Головна сторінка Випадкова сторінка КАТЕГОРІЇ: АвтомобіліБіологіяБудівництвоВідпочинок і туризмГеографіяДім і садЕкологіяЕкономікаЕлектронікаІноземні мовиІнформатикаІншеІсторіяКультураЛітератураМатематикаМедицинаМеталлургіяМеханікаОсвітаОхорона праціПедагогікаПолітикаПравоПсихологіяРелігіяСоціологіяСпортФізикаФілософіяФінансиХімія |
Характеристика моделі ідеальної бюрократії Макса Вебера.Дата добавления: 2014-10-29; просмотров: 2624
1. Високий ступінь розподілу праці. 2. Чітка управлінська ієрархія. 3. Численні правила, стандарти та показники оцінки роботи. 4. Дух формальної знеособленості (відсутність особистих симпатій та переваги до окремих робітників). 5. Підбір кадрів в організації за їх діловими та професійними якостями. Поведінкова (неокласична) теорія менеджменту. Класична школа менеджменту визнавала значення людського фактора в управлінні, проте приділяла йому незначну увагу (оплата та стимулювання праці, встановлення формальних відносин між керівниками та підлеглими тощо). Поведінкові теорії менеджменту виникли як реакція на недоліки класичних теорії. Тому їх часто об’єднують загальною назвою «неокласична теорія менеджменту». Виникненню поведінкових теорій багато в чому сприяли досягнення промислової психології (Хьюго Мюнстерберг «Психологія та промислова ефективність», 1912; Ліліан Гілбрет «Психологія управління», 1914; роботи Елтона Мейо). Поведінкові теорії менеджменту опрацьовували Мері Паркер Фоллет, Ренсіс Лайкерт, Дуглас МакГрегор, Фредерік Герцберг та інші. Поведінковий підхід до менеджменту включають в себе дві школи. Школа людських відносин (гуманістична школа). Представники цієї школи досліджували переважно проблеми індивідуальної психології працівників організації. Їх зусилля були зосереджені у сфері поведінки індивідуума в організації, на його мотивації. Школа організаційної поведінки (поведінкова школа). Її представники концентрували увагу на вивченні типів групової поведінки, на розумінні організації як складного соціального організму, який знаходиться під впливом певних уявлень, звичок, конфліктів, культурного оточення тощо. В загальних рисах основна мета обох шкіл полягає у підвищенні ефективності організації шляхом підвищення ефективності використання її людських ресурсів. Кількісний підхід (школа науки управління). Теоретики цієї школи розглядали управління як систему математичних моделей та процесів. В основу кількісної школи покладено ідею про те, що управління є певним логічним процесом, який можна відобразити за допомогою математичних символів та залежностей. В центрі уваги цієї школи знаходиться математична модель, тому що саме за її допомогою управлінську проблему можна відобразити (передати) у вигляді основних її цілей та взаємозв’язків. Інтереси представників кількісної школи майже повністю пов’язані із застосуванням математики в управлінні. Основний внесок цієї школи в теорію управління - спрощення управлінської реальності за допомогою математичних моделей. Загальним для усіх ранніх теорій менеджменту було те, що вони пропонували кожна свій єдиний «рецепт» підвищення ефективності управління. Кожна з них не була помилковою та зробила важливий внесок у розуміння сутності менеджменту. Проте кожна з них одночасно обмежена з точки зору вузького погляду на багатомірність управління. Зазначені недоліки ранніх теорій менеджменту певною мірою долаються інтегрованими підходами до управління (процесний, системний, ситуаційний). 1.Процесний підхід розглядає управління як серію взаємопов’язаних дій (функцій управління), які реалізуються у певній послідовності. Кожна функція управління, в свою чергу, складається із взаємопов’язаних підфункцій. Таким чином, процес управління є загальною сумою усіх функцій та підфункцій. Для процесного підходу характерним є приділення уваги до кроків керівника підчас здійснення своїх обов'язків, послідовність дій, їх взаємопов'язаність та взаємообумовленість. Об’єктом досліджень процесного підходу є безперервний процес виконання взаємопов’язаних функцій управління організацією. 2.Системний підхід розглядає організацію як систему у єдності частин, з яких вона складається, та зв’язків її із зовнішнім середовищем. Такий підхід дозволяє отримати цілісне уявлення про сутність управління. Для системного підходу в управління характерна увага до структури організації, побудови організації відповідно до поставлених завдань, розробка посадових інструкцій, виконання бюрократичних процедур. Об’єктом досліджень системного підходу є елементи внутрішнього та зовнішнього середовища організації. 3.Ситуаційний підхід визнає, що хоча загальний процес управління і є однаковим, специфічні прийоми, які використовує керівник повинні змінюватися залежно від ситуації. Сутність ситуаційного підходу можна краще усвідомити у процесі співставлення принципового та ситуаційного мислення. Ситуаційне мислення вимагає від керівника гнучкості при прийнятті рішень, нестандартного новаторського мислення.
|