Функція менеджменту "прийняття та оформлення управлінських рішень".

Дата добавления: 2014-10-29; просмотров: 4669

Заходи висвітлені в планах різних рівнів завжди потребують конкретного оформлення у вигляді управлінського рішення. Приймати управлінські рішення менеджеру приходиться у конкретній виробничій ситуації враховуючи різноманітні фактори які склалися на у конкретний момент. Вихід з ситуації, що склалася, може бути здійснений у різні строки, різними шляхами та із залученням більших чи менших засобів. Усі ці аспекти мають бути врахованими при розробці управлінського рішення.

Управлінське рішення - це сукупний результат творчого процесу керівництва та дій колективу закладу з вирішення конкретної ситуації, що виникла у зв'язку з функціонуванням організації.

Управлінське рішення у будь-якому випадку є соціальним актом, що організовує і спрямовує в певне русло діяльність трудового колективу та виконує роль засобу, який сприяє досягненню цілей, поставлених перед підприємством.

Управлінські рішення як основний засіб впливу суб'єкта на об'єкт управління:

– розробляються на основі наукового аналізу об'єктивних умов розвитку господарських процесів;

– готуються на основі певних принципів та вимог до управлінських рішень;

– мають специфічну технологію і організацію розробки та прийняття побудовану на основі загальної логіки людської діяльності;

– передбачають досягнення намічених цілей ефективним використанням ресурсів, наявних у закладу;

– встановлюють строки, засоби, час, та інші ресурси необхідні для здійснення рішення;

– передбачають результати, які повинні бути досягнутими при реалізації управлінського рішення, розподіл обов'язків, прав та відповідальності.

Для того щоб управлінське рішення досягло своєї мети, воно має відповідати ряду вимог: науковій обгрунтованості, цілеспрямованості, кількісній та якісній визначеності, правомірності, оптимальності, своєчасності, комплексності, гнучкості, повноті оформлення (рис. 47).

Рис. 47. Вимоги до управлінського рішення

Наукова обґрунтованість передбачає розробку рішень з врахуванням об'єктивних закономірностей розвитку об'єкта управління, які знаходять своє відображення у технічних, економічних, організаційних та інших аспектах діяльності закладу.

Цілеспрямованість зумовлена самим змістом управління і передбачає, що кожне управлінське рішення повинне мати мету, чітко пов'язану із стратегічними планами розвитку закладу.

Кількісна і якісна визначеність. Управлінське рішення покликане впливати на об'єкт управління і обов'язково передбачає досягнення встановлених результатів, виражених у кількісних та якісних показниках. Вимога кількісної визначеності управлінського рішення задовольняється встановленням конкретних, виражених у кількісних показниках, результатів реалізації рішення. Результати, які не мають кількісного вимірювання, мають бути охарактеризовані якісно.

Правомірність. Будь-яке управлінське рішення повинне відповідати правовим нормам, не порушувати вимоги закону та відповідати компетенції структурного підрозділу апарату управління чи посадової особи.

Оптимальність. Вимога оптимальності зумовлює потребу у кожному конкретному випадку вибору такого варіанта рішення, який відповідав би економічному критерію ефективності господарської діяльності: максимум прибутків при мінімумі витрат.

Своєчасність рішень означає, що вони повинні прийматися у момент виникнення проблеми, порушень, відхилень у перебігу господарських процесів або відповідно визначеним у планах строків. Рішення не може бути прийнятим зарані, а якщо воно приймається із запізненням, то потреба в ньому теж відпадає. Своєчасність рішення означає також додержання строків підготовки, доведення до виконавців та дієвий контроль виконання.

Комплексність. Діяльність організацій передбачає наявність взаємопов'язаної сукупності елементів, що охоплює техніку, технологію, організацію господарських процесів і праці, ма­теріальні, грошові та інші ресурси, а також результати діяльності. Комплексність управлінського рішення передбачає врахування всіх найважливіших взаємозв'язків та взаємозалежностей діяльності закладів.

Гнучкість. Діяльність організацій – динамічна система, що постійно розвивається. Будь-яке всебічно обгрунтоване рішення (особливо розраховане на відносно довгостроковий період) може потребувати корективів, а інколи і прийняття нового рішення. Разом з тим формулювання кожного рішення повинне передбачати місце для прояву творчої активності виконавців, раціональної ініціативи, для пошуку більш ефективних шляхів та засобів досягнення поставлених цілей.

Повнота оформлення. У забезпеченні передумов успішної реалізації управлінських рішень велике значення має форма їх викладу. Необхідно, щоб форма викладу рішення виключала нерозуміння або спотворення розуміння завдань, поставлених перед працівниками які мають реалізувати рішення, давала можливість контролювати хід його виконання, вносити корективи. Рішення слід формулювати чітко, лаконічно. Разом з конкретними завданнями, діями по реалізації його слід вказувати конкретні способи та засоби виконання дій; необхідні ресурси; строки виконання, склад виконавців, що відповідають за їх реалізацію; форми контролю та обліку про­міжних і кінцевих результатів; порядок взаємодії виконавців; правомірність документів.

