здійснювати контроль за діяльністю підприємств. Юридичні особи всіх форм власності, у статуті яких визначена відповідна ветеринарна діяльність, і у складі яких працюють фахові спеціалісти ветеринарної медицини.

2. Підприємництво у ветеринарній медицині базується на принципах вільного вибору діяльності, відповідальності за наслідки своєї діяльності, можливості залучення майна та коштів юридичних осіб і громадян, самостійного планування своєї діяльності, на виборі партнерів та споживачів, впровадженні незалежної цінової політики, вільного найму працівників, розподіленні прибутку на свій розсуд.

3. Основними напрямами ветеринарного підприємництва є: ветеринарна практика, виробництво та реалізація (оптова і роздрібна торгівля) товарів ветеринарного призначення та медикаментів, здійснення дезінфекції, дезінсекції та дератизації, надання консультацій.

4. Умовою підприємницької діяльності в галузі ветеринарної медицини є державна реєстрація фізичної особи-підприємця чи юридичної особи та отримання ліцензії на певний вид ветеринарної господарської діяльності.

Контрольні запитання

1. Які питання регулює Закон України «Про підприємництво»?

2. Що таке ветеринарне підприємництво?

3. Дайте визначення юридичної особи та фізичної особи-підприємця.

4. Які основні ознаки юридичної особи?

5. Які питання регулюють Цивільний та Господарський кодекси України?

6. Що таке ліцензія на ветеринарну діяльність і які є її види?

7. Які нормативні документи регулюють порядок видачі ліцензій та умови і правила здійснення підприємницької діяльності у ветеринарній медицині?

8. Назвіть принципи ветеринарного підприємництва?

Завдання для практичних занять. Вивчення положень Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України, Закону України «Про підприємництво», Закону України «Про ветеринарну медицину».