Зміст управлінського рішення можна розкрити в його функціях, які воно виконує в загальній системі управління діяльністю організацій: скеровуючій, координуючій та мобілізуючій (рис. 48).

Рис. 48.Функції управлінського рішення

Скеровуюча функція. Будь-яке рішення розробляються з врахуванням довгострокової перспективи. Виходячи з стратегічної лінії розвитку, у рішенні ставиться конкретне завдання, яке потрібно виконати за певний термін. При цьому найкращих результатів досягають у тих випадках, коли поставлене завдання забезпечує реалізацію принципу: те, що вигідно організації, має бути вигідним і окремому працівнику.

Координуюча функція (узгодження). Управлінське рішення визначає місце кожної ланки, підрозділу, працівника у вирішенні поставлених завдань, погоджує та взаємно пов'язує їхні дії та необхідні ресурси у часі і просторі. Таким чином, функція координації та узгодження у поєднанні з іншими заходами покликана забезпечувати чітку погодженість дій всього трудового колективу, ритмічність виконання виробничої програми.

Мобілізуюча (стимулююча) функція. Завдання цієї функції полягає у забезпеченні найбільш повної активізації окремих виконавців чи трудових колективів для досягнення сформульованих у рішенні цілей.

Приймаючи управлінське рішення, необхідно забезпечувати наявність усіх розглянутих функцій. Недооцінка ролі будь-якої з цих функцій на практиці призводить до нерозуміння цілей та завдань, які стоять перед конкретними колективами, непогодженості в діях, до безініціативності, а нерідко і до порушення трудової дисципліни.

Управлінські рішення відрізняються різноманітністю форм і змісту. Тому використовують різні ознаки для їх групування та класифікації, виділяючи загальні і особливі риси, притаманні окремим видам рішень.

Залежно від характеру цілей можна виділити: перспективні рішення, які встановлюють основні шляхи розвитку об'єкта управління на досить довгий період часу, та поточні, які покликані забезпечувати досягнення найближчих цілей, вирішення, як правило, часткових зав­дань. Серед останніх – оперативні рішення, які передбачають негайне втручання у хід розвитку об'єкта управління. Вони в основному мають характер регулювання чи коригування відхилень у системі, зумовлених непередбаченими раніше обставинами.

Залежно від рівня, на якому приймаються рішення, серед них можна виділити галузеві, внутрішньовиробничі.

Залежно від масштабу здійснення рішення поділяють на глобальні та локальні. Глобальні рішення охоплюють, як правило, весь об'єкт управління (організацію), локальні стосуються тільки окремих ланок цієї системи.

Залежно від характеру питань, поставлених у рішенні, їх поділяють на технічні, організаційні, економічні та соціальні.

За ступенем новизни рішення поділяють на стандартні (рутинні) та творчі (евристичні).

Якість управлінських рішень певною мірою залежить від індивідуальних здібностей керівника, його теоретичної та практичної підготовки, загального кругозору та досвіду.

Однак перехід до ринкової економіки суттєво змінює характер управлінських проблем та підвищує економічну значущість їх розв'язання: оптимізація вирішення цих проблем дає дедалі більший абсолютний ефект, а помилки призводять до великих втрат, зменшується час, відведений на процес вирішення тих чи інших завдань.

У цих умовах при всьому значенні досвіду, професійної інтуїції сучасного керівника відчувається потреба правильного поділу праці фахівців при підготовці рішення, а також використання найновіших сучасних методів, технічних засобів та процедур розробки і прийняття управлінських рішень.

Цільові комплекси, що включають різноманітні, але на кожному етапі управління певні види операцій, можна розглядати як блоки системи дій з розробки управлінських рішень.

Основою дій з розробки рішень е системний аналіз. Розглянемо процес системного аналізу та розробки рішень, який складається з 4-х блоків:

- з'ясування ситуації, що склалася, та попереднє виявлення проблем її розв'язання;

- структурний аналіз досліджуваного об'єкта;

- підготовка варіантів рішення та вибір кращого з них;

- прийняття рішення.

У межах кожного блоку виконуються такі управлінські дії.

Перший блок ­– нагромадження вихідної інформації про об'єкт управління на напрями його розвитку; аналіз ситуації; попереднє виявлення кола проблем для виходу з ситуації; визначення цілей рішення та параметрів, яких потрібно досягти.

Другий блок – встановлюють найбільш чутливі елементи об'єкта управління; формулюються умови завдання, яке потрібно вирішити в цій ситуації.

Третій блок – моделювання рішення, вибір економічно вигідних варіантів, вибір оптимального варіанта, виходячи з неекономічних критеріїв (тобто загальноприйнятного варіанта).

В межах четвертого блоку обраний варіант рішення обговорюється, оцінюється та затверджується.